Ухвала суду № 43029205, 17.02.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 лютого 2015 року м. Київ К/800/18443/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді-доповідача Голубєвої Г.К.

Суддів Сіроша М.В.

Юрченко В.П.

при секретарі судового засідання: Луцак А.В.,

розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Центр-Сітка»

на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18 березня 2014 року

та постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 грудня 2013 року

по справі № 826/18467/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Центр-Сітка»

до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «Центр-Сітка» звернулось до суду з позовною заявою до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про скасування податкових повідомлень-рішень від 13.11.2013 року №0007712208, №0007722208.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 грудня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 18 березня 2014 року відмовлено у задоволенні позовних вимог з огляду на їх безпідставність.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким у позовні вимоги задовольнити, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального права та без належного врахування всіх обставин справи.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Державною податковою інспекцією у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ «Компанія «Центр-Сітка» з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати до бюджету податку на додану вартість за період з 01.01.2011 року по 30.09.2013 року, та податку на прибуток за період з 01.01.2011 року по 31.12.2012 року при взаємовідносинах з ТОВ «Торгова Компанія «Смарт», ТОВ «Незалежна експертно-промислова група», ПП «Інфініті ценр», ТОВ «Альбіон-2011», ТОВ «Будрай», за наслідками якої відповідач дійшов висновку про порушення позивачем пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2, пп. 138.8.1 п. 138.8 ст. 138, пп. 139.19 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суму податку на прибуток за 2012 рік у розмірі 821045,00 грн.; п. 198.1, п. 198.2, п .198.3, п. 198.6 ст. 198. п .201.1, п. 201.4, п. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого занижено суму податку на додану вартість у розмірі 316223,00 грн.

На підставі висновків перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 13.11.2013 року №000772208, яким збільшено суму податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 1231567,00 грн. (за основним платежем 821045,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 410522,00 грн.), № 0007712208, яким збільшено суму податку на додану вартість на загальну суму 47 334,50 грн. (за основним платежем 316223,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 158111,50 грн.).

Відмовляючи в задоволенні позову, суди виходили з наступних мотивів, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

У п. 138.1 ст. 138 ПК України встановлено, що витрати, які враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються, зокрема, із витрат операційної діяльності та інших витрат.

Згідно пп. 138.1.1 п. 138.1, п.138.6 наведеної статті витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати. Собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

За приписами п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів.

Відповідно до п. 138.4 та п. 138.5 ст. 138 ПК України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг. Інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку, з урахуванням того, що датою здійснення витрат, нарахованих платником податку у вигляді сум податків та зборів, вважається останній день звітного податкового періоду, за який проводиться нарахування податкового зобов'язання з податку та збору.

За приписами п.139.1.9 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат - витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У п.198.6 наведеної норми визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З наведених законодавчих положень випливає, що умовою виникнення у платника права на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених в ціні товару (послуги) та віднесення сум до витрат, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою використання їх у господарській діяльності, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Крім того, як відомості, що містяться у податкових накладних, так і дані первинних документів, що складаються при здійсненні господарської операції та подаються платником до контролюючого органу, мають відповідати установленим вимогам та містить достовірну інформацію про обставини, з якими законодавство пов'язує реалізацію права платника на податкову вигоду.

Відмова в отриманні податкової вигоди за наявності у документах платника недостовірних та суперечливих відомостей є податковим ризиком. У цілях підтвердження обґрунтованості заявлених податкових вигод має бути встановлений їх об'єктивний предметний зв'язок з фактами та результатами реальної підприємницької або іншої економічної діяльності, що слугує підставою для висновку про достовірність первинних документів, у тому числі й відносно учасників та умов господарських операцій.

При цьому, судами враховано, що обов'язок підтвердити правомірність та обґрунтованість витрат (у тому числі і по сплаті ПДВ) первинними документами покладається на платника, позаяк саме він виступає суб'єктом, що використовує включену постачальником до ціни товару суму ПДВ при обчисленні суми податку, яка підлягає перерахуванню до бюджету, а також зменшує об'єкт оподаткування податку на прибуток за фактом понесення витрат.

Як вірно встановлено судами попередніх інстанцій, позивачем не надано доказів на підтвердження факту здійснення господарських операцій, серед іншого - в матеріалах справи відсутні договори відповідно до видів діяльності, видаткові накладні та платіжні доручення, які б підтверджували рух коштів.

У той же час, як встановлено судами, наявність інших формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, зібраними у процесі розгляду справи, не може бути підтвердженням реальності господарських операцій в межах спірних правовідносин у силу зазначених вище підстав.

Крім того, оскільки перевірку позивача проведено з обставин, визначених підпунктом 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 ПК України, щодо кримінального провадження у якому розслідується кримінальне правопорушення за фактом, а не стосовно посадових осіб Товариства, податкове законодавство не містить обов'язкової вимоги щодо отримання податковим органом відповідного судового рішення, що набрало законної сили по кримінальній справі, в рамках якої призначено перевірку.

За таких обставин, суди дійшли вірного висновку щодо відсутності підстав для задоволення позову.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому, відповідно до ст. 224 КАС України, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Центр-Сітка» залишити без задоволення.

Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18 березня 2014 року та постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 грудня 2013 року по справі № 826/18467/13-а залишити без змін.

Справу повернути до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий підписГолубєва Г.К.Судді підписСірош М.В. підписЮрченко В.П.

Ухвала складена у повному обсязі 20.02.2015 р.