Ухвала суду № 43029187, 26.02.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 лютого 2015 року м. Київ К/800/7499/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі :

Пасічник С.С.,

Винокурова К.С.,

Кочана В.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2012 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 15 січня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И Л А :

В листопаді 2012 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області про визнання протиправною відмови відповідача в призначенні і виплаті йому одноразової допомоги відповідно до ст.23 Закону України «Про міліцію» та зобов'язання відповідача призначити і виплатити позивачу вказану допомогу.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 22.11.2012р., залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 15.01.2013р., позов задоволено частково: визнано протиправною відмову УМВС України в Житомирській області у прийнятті заяви ОСОБА_4 про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з інвалідністю; зобов'язано УМВС України в Житомирській області прийняти від ОСОБА_4 заяву про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з інвалідністю та подати до МВС України висновок щодо можливості проведення такої грошової допомоги в порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України №707 від 12.05.2007р.; в задоволенні решти позовних вимог відмовити за безпідставністю.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив рішення судів скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Позивач в письмових запереченнях на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечив, вважаючи їх безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій, які він просив залишити без змін, - обґрунтованими та законними.

Відповідно до ч.2 ст.220 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_4 з 1970 року проходив службу в органах внутрішніх справ та у 1995 році був звільнений зі служби у запас Збройних Сил України за віком на підставі п.64 "а" Положення проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ.

В цьому ж 1995 році позивачу було призначено пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб», а з 01.01.2007р. він перейшов на пенсію відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

18.09.2012р. МСЕК м.Житомира встановила позивачу другу групу інвалідності та втрату професійної працездатності 80%, що пов'язано із захворюванням, яке одержане у період проходження служби в органах внутрішніх справ, в зв'язку з чим позивач звернувся до відповідача з заявою про призначення йому одноразової грошової допомоги, однак отримав відмову, яку і оскаржив до суду.

Відповідно до ч.6 ст.23 Закону України "Про міліцію" у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного працівнику міліції під час виконання ним службових обов'язків, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі до п'ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України. Визначення ступеня втрати працездатності працівником міліції у період проходження служби в органах внутрішніх справ у кожному випадку ушкодження здоров'я здійснюється в індивідуальному порядку відповідно до законодавства.

Згідно ж з частиною 10 вказаної статті положення її частин третьої - дев'ятої поширюються на осіб, залучених до заходів щодо охорони громадського порядку і боротьби із злочинністю, а також на пенсіонерів міліції.

Таким чином, виходячи зі змісту вказаної статті, можна зробити висновок про поширення її приписів не лише на осіб, які фактично отримують пенсію, призначену їм на підставі Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", але й на тих осіб, які мають право на призначення такої пенсії, а тому, як правильно зазначили суди попередніх інстанцій, та обставина, що позивач скористався своїм правом на перехід на пенсію за іншим законом, на більш вигідних для себе умовах, не може обмежувати його права, як колишнього працівника міліції, на отримання грошової компенсації за шкоду, якої він зазнав під час проходження служби.

При цьому, за змістом п.7 Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2007р. №707, призначення виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) або інвалідності працівника міліції здійснюється Міністерством внутрішніх справ України; на відповідача ж законодавством покладено лише обов'язок прийняти від позивача заяву (рапорт) про виплату грошової допомоги з відповідними додатками та подати до МВС України висновок щодо можливості проведення грошової допомоги.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає правильним висновок судів першої та апеляційної інстанцій про протиправність відмови відповідача у прийнятті заяви позивача про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з інвалідністю та зобов'язання його прийняти від позивача таку заяву й подати до МВС України висновок щодо можливості призначення та виплати такої грошової допомоги в порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України №707 від 12.05.2007р., а отже й про часткове задоволення позовних вимог.

За правилами статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Доводи ж касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального чи процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення спору, а тому підстав для скасування ухвалених судами рішень колегія суддів не вбачає.

Керуючись статтями 210, 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області залишити без задоволення, а постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2012 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 15 січня 2013 року - без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: Пасічник С.С.

Винокуров К.С.

Кочан В.М.