Ухвала суду № 43029129, 24.02.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 лютого 2015 року м. Київ К/800/25912/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддя судді за участю секретаря представників сторін: від позивача: від відповідача:Муравйов О. В. Вербицька О. В. Ланченко Л. В. Титенко М. П. Попов С. І., Лиманський А. О. Українська Т. О.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуСпеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального головного управління Міндоходівна постанову та ухвалуХарківського окружного адміністративного суду від 26.02.2014 року Харківського апеляційного адміністративного суду від 23.04.2014 рокуу справі№ 820/13579/13-аза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Амкор Тобакко Пекеджинг Україна»доСпеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м.Харкові Міжрегіонального головного управління Міндоходівпроскасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В :

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 26.02.2014 року у справі № 820/13579/13-а, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 23.04.2014 року, позов задоволено. Скасовано податкові повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального головного управління Міндоходів № 0000125100 від 24.07.2013 року, № 0000014410, № 0000024410, № 0000034410 від 14.01.2014 року.

Не погоджуючись із судовими рішеннями у справі, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, прийняти нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Свої вимоги заявник обґрунтовує порушенням судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, пп. 135.5.15 п. 135.5 ст. 135, п. 138.1, пп. пп. 138.10.2, 138.10.3 п. 138.10 ст. 138, п. 144.1 ст. 144, п. п. 146.1, 146.2, 146.3, 146.5 ст. 146 Податкового кодексу України.

В запереченнях на касаційну скаргу позивач з вимогами та доводами скаржника не погоджується, просить залишити в силі судові рішення у справі.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за результатами проведеної відповідачем документальної планової перевірки ТОВ «Амкор Тобакко Пекеджинг Україна» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2011 року по 31.12.2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2011 року по 31.12.2012 року складено акт № 10/44.1/32796990 від 08.07.2013 року, яким зафіксовано порушення позивачем положень пп. 135.5.15 п. 135.5 ст. 135, п. 138.1, пп. пп. 138.10.2, 138.10.3 п. 138.10 ст.138, п. 144.1 ст. 144, п. п. 146.1, 146.2, 146.3, 146.5 ст. 146, п. 152.8 ст. 152 та 160.8 ст. 160, п. п. 198.1, 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України.

На підставі акта перевірки 24.07.2013 року відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток іноземних юридичних осіб № 0000125100 на загальну суму 821 137,50 грн.

14.01.2014 року на підставі акта та з урахуванням рішення Міністерства доходів і зборів України від 12.12.2013 року № 17414/6/99-99-10-01-15 про результати розгляду скарги відповідачем винесені податкові повідомлення-рішення: № 0000014410 про збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств, створених за участю іноземних інвесторів, на загальну суму 891 972,75 грн.; № 0000024410 про збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств, створених за участю іноземних інвесторів, на загальну суму 1 328,00 грн.; № 0000034410 про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 1 930,50 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що висновки акта перевірки є необґрунтованими та спростовуються матеріалами справи.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду з наступних підстав.

В акті перевірки відповідач стверджує, що товариство отримувало послуги за агентською угодою від нерезидента Amcor Group GmbH (Швейцарія) та при перерахуванні контрагенту винагороди за надані агентські послуги позивач, як податковий агент був зобов'язаний утримати і перерахувати до бюджету України податок на прибуток іноземних юридичних осіб, що проводять свою діяльність на території України через постійне представництво.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що між позивачем та Amcor Group GmbH (контрагент) 01.01.2011 року укладено агентську угоду.

Позивач і контрагент є членами «Amcor Tobacco Packaging Group», яка виготовляє і продає товари покупцям всього світу.

Відповідач як порушення визначає зміст договору, який дає підстави кваліфікувати контрагента як такого, що має місце постійного представництва в Україні через те, що контрагент має місце управління в Україні.

Відповідно до пп. 14.1.193 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України постійне представництво - це постійне місце діяльності, через яке повністю або частково проводиться господарська діяльність нерезидента в Україні, зокрема: місце управління; філія; офіс; фабрика; майстерня; установка або споруда для розвідки природних ресурсів; шахта, нафтова/газова свердловина, кар'єр чи будь-яке інше місце видобутку природних ресурсів; склад або приміщення, що використовується для доставки товарів.

Згідно зі ст. 5 Конвенції між Урядом України і Швейцарською Федеральною Радою про уникнення подвійного оподаткування стосовно податків на доходи і на капітал ї термін «постійне представництво» означає постійне місце діяльності, через яке повністю або частково здійснюється підприємницька діяльність підприємства. Термін «постійне представництво», зокрема, включає: місце управління; відділення; контору; фабрику; майстерню; шахту, нафтову або газову свердловину, кар'єр або будь-яке інше місце видобутку природних ресурсів; склад або інше приміщення, яке використовується як торгова точка.

При цьому за статтею 5 вказаної Конвенції термін «постійне представництво» не включає утримання постійного місця діяльності виключно з метою закупівлі товарів чи виробів або для збирання інформації для підприємства; утримання постійного місця діяльності виключно з метою реклами, для надання інформації, для проведення наукового дослідження або здійснення для підприємства будь-якої іншої діяльності підготовчого чи допоміжного характеру; утримання постійного місця діяльності виключно для здійснення будь-якої комбінації видів діяльності, перелічених у підпунктах від a) до e), за умови, що сукупна діяльність постійного місця діяльності, яка виникає внаслідок такої комбінації, має підготовчий або допоміжний характер.

Відповідно до п. 3.2 ст. 3 Податкового кодексу України якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору.

Конвенція не передбачає виникнення у податкового резидента Швейцарії постійного представництва в Україні у зв'язку з наданням послуг українським резидентам, окрім випадку, коли будівельний майданчик або монтажний, або складальний об'єкт існує більше дванадцяти місяців. У інших випадках, які не передбачені ст. 5 Конвенції, підприємство, що є податковим резидентом Швейцарії, не розглядається як таке, що має постійне представництво.

Для кваліфікації нерезидента як такого, що має постійне представництво в Україні, необхідне одночасне виконання двох обов'язкових умов: нерезидент мав місце в Україні, яке за міжнародним договором визначається як місце діяльності, та його діяльність проводилась на території України.

Судами першої та апеляційної встановлено, що місцезнаходження керівного органу контрагента та місце, у якому фактично ухвалюються ключові управлінські та господарські рішення, необхідні для ведення діяльності підприємства, є Швейцарія, що підтверджується довідкою про податкове резиденство Швейцарії.

Також судами встановлено, що в порушення ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України відповідачем не надано доказів наявності ознак визначення постійного представництва нерезидента для цілей оподаткування за пп. 14.1.193 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України.

Відповідно до п. 152.8 ст. 152 Податкового кодексу України відповідальність за повноту утримання та своєчасність перерахування до бюджету податків, зазначених у ст. 160 цього Кодексу, несуть платники податку, що здійснюють відповідні виплати.

Пункт 152.8 статті 152 Податкового кодексу України визначає, що відповідальність резидентів за порушення порядку сплати податку з джерела його походження.

Згідно із п. 160.2 ст. 160 Податкового кодексу України резидент, який здійснює будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від провадження господарської діяльності, зобов'язані утримувати податок з таких доходів за ставкою у розмірі 15 відсотків їх суми та за їх рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачено положеннями міжнародних договорів України з країнами резиденції осіб, на користь яких здійснюються виплати, що набрали чинності.

Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли вірного висновку, що в даному випадку дохід, отриманий Контрагентом (Швейцарія), не є доходом з джерела його походження на території України, а є його дохід у вигляді виручки за надані позивачу послуги за договором, а отже не підлягає оподаткуванню податком з джерела походження (податком на репатріацію) в Україні.

Пунктом 160.8 статті 160 Податкового кодексу України визначено порядок оподаткування прибутків нерезидентів, які провадять свою діяльність на території України через постійне представництво, та передбачено, що суми прибутків нерезидентів, які провадять свою діяльність на території України через постійне представництво, оподатковуються в загальному порядку.

Оскільки судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що діяльність контрагента не відповідає жодному критерію для визначення його діяльності для цілей оподаткування як такої, що здійснюється через постійне представництво, а отже позивач не був зобов'язаний утримувати та перераховувати податок на прибуток з іноземних юридичних осіб, та не порушував п. 152.8 ст. 152 та п. 160.8 ст. 160 Податкового кодексу України, податкове повідомлення-рішення від 24.07.2013 року № 0000125100 підлягає скасуванню.

Позивачем з ООО «Амкор Тобакко Пэкеджинг Санкт-Петербург» (резидент Російської Федерації) укладено угоди від 22.06.2011 року № ATUK/АТRP/11 та від 26.09.2012 року № ATUK/АТRP/з метою реалізації продукції власного виробництва, а саме: етикет твердий для пакування цигарок HL Winston RC KS 20 Lights, HL Winston RC KS 20 Blue, HL Winston RC KS 20 Silver.

Крім того, позивач реалізовував продукцію власного виробництва, а саме: етикет твердий для пакування цигарок HL Winston RC KS 20 Lights, HL Winston RC KS 20 Blue, HL Winston RC KS 20 Silver на території України ЗАТ «Джей Ті Інтернешнл Україна» відповідно до контракту від 10.03.2011 року № Krem-ATUK/11.

Відповідач стверджує, що за однакових умов реалізації середня ціна реалізації 1000 шт. етикеток на експорт нерезиденту ООО «Амкор Тобакко Пэкеджинг Санкт-Петербург» є значно нижчою від ціни реалізації цієї ж продукції на території України, у зв'язку з чим, на думку податкового органу, позивачем занижено доходи, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування на загальну суму 3 806 371,00 грн.

З посиланням на положення пп. 1.20.1 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», ст. 9 Угоди між Урядом України та Урядом Російської Федерації про уникнення подвійного оподаткування доходів та майна та попередження ухилень від сплати податків, ст. 39, п. 135.1, пп. 135.5.15 п. 135.5 ст. 135 Податкового кодексу України, відповідач дійшов висновку про наявність відмінних від ринкових умов в комерційних і фінансових взаємовідносинах позивача із ООО «Амкор Тобакко Пэкеджинг Санкт-Петербург». Такий висновок відповідач зробив виключно на підставі аналізу ціни реалізації позивачем 1000 шт. етикеток українському покупцю - ЗАТ «Джей Ті Інтернешнл Україна».

Згідно з абз. 2 пп. 1.20.1 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

При цьому, відповідно до абз. 1 пп. 1.20.1 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що для визначення ринкової ціни російських контрактів відповідач використовував виключно умови українського контракту з одним українським покупцем: ЗАТ «Джей Ті Інтернешнл Україна», при цьому не було взято до уваги, що умови реалізації продукції на території України ЗАТ «Джей Ті Інтернешнл Україна» є відмінними від умов реалізації продукції ООО «Амкор Тобакко Пэкеджинг Санкт-Петербург», а продукція реалізується позивачем ЗАТ «Джей Ті Інтернешнл Україна» на іншому ринку, ніж продукція, що реалізується позивачем ООО «Амкор Тобакко Пэкеджинг Санкт-Петербург», у зв'язку з чим таке порівняння здійснене на неспівставних умовах, що суперечить абз. 1 пп. 1.20.2 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

При цьому, відповідачем не здійснено порівняльного аналізу Російських та Українського контрактів на предмет співставності/неспівставності їх умов, а отже у взаємовідносинах позивача з ООО «Амкор Тобакко Пэкеджинг Санкт-Петербург» відсутні умови відмінні від ринкових, а тому п. 9 Угоди 1 не може бути застосований до оподаткування доходу у комерційних і фінансових взаємовідносинах позивача з ООО «Амкор Тобакко Пэкеджинг Санкт-Петербург».

Поряд з нормами пп. 1.20.1 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» про порядок визначення звичайної ціни, діяли норми пп. 153.2.1 та 153.2.3 Податкового кодексу України про порядок застосування (випадки обов'язкового застосування) звичайних цін в операціях із пов'язаними особами та неплатниками податку на прибуток.

Зокрема, дохід від продажу товарів пов'язаним особам та неплатникам податку на прибуток визначається за звичайними цінами лише у випадку, коли договірна ціна на такі товари відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (роботи, послуги). Якщо ж договірна ціна на товари, що реалізуються зазначеним особам, є меншою за звичайну ціну менше ніж на 20 відсотків, таке відхилення не може бути підставою для визначення оподатковуваного доходу виходячи із звичайної ціни. У цьому випадку дохід для цілей оподаткування приймається на рівні договірної ціни.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що загальне відхилення цін за вказаними угодами складе 13,55%, що є меншим за 20%.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що позивач не занижував доходів, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування на загальну суму 3 806 371,00 грн., у зв'язку з чим податкове повідомлення-рішення від 14.01.2014 року № 0000014410 підлягає скасуванню.

В акті перевірки податковий орган стверджує про завищення позивачем адміністративних витрат і амортизаційних відрахувань за 3-4 квартали 2011 року, 1-4 квартали 2012 року на загальну суму 5 105,00 грн. по взаємовідносинам з ТОВ «Альфакласс» у зв'язку з тим, що, на думку відповідача, взаємовідносини позивача із вказаним контрагентом не пов'язані з його фінансово-господарською діяльністю.

Згідно з пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України витрати визначаються як сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до п. 144.1 ст. 144 Податкового кодексу України амортизації підлягають витрати на придбання основних засобів, нематеріальних активів та довгострокових біологічних активів для використання в господарській діяльності.

При обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток враховуються витрати, які складаються із витрат операційної діяльності, що визначаються згідно з п. п. 138.4, 138.6-138.9, пп.138.10.2-138.10.4 п.138.10, п.138.11 ст. 138 Податкового кодексу України.

У відповідності до абз. «в» пп. 138.10.2 п. 138.10 ст. 138 Податкового кодексу України до складу інших витрат включаються адміністративні витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством, у т.ч. витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів загальногосподарського використання (оперативна оренда (у тому числі оренда легкових автомобілів), придбання пально-мастильних матеріалів, стоянка, паркування легкових автомобілів, страхування майна, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення, охорона).

Отже, визначальним фактором для формування витрат платником податку є подальше використання товарів у межах господарської діяльності платника податку.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що реальність господарських операцій з придбання позивачем у ТОВ «Альфакласс» шаф металевих в липні 2011 року та лютому 2012 року підтверджується первинними документами, які за своєю формою та змістом відповідають вимогам чинного законодавства.

В матеріалах справи наявні дані на підтвердження введення в експлуатацію та обліковування вказаного товару на рахунку 112.100 «Малоцінні необоротні матеріальні активи».

Крім того, зв'язок взаємовідносин між ТОВ «Амкор Табакко Пекеджинг Україна» та ТОВ «Альфакласс» з господарською фінансово-господарською діяльністю позивача встановлений ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 27.11.2013 року у справі № 820/7925/13-а, якою залишено без змін постанову Харківського окружного адміністративного суду від 19.09.2013 року про скасування податкових повідомлення-рішень Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Харкові від 18.07.2013 року № 0000484400 та № 0000474400, винесених за аналізом господарських операцій ТОВ «Амкор Тобакко Пекеджинг Україна» з ТОВ «Альфакласс».

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про неправомірність висновків податкового органу стосовно завищення позивачем адміністративних витрат та амортизаційних відрахувань по операціям з ТОВ «Альфакласс».

Оскільки в порушення ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України податковим органом не доведено обґрунтованості висновків акта перевірки, що стали підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, колегія суддів вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують, а зводяться до переоцінки обставин, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій, що у відповідності до ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України не віднесено до повноважень суду касаційної інстанції.

За таких обставин касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 220, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального головного управління Міндоходів залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 26.02.2014 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 23.04.2014 року у справі № 820/13579/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О. В. Муравйов

Судді О. В. Вербицька

Л. В. Ланченко