Ухвала суду № 43029116, 24.02.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 лютого 2015 року м. Київ К/800/31746/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддя судді Муравйов О. В. Вербицька О. В. Ланченко Л. В. розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргуКоломийської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області на постанову та ухвалуІвано-Франківського окружного адміністративного суду від 27.11.2012 року Львівського апеляційного адміністративного суду від 04.06.2014 рокуу справі№ 2а-3343/12/0970 (876/24/13)за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Або-Мікс»до Коломийської об'єднаної державної податкової інспекції Івано-Франківської області Державної податкової службипровизнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27.11.2012 року у справі № 2а-3343/12/0970 (876/24/13), залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 04.06.2014 року, позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Коломийської об'єднаної державної податкової інспекції Івано-Франківської області Державної податкової служби від 17.10.2012 року № 0000352200 та № 0000362200.

Не погоджуючись із судовими рішеннями у справі, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати в цій частині, прийняти нове про відмову в задоволенні позову. Свої вимоги заявник обґрунтовує порушенням судами норм матеріального права, зокрема, п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп. пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», ст. ст. 203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 198.6 ст. 198, п. 201.11 ст. 201 Податкового кодексу України, ст. ст. 60, 70, 79 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що за результатами проведеної відповідачем позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Або-Мікс» з питань документального підтвердження господарських відносин із платниками податків ПП «Лакі Трак», ТОВ «Компанія Біотон» та ІП «ММВ Інвест», їх реальності й повноти відображення в обліку за період з 01.04.2010 року по 30.08.2011 року складено акт № 1513/220/32465333 від 03.10.2012 року.

На підставі акта перевірки 17.10.2012 року відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення:

- № 0000352200, яким позивачу визначено грошове зобов'язання зі сплати податку на прибуток в сумі 519 570,00 грн., в т.ч.: основний платіж - 416 218,00 грн. та 175 352,00 грн. - штрафні санкції;

- № 0000362200, яким позивачу визначено грошове зобов'язання зі сплати податку на додану вартість в розмірі 475 895,50 грн., в т.ч.: 333 338,00 грн. - за основним платежем та 142 557,50 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

В акті перевірки відповідач стверджує про безтоварність господарських операцій ТОВ «Або-Мікс» зі своїми контрагентами: ПП «Лакі Трак», ТОВ «Компанія Біотон», ІП «ММВ Інвест», оскільки у вказаних суб'єктів господарської діяльності відсутні об'єкти оподаткування по операціях з продажу товарів (робіт, послуг) позивачу.

Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що висновки акта перевірки щодо відсутності фактичного виконання спірних операцій спростовуються матеріалами справи.

Пункт 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначає валові витрати виробництва та обігу як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 цього Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.8 цієї статті.

Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку (пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).

Аналогічні положення визначені в статтях 138, 139 Податкового кодексу України.

Згідно з пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами (пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»).

Аналогічні положення визначені в ст. 198 Податкового кодексу України.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування валових витрат та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платників податку.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що реальність господарських операцій позивача з ПП «Лакі Трак», ТОВ «Компанія Біотон», ІП «ММВ Інвест» підтверджується наявними у справі первинними документами, які відповідають вимогам законодавства.

Отримана позивачем у контрагентів ПП «Лакі Трак» та ТОВ «Компанія Біотон» продукція надалі використана ним у своїй господарській діяльності, одним із видів яких є виробництво готових кормів для тварин, що утримується на фермах.

На час здійснення спірних операцій позивач та його контрагенти були зареєстровані платниками податку на додану вартість.

Посилання податкового органу на акти про неможливість проведення перевірки чи зустрічної звірки вказаних контрагентів обґрунтовано відхилено судами першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не є безумовним свідченням безтоварності операцій за умови наявності інших документів, що спростовують такі висновки.

Крім того, несплата постачальником податкових зобов'язань, порушення ним вимог податкового законодавства та правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту.

Посилання податкового органу на порушені кримінальні справи відносно директорів підлягають відхиленню з урахуванням положень ч. 4 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки на момент розгляду справи вироки у вказаних кримінальних справах, які б набрали законної сили, відсутній.

Дані допиту ОСОБА_4 (директора ТОВ «ММВ-Інвест), які на думку відповідача, є доказом відсутності реального виконання спірних господарських операцій, є необґрунтованими, оскілки згідно з ч. 1 ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України, якими визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Перелік засобів (джерел доказів) доказування є вичерпним.

Оскільки в порушення ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України податковим органом не доведено обґрунтованості висновку акта перевірки, що стали підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, колегія суддів погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позовних вимог.

Доводи касаційної скарги про безтоварність операцій з вказаними контрагентами викладеного не спростовують, а зводяться до переоцінки обставин, встановлених судами першої та апеляційної інстанції, що у відповідності до ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України не віднесено до повноважень суду касаційної інстанції.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Керуючись ст. ст. 220, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В :

Касаційну скаргу Коломийської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області відхилити.

Постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27.11.2012 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 04.06.2014 року у справі № 2а-3343/12/0970 (876/24/13) залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О. В. Муравйов

Судді О. В. Вербицька

Л. В. Ланченко