Ухвала суду № 43029097, 29.01.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 січня 2015 року м. Київ К/9991/39480/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Карася О.В.

Юрченко В.П.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі Державної податкової служби

на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2011 року

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2012 року

у справі № 2а/1570/4268/2011

за позовом Спільного підприємства «Вітмарк-Україна» в формі Товариства з обмеженою відповідальністю

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі Державної податкової служби

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2012 року, адміністративний позов Спільного підприємства «Вітмарк-Україна» в формі Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - СП «Вітмарк-Україна» в формі ТОВ; позивач) до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі Державної податкової служби (далі - СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Одесі ДПС; відповідач) задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0000731620 від 25 травня 2011 року.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями у справі, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з підстав порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2011 року, ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2012 року та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

В запереченні на касаційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а постановлені у справі судові рішення - без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено позапланову невиїзну перевірку СП «Вітмарк-Україна» в формі ТОВ з питань достовірності визначення об'єкту оподаткування податком на додану вартість при взаємовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «ЛКТ» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Некстар» у лютому 2011 року, за результатами якої складено акт № 204/16-2/22480087/33 від 13 травня 2011 року.

На підставі зазначеного акту перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000731620 від 26 травня 2011 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 365 494,93 грн. (208 854,25 грн. - основний платіж, 156 640,68 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Перевіркою встановлено порушення підприємством підпункту «ж» пункту 184.1 статті 184, пунктів 186.1, 186.4 статті 186, пункту 198.6 статті 198, пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України) у зв'язку з неправомірним віднесенням до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних на його адресу ТОВ «ЛКТ» та ТОВ «Некстар» за нікчемними правочинами.

Обґрунтовуючи свою правову позицію щодо неправомірності формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість за спірними господарськими операціями, контролюючий орган посилався на відсутність у контрагентів СП «Вітмарк-Україна» в формі ТОВ трудових ресурсів, виробничих потужностей та основних засобів, необхідних для здійснення господарської діяльності, а також неперебування названих юридичних осіб за вказаним в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців місцезнаходженням.

Задовольняючи адміністративний позов повністю, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Підпунктом «а» пункту 198.1 статті 198 ПК України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-XIV) визначено, що первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Таким чином, підставою для виникнення у платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

В розглядуваному випадку судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що реальність здійснення господарських операцій з придбання позивачем в ТОВ «ЛКТ» допоміжних матеріалів для виробництва безалкогольних напоїв (ароматизаторів) та в ТОВ «Некстар» транспортно-експедиційних послуг підтверджується дослідженими судами належним чином складеними податковими та видатковими накладними, накладними на внутрішнє переміщення товарно-матеріальних цінностей, актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), товарно-транспортними накладними, платіжними дорученнями.

При цьому судовими інстанціями з'ясовано, що оспорювані операції безпосередньо пов'язані з господарською діяльністю СП «Вітмарк-Україна» в формі ТОВ, оскільки придбані в ТОВ «ЛКТ» ароматизатори використано при виготовленні соків, що є основним видом діяльності позивача, а придбані в ТОВ «Некстар» транспортно-експедиційні послуги пов'язані з перевезенням та реалізацією виготовленої товариством продукції.

Враховуючи викладене, а також з огляду на те, що податкове законодавство не ставить в залежність право платника податку-покупця на формування податкового кредиту з податку на додану вартість від інших осіб, в тому числі від господарських та виробничих можливостей постачальників або від їх перебування за юридичною адресою, висновок судів попередніх інстанцій про відсутність у СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Одесі ДПС правових підстав для прийняття оскаржуваного акту індивідуальної дії слід визнати правильним.

За наведених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Одеського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2011 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2012 року такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі Державної податкової служби відхилити, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2011 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2012 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Карась О.В.

Юрченко В.П.