Постанова № 43027850, 03.03.2015, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" березня 2015 р.Справа № 916/4473/14Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Ярош А.І.

суддів Шевченка В.В., Головея В.М.,

при секретарі судового засідання Ляшенко М.І.,

за участю представників сторін:

від позивача: Єрмоленко О.С., за довіреністю;

відповідач - ОСОБА_2,

від відповідача - ОСОБА_3, за довіреністю;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

на рішення господарського суду Одеської області від 26 грудня 2014 року

по справі № 916/4473/14

за позовом Публічного акціонерного товариства «Прогрес»

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

про стягнення 94 621,59 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Прогрес» звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою про стягнення з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 86578,40 грн. за договором поставки меблів №11-13/09 від 01.01.2013 року, з яких 60 850,66 грн. основного боргу, 10674,92 грн. втрат від інфляції, 2796,09 грн. 3% річних, 12256,72 грн. пені (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог від 12.12.2014 року).

Рішенням господарського суду Одеської області від 26.12.2014 року (суддя Зайцев Ю.О.) позов Публічного акціонерного товариства "ПРОГРЕС" до відповідача Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - задоволено.

Стягнуто з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства "ПРОГРЕС" суму основного боргу в розмірі - 60 850 грн. 66 коп., пеню в сумі - 12 256 грн. 72 коп., 3% річних у сумі 2 779 грн. 78 коп. та судовий збір в сумі - 1 892 грн. 43 коп.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що в порушення приписів чинного законодавства України та договору - відповідачем зобов'язання щодо оплати решти вартості отриманого від позивача товару на загальну суму 60 850,66 грн. не виконані, у зв'язку з чим стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума боргу за отриманий товар, встановлена судом в розмірі 60 850,66 грн., а також інфляційні втрати, 3% річних та пеня, розрахунок яких перевірений судом.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 звернулась до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Одеської області скасувати повністю та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в частині стягнення 19 784,70 грн.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, апелянт посилається на те, що судом не враховано, що відповідачем сплачено за поставлений товар 98 000 грн., тому сума заборгованості складає лише 19 784,70 грн.

Апелянт наголошує, що в платіжних дорученнях 2013-2014 року в призначенні платежу помилково було вказано «плата за меблі згідно договору №17 від 01.03.2007 року», хоча насправді оплата здійснювалась за товар, поставлений згідно з договором №11-13/09 від 01.01.2013 року.

Тобто фактично 90 000 грн. було перераховано на рахунки ПАТ «Прогрес» з помилковим призначенням платежу за договором від 2007 року, позивач отримав ці гроші та розпорядився ними за своїм власним розсудом. В той же час, позивач частково визнав ці платіжні доручення в якості оплати товару за спірним договором, та заперечив лише проти зарахування платіжних доручень №1 від 03.01.2013 року на суму 20 000 грн., та №48 від 19.06.2013 року на суму 23 500 грн.

Розбіжність залишку заборгованості, на думку скаржника, виникла за рахунок того, що позивач вважає, що на момент укладення договору №11-13/09 за ФОП ОСОБА_2 вже рахувалась дебіторська заборгованість у сумі 41065,96 грн.

Крім того, апелянт вважає, що судом не прийнято до уваги та не застосовано до вимог про стягнення пені спеціальний строк позовної давності в один рік.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування рішення суду, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 01.01.2013р. між Публічним акціонерним товариством "ПРОГРЕС" (надалі - постачальник) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (надалі - покупець) було укладено договір поставки меблів № 11-13 (надалі - договір), відповідно до п. 1.1 якого, постачальник передає у власність покупцю меблі, виготовлені ПАТ "ПРОГРЕС" і супровідні товари (надалі товар), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити товар на умовах даного договору.

Відповідно до пунктів 2.1., 2.3. договору, ціна товару встановлюється за домовленістю сторін, являється фіксованою і після перерахування коштів покупцем на розрахунковий рахунок постачальника зміні не підлягає. Оплата здійснюється покупцем з відстрочкою платежу на 14 (чотирнадцять) календарних днів, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця.

Згідно п .6.1. договору, за невиконання або неналежне виконання обов'язків по даному договору сторони несуть відповідальність в порядку, передбаченому даним договором та діючим законодавством України.

За приписами п.6.2. договору, у випадку порушення строків оплати за поставлений товар, при поставці товару на умовах відстрочки платежу, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої на момент прострочення, від суми своєчасно не оплачених коштів за кожен календарний день прос рочки до дня погашення заборгованості включно. Нарахування пені за прострочення по оплаті продукції припиняється з дня повного погашення заборгованості.

Відповідно до п. 9.2. договору, даний договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2014р.

На виконання умов договору позивачем в період з 01.01.2013р. по дату позову здійснено на адресу Відповідача поставку товару на загальну суму в розмірі 117 784,70 грн.

Дані відомості підтверджуються наявними в матеріалах справи копіями документів, а саме: накладна № 284/01-4 від 18.01.2013р. на суму 9 486,00 грн.; податкова накладна № 128 від 31.01.2013р. на суму 9 486,00 грн.;

накладна № 976/02-4 від 01.02.2013р. на суму 8 403,00 грн.; податкова накладна № 128 від 28.02.2013р. на суму 8 403,00 грн.;

накладна № 133/03-4 від 06.03.2013р. на суму 8 106,00 грн.; податкова накладна № 132 від 29.03.2013р. на суму 8 106,00 грн.;

накладна № 170/04-4 від 04.04.2013р. на суму 7606,00 грн.; податкова накладна № 164 від 30.04.2013р. на суму 7606,00 грн.;

накладна № 56/05-4 від 13.05.2013р. на суму 4 623,00 грн.; податкова накладна № 116 від 31.05.2013р. на суму 4 623,00 грн.;

накладна № 11/07-4 від 02.07.2013р. на суму 5 175,10 грн.; накладна № 12/07-4 від 02.07.2013р. на суму 9 920,00 грн.; податкова накладна № 143 від 31.07.2013р. на суму 15 095,00 грн.;

накладна № 232/08-4 від 13.08.2013р. на суму 9 165,00 грн.; податкова накладна № 136 від 30.08.2013р. на суму 9 165,00 грн.;

накладна № 105/09-4 від 05.09.2013р. на суму 5 005,00 грн.; податкова накладна № 119 від 30.09.2013р. на суму 5 005,00 грн.;

накладна № 103/10-4 від 04.10.2013р. на суму 7 042,00 грн.; податкова накладна № 153 від 31.10.2013р. на суму 7 042,00 грн.;

накладна № 3/11-4 від 01.11.2013р. на суму 6 414,00 грн.; податкова накладна № 150 від 30.11.2013р. на суму 6 414,00 грн.;

накладна № 15/12-4 від 02.12.2013р. на суму 4 108,00 грн.; податкова накладна № 158 від 31.12.2013р. на суму 4 108,00 грн.;

накладна № 205/01-3 від 20.01.2014р. на суму 3 034,00 грн.; податкова накладна № 148 від 31.01.2014р. на суму 3 034,00 грн.;

накладна № 78/02-4 від 12.02.2014р. на суму 3 852,00 грн.; податкова накладна № 130 від 28.02.2014р. на суму 3 852,00 грн.;

накладна № 205/03-3 від 17.03.2014р. на суму 6 853,70 грн.; податкова накладна № 114 від 31.03.2014р. на суму 6 853,70 грн.;

накладна №374/04-4 від 24.04.2014р. на суму 18992,00 грн.; податкова накладна № 121 від 30.04.2014р. на суму 18992,00 грн.

Вказаний товар був отриманий відповідачем у повному обсязі, що підтверджується підписом відповідача та його печаткою на накладних, тобто відповідачем прийнято на себе зобов'язання оплатити товар за договором.

Проте, в порушення умов договору та вимог чинного законодавства, позивачем здійснено часткову оплату за договором поставки меблів № 11-13 від 01.01.2013р., а саме: за поставлений товар в період з 01.01.2013р. по дату позову покупець здійснив часткову оплату товару на загальну суму 48 934.04 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями документів, а саме: банківська виписка по рахунку за 18.06.2013р. № 48 на суму 23 500,00 грн. (з яких, 21 065,96 грн. в рахунок поставок товару за 2012рік, 2434,04 грн. в рахунок оплати за товар, поставлений в 2013році); банківська виписка по рахунку за 30.09.2013р. № 64 на суму 30 000,00 грн.; банківська виписка по рахунку за 20.03.2014р. №23 на суму 5 000,00 грн.; банківська виписка по рахунку за 14.08.2014р. № 91 на суму 9 500,00 грн.; банківська виписка по рахунку за 29.09.2014р. № 112 на суму 2 000,00 грн.

Таким чином, сума основного боргу за поставлений, але не сплачений товар на дату подання позову до суду складала - 68 850,66 грн.

З наведених підстав позивач звернувся до господарського суду Одеської області з позовом про стягнення з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 заборгованості за оплату основного боргу у сумі 68 850,66 грн., суму втрат від інфляції в розмірі 10 734,43 грн., 3% річних від простроченої суми в розмірі 2 779,78 грн. та пеню за несвоєчасне виконання зобов'язань в розмірі 12 256,72 грн.

В подальшому позивач зменшив позовні вимоги, з урахуванням проведеної оплати за поставлений товар під час судового розгляду, на суму 8000 грн., а також уточнено збитки від інфляційних втрат та 3% річних.

Згідно ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 901 Цивільного Кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 903 ЦК України).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Судова колегія повністю погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та обґрунтованими, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та було перевірено під час апеляційного перегляду судового рішення, позивачем поставлено відповідачу товар на загальну суму 117 784,80 грн., що підтверджується накладними та податковими накладними.

В свою чергу, відповідачем частково оплачено поставлений товар, на загальну суму 56934,04 грн.

Відповідно до банківських виписок по рахунку за 18.06.2013р. № 48 на суму 23 500,00 грн. , за 30.09.2013р. № 64 на суму 30 000,00 грн., за 20.03.2014р. №23 на суму 5 000,00 грн., за 14.08.2014р. № 91 на суму 9 500,00 грн., за 29.09.2014р. № 112 на суму 2 000,00 грн., призначенням усіх зазначених платежів є «плата за меблі зг.дог.№17 від 01.03.2007р.».

Разом з тим, 30.09.2013 року та 30.12.2014 року ФОП ОСОБА_2 зверталась до відповідача з листами, в яких просила уточнити призначення платежів:

- за платіжним дорученням №48 від 18.06.2013 року, та зарахувати 21065,96 грн. в оплату товару по дог.№17 від 01.03.2007 року, 2434,04 грн. - в оплату товару за дог.№11-13 від 01.01.2013 року;

- 30 000 грн. за платіжним дорученням від 30.09.2013 року також зарахувати в оплату товару за дог.№11-13 від 01.01.2013 року;

- також просила уточнити призначення платежів за дорученнями від 20.03.2014р. №23 , від 14.08.2014р. № 91, від 29.09.2014р. № 112 в оплату товару за дог.№11-13 від 01.01.2013 року.

Листами від 02.10.2014 року №355,№356 позивач узгодив зарахування за вище переліченими платіжними дорученнями в оплату товару за договором №11-13 від 01.01.2013 року.

При цьому, листом від 25.12.2014 року №454 позивач заперечив проти зміни призначення платежів в платіжних дорученнях №1 від 03.01.2013 року на суму 20000 грн. та №48 від 18.06.2013 року на суму 23500 грн.

Отже, враховуючи викладене, судова колегія доходить висновку про наявність підстав для зарахування платежів, погоджених між сторонами, за платіжними дорученнями №48 від 18.06.2013 - (за яким 21 065,96 грн. в рахунок поставок товару за 2012рік, 2434,04 грн. в рахунок оплати за товар, поставлений в 2013році), від 30.09.2013 року №64, від 20.03.2014р. №23, від 14.08.2014р. № 91, від 29.09.2014р. № 112 в рахунок оплати товару за договором №11-13 від 01.01.2013 року.

Крім того, судова колегія також приймає в якості оплати за договором платіжні доручення №129 від 17.11.2014 року на суму 7000 грн. та №130 від 26.11.2014 року на суму 1000 грн.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується оплата відповідачем за договором №11-13/09 від 01.01.2013 року товару на загальну суму 56 934,04 грн., а отже, враховуючи загальну суму поставок за договором в розмірі 117 784,80 грн., судова колегія доходить висновку про наявність заборгованості відповідача перед позивачем у розмірі 60850,66 грн., яка підлягає стягненню в судовому порядку.

Також судовою колегією перевірено розрахунок інфляційних втрат, 3% річних та пені, нарахованих на заборгованість за кожним окремим документом. За наслідками перевірки суд дійшов висновку про правильне нарахування позивачем зазначених платежів та їх відповідність чинному законодавству.

Доводи апелянта про незастосування судом скороченого строку позовної давності не мають під собою правового підґрунтя та є хибними, оскільки позивачем при нарахуванні пені не враховувались накладні, за якими пропущено строк позовної давності для звернення до суду з відповідними вимогами.

Довід скаржника про необґрунтоване неприйняття судом першої інстанції в якості оплати платіжних доручень №1 від 03.01.2013 року на суму 20 000грн. та №48 від 18.06.2013 року на суму 23500 грн., також судом до уваги не приймаються.

По-перше, суд першої інстанції, з чим погоджується судова колегія, оплату за платіжним дорученням №48 від 18.06.2013 року зарахував частково в сумі 21065,96 грн. в якості оплати за товар за договором №17 від 01.03.2007 року, а в сумі 2434,04 грн. - в якості оплати за договором №11-13 від 01.01.2013 року, як було узгоджено між сторонами в процесі листування (лист ФОП ОСОБА_2 від 30.12.2013 року (а.с.99), лист ПАТ «Прогрес» від 02.10.2014 року №355 (а.с.98)).

Що стосується оплати за платіжним дорученням №1 від 03.01.2013 року на суму 20 000 грн. з призначенням платежу за договором №17 від 01.03.2007р., то судова колегія зазначає, що, оскільки позивач не надав своєї згоди на зарахування вказаної суми в рахунок оплати за спірним договором від 01.01.2013р., а відповідач визнає помилковість в визначенні призначення платежу, то судова колегія не має законних підстав для зарахування даної суми за спірним договором від 01.01.2013р., отже, вказана сума не може сприйматись як оплата за договором №11-13 від 01.01.2013 року.

За таких обставин, перевіривши законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду, оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не підтверджені належними та допустимими доказами в розумінні ст.ст.32-34 ГПК України, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав, передбачених ст.104 ГПК України, для скасування рішення суду першої інстанції та відмову у задоволенні апеляційної скарги.

Керуючись ст.99, п.1 ст.103, 105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Одеської області від 26 грудня 2014 року по справі № 916/4473/14 залишити без змін.

Постанова набирає чинності з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до ВГСУ.

Повний текст постанови підписаний 10.03.2015 року

Головуючий суддя А.І. Ярош

Суддя В.В. Шевченко

Суддя В.М. Головей