Постанова № 43026835, 10.03.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" березня 2015 р. Справа№ 910/27171/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яковлєва М.Л.

суддів: Авдеєва П.В.

Куксова В.В.

секретар судового засідання - Пугачова А.С.,

за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання від 10.03.2015 року по справі № 910/27171/14 (в матеріалах справи)

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу корпорації "Таско" на рішення господарського суду міста Києва від 27.01.2015 року (оформленого відповідно до ст. 84 ГПК України 02.02.2015 року) по справі № 910/27171/14 (суддя - Морозов С.М.)

За позовом Заступника військового прокурора Вінницького гарнізону в інтересах держави в особі 1. Міністерства оборони України

2. Військової частини А1119

до корпорації "Таско"

про стягнення 43 099,94 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

Заступник військового прокурора Вінницького гарнізону звернувся до суду з позовною заявою в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Військової частини А1119 про стягнення з корпорації "Таско" суми заборгованості в розмірі 43 099,94 грн. за договором зберігання № 19/ОРІС від 14.12.2009 року, з яких: сума основного боргу становить 38 066,76 грн., сума пені становить 2 167,22 грн., сума 3% річних (прокурором помилково зазначено, що це є штрафом) становить 259,30 грн., сума інфляційних втрат становить 2 606, 66 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 27.01.2015 року у справі № 910/27171/14 провадження у справі в частині стягнення з корпорації "Таско" суми основного боргу у розмірі 12 587,72 грн. припинено. Позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з корпорації "Таско" на користь Військової частини А1119 суму заборгованості в розмірі 25 479,04 грн., суму пені в розмірі 2 167,22 грн., 3% річних в розмірі 259,30 грн., суму інфляційних втрат в розмірі 2 606,66 грн. Стягнуто з корпорації "Таско" на користь Державного бюджету України судовий збір в розмірі 1 827,00 грн.

Не погоджуючись з рішенням місцевого суду, відповідач, корпорація "Таско", звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду та просить скасувати рішення та прийняти нове, яким у позові відмовити повністю.

Апеляційну скаргу скаржник мотивує тим, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи та має місце невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого суду обставинам справи.

Відповідно до автоматичного розподілу справ між суддями апеляційну скаргу корпорації "Таско" по справі № 910/27171/14 передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді Яковлєва М.Л., суддів Авдеєва П.В., Куксова В.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.02.2015 року прийнято апеляційну скаргу корпорації "Таско" на рішення господарського суду міста Києва від 27.01.2015 року по справі № 910/27171/14 до провадження і призначено перегляд рішення на 10.03.2015 року.

05.03.2015 року представником відповідача подано додаткові документи на виконання вимог ухвали суду.

Заступником військового прокурора Вінницького гарнізону, Міністерством оборони України та Військовою частиною А1119 на підставі ст. 96 ГПК України заперечень на апеляційну скаргу до суду не надано.

Представник відповідача був присутнім в судовому засіданні та надавав свої пояснення, якими підтримував доводи, що викладені в його апеляційній скарзі та просив апеляційну скаргу задовольнити, а рішення господарського суду міста Києва від 27.01.2015 року скасувати та прийняти нове, яким у позові відмовити повністю.

Представник позивачів в судовому засіданні надавав свої пояснення та просив рішення господарського суду міста Києва від 27.01.2015 року залишити без змін, а апеляційну скаргу корпорації "Таско" - без задоволення.

Представник прокуратури в судове засідання не з'явився, причини неявки не повідомив, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.

Враховуючи викладене, а також наявність в матеріалах справи всіх необхідних для перегляду рішення доказів, апеляційний суд вважає за можливе здійснити розгляд апеляційної скарги за відсутністю представника прокуратури, проти чого також не заперечують представники сторін, присутні у судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, виступ представників позивачів та відповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення господарського суду міста Києва від 27.01.2015 року по справі № 910/27171/14 - слід залишити без змін, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Слід зазначити, що відповідно ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Згідно ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 14.12.2009 року між Військовою частиною А1119 (позивач-2, зберігач) та корпорацією "Таско" (відповідач, поклажодавець) було укладено договір зберігання №19/ОРІС (договір, а.с. 20-22).

Відповідно до ст. 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Відповідно до п. 1.1. договору відповідач передає, а позивач-2 приймає та зобов'язується зберігати вироби, надалі - майно, та повернути майно відповідачеві у схоронності згідно з умовами цього договору. Передача відповідачем майна здійснюється за актами приймання-передачі (додаток № 2 до договору).

Плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання. (ч. 1 ст. 946 Цивільного кодексу України).

У відповідності до п. 3.1. договору вартість послуг позивача-2 по зберіганню майна встановлюється відповідно до кількості майна та розраховується сторонами згідно з додатком № 1 до цього договору.

Відповідач зобов'язується сплачувати щомісячно вартість послуг по зберіганню майна позивачу-2 в 10-денний термін з дня затвердження сторонами акту приймання-передачі виконаних послуг з зберігання майна та надання позивачем-2 рахунку на оплату цих послуг (п. 3.2. договору).

Відповідно до п. 3.3. договору відповідач здійснює оплату позивачу-2 послуг по зберіганню майна з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі майна за цим Договором до моменту його повернення (п 4.3. договору).

Цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань по цьому договору (п. 9.1. договору).

Додатковою угодою № 2 від 31.12.2013 року до договору сторони затвердили новий додаток №1 (протокол узгодження договірної ціни з відшкодування витрат, пов'язаних зі зберіганням виробів) від 31.12.2013 року до договору, яким сторони встановили, що вартість робіт зі зберігання виробів за 1 тонну без ПДВ становить 9,76 грн., а розмір оплати за кожен наступний місяць визначається шляхом коригування розміру плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць, за винятком випадків дефляції (а.с. 23-24).

Позивачем-2 умови договору виконано, що підтверджується актами здачі-приймання виконаних робіт, а саме: № 29 від 30.06.2014 року на суму в розмірі 12 587,72 грн.; № 33 від 31.07.2014 року на суму в розмірі 12 716,17 грн.; № 38 від 31.08.2014 року на суму в розмірі 12 762,87 грн., на загальну суму 38 066,76 грн. (а.с. 25, 27, 29).

Крім того, позивачем-2 у відповідності до п. 3.2. договору виставлено відповідачу рахунки на оплату, а саме: № 42 від 30.07.2014 року на суму в розмірі 12 587,72 грн.; № 47 від 01.08.2014 року на суму в розмірі 12 716,17 грн.; № 53 від 03.09.2014 року на суму в розмірі 12 762,87 грн. (а.с. 26 28, 30).

10.10.2014 року № 2618 позивачем-2 було направлено на адресу відповідача претензію, в якій зазначено, що у разі невиконання претензії у повному обсязі та не сплати 41 199,70 грн. заборгованості та штрафних санкцій, позивач-2 буде змушений звернутись до суду з відповідним позовом (а.с. 31).

17.11.2014 року № 2922 позивачем-2 було повторно направлено на адресу відповідача претензію, в якій зазначено, що у разі невиконання претензії у повному обсязі та не сплати 43 099,94 грн. заборгованості та штрафних санкцій, позивач-2 буде змушений звернутись до суду з відповідним позовом (а.с. 32).

Однак, зазначені претензії залишені відповідачем без задоволення.

У зв'язку з чим, заступник військового прокурора Вінницького гарнізону звернувся до суду з позовною заявою в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Військової частини А1119 про стягнення з корпорації "Таско" суми заборгованості в розмірі 43 099,94 грн. за договором зберігання № 19/ОРІС від 14.12.2009 року, з яких: сума основного боргу становить 38 066,76 грн., сума пені становить 2 167,22 грн., сума 3% річних (прокурором помилково зазначено, що це є штрафом) становить 259,30 грн., сума інфляційних втрат становить 2 606, 66 грн.

Відповідно до п. 2 ст. 5 Закону України "Про прокуратуру" на органи прокуратури покладено функції представництва інтересів держави в суді.

Згідно з п. 4 ст. 6 Закону України "Про прокуратуру" органи прокуратури України вживають заходів до усунення порушень закону, від кого б вони не виходили, поновлення порушених прав і притягнення у встановленому законом порядку до відповідальності осіб, які допустили ці порушення.

Частиною 3 ст. 20 Закону України "Про прокуратуру" визначено, що при виявленні порушень закону прокурор у межах своєї компетенції має право звертатися до суду в передбачених законом випадках.

Статтею 121 Конституції України на органи прокуратури України покладено функції представництва інтересів громадян та держави в судах.

З огляду на положення зазначеної норми та принцип диспозитивності у господарському судочинстві, позивач має право вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу.

Відповідно до ч. 3 ст. 36-1 Закону України "Про прокуратуру", підставою представництва прокурором в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави.

За наявності підстав, передбачених частинами другою - четвертою цієї статті, з метою представництва громадянина або держави прокурор має право в порядку, передбаченому процесуальним законом, зокрема, звертатися до суду з позовами (заявами, поданнями). (ч. 5 ст. 36-1 Закону України "Про прокуратуру").

Конституційний суд у рішенні від 08.04.1999 року у справі № 3-рн/99 (далі рішення Конституційного суду) вказав, що прокурор або його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави чи в чому існує загроза інтересам держави, і ця заява, за статтею 2 Арбітражного процесуального кодексу України (зараз ГПК), є підставою для порушення справи в арбітражному суді. Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Наведене також узгоджується з позицією Вищого господарського суду України, викладеною у постанові пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання участі прокурора у розгляді справ, підвідомчих господарським судам" від 23.03.2012 року №7.

Таким чином, заступник військового прокурора Вінницького гарнізону правомірно звернувся до суду з відповідною позовною заявою в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Військової частини А1119.

Положення параграфу 1 глави 66 Цивільного кодексу України застосовуються до окремих видів зберігання, якщо інше не встановлено положеннями цього Кодексу про окремі види зберігання або законом. (ст. 955 Цивільного кодексу України).

Згідно із частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Як було зазначено вище, загальна сума заборгованості за актами становить 38 066,76 грн.

Однак, після порушення провадження у справі, відповідачем було здійснено часткову сплату суми боргу в розмірі 12 587,72 грн., що підтверджується випискою по рахунку позивача-2 за 17.01.2015 року (а.с. 68).

Таким чином, суд першої інстанції вірно припинив провадження в частині стягнення з відповідача на користь позивача-2 суми основного боргу в розмірі 12 587,72 грн. на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

Щодо доказів сплати основної заборгованості у сумі 25 479,36 грн., то відповідачем їх не надано ані до суду першої інстанції, ані до суду апеляційної інстанції.

Таким чином, з огляду на викладене, позовні вимоги в справі № 910/27171/14 про стягнення з відповідача основної суми заборгованості в розмірі 25 479,36 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню, з чим погоджується і колегія суддів апеляційної інстанції.

Окрім основного боргу прокурор просить стягнути з відповідача пеню в розмірі 2 167,22 грн.

Відповідно п. 6.1. Договору у разі невиконання або неналежного виконання умов цього договору сторони несуть відповідальність згідно чинного законодавства України.

Відповідно до ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею визнається неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 230 Господарського кодексу України визначено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено договором або законом, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Згідно ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання.

Одностороння відмова від зобов'язання в силу ст. 525 ЦК України не допускається.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Оскільки, судом встановлено факт неналежного виконання відповідачем свого зобов'язання стосовно погашення заборгованості.

Тому за розрахунком суду першої інстанції, перевіреним апеляційним судом, стягненню підлягає 2 167,22 грн. - пені.

Крім того, прокурор просить стягнути з відповідача суму 3% річних в розмірі 259,30 грн. та інфляційних втрат в розмірі 2 606,66 грн.

Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Господарським судом міста Києва встановлено, що відповідач у встановлений договором строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання (в т.ч. у період, який вказано позивачем), тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений (п. 2 ст. 625 ЦК України).

Приписами ст. 599 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Якщо зобов'язання виконано не належним чином, то воно не припиняється, а навпаки на сторону, яка допустила неналежне виконання, покладаються додаткові юридичні обов'язки, в тому числі і передбачені ст. 625 ЦК України.

Виходячи із положень зазначених норм, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

При цьому зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов'язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу.

З огляду на наявність прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання місцевий суд, здійснивши перерахунок, перевірений апеляційним судом, слушно задовольнив вимоги позивача про стягнення 3% річних у розмірі 259,30 грн. та суми інфляційних втрат в розмірі 2 606,66 грн.

Щодо настання у відповідача форс-мажорних обставин, то вони до уваги колегією суддів не беруться, оскільки вони ґрунтуються на листі Торгово-промислової палати України № 2040/05-5 від 03.09.2013 року, однак зазначеним листом встановлюється лише існування у відповідача форс-мажорних обставин (неможливості здійснення розрахунку) за договором відступлення прав від 16.12.2009 року та договору про надання гарантії № 151109G107 від 16.12.2009 року. Що стосується договору зберігання № 19/ОРІС від 14.12.2009 року, то зазначеним листом не підтверджуєть існування у відповідача обставин щодо неможливості здійснення розрахунків по вказаному договору.

Що ж до посилань скаржника на те, що оскільки позивачем-1 не виконуються умови договору № 274/п/7-09 від 06.10.2009 року, то відповідач не має фінансових ресурсів на виконання умов договору зберігання № 19/ОРІС від 14.12.2009 року, вони також колегією суддів не беруться до уваги, оскільки жодних посилань в договорі зберігання № 19/ОРІС від 14.12.2009 року не має на договір № 274/п/7-09 від 06.10.2009 року, а тому відсутні підстави вважати, що договір зберігання є похідним від договору № 274/п/7-09 від 06.10.2009 року.

Також скаржник зазначає, що з метою забезпечення виконання положень Меморандуму про взаєморозуміння між Урядом України та Урядом Сполучених Штатів Америки від 10.11.2008 року, завдань та заходів, передбачених Державною цільовою програмою утилізації звичайних видів боєприпасів, не придатних для подальшого використання і зберігання, на 2008-2017 роки Кабінет Міністрів України прийняв Постанову № 746 «Деякі питання утилізації непридатних та надлишкових боєприпасів», відповідно до якої було передано відповідачу непридатні та надлишкові боєприпаси оборони України, які останній зобов'язувався зберігати.

На виконання зазначеної постанови між позивачами та відповідачем було підписано ряд договорів, зокрема договір зберігання № 19/ОРІС від 14.12.2009 року та договір № 274/п/7-09 від 06.10.2009 року, які як було зазначено вище між собою не зв'язані, а тому дозвіл на утилізацію боєприпасів по договору № 274/п/7-09 від 06.10.2009 року не впливає на обов'язки виконання умов договору зберігання № 19/ОРІС від 14.12.2009 року.

Виходячи з наведеного колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги є безпідставними та необґрунтованими та не можуть бути підставою для скасування рішення місцевого суду.

За правилами ст. 4-7 ГПК України, судове рішення приймається колегіально за результатами обговорення усіх обставин справи.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень та подати до суду відповідні докази.

Як встановлено ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 року "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Виходячи з викладеного вище, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення господарського суду міста Києва від 27.01.2015 року у справі № 910/27171/14 - залишається без змін.

З огляду на вищезазначене, керуючись ст. ст. 4-7, 33, 43, 99, 101-103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу корпорації "Таско" на рішення господарського суду міста Києва від 27.01.2015 року (оформленого відповідно до ст. 84 ГПК України 02.02.2015 року) по справі № 910/27171/14 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 27.01.2015 року у справі № 910/27171/14 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/27171/14 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанову Київського апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у порядку, передбаченому ст. 107 ГПК України.

Постанова Київського апеляційного господарського суду за наслідками перегляду відповідно до ст. 105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття.

Головуючий суддя М.Л. Яковлєв

Судді П.В. Авдеєв

В.В. Куксов