Рішення № 43018057, 03.03.2015, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81 Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" березня 2015 р. Справа № 911/15/15

Господарський суд Київської області у складі судді Бабкіної В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»

до Комунального підприємства «Баришівкатепломережа»

про стягнення 45643,71 грн.

секретар судового засідання (пом. судді): Новікова І.С.

за участю представників:

від позивача: Бережок С.І., довір. № 14-96 від 18.04.2014 р.

від відповідача: Зайченко С.С., довір. № 13 від 19.01.2015 р.

Обставини справи:

Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (далі - НАК «Нафтогаз України», позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Комунального підприємства «Баришівкатепломережа» (далі - КП «Баришівкатепломережа», відповідач) про стягнення 45643,71 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на неналежне виконання КП «Баришівкатепломережа» зобов'язань за договором № 12/949-ТЕ-17 купівлі-продажу природного газу від 28.08.2012 р. в частині своєчасного проведення розрахунку за переданий у власність відповідача природний газ, у зв'язку з чим позивач просив суд стягнути з відповідача 23925,50 грн. пені, 11255,31 грн. 3% річних, 10462,90 грн. інфляційних втрат, а також 1827,00 грн. судового збору.

Розгляд справи відкладався.

13.02.2015 р. до господарського суду Київської області від НАК «Нафтогаз України» надійшла заява б/н від 09.02.2015 р., відповідно до якої позивач просить суд стягнути з відповідача 23925,50 грн. пені, 11255,31 грн. 3% річних, 10462,90 грн. інфляційних втрат, 25397,21 грн. штрафу, а також 1827,00 грн. судового збору.

Слід зазначити, що згідно з пунктом 3.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011 р., передбачені ч. 4 ст. 22 ГПК України права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.

Відповідно до п. 3.11 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011 р., ГПК, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про «доповнення» або «уточнення» позовних вимог, або заявлення «додаткових» позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об'єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову.

Як слідує з поданої НАК «Нафтогаз України» позовної заяви, ані за текстом позову, ані за змістом прохальної його частини позивач не просить суд про стягнення з відповідача 25397,21 грн. штрафу у розмірі 7% заборгованості.

Відтак, у поданій позивачем 13.02.2015 р. заяві йдеться не про збільшення позовних вимог - зміну кількісних показників, в яких виражається кожна із заявлених позовних вимог у даній справі, а про заявлення окремої вимоги, а саме - про стягнення 25397,21 грн. штрафу, додатково до вимог, викладених у позовній заяві.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про відхилення поданої позивачем заяви б/н від 09.02.2015 р., відповідно до якої НАК «Нафтогаз України» заявлено додаткову позовну вимогу про стягнення 25397,21 грн. штрафу, оскільки заявлена окремо додаткова позовна вимога не може бути предметом розгляду у даному позовному провадженні.

За таких обставин, у даній справі суд здійснює розгляд вимог, викладених у позовній заяві, а саме - про стягнення з відповідача 23925,50 грн. пені, 11255,31 грн. 3% річних, 10462,90 грн. інфляційних втрат.

25.02.2015 р. у судовому засіданні представник відповідача надав суду відзив на позовну заяву б/н від 24.02.2015 р., відповідно до якого КП «Баришівкатепломережа» позов НАК«Нафтогаз Україна» не визнає в повному обсязі з огляду на наступне.

Відповідно до п. 11.1 укладеного сторонами договору купівлі-продажу природного газу № 12/949-ТЕ-17 від 28.08.2012 р. встановлено, що цей договір набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками та скріплення їх підписів печатками сторін, поширює дію на відносини, що фактично склалися між сторонами з 01.08.2012 р. і діє в частині поставки газу до 31.12.2012 р., а в частині розрахунків - до їх повного здійснення.

14.02.2014 р. між НАК «Нафтогаз України», КП «Баришівкатепломережа», Головним управлінням Державної казначейської служби у Київської області, Департаментом фінансів Київської облдержадміністрації, Баришівською районною державною адміністрацією, Управлінням фінансів Баришівської райдержадміністрації був укладений договір про організацію взаєморозрахунків № 215/30, предметом якого була організація та проведення сторонами взаєморозрахунків відповідно до п. 24 ст. 14 та п. 2 ст. 16 Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» та постанови Кабінету Міністрів України № 30 від 29.01.2014 р. «Про затвердження Порядку та умов надання у 2014 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії та послуг з централізованого водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування».

Як зазначив відповідач, відповідно до умов договору сторони дійшли згоди щодо погашення заборгованості КП «Баришівкатепломережа» перед НАК «Нафтогаз Україна» за природний газ 2012 року за спірним договором у розмірі 298940,11 грн. за рахунок коштів субвенції з державного бюджету місцевому бюджету для погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, що вироблялася, транспортувалася та постачалася населенню. Зазначені кошти в сумі 298940,11 грн. були перераховані на користь НАК «Нафтогаз України» 01.04.2014 р. згідно платіжного доручення № 292, у зв'язку з чим 01.04.2014 р. комунальне підприємство свої договірні зобов'язання за договором № 12/949-ТЕ-17 від 28.08.2012 р. перед НАК «Нафтогаз Україна» виконало в повному обсязі.

Водночас, на думку відповідача, самим позивачем не виконувалися вимоги розділу 6 договору № 12/949-ТЕ-17 від 28.08.2012 р., а саме - п. 6.4, де зазначено, що у разі наявності заборгованості за минулі періоди та/або заборгованості зі сплати пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних та судового збору сторони погоджуються, що грошова сума, яка надійшла від покупця, погашає вимоги продавця у такій черговості, незалежно від призначення платежу, визначеного покупцем: у першу чергу відшкодовуються витрати продавця, пов'язані з одержанням виконання; у другу чергу сплачуються інфляційні нарахування, відсотки річних, пені, штрафи; у третю чергу погашається основна сума боргу.

03.03.2015 р. до господарського суду Київської області КП «Баришівкатепломережа» було подано заяву б/н від 02.03.2015 р., відповідно до якої відповідач, посилаючись на приписи ч. 3 ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України, п. 3 ст. 83 ГПК України та постанову Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», просить суд зменшити розмір пені на 50%, обґрунтовуючи це наступним.

Основним видом діяльності КП «Баришівкатепломережа» є виробництво, транспортування та постачання теплової енергії; газ, який постачався за договором, використовувався комунальним підприємством для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням, у якого за спожиту теплову енергію та надані послуги постійно наявний борг. Так, борг населення на 01.01.2013 р. складав близько мільйона гривень, а на сьогоднішній день вже складає більше двох мільйонів гривень. Джерелом розрахунків за спожитий природний газ є отримання коштів підприємством від споживачів (населення), а основною причиною несвоєчасних розрахунків за спожитий природний газ є наявність різниці у тарифах на теплову енергію, та її несвоєчасне відшкодування з боку держави.

У судовому засіданні 03.03.2015 р. представник позивача позовні вимоги підтримав; представник відповідача проти позову заперечував та просив суд зменшити розмір заявленої до стягнення пені на 50%. Представник позивача проти задоволення заяви відповідача про зменшення розміру пені на 50% заперечував.

У судовому засіданні 03.03.2015 р. було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

встановив:

28.08.2012 р. між Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України» (продавець) та Комунальним підприємством «Баришівкатепломережа» (покупець) було укладено договір № 12/949-ТЕ-17 купівлі-продажу природного газу, відповідно до п. 1.1 якого продавець зобов'язується передати у власність покупцю у 2012 році природний газ, а покупець зобов'язується приймати та оплачувати газ на умовах цього договору.

Згідно з п. 2.1 договору продавець передає покупцю в період з 01.08.2012 р. до 31.12.2012 р. газ в обсязі до 471,9 тис. куб.м, у тому числі по місяцях: жовтень - 64,4 тис. куб.м, листопад 2013 р. - 154,4 тис. куб.м, грудень 2013 р. - 253,1 тис. куб.м.

Приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу (п. 3.3 договору).

Відповідно до п. 3.4 договору не пізніше 5 числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, покупець зобов'язується надати продавцеві підписані та скріплені печатками покупця та газорозподільного (газотранспортного) підприємства 3 примірники акта приймання-передачі газу, в якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа зобов'язується повернути покупцеві та газорозподільному (газотранспортному) підприємству по одному примірнику оригіналу акта, підписаного уповноваженим представником та скріпленого печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.

У відповідності з умовами п. 6.1 договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Пунктом 6.4 договору передбачено, що у разі наявності заборгованості за минулі періоди та/або заборгованості зі сплати неустойки, сторони погоджуються, що грошова сума, яка надійшла від покупця, погашає вимоги продавця у такій черговості, незалежно від призначення платежу визначеного покупцем: 1) у першу чергу відшкодовуються витрати продавця, пов'язані з одержанням виконання; 2) у другу чергу погашається неустойка; 3) у третю чергу погашається основна сума боргу.

Згідно з п. 7.2 договору, у разі невиконання покупцем умов пункту 6.1 цього договору, він у безспірному порядку зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

У відповідності з п. 9.3 договору строк, у межах якого сторони можуть звернутись до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо основної заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань, встановлюється тривалістю у 5 років.

Пунктом 11.1 договору передбачено, що цей договір набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін і діє в частині реалізації газу до 31 грудня 2012 року, а в частині розрахунків - до повного їх здійснення.

На виконання умов договору № 12/949-ТЕ-17 купівлі-продажу природного газу від 28.08.2012 р. НАК «Нафтогаз України» було поставлено КП «Баришівкатепломережа» природний газ на загальну суму 512399,95 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу, у тому числі - від 31.10.2012 р. на суму 63877,18 грн., від 30.11.2012 р. на суму 149582,66 грн., від 31.12.2012 р. на суму 298940,11 грн., підписаними повноважними представниками сторін та скріпленими їх печатками.

Проте, як зазначає позивач, відповідач, в порушення умов договору, за отриманий природний газ розраховувався несвоєчасно.

У зв'язку з порушенням відповідачем строків оплати за спожитий природний газ, позивач і звернувся до суду з даним позовом про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих за період прострочення оплати.

Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі - кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Приписами ч. 2 п. 1 ст. 193 ГК України передбачено, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом першим статті 193 Господарського кодексу України та статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Як зазначено в п. 7.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Враховуючи те, що погашення заборгованості за отриманий природний газ було здійснено відповідачем з порушенням встановлених п. 6.1 договору строків, позивачем заявлено позовні вимоги про стягнення з відповідача 23925,50 грн. пені, 11255,31 грн. 3% річних, 10462,90 грн. інфляційних втрат, нарахованих на заборгованість по кожному простроченому платежу, з урахуванням часткових проплат.

Статтею 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно з приписами ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до вимог ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Як зазначалося вище, згідно з п. 7.2 договору, у разі невиконання покупцем умов пункту 6.1 цього договору, він у безспірному порядку зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

З долученого до матеріалів справи розрахунку пені вбачається, що позивачем було визначено розмір пені в сумі 23925,50 грн., у тому числі - за період з 14.11.2012 р. до 21.12.2012 р. в сумі 994,81 грн., з 14.12.2012 р. до 27.12.2012 р. в сумі 858,26 грн., з 14.01.2013 р. до 14.07.2013 р. в сумі 22072,43 грн.

Як встановлено судом, позивачем при здійсненні розрахунку пені за період з 14.11.2012 р. до 21.12.2012 р. було зазначено кінцеву дату нарахування пені - 21.12.2012 р., що є днем фактичної оплати заборгованості.

Водночас, згідно з п. 1.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Отже, згідно з вірним визначенням періоду нарахувань, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня в розмірі 23899,32 грн., у тому числі - 14.11.2012 р. до 20.12.2012 р. в сумі 968,63 грн., з 14.12.2012 р. до 27.12.2012 р. в сумі 858,26 грн., з 14.01.2013 р. до 14.07.2013 р. в сумі 22072,43 грн.

Окрім того, позовна заява містить вимоги щодо стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З долученого до матеріалів справи розрахунку 3% річних вбачається, що позивачем було визначено розмір 3% річних у сумі 11255,31 грн., у тому числі - за період з 14.11.2012 р. до 21.12.2012 р. в сумі 198,96 грн., з 14.12.2012 р. до 27.12.2012 р. в сумі 171,65 грн., з 14.01.2013 р. до 01.04.2014 р. в сумі 10884,70 грн.

Згідно з вірним визначенням періоду нарахувань, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 3% річних в сумі 11250,61 грн., у тому числі - 14.11.2012 р. до 20.12.2012 р. в сумі 194,26 грн., з 14.12.2012 р. до 27.12.2012 р. в сумі 171,65 грн., з 14.01.2013 р. до 01.04.2014 р. в сумі 10884,70 грн.

Розмір інфляційних втрат, визначений позивачем, становить 10462,90 грн., у тому числі - за період з листопада 2012 року до грудня 2012 року в сумі 63,88 грн., за грудень 2012 року в сумі 299,17 грн., з січня 2013 року до квітня 2014 року в сумі 10462,90 грн., і є арифметично вірним.

Приписами статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 36 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Заперечуючи проти позову відповідач зазначив, що розрахунки за отриманий від позивача газ за договором № 12/949-ТЕ-17 від 28.08.2012 р. у повному обсязі було здійснено за рахунок коштів субвенції з державного бюджету місцевому бюджету для погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, що вироблялася, транспортувалася та постачалася населенню, у зв'язку з чим комунальне підприємство свої договірні зобов'язання за договором № 12/949-ТЕ-17 від 28.08.2012 р. перед НАК «Нафтогаз Україна» виконало в повному обсязі згідно платіжного доручення № 292 від 01.04.2014 р. на виконання умов договору, укладеного 14.02.2014 р. між НАК «Нафтогаз Україна», КП «Баришівкатепломережа», Головним управлінням Державної казначейської служби у Київської області, Департаментом фінансів Київської облдержадміністрації, Баришівською районною державною адміністрацією, Управлінням фінансів Баришівської райдержадміністрації про організацію взаєморозрахунків № 215/30, предметом якого була організація та проведення сторонами взаєморозрахунків відповідно до п. 24 ст. 14 та п. 2 ст. 16 Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» та постанови Кабінету Міністрів України № 30 від 29.01.2014 р. «Про затвердження Порядку та умов надання у 2014 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії та послуг з централізованого водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування».

Відповідно до ст. 202 Господарського кодексу України господарське зобов'язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов'язання; у разі поєднання управненої та зобов'язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами. Господарське зобов'язання припиняється також у разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду. До відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Як визначено приписами ст. 617 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відтак, посилання відповідача на несвоєчасність бюджетного фінансування щодо погашення різниці в тарифах, що призвело до виникнення значної заборгованості, не є підставою для звільнення його від відповідальності.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для часткового задоволення вимог позивача, зокрема, в частині стягнення 23899,32 грн. пені, 11250,61 грн. 3% річних, 10462,90 грн. інфляційних втрат.

Решта посилань сторін та наданих до матеріалів справи доказів наведених вище висновків суду не спростовують.

Відповідачем також було заявлено клопотання про зменшення розміру пені на 50%.

Як зазначалося вище, відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Згідно зі ст.ст. 546, 549 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, у тому числі, неустойкою. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 1 ст. 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Поряд з цим, відповідно до згадуваної вище ст. 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Також частиною другою ст. 218 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Згідно з ч. 1 ст. 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Зазначена стаття кореспондується з ч. 3 ст. 551 ЦК України, згідно якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно з приписами п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України, господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Відповідно до п. 3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суд України №18 від 26.12.2011 року «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам.

Як вбачається із заявленого клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій (пені), останнім належними та допустимими доказами у розумінні приписів ст.ст. 33, 34 ГПК України не доведено суду наявності у спірному правовідношенні виняткових обставин, які є підставою для зменшення нарахованої позивачем пені.

Крім того, як наголошував Вищий господарський суд України, зокрема, в постановах від 11.04.2013 року у справі № 5023/5038/12, від 13.12.2012 року у справі 10/5026/1270/20, зазначення в мотивувальній частині рішення в обґрунтування висновків про особливості бюджетного фінансування державних установ та організацій - споживачів тепла, а також про наявність перед відповідачем заборгованості населення за спожиті послуги з теплопостачання, визнати законним і обґрунтованим не можна.

Окрім того, загальний розмір визначеної судом до стягнення з відповідача пені в сумі 23899,32 грн. не є надмірно великим в розумінні наведених вище приписів ст. 233 ГК України та ст. 551 ЦК України.

Враховуючи викладене вище, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання відповідача в частині зменшення розміру нарахованої пені, у зв'язку з чим пеня підлягає стягненню з відповідача у визначеному судом розмірі.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку щодо часткового задоволення позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України».

Витрати зі сплати судового збору відповідно до статті 49 ГПК України покладаються судом на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 32-34, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Комунального підприємства «Баришівкатепломережа» (07500, Київська обл., Баришівський р-н, смт. Баришівка, вул. Комсомольська, 18А, код 24885150) на користь Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01001, м. Київ, Шевченківський р-н, вул. Б. Хмельницького, 6, код 20077720) - 23899 (двадцять три тисячі вісімсот дев'яносто дев'ять) грн. 32 коп. пені, 11250 (одинадцять тисяч двісті п'ятдесят) грн. 61 коп. 3% річних, 10462 (десять тисяч чотириста шістдесят дві) грн. 90 коп. інфляційних втрат, 1825 (одну тисячу вісімсот двадцять п'ять) грн. 76 коп. судового збору.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення підписане 10.03.2015 р.

Суддя В.М. Бабкіна