Ухвала суду № 43016336, 04.03.2015, Апеляційний суд Чернігівської області

Справа № 748/2947/14-ц Провадження № 22-ц/795/73/2015 Головуючий у I інстанції -Криворученко Д. П. Доповідач - Позігун М. І.Категорія - цивільна

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 березня 2015 року м. Чернігів

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючого-судді: Позігуна М.І.

суддів: Вінгаль В.М., Мамонової О.Є.

при секретарі: Козлачковій Ю.В.

з участю: представника апелянта -ОСОБА_1, прокурора Курило Я.М., представника третьої особи - Бригинець В.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 18 листопада 2014 року у справі за позовом виконуючого обов'язки прокурора Чернігівського району до Головного управління Держземагентства у Чернігівській області та ОСОБА_3, треті особи - Чернігівське районне управління юстиції у Чернігівській області, Улянівська сільська рада Чернігівського району, Чернігівська районна рада, про визнання недійсними наказів та свідоцтва про право власності,

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Чернігівського районного суду Чернігівської області від 18 листопада 2014 року визнано недійсним наказ Головного управління Держземагентства у Чернігівській області від 24.06.2014 року №25-546/14-14-сг, яким ОСОБА_3 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, яка розташована на території Улянівської сільської ради Чернігівського району площею 0,12 га для індивідуального садівництва; визнано недійсним наказ Головного управління Держземагентства у Чернігівській області від 29.07.2014 року №25-1029/14-14-сг, яким затверджено проект землеустрою та надано ОСОБА_3 у власність земельну ділянку площею 0,12 га (кадастровий номер 7425585700:04:000:8082) для індивідуального садівництва, розташовану на території Улянівської сільської ради Чернігівського району; визнано недійсним свідоцтво про право власності №25787315, видане 19.08.2014 року реєстраційною службою Чернігівського районного управління юстиції на ім'я ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 0,12 га для індивідуального садівництва на території Улянівської сільської ради Чернігівського району; скасовано рішення про державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 0,12 га (кадастровий номер 7425585700:04:000:8082) для індивідуального садівництва на території Улянівської сільської ради Чернігівського району, прийняте 14.08.2014 року реєстраційною службою Чернігівського районного управління юстиції; вирішено питання про судові витрати.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати зазначене рішення суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. Незаконність рішення суду апелянт обґрунтовує невідповідністю висновків суду про наявність підстав для задоволення позовних вимог фактичним обставинам справи.

ОСОБА_3 посилається, що в порушення вимог чинного законодавства, ані прокурором Чернігівського району, ані Улянівською сільською радою не надано жодних фактів визначення та встановлення меж земельної ділянки для випасання худоби, наявності правовстановлюючого документа на земельну ділянку та факту його реєстрації за громадою чи створеним у встановленому порядку громадським пасовищем. Також не наведено фактів наявності відповідного правовстановлюючого документу на землю чи державної реєстрації прав на землю, тим більше як на громадське пасовище. За доводами апелянта, позовні вимоги прокуратурою побудовані на підставі перевірки, проведеної нею ж самою. Проте, чинне законодавство не передбачає, що органи прокуратури здійснюють державний контроль за використанням та охороною земель, а перевірка уповноваженим органом з питань державного контролю за використанням та охороною земель не проводилась. ОСОБА_3 вказує, що судом не було враховано, що вона є добросовісним набувачем спірної земельної ділянки і за приписами ст.388 ЦК України дана земельна ділянка не може бути витребувана у неї.

Заслухавши доповідача, учасників судового розгляду, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, суд приходить до слідуючого висновку.

Статтею ст. 116 ЗК України передбачено право громадян України на безоплатне отримання у власність земельних ділянок в межах норм, визначених земельним кодексом, за рахунок земель як комунальної, так і державної власності, в зв'язку з чим у квітні 2014 року ОСОБА_3 і звернулася до Держземагентства в Чернігівській області з заявою про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність в межах норм безоплатної приватизації для ведення садівництва орієнтовною площею 0.12 га, розташованої на території Улянівської сільської ради Чернігівського району за межами населеного пункту.

Наказом Головного управління Держземагентства у Чернігівській області від 24.06.2014 року №25-546/14-14-сг ОСОБА_3 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, розташованої на території Улянівської сільської ради Чернігівського району поза межами населеного пункту.

Орієнтовний розмір земельної ділянки 0,12 га, за цільовим призначенням - для індивідуального садівництва (а.с.24).

Відповідно до заяви ОСОБА_3 ФОП ОСОБА_4 було виготовлено проект землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки у власність заявнику (а.с.19-44).

Наказом Головного управління Держземагентства у Чернігівській області від 29.07.2014 року №25-1029/14-14-сг затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для індивідуального садівництва ОСОБА_3 на території Улянівської сільської ради Чернігівського району; надано у власність ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,1200 га (кадастровий номер 7425585700:04:000:8082) для індивідуального садівництва, розташовану на території Улянівської сільської ради Чернігівського району (а.с.44).

14 серпня 2014 року відповідач зареєструвала своє право власності на вказану земельну ділянку, серія та номер свідоцтва про право власності 25787315 (а.с.46).

6 жовтня 2014 року прокуратурою Чернігівської області було винесено постанову про проведення перевірки у порядку нагляду за додержанням вимог земельного законодавства при реалізації наданих повноважень у Головному управлінні Держземагентства у Чернігівській області та його структурних підрозділах, за наслідками якої і мало місце звернення прокурора до суду з позовом в інтересах держави.

Таке право прокурора на звернення до суду з позовом передбачено ч.2 ст. 45 ЦПК України, ст. 36-1 Закону України „Про прокуратуру", згідно яких підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень інтересів держави, а прокурор, звертаючись до суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор набуває статусу позивача. Проте, хоча таким уповноваженим державним органом щодо розпорядження землями сільськогосподарського призначення за межами населених пунктів і є Головне управління Держземагенства у Чернігівській області, але враховуючи, що останнього залучено до участі у справі в якості відповідача, то, виходячи з принципу неможливості процесуального сумісництва, тобто неможливості поєднання в одній особі процесуального становища одночасно як позивача, так і відповідача, прокурором обгрунтовано зазначено в позовній заяві про неможливість участі у справі Головного управління Держземагентства у Чернігівській області в якості позивача за його фактичного процесуального статусу відповідача.

Оскільки згідно ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, то прокурор, встановивши наявність порушень земельного законодавства, обгрунтовано звернувся до суду за захистом державних інтересів, про що ним і було зазначено в позовній заяві з дотриманням положень статей 20-21 Закону України „Про прокуратуру", якими передбачено обов'язок прокурора винесення постанови про проведення перевірки та вжиття заходів прокурорського реагування, спрямованих на забезпечення захисту інтересів держави у зв'язку з допущеними порушеннями державного органу та бездіяльністю органу державного нагляду.

Фактично звернення прокурора спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільнозначимого питання про безоплатну передачу земельної ділянки з державної власності у приватну власність та повернення її до державної власності для використання за цільовим призначенням.

За своїм правовим статусом органи прокуратури не відносяться до контролюючих органів, яким в силу ст. 31 Закону України „Про державний бюджет на 2014 рік" дозволено проведення перевірок підприємств, установ і організацій виключно з дозволу Уряду або за заявкою суб'єкта господарювання щодо його перевірки, а перевірку дотримання законодавства прокурором здійснено не у сфері господарювання.

Таким чином, доводи апеляційної скарги щодо відсутності правових підстав для звернення прокурора з даним позовом є безпідставними, оскільки позов подано відповідно до ч.2 статті 45 ЦПК України та вимог Закону України „Про прокуратуру".

Розглянувши справу в межах заявлених вимог, задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач, приймаючи спірні рішення, діяв всупереч чинному законодавству та в порушення інтересів членів територіальної громади Улянівської сільської ради, оскільки відведення ОСОБА_3 у власність земельної ділянки для ведення садівництва за рахунок землі для випасання худоби без зміни виду цільового призначення земельної ділянки суперечить вимогам чинного законодавства.

Такий висновок суду ґрунтується на матеріалах справи і відповідає вимогам закону.

Так, земельним законодавством встановлено як підстави набуття права на землю громадянами та юридичними особами, так і певну процедуру вирішення питання передачі земельної ділянки, зокрема, у власність громадян можуть бути передані земельні ділянки, які знаходяться у них в користуванні, або з земель запасу державної чи комунальної власності, які не перебувають в користуванні інших осіб, чи після їх вилучення в попередніх користувачів з дотриманням вимог щодо використання земель за цільовим призначенням.

З довідки Управління Держземагентства у Чернігівському районі Чернігівської області форми 6-зем вбачається, що земельна ділянка площею 0,12 га, яка передбачена для відведення у власність ОСОБА_3, знаходиться на території Улянівської сільської ради Чернігівського району, за межами населеного пункту, відноситься до земель запасу і є землею сільськогосподарського призначення - пасовищем (а.с.26.).

Згідно Інструкції з заповнення державної статистичної звітності з кількісного обліку земель, затвердженої Наказом Державного комітету статистики № 377 від 5.11.98 року форма 6-зем є офіційним звітом не лише про наявність земель та розподіл їх за власниками землі, землекористувачами, а й за видами угідь та видами економічної діяльності, яка складається станом на 1 січня кожного року.

Згідно з нормами статей 181-184, 202-204 ЗК України, законів України „Про державний земельний кадастр" та „Про землеустрій" дані державного земельного кадастру - це документальне підтвердження відомостей про правовий режим земель, їх цільове призначення та розподіл серед власників і землекористувачів за категоріями земель, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, які ґрунтуються на підставі землевпорядної документації.

Постановою Кабінету Міністрів України № 1051 від 17.10.2012 року „Про затвердження Порядку ведення Державного земельного кадастру" передбачено, що облік кількості та якості земель ведеться до 2015 року в порядку та за формами, що діють на день набрання чинності цією постановою; на день набрання чинності цією постановою картографічною основою Державного земельного кадастру є ортофотоплани, створені в рамках виконання Угоди про позику (Проект „Видача державних актів на право власності на землю у сільській місцевості та розвиток системи кадастру") між Україною та Міжнародним банком реконструкції та розвитку від 17 жовтня 2003 р., ратифікованої Законом України від 15 червня 2004 р. № 1776-IV, та інші картографічні матеріали, виготовлені на замовлення центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів або отримані ним від центрального органу виконавчої влади з питань топографо-геодезичної і картографічної діяльності, державного підприємства „Державний картографо-геодезичний фонд України" та інших суб'єктів інформаційної взаємодії; до створення індексних кадастрових карт (планів) відповідно до Порядку для присвоєння кадастрових номерів земельним ділянкам і ведення кадастрової карти (плану) використовуються індексні кадастрові карти (плани), створені в рамках виконання Угоди, зазначеної в підпункті 3 цього пункту, а у разі їх відсутності - інші (створені територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів) індексні кадастрові карти (плани).

Як встановлено судом, зазначена частина спірної земельної ділянки площею 0.12 га входить до складу земельної ділянки, яка використовується територіальною громадою Улянівської сільської ради, зокрема і мешканцями с. Новоселівка, в якості громадських пасовищ для випасання худоби відповідно до раніше прийнятих рішень органів місцевого самоврядування.

Так, на виконання постанови Верховної Ради РСР від 18 грудня 1990 року „Про земельну реформу"' та Указу Президента Союзу Радянських Соціалістичних Республік від 05 січня 1991 року „Про першочергові завдання по реалізації земельної реформи", рішенням № 5 від 28 січня 1991 року виконавчого комітету народних депутатів Чернігівської обласної ради „Про здійснення земельної реформи" було затверджено організаційні заходи по здійсненню земельної реформи в області та створено відповідну комісію. Виконавчим комітетам районних, міських, селищних і сільських Рад народних депутатів доручено у першочерговому порядку знайти і виділити необхідну кількість земель для задоволення невідкладних потреб населення.

На виконання постанови Верховної Ради РСР від 18 грудня 1990 року „Про земельну реформу" та рішення Чернігівського облвиконкому від 28 січня 1991 року „Про здійснення земельної реформи" в Чернігівському районі проведена інвентаризація земель землеволодільців і землекористувачів та рішенням VIII сесії XXI скликання Чернігівської районної ради народних депутатів Чернігівської області від 05.07.1991року „Про затвердження матеріалів інвентаризації земель" було затверджено межі територій селищних і сільських рад народних депутатів та їх площі, в тому числі колгоспів, міжгоспів, держгоспів, землі населених пунктів, землі промисловості, транспорту, оборони, землі оздоровчого призначення, лісового та водного фонду, землі запасу райвиконкому, землі запасу сільських і селищних рад народних депутатів, з яких, у тому числі, визначено землі для колективного випасання худоби. Згідно з додатком №1 до вказаного рішення за Улянівською (колишньою Новоселівською) сільською радою Чернігівського району Чернігівської області, для потреб громадян у випасанні худоби, була закріплена земельна ділянка загальною площею 110,2 га (розділ „під колективне випасання" (а.с.14-18).

Апеляційним судом було досліджено первинні землевпорядні документи на землю, а саме: Державний Акт на вічне користування землею № 541644, виданий 24 листопада 1951 року виконавчим комітетом Чернігівської районної Ради депутатів трудящих сільськогосподарській артілі ім.Калініна (колгосп ім. Калініна, СТОВ „Урожай"); технічну документацію по інвентаризації земель території Новоселівської сільської ради Чернігівського району за 1991 рік, схему поділу земель колективної власності на земельні ділянки (паї) колективного сільськогосподарського підприємства „Урожай" с. Улянівка, схему території Новоселівської сільської ради Чернігівського району, план ґрунтів сільськогосподарської артілі ім. Калініна Бобровицької сільради Чернігівського району(а.с.183-192, 198-217). Необхідно зазначити, що вказані землевпорядні документи є безспірним документальним підтвердженням того, що землі громадських пасовищ існували та існують, використовувалися та використовуються територіальними громадами Улянівської (колишньої Новоселівської) сільської ради саме як громадські пасовища ще з 1951 року.

За викладених обставин, є безпідставними доводи апелянта про відсутність в матеріалах справи будь-яких доказів щодо державної реєстрації земельної ділянки як громадського пасовища зі встановленням відповідних меж.

Відповідно до ст.1 Закону України „Про землеустрій" цільове призначення земельної ділянки - це використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.

Статтею 19 ЗК України визначено категорії земель за основним цільовим призначенням.

Проте, згідно ст. 15, 21 Закону України „Про Державний земельний кадастр", наказу Державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010 року № 548 „Про затвердження Класифікації видів цільового призначення земель" розподіл земель за цільовим призначенням визначається не лише за категорією земель, а й за видом використання в межах певної категорії земель. Підставою для внесення відомостей про зміну цільового призначення земельних ділянок щодо виду використання земельної ділянки в межах певної категорії земель є проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, яким передбачена зміна її цільового призначення, та не передбачено внесення змін до реєстру щодо зміни цільового використання земель сільськогосподарського призначення лише на підставі письмової заяви власника.

Згідно ч. 1 ст.20 ЗК України зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення на підставі рішень відповідних органів державної влади або місцевого самоврядування.

Кожна категорія земель має узагальнене цільове призначення, що визначає специфіку її особливого правового режиму. Проте, земельні ділянки, віднесені до однієї категорії, можуть використовуватися за різними видами цільового призначення. Статтями 31, 33-37 ЗК України встановлений правовий режим видів використання сільськогосподарських земель.

Згідно ч. 5 ст. 20 ЗК України види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою, але зазначене правило не поширюється на землі сільськогосподарського призначення та землі оборони.

Абзацем 2 ч.5 ст.20 ЗК України встановлено обов'язок власників використовувати землі сільськогосподарського призначення виключно в межах вимог щодо користування землями певного виду використання, встановлених статтями 31, 33-37 цього Кодексу.

Таким чином, в розумінні ст.20 ЗК України зміною цільового призначення є не лише зміна цільового призначення за основними видами категорії земель, а і зміна виду її використання, яка проводиться лише за проектами землеустрою щодо зміни цільового призначення земельної ділянки.

Відповідно до ст. 21 ЗК України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам, відмови у реєстрації земельної ділянки або визнання реєстрації недійсною.

Верховний Суд України на засіданні Судової палати у цивільних справах 14 травня 2014 року у справі № 6-35цс14, предметом якої був спір про визнання незаконним рішення селищної ради, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку та скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку, зробив правовий висновок про те, що відповідно до змісту ст. 20 ЗК України надання (передача) громадянам та юридичним особам земельних ділянок відбувається згідно з їх цільовим призначенням. У випадку передачі громадянам у приватну власність земельної ділянки із земель державної чи комунальної власності, межі якої не встановлені в натурі або цільове призначення якої змінюється, обов'язковим є розроблення проекту землеустрою про відведення земельної ділянки.

На засіданні Судової палати у цивільних справах 13 листопада 2013 року Верховний Суд України у справі № 6-123 цс 13, предметом якої був спір про визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність фізичній особі та відновлення права територіальної громади на зазначену земельну ділянку з причини її передачі не згідно з цільовим призначенням земельної ділянки, також зробив правовий висновок, згідно з яким відповідно до змісту ст. 20 ЗК України надання (передача) земельної ділянки громадянам та юридичним особам відбувається згідно з їх цільовим призначенням. Зокрема, громадянам для ведення особистого селянського господарства передаються у власність та надаються у користування землі, віднесені до категорії земель сільськогосподарського призначення відповідно до п. а) ч. 3 ст. 22 ЗК України. Надання для цих потреб земель оздоровчого чи іншого призначення без зміни у встановленому законом порядку їх цільового призначення на підставі п. а) ст. 21 ЗК України є підставою для визнання таких рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування недійсними.

За викладених обставин, оскільки передача земельної ділянки у власність ОСОБА_3 відбулася без попереднього вирішення встановленого законодавством питання в порядку зміни цільового призначення земельної ділянки, то суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

За наявності зазначених порушень вимог земельного законодавства, які є безумовною підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок у власність, інші доводи апеляційної скарги не можуть бути підставою для її задоволення і скасування рішення суду, оскільки відповідно до положень ст. 308 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних підстав.

Крім того, апеляційний суд враховує, що зазначена ділянка використовувалася і продовжує використовуватися громадою с. Новоселівка Улянівської сільської ради для випасу худоби. За період 2006-2014 років Улянівською територіальною громадою приймались відповідні рішення - „Затвердження ставок місцевих податків та зборів", згідно з якими встановлювалася певна сума збору за випас худоби на громадських пасовищах.

Згідно повідомлення Улянівської сільської ради Чернігівського району та області рішенням 4 сесії 23 скликання Чернігівської обласної адміністрації від 24 грудня 1998 року Новоселівську сільську раду Чернігівського району та області перейменовано на Улянівську сільську раду (а.с.68).

Відповідно до даних Улянівської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області, станом на 01.01.2014 року, по раді утримується 180 голів великої рогатої худоби, 20 коней і 12 кіз, крім того, за рахунок пасовища сільської ради випасається 93 голови ВРХ мешканців району Бобровиця м. Чернігова. (а.с.69, 70).

Таким чином, оскільки спірна земельна ділянка площею 0,12 га, розміщена на території Улянівської сільської ради та виділена ОСОБА_3 за рахунок земель пасовища, право користування землями якого належить територіальній громаді Улянівської сільської ради, з користування якої спірна земельна ділянка не вилучалась, то вона не могла бути переданою безоплатно у власність іншим особам.

Відсутність у територіальної громади правостановлюючого документа на право користування землями громадського пасовища за умови його фактичного користування не давало відповідачу права на її безоплатну передачу у власність без попереднього вирішення питання зміни цільового призначення та її вилучення, оскільки згідно Рішення Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року у справі №1-17/2005 було визнано такими, що не відповідають Конституції України положення пункту 6 розділу Х „Перехідні положення" Земельного кодексу України щодо зобов'язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення; та пункт 6 Постанови Верховної Ради України „Про земельну реформу" від 18 грудня 1990 року № 563-ХП з наступними змінами в частині щодо втрати громадянами, підприємствами, установами і організаціями після закінчення строку оформлення права власності або права користування землею раніше наданого їм права користування земельною ділянкою.

Таким чином, строк переоформлення права постійного користування земельною ділянкою в даний час законом не визначений та не обмежений.

В порушення зазначених вимог законодавства Держземагентством у Чернігівській області було передано ОСОБА_3 земельну ділянку, яка перебуває в користуванні територіальної громади Улянівської сільської ради, цільове призначення якої за видом використання - пасовище, без вирішення питання вилучення земельної ділянки у попереднього землекористувача та без попереднього вирішення питання про зміну її цільового призначення за видом використання.

Частиною 2 ст. 186- 1 ЗК України передбачено обов'язок погодження з відповідними органами у сфері архітектури та містобудування проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок не лише тих, на яких розміщено об'єкт будівництва, а й тих, на яких планується розташування такого об'єкта, а оскільки спірна земельна ділянка передавалася у власність для садівництва, на якій згідно ст. 35 ЗК України є можливим зведення необхідних будинків та господарських споруд, то такий проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки підлягав обов'язковому погодженню з відповідними органами.

Відтак, зазначена земельна ділянка у власніть ОСОБА_3 надана з порушенням вимог Земельного кодексу України та без урахування, що громадськими пасовищами всі зацікавлені фізичні особи можуть користуватися безоплатно на титулі права загального землекористування (ст.38 Закону України „Про охорону навколишнього природного середовища").

Враховуючи викладене, обгрунтованим є висновок суду про незаконність дій, пов'язаних з передачею земельної ділянки у власність ОСОБА_3, а тому суд обгрунтовано визнав незаконними накази Головного управління Держземагентства у Чернігівській області від 24.06.2014 року №25-546/14-14-сг та від 29.07.2014 року №25-1029/14-14-сг.

Оскільки спірна земельна ділянка перебуває в користуванні територіальної громади і використовується для випасання великої рогатої худоби, то рішеннями щодо передачі цієї ділянки у власність відповідача було порушено права інших осіб.

Не спростовують законності і обґрунтованості рішення суду і посилання апелянта на порушення судом прав відповідача. як власника земельної ділянки.

Так, дійсно відповідно до ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Проте, не виключається можливість припинення права власності в випадках встановлених законом (ст.346 ЦК України, 140-151 ЗК України).

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права.

Основною метою статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому в своїх рішеннях Європейський суд з прав людини вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини (наприклад, рішення у справі „Федоренко проти України" від 1 червня 2006 року). Необхідність забезпечення такої рівноваги відображено в структурі статті 1. Зокрема, необхідно щоб була дотримана обґрунтована пропорційність між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності.

При розгляді справи №6-92цс13, предметом якої був спір про вилучення земельної ділянки в особи, яка набула право власності на неї на підставі визнаного в подальшому незаконним рішення органу влади, 18 вересня 2013 року Верховний Суд України зробив правовий висновок, відповідно до якого особу може бути позбавлено її власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності мусить бути дотримано справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника.

Вирішуючи питання щодо дотримання справедливого балансу між інтересами суспільства та правами заявника апеляційний суд враховує, що дії органу влади були спрямовані проти інтересів територіальної громади, члени якої на протязі тривало часу користувалися землею в якості громадського пасовища, чим порушено права останніх на подальше користування зазначеною частиною земельної ділянки за цільовим призначенням. Крім того, згідно ст.68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності. Статтями 57, 59 Конституції України кожному гарантовано право знати свої права і обов'язки, а також гарантовано право на правову допомогу. Закони та інші нормативно-правові акти в сфері земельного законодавства, в тому числі якими регулюються питання безоплатного надання земель державної і комунальної власності у власність громадянам України при зміні їх цільового призначення, доведені до відома населення у порядку, встановленому законом. ОСОБА_3 не надано доказів неможливості скористатися своїм правом на отримання правової допомоги при вирішенні питання отримання у власність земельної ділянки, а за таких обставин суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про необхідність захисту саме суспільного інтересу. Згідно заяви ОСОБА_3 від 10.04.2014 року нею до заяви додавалися графічні матеріали з зазначенням бажаного місця розташування земельної ділянки, що дає обґрунтовані підстави для висновку щодо володіння нею інформацією та про можливість отримання інформації про цільове призначення земельної ділянки, яку вона мала намір отримати у власність, а за таких обставин посилання апелянта в обґрунтування підстав для скасування рішення суду на практику Європейського суду, зокрема у справі „Стретч проти Сполученого Королівства" (рішення від 24 червня 2003 року) та на постанову Верховного Суду України у справі № 21-8во07 від 14 березня 2007 року не заслуговують на увагу. Безпідставними є посилання апелянта на відсутність у суду підстав для визнання незаконними наказів, які стали підставою для отримання ОСОБА_3 у власність земельної ділянки, оскільки рішення суду в цій частині відповідає вимогам п.а ч.1 ст. 21 ЗК України.

Враховуючи, що судом визнано недійсним рішення про передачу у власність ОСОБА_3 земельної ділянки, то обґрунтовано задоволено вимоги прокурора щодо визнання недійсним свідоцтва про право власності ОСОБА_3 на вказану земельну ділянку зі скасуванням відповідного рішення про державну реєстрацію права, оскільки відповідно до статті 26 Закону України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

З врахуванням вищенаведеного, доводи апеляційної скарги не дають підстав для скасування рішення суду першої інстанції, ухваленого з дотриманням норм матеріального і процесуального права на основі повно з'ясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Керуючись ст. 303, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 18 листопада 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий:Судді: