Рішення № 43015484, 05.03.2015, Апеляційний суд Сумської області

Справа №591/8100/14-ц Головуючий у суді у 1 інстанції - Шершак М. І.Номер провадження 22-ц/788/508/15 Суддя-доповідач - Левченко Т. А. Категорія - 29

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 березня 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді - Левченко Т. А.,

суддів - Хвостика С. Г. , Маслова В. О.

за участю секретаря судового засідання - Чуприни В.І.,

розглянула у відкритому судовому засіданні у приміщенні Апеляційного суду Сумської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3

на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 04 лютого 2015 року

у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів, -

в с т а н о в и л а :

ОСОБА_4 звернувся до суду з вищезазначеним позовом, який обґрунтовує тим, що в березні 2012 року він, через свого знайомого ОСОБА_5, дізнався про продаж лозомеблевої фабрики в селищі Боромля Тростянецького району Сумської області, де останній працював. Ця інформація його зацікавила та він попросив організувати йому зустріч з власником. В якості особи, яка представляла власника, виступав відповідач ОСОБА_3, який пояснив, що фабрика належить його сестрі, але він уповноважений вирішувати питання щодо продажу комплексу. Він знав ОСОБА_3, так як разом з ним навчався, та знав з позитивного боку його батька, що дало йому впевненість у тому, що відповідач дійсно має намір та повноваження обговорювати з ним умови продажу майна. Зі слів відповідача необхідно було ще дооформити документи на приміщення та землю, але договір купівлі-продажу можна буде укласти максимум до осені 2012 року. Одночасно ОСОБА_3 запропонував йому користуватися майном як майбутньому власнику, після внесення авансу, на що він погодився. 13.03.2012 року в офісному приміщені по АДРЕСА_1 він особисто передав ОСОБА_3, в рахунок придбання даної фабрики 96 250 грн. авансу, про що останній власноручно склав відповідну розписку. 08.05.2012 року він передав відповідачу, на його вимогу, ще 50 000 грн. в якості авансу, про що останній також склав розписку. Наприкінці 2013 року відповідач повідомив його, що він посварився зі своєю сестрою, угода укладена не буде і грошей у нього немає. З січня 2014 року він постійно звертався до відповідача з приводу повернення грошей. До теперішнього часу гроші йому не повернуті, коли вони будуть повернуті та чи відбудеться це взагалі, відповідач не пояснює, тому позивач просить стягнути з ОСОБА_3 на його користь суму боргу 146250 грн., а також у відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України за порушення грошового зобов'язання стягнути з відповідача на його користь інфляційні збитки в розмірі 17550 грн. та 3 % річних в розмірі 3618,18 грн. за період з січня по вересень 2014 року.

Рішенням суду від 04 лютого 2015 року позов ОСОБА_4 задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 суму боргу за розпискою 146250 грн., інфляційні збитки 17550 грн., три відсотки річних 3618,18 грн., судові витрати 1674,00 грн.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову. В доводах апеляційної скарги посилається на те, що судом при ухваленні рішення було порушено норми матеріального та процесуального права, неповно досліджені та з'ясовані обставини справи, суд послався на обставини, які не доведені позивачем та, які суд вважав встановленими. Зазначає, що строк виконання його зобов'язання з повернення авансу переданого ОСОБА_4, на момент його звернення до суду ще не настав, так як відповідну письмову вимога про повернення авансу, позивач йому не направляв. Також посилається на те, що суд помилково застосував вимоги ч. 2 ст. 625 ЦК України, так як ним не було допущено прострочень зобов'язання.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника ОСОБА_3 - ОСОБА_6, який підтримав апеляційну скаргу, представника ОСОБА_4 - ОСОБА_7, яка заперечує проти апеляційної скарги та вважає її необґрунтованою, вивчивши матеріали справи і перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач незаконної користується чужим майном, а саме грішми позивача, не виконавши взяті на себе зобов'язання згідно розписок, а тому є підстави для стягнення з нього на користь позивача, переданих йому згідно розписок грошових коштів та застосування відповідальності за порушення грошового зобов'язання, передбаченого ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних про стягнення грошових коштів, переданих позивачем відповідачу згідно розписок від 13.03.2012 року та 08.05.2012 року в сумі 146 250 гривень. Проте не можна погодитись з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для застосування до спірних правовідносин положень ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що в березні 2012 року позивач, через свого знайомого ОСОБА_5, дізнався про продаж лозомеблевої фабрики в селищі Боромля Тростянецького району Сумської області, де останній працював. Ця інформація його зацікавила та він попросив організувати йому зустріч з власником. В якості особи, яка представляла власника, виступав відповідач ОСОБА_3, який пояснив позивачу, що фабрика належить його сестрі, але він уповноважений вирішувати питання щодо продажу цього майна. Він знав ОСОБА_3, так як разом з ним навчався, та знав з позитивного боку його батька, що дало йому впевненість у тому, що відповідач дійсно має намір та повноваження обговорювати з ним умови продажу майна.

13.03.2012 року в офісному приміщені по АДРЕСА_1 він особисто передав ОСОБА_3, в рахунок придбання даної фабрики 96 250 грн., авансу за комплекс, про що останній власноручно склав відповідну розписку, а 08.05.2012 року він передав відповідачу, на його вимогу, ще 50 000 грн. в якості авансу, про що останній також склав розписку. В розписках, зокрема зазначено: «Я, ОСОБА_3 получил от ОСОБА_4 в качестве аванса за целостный имущественный комплекс ПАТ «Боромлянская лозомебельная фабрика», который обязуемся предоставить к продаже до 30.11.2012 року 96250 гривен та 50000 гривен». Факт отримання грошових коштів на зазначену суму визнає сам відповідач ОСОБА_3 та ця обставина також підтверджується оригіналами розписок від 13.03.2012 року та 08.05.2012 року на а.с.33,34.

Проте договір купівлі продажу лозомеблевої фабрики в селищі Боромля Тростянецького району Сумської області з позивачем до теперішнього часу не укладено. Як пояснила представник ОСОБА_4 договір не було укладено з зв'язку з тим, що власники майна запропонували йому придбати його за вартість, про яку він не домовлявся з ОСОБА_3 Не дивлячись на звернення позивача, існування яких з серпня 2014 року відповідач визнав під час розгляду справи судом першої інстанції, він грошові кошти позивачу до цього часу не повернув.

Як пояснив представник ОСОБА_3 в судовому засіданні апеляційного суду, відповідач не є ні засновником, ні учасником ПАТ «Боромлянська лозомеблева фабрика». Його сестра ОСОБА_10 є одним із учасників товариства. Докази видачі ОСОБА_3 доручення на представлення інтересів товариства у відносинах з приводу продажу належного товариству майна, відсутні.

Таким чином ОСОБА_3 не мав права на отримання від позивача платежів, передбачених ч. 2 ст. 570 ЦК України, так як не являвся власником майна, яке мав намір придбати позивач та власник майна не надавав йому повноважень на отримання цих сум.

За змістом частини першої статті 1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави. Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Згідно ч. 2 ст. 1212 ЦК України положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції прийшов до обгрунтованого висновку, що відповідач незаконно користується чужим майном, а саме грішми позивача, а тому вони підлягають поверненню позивачу.

Посилання відповідача на те, що строк повернення цих грошових коштів ще не настав, так як позивач відповідно до ст. 530 ЦК України не направив йому письмову вимогу, колегія суддів вважає помилковим, так як, виходячи з встановлених обставин справи, зазначена норма матеріальна права не підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

В той же час заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин положень ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 1214 ЦК України, яка міститься в главі 83 ЦК України, нормами якої регулюються спірні правовідносини, за безпідставне одержання чи збереження грошей передбачена відповідальність у виді нарахування процентів на користування ними (стаття 536 цього Кодексу). Наявність зазначеної норми, яка передбачає відповідальність за безпідставне одержання чи збереження грошей, виключає одночасне застосування до спірних правовідносин відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Отже, на підставі п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України, рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 інфляційних збитків та трьох відсотків річних відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову в задоволенні цих позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 303; 307 ч. 1 п.2; 309 ч. 1 п. 4, 313-314; 316 ЦПК України, колегія суддів -

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 04 лютого

2015 року скасувати в частині стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 інфляційних збитків в сумі 17550 грн. та трьох відсотків річних в сумі 3618,18 грн. та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні цих позовних вимог.

Змінити рішення Зарічного районного суду м. Суми від 04 лютого

2015 року в частині стягнення судових витрат, стягнувши з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 судові витрати в сумі 1462,50 гривень.

В іншій частині рішення Зарічного районного суду м. Суми від 04 лютого

2015 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 судові витрати за апеляційний розгляд справи в сумі 105,84 гривень.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і з цього часу може бути оскаржено протягом двадцяти днів у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий -

Судді -