Ухвала суду № 43014055, 05.03.2015, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №479/402/13-ц 05.03.2015 05.03.2015 05.03.2015

Провадження №22-ц/784/717/15

Провадження № 22-ц/784/717/15 Головуючий у першій інстанції-Микитей Л.Л.

Доповідач апеляційної інстанції-Данилова О.О.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

5 березня 2015 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого - Данилової О.О.,

суддів - Лівінського І.В., Шаманської Н.О.,

при секретарі - Орельській Н.М.,

за участю представника заявника - Вакули І.А.,

представника Кривоозерського ВДВС - Парсенюк К.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

начальника відділу державної виконавчої служби Кривоозерського районного управління юстиції

на ухвалу Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 4 лютого 2015 року у цивільній справі за скаргою

публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» (далі - Державний ощадний банк)

на дії державного виконавця відділу державної виконавчої служби Кривоозерського районного управління юстиції

У С Т А Н О В И Л А:

У січні 2015 року Державний ощадний банк звернувся зі скаргою на дії державного виконавця відділу державної виконавчої служби Кривоозерського районного управління юстиції (далі - Кривоозерський ВДВС).

Заявник зазначав, що 29 липня 2014 року державним виконавцем Кривоозерського ВДВС відкрито виконавче провадження за виконавчим листом, виданим на підставі рішення Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 8 травня 2013 року, про стягнення на користь банку з ОСОБА_3, поряд з іншим, 372,43 грн. судових витрат. Судове рішення не виконане. Постановою державного виконавця від 1 грудня 2014 року виконавчий лист повернуто стягувачеві за пунктом 5 частини 1 статті 47 ЗУ «Про виконавче провадження» у зв'язку з неможливістю встановити фактичне місце перебування боржника ОСОБА_3

Посилаючись на те, що державний виконавець не вжив всіх передбачених законом заходів щодо виявлення майна боржника, не встановив місце його перебування, не оголосив розшук, не звернув стягнення на іпотечне майно, Державний ощадний банк просив визнати постанову від 1 грудня 2014 року незаконною, скасувати її та зобов'язати державного виконавця відновити виконавче провадження.

Ухвалою Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 4 лютого 2015 року скаргу задоволено, визнано неправомірними дії та незаконною постанову від 1 грудня 2014 року та зобов'язано державного виконавця поновити виконавче провадження.

В апеляційній скарзі представник Кривоозерського ВДВС просив ухвалу скасувати, посилаючись на те, що державним виконавцем виконані всі вимоги закону щодо дій, спрямованих на реальне виконання судового рішення, а постанова про закінчення провадження відповідає вимогам статей 47 та 49 Закону.

Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів не вбачає підстав для її задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 47 Закону «Про виконавче провадження (далі - Закон) виконавчий документ повертається стягувачеві у разі, якщо в результаті вжитих державним виконавцем заходів неможливо з'ясувати місце проживання, перебування боржника - фізичної особи (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, у зв'язку з втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини, за якими мають бути стягнуті кошти чи інше майно, та інші виконавчі документи, що можуть бути виконані за безпосередньої участі боржника).

За змістом статей 385, 387 ЦПК якщо сторони виконавчого провадження вважають, що рішення, дії або бездіяльність державного виконавця не відповідають вимогам закону, виходять за межі повноважень та порушують їхні права чи свободи, вони мають право звернутися до суду з відповідною скаргою.

За правилами статті 11 Закону державний виконавець зобов'язаний вживати передбачені законом заходи примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії, в тому числі звернутись до суду з поданням про розшук боржника-фізичної особи (пункт 10 частини 2).

Підстави оголошення розшуку боржника містить стаття 40 Закону, якою передбачено, що у разі відсутності відомостей про місце проживання, перебування чи місцезнаходження боржника - фізичної особи, державний виконавець звертається до суду з поданням про винесення ухвали про розшук боржника.

При цьому Закон не містить будь-яких обмежень для здійснення таких повноважень державного виконавця в залежності від характеру виконавчого документу ( зокрема, стягнення аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, або стягнення кредитного боргу).

Не містить таких зауважень і Інструкція з організації примусового виконання рішень, затверджена Наказом МЮУ від 2 квітня 2012 року №512/5 (далі -Інструкція).

При цьому пункт 3.12. Інструкції покладає на державного виконавця обов'язок перед зверненням до суду з поданням про винесення ухвали про розшук боржника, який здійснюється відповідно до статті 40 Закону, вжити заходи, спрямовані на встановлення фактичного місцезнаходження боржника - фізичної особи: а) отримання відповіді на запит від відповідних територіальних органів МВС України щодо місця реєстрації особи; б) отримання інформації від учасників виконавчого провадження та інших осіб, у тому числі усно (в такому випадку отримана інформація відображається в акті державного виконавця), про можливі місця перебування боржника; в) перевірки наявності боржника за можливими місцями його перебування, встановленими під час проведення виконавчих дій; г) отримання інформації щодо місця роботи боржника; ґ) отримання інформації про боржника з інших джерел.

Статтею 32 Закону передбачені заходи примусового виконання, з яких першочерговим є звернення стягнення на кошти та інше майно боржника, в тому числі і заставлене майно, яке допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача-заставодержателя ( стаття 54 Закону).

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 має невиконані кредитні зобов'язання за кредитним договором № 192, укладеним з Державним ощадним банком 2 березня 2007 року. Кредитні зобов'язання ОСОБА_3 забезпечені іпотечним договором від 2 березня 2007 року, предметом якого житловий будинок по АДРЕСА_1 (а.с.17-21).

Рішенням Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 8 травня 2013 року з ОСОБА_3 на користь позивача стягнуто кредитну заборгованість та 372,43 грн. судових витрат ( а.с.9).

4 червня 2013 року стягувачеві видано виконавчий лист про стягнення судових витрат ( а.с.8).

29 липня 2014 року постановою державного виконавця Кривоозерського ВДВС відкрито виконавче провадження № 44177163 (а.с.49, 52 зворот), а 5 серпня 2014 року - приєднане до зведеного провадження (а.с.48).

Постановою державного виконавця від 13 серпня 2014 року накладено арешт на все майно боржника ( а.с.37).

Під забороною відчуження перебуває предмет іпотеки - житловий будинок по АДРЕСА_1 ( а.с.42-44).

Іншого майна, що належить ОСОБА_3, в тому числі банківських рахунків, а також іншої інформації щодо боржниці не виявлено (а.с.36, 38, 40, 46).

За даними реєстраційної служби місцем реєстрації ОСОБА_3 є АДРЕСА_1( а.с.41), але за зазначеною адресою її не виявлено ( а.с.45,47).

Постановою державного виконавця від 1 грудня 2014 року виконавчий лист повернуто стягувачеві за пунктом 5 частини 1 статті 47 ЗУ «Про виконавче провадження» у зв'язку з неможливістю встановити фактичне місце перебування боржниці ОСОБА_3 (а.с.6).

Встановивши ці обставини, суд першої інстанції виходив з того, що державний виконавець не вжив всіх передбачених законом заходів щодо примусового виконання судового рішення, в тому числі спрямованих на встановлення фактичного місцезнаходження ОСОБА_3, не перевірив можливість перебування боржниці за кордоном та в порушення вимог статтей 11 та 40 Закону не порушив питання про її розшук, а тому постанова від 1 грудня 2014 року про повернення виконавчого листа є передчасною.

Колегія суддів не може прийняти до уваги посилання апелянта на те, що виходячи зі змісту пункту 5 статті 47 Закону та Порядку розшуку боржника-фізичної особи, затвердженого наказом МВС від 27 серпня 2003 року, розшук боржника оголошується лише при виконанні рішень про стягнення аліментів, та відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи.

Таке тлумачення не відповідає змісту вищеназваних норм ( статті 11, 40 Закону, пункт 3.12 Інструкції) та правилам статті 375 ЦПК, а Порядок розшуку боржника-фізичної особи, у будь-якому разі, не регулює порядку вчинення виконавчих дій та обов'язків державного виконавця, які, насамперед, встановлені Законом.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що боржниця ОСОБА_3 мала і інше місце проживання у АДРЕСА_2, який належав їй за правом спадкування ( а.с.16).

Але в порушення вимог пункту 3.12 Інструкції державний виконавець не здійснив перевірку цих відомостей та не встановив наявності боржника за можливими місцями його перебування.

Не можна повністю погодитись і з твердженням апелянта про те, що наявність судового рішення про стягнення коштів не є достатньою підставою для звернення стягнення на іпотечне майно, що належить боржнику, а тому виконання судового рішення за рахунок такого майна неможливе.

Таке застосування норм виконавчого законодавства суперечить змісту статі 54 Закону та правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду України від 24 грудня 2014 року (справа № 6-200цс14), за якою реалізація іпотечного майна у разі відсутності рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється, поряд з іншим, за нормами Закону.

Таким чином, основний висновок суду про передчасність повернення виконавчого документу стягувачеві постановою від 1 грудня 2014 року, відповідає обставинам справи та нормам виконавчого законодавства.

Підстав для скасування ухвали суду не вбачається.

При поданні апеляційної скарги на ухвалу суду апелянтом на сплачено судовий збір, який відповідно до пункту 1 частини 2 статті 4 Закону «Про судовий збір» має складати 121,80 грн. та підлягає стягненню з Кривоозерського ВДВС.

Керуючись статтями 312,315 ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу начальника відділу державної виконавчої служби Кривоозерського районного управління юстиції відхилити, а ухвалу Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 4 лютого 2015 року залишити без змін.

Стягнути з відділу державної виконавчої служби Кривоозерського районного управління юстиції на користь держави 121 грн.80 коп. судового збору.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але протягом двадцяти днів з цього часу може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий

Судді