Рішення № 43013201, 06.03.2015, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 140/2982/14-ц Провадження № 22-ц/772/531/2015Головуючий в суді першої інстанції Алєксєєнко В. М.Категорія 44 Доповідач Медвецький С. К.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 березня 2015 року м. Вінниця

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Вінницької області у складі:

головуючого: Медвецького С.К.,

суддів: Оніщука В.В., Чуприни В.О.,

при секретарі Богацькій О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Немирівського районного суду Вінницької області від 09 грудня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, ОСОБА_4, третя особа: відділ у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Немирівського РВ УМВС України у Вінницькій області, про позбавлення права користування житловим приміщенням, усунення перешкод у користуванні нерухомим майном, шляхом примусового виселення без надання іншого житла та зняття з реєстрації місця проживання, -

встановила:

У листопаді 2014 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, мотивуючи вимоги тим, що йому на праві власності належить квартира АДРЕСА_1.

Відповідач ОСОБА_2, є його колишньою дружиною, а ОСОБА_4 - донькою, які до грудня 2012 року мешкали в зазначеній квартирі. Оскільки стосунки між сторонами не склалися, то ОСОБА_2 виїхала проживати до своїх батьків, а ОСОБА_4 - до батьків свого чоловіка, з яким проживає у незареєстрованому шлюбі. Перебування відповідачів на реєстраційному обліку призводить до виникнення постійних конфліктів між ними та спричиняє йому складнощі в здійсненні права власності. Окрім цього, він позбавлений можливості на свій розсуд розпоряджатися належним йому майном і не має можливості влаштувати своє особисте життя, зокрема створити нову сім'ю.

Посилаючись на те, що відповідачі втратили право на користування спірною квартирою, так як не проживають у цьому житлі без поважних причин понад один рік, будь-якої домовленості про збереження за відповідачами житлової площі на період їх відсутності не існує, останні чинять перешкоди у користуванні та розпорядженні належним йому майном, ОСОБА_3 просив позбавити відповідачів права на користування квартирою АДРЕСА_1; усунути перешкоди у користуванні житловим приміщенням, шляхом виселення відповідачів зі спірної квартири без надання іншого житла та зняти їх з реєстрації у квартирі АДРЕСА_1.

Рішенням Немирівського районного суду Вінницької області від 09 грудня 2014 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено.

Позбавлено ОСОБА_2, ОСОБА_4 права користування квартирою АДРЕСА_1.

Усунуто перешкоди у користуванні житловим приміщенням, шляхом виселення ОСОБА_2, ОСОБА_4 з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення.

Зобов'язано відділ громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Немирівського РВ УМВС України у Вінницькій області зняти з реєстрації місця проживання ОСОБА_2, ОСОБА_4

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

У судове засідання ОСОБА_2 не з'явилася без поважних причин, хоча належним чином була повідомлена про час і місце розгляду справи, тому колегія суддів, відповідно до вимог ч. 2 ст. 305 ЦПК України, вважає за можливе справу розглянути у її відсутність (а.с.66, 71, 85).

У судове засідання ОСОБА_4 не з'явилася без поважних причин, хоча належним чином була повідомлена про час і місце розгляду справи, тому колегія суддів, відповідно до вимог ч. 2 ст. 305 ЦПК України, вважає за можливе справу розглянути у її відсутність (а.с.85).

Позивач ОСОБА_3 заперечував проти задоволення апеляційної скарги.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає, що вона підлягає задоволенню частково з таких міркувань.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 про позбавлення права користування житловим приміщенням та усунення перешкод у користуванні власністю, суд першої інстанції, виходив із того, що порушене право позивача може бути захищене шляхом визнання відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням та виселення їх зі спірної квартири, з покладенням на відділ громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Немирівського РВ УМВС України у Вінницькій області обов'язку зняти відповідачів з реєстрації в квартирі АДРЕСА_1.

Таким чином, місцевий суд застосувавши положення ст. ст. 72, 116, 156, 157 ЖК України та ст. 405 ЦК України, виходив із того, що відповідачі понад один рік не користуються спірною квартирою, зокрема ОСОБА_2 проживає зі своїми батьками, а ОСОБА_4 створила власну сім'ю; при цьому передбачений ст. 391 ЦК України спосіб захисту порушеного права може бути реалізований шляхом виселення та через ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» шляхом зняття осіб з реєстраційного обліку.

З такими висновками суду першої інстанції повністю погодитись не можна, оскільки цих висновків суд дійшов при неповному з'ясуванні обставин, які мають значення для справи та з порушенням норм матеріального і процесуального права.

Статтею ст. 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Частина четверта статті 10 ЦПК України передбачає, що суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції у повній мірі не відповідає.

Частиною 3 статті 303 ЦПК України визначено, що апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлене неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Відповідно до ст. 15 ЦПК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

За змістом ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно із ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред'явивши разом з тим одну із таких вимог: 1) про позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) про позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) про визнання особи безвісно відсутньою; 4) про оголошення фізичної особи померлою.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач одночасно пред'явив декілька вимог: 1) про позбавлення права користування житловим приміщенням; 2) про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням, шляхом виселення, без надання іншого жилого приміщення; 3) зняття осіб з реєстрації місця проживання.

Установлено, що ОСОБА_3 на праві власності належить квартира

АДРЕСА_1, подарована йому 10 липня 2007 року.

Відповідач ОСОБА_2, є колишньою дружиною позивача, а ОСОБА_4 - донькою, які зареєстровані у спірній квартирі та до грудня 2012 року мешкали в ній.

Оскільки стосунки між сторонами не склалися, то ОСОБА_2 виїхала проживати до своїх батьків, а ОСОБА_4 - до батьків свого чоловіка, з яким проживає у незареєстрованому шлюбі. Перебування відповідачів на реєстраційному обліку призводить до виникнення постійних конфліктів між сторонами та спричиняє позивачу складнощі в здійсненні права власності.

Окрім цього, ОСОБА_3 позбавлений можливості на свій розсуд розпоряджатися належним йому майном і не має можливості влаштувати своє особисте життя, зокрема створити нову сім'ю.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, у порушення вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України не визначився з характером спірних правовідносин та правовою нормою, що підлягає застосуванню до таких правовідносин; не з'ясував, яким чином власник житла бажає усунути обмеження у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном.

З пояснень позивача у суді апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_3 вимагає позбавити відповідачів права користування житловим приміщенням, оскільки ОСОБА_2 і ОСОБА_4 у грудні 2012 року залишили спірну квартиру та понад один рік не користуються спірним житлом, тобто з підстав, передбачених ст. 405 ЦК України.

Показаннями свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 підтверджено, що відповідачі з грудня 2012 року в спірній квартирі не проживають, а в травні 2013 року ОСОБА_2 і ОСОБА_4 вивезли свої речі з квартири.

Відповідно до ст. 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.

Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.

Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ними і власником житла або законом.

Таким чином, суд першої інстанції вірно встановив, що відповідачі не проживають у спірному житлі без поважних причин понад один рік; будь-якої домовленості про збереження за відповідачами житлової площі на період їх відсутності не існує.

Разом із тим, вірно встановивши обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, суд першої інстанції не встановив які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Колегія суддів вважає, що до правовідносин, які виникли між сторонами підлягають застосуванню положення ст. 405 ЦК України, а відтак суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про позбавлення відповідачів права на користування спірним житлом, оскільки вони не проживають у ньому понад один рік.

Частиною 1 ст. 383 ЦК України визначено, що власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.

Згідно зі ст. 150 ЖК УРСР, громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 156 ЖК УРСР з урахуванням положень ч. 1 ст. 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням у обсязі, визначеному відповідно до угоди з власником.

За змістом ст. 157 ЖК УРСР членів сім'ї власника жилого будинку (квартири) може бути виселено у випадках, передбачених ч. 1 ст. 116 цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 116 ЖК УРСР передбачено, що якщо наймач, члени його сім'ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.

Стаття 109 ЖК УРСР передбачає, що виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом.

Право вимагати у судовому порядку виселення членів сім'ї, у т. ч. колишніх, власник жилого будинку (квартири) має відповідно до ст. 157 ЖК України, але за наявності обставин, передбачених ч. 1 ст. 116 цього Кодексу, зокрема, якщо вони систематичним порушенням правил співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявилися безрезультатними.

Тобто для застосування норм цієї статті необхідна наявність двох умов: систематичне порушення правил співжиття, а також вжиття заходів попередження або громадського впливу, які не дали позитивних результатів.

Під заходами впливу маються на увазі заходи попередження, що застосовуються судами, прокурорами, органами внутрішніх справ, адміністративними комісіями виконкомів, а також заходи громадського впливу, вжиті на зборах жильців будинку чи членів ЖБК, трудових колективів, товариськими судами й іншими громадськими організаціями за місцем роботи або проживання відповідача.

Із роз'яснень викладених у пункті 17 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» від 12 квітня 1985 року вбачається, що при вирішенні справ про виселення на підставі ст. 116 ЖК України осіб, які систематично порушують правила співжиття та роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі або будинку, слід керуватися тим, що під час тривалої антигромадської поведінки виселення винного може статися під час повторного порушення, якщо раніше вжиті заходи попередження або громадського впливу не дали позитивних результатів. Серед таких визначені заходи попередження, що застосовуються судами, прокуратурами, органами внутрішніх справ тощо.

Таким чином, суд першої інстанції помилково застосував до спірних правовідносин положення ст. ст. 72, 157, 116 ЖК України та не враховував, що стаття 72 ЖК України регламентує правовідносини, які виникають між наймачем та членами його сім'ї, а не власником та членами його сім'ї.

За таких обставин, з мотивувальної частини рішення суду першої інстанції необхідно виключити посилання на норми ст. ст. 72, 157, 116 ЖК України.

Окрім цього, не підлягають задоволенню вимоги позивача про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням, шляхом виселення ОСОБА_2, ОСОБА_4 з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення, оскільки власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред'явивши разом з тим лише одну вимогу.

Оскільки судом першої інстанції було задоволено вимогу про позбавлення відповідачів права користування житловим приміщенням, то відсутні підстави для задоволення цих позовних вимог.

Також не можна погодитись з висновком суду щодо зняття відповідача з реєстраційного обліку, так як вирішення питання про зняття особи з реєстраційного обліку залежить, зокрема, від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням згідно з нормами житлового і цивільного законодавства (статті 71, 72, 116, 156 ЖК України; стаття 405 ЦК України).

Відповідно до статті 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місце проживання» зняття особи з реєстрації місця проживання здійснюється на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.

Ураховуючи викладене, за наявності рішення суду про позбавлення особи права користування житловим приміщенням окремого рішення суду щодо зняття особи з реєстрації місця проживання не потребується.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що прийняте судом першої інстанції рішення про задоволення позовних вимог у частині усунення перешкод у користуванні власністю та виселення ОСОБА_2, ОСОБА_4 зі спірної квартири, з покладенням на відділ громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Немирівського РВ УМВС України у Вінницькій області обов'язку зняти відповідачів з реєстрації в квартирі АДРЕСА_1 постановлено з порушенням норм матеріального і процесуального права, а відтак є незаконним, що відповідно до п. 4 частини 1, частини 2, частини 3 статті 309 ЦПК України є підставою для скасування його в цій частині з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог.

Відповідно до ст. 309 ЦПК України рішення суду підлягає до скасування з ухваленням нового рішення, якщо висновки суду не відповідають обставинам справи і судом допущено порушення норм матеріального і процесуального права.

Згідно із ч. 2 ст. 314 ЦПК України апеляційний суд ухвалює рішення у випадках скасування судового рішення і ухвалення нового чи зміни рішення.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів -

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Немирівського районного суду Вінницької області від 09 грудня 2014 року в частині усунення перешкод у користуванні нерухомим майном, шляхом примусового виселення без надання іншого житла та зняття з реєстрації місця проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_4 скасувати та в задоволенні позову в цій частині відмовити.

Виключити з мотивувальної частини рішення суду посилання на норми ст. ст. 72, 157, 116 ЖК України.

У решті рішення суду залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржене шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий : /підпис/ С.К. Медвецький

Судді: /підпис/ В.В. Оніщук

/підпис/ В.О. Чуприна

З оригіналом вірно: