Ухвала суду № 43012168, 05.03.2015, Апеляційний суд Рівненської області

Апеляційний суд Рівненської області

__________

У Х В А Л А

Іменем України

05 березня 2015 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Рівненської області в складі:

головуючого судді - Маринича В.К.,

суддів - Піскунова В.М., Єремейчука С.В.,

при секретарі судового засідання - Міщук Л.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на ухвалу Сарненського районного суду Рівненської області від 18 листопада 2014 року за клопотанням засудженого ОСОБА_1 про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Вільнюс, розлученого, на утриманні одна неповнолітня дитина, мешканця АДРЕСА_1, судимого вироком колегії суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду АР Крим від 28 вересня 2010 року за ст.69, ст.94, ч.2 ст.17, п.п. г), з) ст.93, п.п. г), з) ст.93 КК України 1960 року до покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років, -

з участю прокурора - Дьомкіна Н.В.,

представника Катеринівської ВК №46 - Кіркова Е.А.,

представника Рівненського слідчого ізолятора - Долінського Т.Й.,

засудженого - ОСОБА_1,

захисника засудженого адвоката - ОСОБА_4,

перекладача - ОСОБА_5,

В С Т А Н О В И Л А:

Ухвалою Сарненського районного суду Рівненської області від 18 листопада 2014 року відмовлено в клопотанні засудженого ОСОБА_1 про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання.

В обгрунтування свого рішення суд покликається на те, що вчинений ОСОБА_1 злочин відноситься до особливо тяжких відповідно до ст.12 КК України 2001 року, а тому згідно п.3 ч.3 ст.81 КК України умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути застосоване після фактичного відбуття засудженим не менше трьох чвертей строку покарання, призначеного судом за умисний особливо тяжкий злочин. На момент подання засудженим клопотання ним відбуто менше ? строку призначеного покарання. Крім того, засуджений своєю поведінкою та ставленням до праці не довів свого виправлення.

В поданій апеляційній скарзі з врахуванням змін до неї від 11 лютого 2015 року ОСОБА_1 вважає ухвалу Сарненського районного суду незаконною, не обгрунтованою та не справедливою з наступних підстав: неповноти судового розгляду; невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження; неправильного застосування Закону України про кримінальну відповідальність. Зазначає, що суд не вияснив його відношення до праці під час відбування покарання у виправній колонії та в період його перебування на свободі, склад його сім'ї, його відносини з членами сім'ї, наявність родинних зв'язків, стан його здоров'я, його наміри та потреба в допомозі вибору місця проживання та працевлаштування. Судом по надуманим причинам було відмовлено у його клопотаннях про допит свідків, які могли б підтвердити те, що він працював у художній майстерні, був зайнятий на роботах по впорядкуванню колонії та його відвідання православного храму в колонії. Вказує, що суд не прийняв до уваги наявність в його особовій справі даних про застосування щодо нього одного з видів заохочення. Зазначає, що суд допустив неправильне застосування Закону України про кримінальну відповідальність, оскільки суд визначив відповідно до ст.12 КК України ступінь тяжкості вчиненого ним злочину як особливо тяжкий, тоді як у даній ситуації необхідно було керуватися ст.7-1 КК України 1960 року, відповідно до якої вчинений ним злочин відноситься до тяжких злочинів. Просить ухвалу Сарненського районного суду від 18 листопада 2014 року скасувати та постановити нову ухвалу, якою задовольнити клопотання про його умовно-дострокове звільнення від відбування покарання.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи засудженого ОСОБА_1 та його захисника адвоката ОСОБА_4 на підтримання апеляційної скарги, скасування ухвали Сарненського районного суду від 18 листопада 2014 року та ухвалення нової ухвали, якою задовольнити клопотання ОСОБА_1 про його умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, доводи прокурора Дьомкіна Н.В. щодо задоволення апеляційної скарги засудженого ОСОБА_1, скасування ухвали Сарненського районного суду від 18 листопада 2014 року та ухвалення нової ухвали, якою задовольнити клопотання ОСОБА_1 про його умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, думку представника Катеринівської ВК №46 Кіркова Е.А. та представника Рівненського слідчого ізолятора Долінського Т.Й. щодо залишення апеляційної скарги засудженого без задоволення, а ухвали місцевого суду без змін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга засудженого ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 засуджений вироком колегії суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду АР Крим від 28 вересня 2010 року за ст.69, ст.94, ч.2 ст.17, п.п. г), з) ст.93, п.п. г), з) ст.93 КК України 1960 року до покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років.

Відповідно до п.2 ч.3 ст.81 КК України, умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути застосоване після фактичного відбуття засудженим не менше двох третин строку покарання, призначеного судом за умисний тяжкий злочин.

Колегія суддів погоджується з твердженням ОСОБА_1 в апеляційній скарзі про те, що вчинений ним злочин відноситься до тяжких злочинів, і, відповідно, щодо нього може поширюватися дія п.2 ч.3 ст.81 КК України, тобто умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути застосоване після фактичного відбуття ним не менше двох третин строку покарання, призначеного судом за умисний тяжкий злочин, виходячи з таких підстав.

У відповідності до п.16 Постанови Пленуму Верховного Суду України №2 від 26 квітня 2002 року «Про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміну невідбутої частини покарання більш м'яким», при застосуванні умовно-дострокового звільнення від відбування покарання осіб, що вчинили злочини до 1 вересня 2001 року, тобто до набрання чинності новим КК, слід керуватися пунктом 11 «Прикінцевих та перехідних положень» цього кодексу. Виходячи зі змісту зазначеного пункту умовно-дострокове звільнення від відбування покарання названих осіб здійснюється з урахуванням особливостей кожної кримінальної справи за правилами, встановленими статтями 81 та 107 КК 2001 року, якщо вони є більш м'якими, ніж ті, що були передбачені статтями 52, 521, 53 КК 1960 року, і навпаки, за правилами, передбаченими статтями 52, 521, 53 КК 1960 р., якщо вони є більш м'якими, ніж ті, що встановлені статтями 81 та 107 КК 2001 р.

Відповідно до п.11 розділу 2 Прикінцевих та перехідних положень КК України 2001 року, правила, встановлені КК України 1960 року щодо умовно-дострокового звільнення від відбування покарання поширюються на осіб, які вчинили злочини до набрання чинності цим Кодексом, за винятком випадків, якщо цим Кодексом пом'якшується кримінальна відповідальність зазначених осіб.

Відповідно до п.18 розділу 2 Прикінцевих та перехідних положень КК України 2001 р., при вирішенні питання про віднесення злочинів, передбачених КК України 1960 року, які були вчинені до набрання чинності цим Кодексом, до злочинів невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжких та особливо тяжких слід керуватися статтею 12 цього Кодексу, якщо це пом'якшує кримінальну відповідальність осіб, які вчинили злочини до набрання чинності цим Кодексом. В інших випадках необхідно застосовувати відповідні положення КК України 1960 року.

Оскільки ст.52-1 КК України 1960 року передбачено, що умовно-дострокове звільнення не застосовується до осіб, засуджених за бандитизм (ст.69), умисне вбивство (ст.93, 94), то суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про необхідність застосування при розгляді клопотання ОСОБА_1 статті 81 КК України 2001 року.

Разом з тим, на думку колегії суддів, суд першої інстанції помилково визнав вчинені ОСОБА_1 злочини особливо тяжкими відповідно до ст.12 КК України 2001 року, оскільки згідно п.18 розділу 2 Прикінцевих та перехідних положень КК України 2001 р. в даній ситуації необхідно застосовувати відповідні положення КК України 1960 року, зокрема ст.7-1 КК України 1960 року, відповідно до якої такі злочини, як бандитизм (ст.69) та умисне вбивство (ст.ст.93, 94, 96) належать до тяжких злочинів.

Таким чином, колегія суддів погоджується з твердженням засудженого ОСОБА_1 та його захисника адвоката ОСОБА_4 про те, що до засудженого можливе застосування положень п.2 ч.3 ст.81 КК України, згідно якого умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути застосоване після фактичного відбуття засудженим не менше двох третин строку покарання, призначеного судом за умисний тяжкий злочин, на тій підставі, що ОСОБА_1 відбув не менше двох третин призначеного судом строку покарання. Тому ухвала суду першої інстанції в цій частині підлягає зміні.

Разом з тим, згідно ч.2 ст.81 КК України умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути застосоване, якщо засуджений сумлінною поведінкою і ставленням до праці довів своє виправлення.

При застосуванні умовно-дострокового звільнення від відбування покарання суд повинен враховувати поведінку засудженого і ставлення до праці за весь період відбування покарання у виправній установі, а не за час, який безпосередньо передує розгляду подання. Висновок суду про виправлення засудженого повинен грунтуватися в тому числі й на даних, що характеризують ступінь тяжкості вчиненого злочину і особу засудженого в цілому.

Головною підставою умовно-дострокового звільнення є виправлення особи. При цьому висновок суду про доведеність виправлення засудженого повинен базуватися на всебічному врахуванні даних про його сумлінну поведінку та ставлення до праці за весь період перебування у виправній установі.

У відповідності до п.17 Постанови Пленуму Верховного Суду України №2 від 26 квітня 2002 року «Про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміну невідбутої частини покарання більш м'яким», суди під час судового засідання у справах цієї категорії повинні приділяти особливу увагу поясненням засудженого, представників органу, який відає виконанням покарання, спостережної комісії по суті внесеного подання.

Сумлінна поведінка полягає у зразковому дотриманні вимог режиму, участі в самодіяльних організаціях засуджених, беззаперечному виконанні законних вказівок і розпоряджень адміністрації органів кримінально-виконавчої системи, відсутності порушень дисципліни, товариському ставленні до інших засуджених. Це поведінка, на яку повинні орієнтуватися інші особи, які відбувають покарання. Під сумлінною поведінкою розуміється не тільки пасивна форма поведінки засудженого, яка полягає у стримуванні від порушень режиму відбування покарання, а й прагнення своєю діяльністю спокутувати вину за вчинений злочин, відшкодування заподіяних злочином збитків потерпілим. Єдиною і достатньою підставою умовно-дострокового звільнення засудженого є досягнення однієї з цілей покарання - це виправлення засудженого, що підтверджується його сумлінною поведінкою і ставленням до праці в процесі відбування покарання.

При апеляційному розгляді встановлено, що засуджений ОСОБА_1 приймав участь у літературних конкурсах та має відзнаки у вигляді двох сертифікатів, виданих в 2013 та 2014 році, та диплому від 28 грудня 2012 року головного редактора газети ДПтС України «Закон і обов'язок». Має заохочення у виді подяки начальника відділення Городищенської ВК-96 від 14.05.2014 року за добру поведінку та дотримання вимог режиму утримання.

Разом з тим, в судовому засіданні апеляційного суду шляхом огляду особової справи засудженого встановлено, що за час відбування покарання в Городищенській ВК №96 ОСОБА_1 визнаний таким, що не став на шлях виправлення. Це вбачається з витягу №18 протоколу засідання комісії Городищенської ВК №96 від 28 вересня 2012 року, характеристики за цей же період та опитувального листа. 18 вересня 2012 року начальником установи оголошена догана, яка погашена у встановленому порядку. В подальшому, за послідуючий період відбування покарання в Городищенській ВК-96 згідно характеристики на ОСОБА_1 від 04 лютого 2014 року він характеризується позитивно, як такий, що стає на шлях виправлення. У 2012 році став переможцем літературного конкурсу "Дзеркало" газети ДПтС України "Закон і обов'язок". Брав активну участь в програмі диференційованого виховного впливу на засуджених за напрямком "Творчість".

За час перебування в Катеринівській ВК №46 засуджений ОСОБА_1 згідно характеристики, затвердженої начальником даної установи від 30.06.2014 року, характеризується як такий, що не став на шлях виправлення. 13 квітня 2007 року та 18 вересня 2012 року накладені дисциплінарні стягнення у виді доган правами начальника СІЗО на начальника Городищенської ВК-96, які погашені у встановленому порядку. Участі в програмах диференційованого виховного впливу, у громадському житті відділення та у роботах по благоустрою установи та відділення не приймає.

Відповідно до характеристики від 05 березня 2015 року на засудженого ОСОБА_1 за час перебування в Рівненському слідчому ізоляторі управління ДПтС України в Рівненській області з 07 листопада 2014 року по даний час він зарекомендував себе посередньо, заохочень за цей період не має. По відношенню до адміністрації СІЗО поводить себе не завжди коректно. Характеризується підвищеною самооцінкою. Прагне до лідерства, ризиків, авантюр, рідко реагує на зауваження, ігнорує покарання, втрачає межу дозволеного, відсутня самокритичність. 05 березня 2015 року за створення конфліктної ситуації із співкамерником начальником СІЗО ОСОБА_1 оголошено догану.

Враховуючи поведінку засудженого за весь період відбування покарання, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що засуджений ОСОБА_1 не довів свого виправлення. Даний висновок суду грунтується на досліджених в процесі судового розгляду матеріалах клопотання та матеріалах особової справи засудженого ОСОБА_1 Колегія суддів вважає, що участь засудженого у літературних конкурсах та наявність відзнак у вигляді двох сертифікатів, виданих в 2013 та 2014 році, та диплому від 28 грудня 2012 року головного редактора газети ДПтС України «Закон і обов'язок», наявність одного заохочення, не являються переконливим доказом виправлення ОСОБА_1, враховуючи наявні характеристики та висновки виправних установ про те, що засуджений ОСОБА_1 на шлях виправлення не став. У зв'язку з цим колегія суддів не вбачає достатніх підстав для застосування до ОСОБА_1 умовно-дострокового звільнення від відбування покарання.

Разом з тим, доводи засудженого в апеляційній скарзі про те, що ухвала Сарненського районного суду є незаконною, не обгрунтованою та не справедливою є частково обгрунтованими.

Так, обставини, на які покликається ОСОБА_1 в апеляційній скарзі, і які повністю досліджені в суді апеляційної інстанції, на думку колегії суддів являються підставою для зміни ухвали суду першої інстанції. Зокрема, колегія суддів вважає за правильне виключити з мотивувальної частини ухвали суду покликання на те, що вчинені ОСОБА_1 злочини відносяться до особливо тяжких злочинів відповідно до ст.12 КК України, та те, що до засудженого можливе застосування умовно-дострокового звільнення від відбування покарання після фактичного відбуття засудженим не менше трьох чвертей строку покарання, призначеного судом за умисний особливо тяжкий злочин.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга засудженого ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, а ухвала Сарненського районного суду Рівненської області від 18 листопада 2014 року, якою відмовлено в умовно-достроковому звільненні від відбування покарання засудженому ОСОБА_1, - зміні.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 404, 405, 407 КПК України, ст.81 КК України, ст.7-1 КК України 1960 року, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу засудженого ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Сарненського районного суду Рівненської області від 18 листопада 2014 року про відмову в задоволенні клопотання ОСОБА_1 про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання змінити.

Виключити з мотивувальної частини ухвали суду покликання на те, що вчинені ОСОБА_1 злочини відносяться до особливо тяжких злочинів відповідно до ст.12 КК України, що до засудженого можливе застосування умовно-дострокового звільнення від відбування покарання після фактичного відбуття засудженим не менше трьох чвертей строку покарання, призначеного судом за умисний особливо тяжкий злочин.

В решті ухвалу суду залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення.

Ухвала може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня проголошення її апеляційним судом, а засудженим ОСОБА_1 в той же строк з моменту отримання її копії.

Головуючий: ______ Маринич В.К.

Судді: ___ Піскунов В.М. ______Єремейчук С.В.