Ухвала суду № 43006992, 03.03.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/16016/14 Головуючий у 1-й інстанції: Іщук І.О. Суддя-доповідач: Межевич М.В.

У Х В А Л А

Іменем України

03 березня 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Межевича М.В., суддів Горбань Н.І. та Сорочка Є.О., розглянувши в порядку письмового провадження в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 грудня 2014 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Скар" до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 грудня 2014 року позов задоволено повністю.

Відповідач в апеляційній скарзі просить суд скасувати постанову, оскільки вважає, що судом першої інстанції не встановлені усі обставини справи, не надана належна оцінка нормам законодавства та порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, податковим органом проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ "Скар" з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійснені фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Інтер Компані» та ТОВ «Райт Експерт» за період з 01.01.2010 р. по 20.08.2013 р.

За результатами перевірки складено Акт від 17.06.2014 р. за №1162/22-13/25410176 (далі - Акт перевірки).

В акті перевірки зазначено наступні порушення: пп. 138.2 ст.138, пп. 139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток всього в розмірі 62 825 грн., в тому числі по періодах: І квартал 2012 року - 29610 грн., III квартал 2012 року - 8269 грн., IV квартал 2012 року - 24946 грн.; п. 198.6 ст.198, п.200.1 ст.200 податкового кодексу України, що призвело до завищення податкового кредиту з податку на додану вартість на загальну суму ПДВ 111533 грн., у тому числі по періодам: вересень 2012 року - 7875 грн., жовтень 2012 року - 6375 грн., листопад 2012 року - 3900 грн., грудень 2012 року - 13483 грн., січень 2013 - 6780 грн., лютий 2013 року - 480 грн., квітень 2013 року - 22000 грн., травень 2013 року - 8400 грн., червень 2013 року - 24640 грн., липень 2013 року - 17600 грн.

На підставі висновків акту перевірки Податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення: від 02 липня 2014 року № 0009432213, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 139 416,00 грн. (за основним платежем - 111 533 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 27883,00 грн.); від 02 липня 2014 року № 0009422213, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на 78 531,00 грн. (за основним платежем - 62825 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 15706 грн.).

Не погоджуючись з прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями Позивачем було подано скаргу до Головного управління Міндоходів у м. Києві, за результатом розгляду скарги Рішенням Головного управління Міндоходів у м. Києві від 12.09.2014 року за №8823/10/26-15-10-06-15 було залишено податкове повідомлення-рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Позивач, вважаючи протиправним податкові повідомлення-рішення від 02 липня 2014 року № 0009432213 та 0009422213, звернувся з позовом до суду.

Суд першої інстанції, дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України встановлено, що не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з абзацом 11 статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Витрати для цілей визначення податкового кредиту мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Положеннями п. 198.2 Податкового кодексу України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов'язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями, що були включені отримувачем таких послуг до податкової декларації попереднього періоду.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно із п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Пунктом 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України встановлено, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Отже, податкова накладна є документом, який підтверджує факт сплати покупцем ПДВ у ціні товару.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту з ПДВ наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платників податку.

Згідно з матеріалами справи, між Позивачем (Замовник), з одного боку, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Мажордом Обухів» (нова назва ТОВ "Райт Експерт" Виконавець), з іншого боку, було укладено Договір надання посередницьких послуг № 09-1/01 від 09.01.2012 p. (надалі - Договір № 09-1/01).

Згідно з п. 1.1 Договору № 09-1/01, виконавець зобов'язується за завданням Замовника надати посередницькі послуги по організації та правовому супроводженню митного оформлення контрагентів Замовника, а Замовник прийняти та оплатити дані послуги, в порядку та на умовах, визначених цим Договором.

Відповідно до п. 2.1 та п. 4.1 Договору № 09-1/01, згідно з цього Договору, Виконавець надає Замовнику наступні послуги: повне правове супроводження митного оформлення вантажів згідно за замовленнями; сприяння в прискоренні митного оформлення вантажів згідно за замовленнями; допомога при отриманні спеціальних дозволів та сертифікатів; надання консультацій щодо нетарифного регулювання ЗЕД. Обов'язки Виконавця: Своєчасно та якісно надавати послуги, зазначені в п. 2.1 цього Договору. При виникненні обставин, що перешкоджають належному виконанню своїх зобов'язань, згідно з цим Договором, у 7-ми денний строк повідомити про це Замовника. Повідомлення про неможливість надання послуг є рівнозначним припиненню дії Договору і звільняє сторони від відповідальності за невиконання цього Договору в частині, що обумовлена зазначеною неможливістю надання послуг. Складати та передавати Замовнику зведений акт про надання послуг.

Окрім того, 06.03.2012р. між Позивачем (Замовник), з одного боку, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Мажордом Обухів» (Виконавець) укладено додаткову угоду №1 до Договору надання посередницьких послуг № 09-1/01 від 09.01.2012 p., а саме, внесення змін до п. 7 Договору № 09-1/01, зміна назви виконавця на ТОВ "Райт Експерт".

Водночас 26.12.2012 р. між Позивачем (Замовник), з одного боку, та Товариством з обмеженою відповідальністю ТОВ "Райт Експерт" (Виконавець) укладено додаткову угоду №1 до Договору надання посередницьких послуг № 09-1/01 від 09.01.2012 p., про наступне: 1. Сторони домовились, що вартість послуг, які вказані в п. 2 Договору, з « 01» січня 2013 року встановлюється у розмірі 60 відсотків від наданих Замовником послуг власним контрагентам.

Позивачем на підтвердження правомірності своїх дій в межах виконання Договору № 09-1/01 надано суду наступні документи: рахунки фактури: №30-10/03 від 30.03.2012 р., №28-1/05 від 28.05.2012 р., №31-01/08 від 31.08.2012 р., №28-01/09 від 28.09.2012 р., №10-01/10 від 10.10.2012 р., №12-01/11 від 12.11.2012 р., №10-01/12 від 10.12.2012 р., №31-01/01 від 31.01.2013 р.; акти здачі- приймання робіт: від 30 березня 2012 р. №ОУ-0000003, від 07 травня 2012 р. № ОУ-00000004, від 08 травня 2012 р. № ОУ-0000005, від 15 травня 2012 р. № ОУ-0000006, від 17 травня 2012 р. № ОУ-0000007, від 18 травня 2012 р. № ОУ-0000008, від 25 травня 2012 р. № ОУ-0000009, від 28 травня 2012 р. № ОУ-0000010, від 15 серпня 2012 р. № ОУ-0000040, від 20 серпня 2012 р. № ОУ-0000041, від 21 серпня 2012 р. № ОУ-0000043, від 21 вересня 2012 р. № ОУ-0000045, від 10 жовтня 2012 р. № ОУ-0000049, від 12 листопада 2012 р. № ОУ-0000069, від 28 грудня 2012 р. № ОУ-0000146, від 31 січня 2013 р. № ОУ-0000009, від 28 лютого 2013 р. № ОУ-0000025 до даних акті виконаних робіт надано ВМД.; податкові накладні: від 07 травня 2012 р. № 2, від 08 травня 2012 р. № 3, від 15 травня 2012 р. № 6, від 17 травня 2012 р. № 8, від 18 травня 2012 р. № 10, від 25 травня 2012 р. № 15, від 28 травня 2012 р. №16, від 15 серпня 2012 р. № 1, від 20 серпня 2012 р. №2, від 31 серпня 2012 року № 4, від 21 вересня 2012 р. № 2, від 10 жовтня 2012 р. №1, від 12 листопада 2012 р. №22, від 28 грудня 2012 р. №22, від 31 січня 2013 р. №14, від 28.02.2013 р. №22; банківські виписки.

Варто зазначити, постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 лютого 2014 року по справі № 826/421/14, адміністративний позов ТОВ "Скар" задоволено та скасовано податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 10 жовтня 2014 року № 0005332204 та № 0005342204 (надалі - Постанова від 18 лютого 2014 року).

Як вбачається з постанови від 18 лютого 2014 року, що ТОВ "Скар" звернулося до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києва про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 10 жовтня 2014 року № 0005332204 та № 0005342204, які винесені на підставі Акту перевірки від 25 вересня 2013 року № 1016/22-04/25410176 з питань дотримання вимог податкового законодавства ТОВ "Скар" по взаємовідносинах із ТОВ "Райт Експерт" за період травень, серпень 2012 року.

У даній постанові суд дійшов висновку, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Скар" правомірно сформовано податковий кредит з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ "Райт Експерт", а висновки Акта перевірки про порушення позивачем норм Податкового кодексу України та заниження податку на додану вартість є помилковими, відтак, збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість з урахуванням штрафних санкцій є протиправним.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 лютого 2014 року у справі № 826/421/14 залишена без змін Ухвалою від 20 травня 2014 року Київського апеляційного адміністративного суду, то правомірність укладання та виконання Договору № 09-1/01 не підлягає повторному правовому аналізу.

Водночас як встановлено судом, відповідачем було здійснено повторну перевірку ТОВ "Скар", згідно Акту перевірки по даній справі (2010 р. - 2013 р.), згідно постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 лютого 2014 року по справі № 826/421/14, перевірку проведено за період травень - серпень 2012 р.. З огляду на це, податковий орган двічі перевірив позивача два рази по взаємовідносини з ТОВ "Райт Експерт".

Згідно з матеріалами справи, між Позивачем (Замовник), з однієї сторони, та ТОВ «ІНТЕРКОМ КОМПАНІ» (Виконавець), з іншого боку, було укладено Договір №05-д/2013 про надання послуг з проведення рекламної компанії від 15.03.2013 р. (надалі - Договір №05-д/2013).

Згідно з п. 1.1 - 1.4 Договору №05-д/2013, Виконавець на замовлення Замовника зобов'язується розробити, виготовити та виконати послуги з розповсюдження продукції рекламного характеру, а Замовник зобов'язується прийняти і оплатити продукцію та послуги на умовах цього Договору. Кількість, вартість, асортимент, строки виготовлення відповідної партії продукції, терміни та місця розповсюдження зазначаються у заявках-специфікаціях, які затверджуються Виконавцем та які є невід'ємною частиною Договору, на підставі яких на вимогу Замовника, а також у випадку, передбаченому Договором, виписується рахунок-фактура. У випадку несвоєчасного надання Замовником вихідних матеріалів (даних) для створення рекламної продукції, Виконавець має право продовжити строк виготовлення на відповідну кількість днів прострочки виконання Замовником своїх зобов'язань. Замовник своєчасно та у повному обсязі проводить розрахунки з Виконавцем згідно з умовами цього Договору.

Відповідно до п. 2.1, п. 2.2 Договору №05-д/2013, Виконавець має право: при виконанні умов Договору працювати з субпідрядними організаціями без узгодження з Замовником (при цьому Виконавець у випадку невиконання обов'язків субпідрядника перед ним, не звільняється від відповідальності за Договором); вимагати від Замовника подання Документального підтвердження достовірності інформації, яку містить його Реклама відповідно до вимог чинного законодавства України, та отримувати компенсацію від Замовника за невиконання своїх зобов'язань в розмірах, передбачених цим Договором; повністю або частково припинити рекламну кампанію, відмовитись від розміщення рекламних матеріалів, а також розірвати Договір на будь-якому етапі без застосування штрафних санкцій до Виконавця у випадку: прийняття рішення про порушення, яке є в сюжеті реклами: якщо зміст рекламних матеріалів підпадає під заборону відповідно до Закону України «Про рекламу», та закону України «Про захист суспільної моралі»; якщо продукція/послуги, що рекламуються заборонені для реалізації/надання на території України або зміст рекламних матеріалів замовника порушує діюче законодавство. Виконавець зобов'язується: за дорученням Замовника виконати та розповсюдити рекламну продукцію не пізніше 10 робочих днів від дати яка узгоджена в специфікації; виконавець зобов'язується письмово інформувати Замовника про затримки в виконанні робіт та наданні послуг і причинах їх виникнення, або телефонограмою.

Позивачем на підтвердження виконання умов Договору № 05-д/2013 надано наступні документи: специфікація №1 від 01.04.2013 р.; специфікація №2 від 03.05.2013 р.; специфікація №3 від 03.06.2013 р.; специфікація №4 від 01.07.2013 р.,; рахунки фактури: №28-01/12 від 28.12.2012 р., №01-04/04 від 01.04.2013 р., №03-04/05 від 03.05.2013 р., №03-11/06 від 03.06.2013 р., №01-07/07 від 01.07.2013 р.; видаткові накладні: №РН-0000046 від 31.12.2012 р., №РН-0000107 від 22.04.2013 р., №РН-0000109 від 24.04.2013 р., №РН-0000113 від 26.04.2013 р., №РН-0000128 від 08.05.2013 р., №РН-0000146 від 04.06.2013 р., №РН-0000166 від 27.06.2013 р., №РН-0000168 від 30.06.2013 р.; акти здачі-приймання робіт (надання послуг): №ОУ-0000110 від 29.12.2012 р., №ОУ-0000630 від 30.04.2013 р., №ОУ-0000765 від 31.05.2013 р., №ОУ-0000946 від 30.06.2013 р., №ОУ-0001018 від 19.07.2013 р., №ОУ-0001077 від 31.07.2013 р.; флаєри (поліграфічні роздаточні матеріали); податкові накладні: від 28.12.2012 р. №187, від 31.12.2012 р. №213, від 22.04.2013 р. №107, від 24.04.2013 р. №126, від 26.04.2013 р. №167, від 08.05.2013 р. №15, від 31.05.2013 р. №194, від 04.06.2013 р. №9, від 27.06.2013 №125, від 30.06.2013 №145, від 30.06.2013 р. №153, від 30.04.2013 р. №216, від 19.07.2013 р. №70, від 31.07.2013 р. №163; банківські виписки.

Як зазначено судом першої інстанції у своєму рішенні, на час проведення перевірки та на час розгляду справи відповідачем не надано переконливих доказів про те, що контрагенти позивача були ліквідовані або припинено підприємницьку діяльність даного контрагента під час укладання та виконання договорів. Таких доказів не надано відповідачем і під час апеляційного розгляду справи.

При цьому, згідно з матеріалами справи, сторонами не заперечується та обставина, що на момент вчинення господарських правовідносин між позивачем та контрагентами, контрагенти позивача та позивач, як юридичні особи були внесені в Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб підприємців та були зареєстровані платником податку на додану вартість.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом. Окрім того, податкові органи не позбавлені права звернутися до адміністративного суду з вимогою про визнання недійсним правочину, укладеного між останнім у ланцюгу постачань платником податку та його контрагентом, з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства та стягнення в дохід держави коштів, одержаних сторонами оспорюваного правочину за такими угодами, як це установлено частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України.

Водночас згідно з п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. №9 "Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними": при кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі.

Як вбачається з матеріалів справи, доказів наявності вироку суду відносно будь-кого з посадових осіб позивача та контрагентів за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України (фіктивне підприємництво), немає, а договори, укладені позивачем з даними товариствами, у судовому порядку не визнано недійсними.

З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції вважає правильним висновок суду першої інстанції, що податкові повідомлення - рішення ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 02 липня 2014 року №0009432213 про сплату податку на додану вартість у сумі 11 1533 грн. 00 коп. та рішення № 0009422213 від 02 липня 2014 року про сплату податку на прибуток у сумі 62825грн. (шістдесят дві тисячі вісімсот двадцять п'ять грн.) та штрафні санкції в розмірі 15706 грн., є протиправними та підлягають скасуванню.

Таким чином, оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в справі, підтвердженими доказами, дослідженими в судовому засіданні, суд апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.

Керуючись ч. 1 ст. 41, ст.ст. 160, п. 2 ч. 1 ст. 197, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 грудня 2014 року - без змін.

Ухвала апеляційної інстанції за наслідками її перегляду, набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий суддя М.В. Межевич

Суддя Н.І. Горбань

Суддя Є.О. Сорочко

.

Головуючий суддя Межевич М.В.

Судді: Сорочко Є.О.

Горбань Н.І.