Рішення № 43005206, 21.01.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/25298/14 21.01.15

За позовом Підприємства з іноземними інвестиціями "Панальпіна Уорлд Транспорт Л.Т.Д." (вул. Боженко, 87, м. Київ, 03150; вул. Володимирська, 76-Б, офіс 7, м. Київ, 01033)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробнича фірма "ІНВЕКС Телеком" (вул. Горького, 169, м. Київ, 03150)

про стягнення 7 747,26 грн.

Суддя Селівон А.М.

Представники сторін:

від позивача: Сидоренко Р.В, Кухта В.О. - представники, довіреність б/н від 01.09.2014;

від відповідача: не з'явився. (Пічугіна Н.В. - представник, довіреність № 0115/3 від 15.01.2014 р., присутня в судовому засіданні 16.12.15 р.)

В судовому засіданні на підставі ч.2 ст.85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Підприємство з іноземними інвестиціями "Панальпіна Уорлд Транспорт Л.Т.Д." звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробнича фірма "ІНВЕКС Телеком" про стягнення 7 747,26 грн, а саме: 5 000,00 грн заборгованості, 848,42 грн пені, 1 655,45 грн інфляційних втрат, 243,39 грн 3 % річних та 1 827,00 грн судового збору.

В обґрунтування позовних вимог позивач у позовній заяві посилається на невиконання відповідачем належним чином умов укладеного між сторонами договору-доручення № 011/13 на надання транспортно-експедиційних послуг від 15.03.2013 в частині оплати наданих позивачем послуг, внаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 5 000,00 грн., за наявності якої позивачем нараховано пеню, інфляційні втрати та 3 % річних.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.11.2014 порушено провадження у справі № 910/25298/14 та призначено до розгляду на 16.12.2014.

Ухвалою суду від 16.12.14 р. розгляд справи продовжено на 15 днів та відкладено на 21.01.15 р..

У судове засідання 16.12.2014 р. з'явились уповноважені представники сторін.

В судове засідання 21.01.15 р. з'явився представник позивача, представник відповідача в судове засідання не з'явився.

Про дату, час і місце розгляду справи судом 21.01.15 р. відповідач повідомлений належним чином, що підтверджується наявною в матеріалах справи розпискою представника ТОВ «ВФ «ІНВЕКС Телеком» б/н від 16.12.15 р..

До початку судового засідання 15.12.2014 позивачем подано письмові пояснення б/н від 12.12.2014 на виконання вимог ухвали суду про порушення провадження у даній справі від 17.11.2014.

Пояснення позивача з доданими документами судом долучено до матеріалів справи.

Також до початку судового засідання 15.12.2014 позивачем подано заяву б/н від 12.12.2014 про долучення документів до матеріалів справи. Заява судом задоволена, документи до матеріалів справи долучені.

До початку судового засідання через канцелярію суду представником позивача подана заява б/н від 19.01.15 р. про збільшення розмір у позовних вимог, в якій позивач просить суд стягнути з відповідача 8037,59 грн., а саме 5000,00 грн. основного боргу, 855,25 грн. пені, 1940,66 грн. інфляційних втрат та 241,68 грн. процентів річних.

Суд зазначає, що відповідно до ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Відповідно до п. 3.10 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (далі - Постанова № 18) під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено у позовній заяві. Згідно з частиною третьою ст. 55 ГПК України ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої вирішується спір.

Проте, зважаючи на відсутність доказів надсилання копії вищевказаної заяви б/н від 19.01.15 р. про збільшення позовних вимог на адресу відповідача, що, в свою чергу, порушує процесуальні права відповідача, передбачені ст. 22 ГПК України, оскільки відповідачу не було надано можливості надання доводів та заперечень щодо збільшення розміру позовних вимог на час проведення судового засідання 21.01.15 р., враховуючи встановлені ст. 69 Господарського процесуального кодексу України процесуальні строку розгляду справи, в задоволенні вищевказаної заяви представника позивача про збільшення розміру позовних вимог судом відмовлено.

Від відповідача заяв та клопотань процесуального характеру на час проведення судового засідання 21.01.15 р. до суду не надходило.

Документи, витребувані ухвалами суду від 24.11.14 р. та 25.12.14 р. відповідачем суду не надано.

Про поважні причини неявки представника відповідача суд не повідомлено.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог, окрім наявних в матеріалах справи, на час проведення судового засідання позивачем суду не надано.

Відповідно до 2.3 Постанови № 18 якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Згідно п. 3.9.2 Постанови № 18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Окрім того, відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

З огляду на вищевикладене, оскільки явка представника відповідача в судове засідання 21.01.15 р. обов'язковою не визнавалась, відповідач не скористався належним йому процесуальним правом приймати участь в судовому засіданні, відповідачем не надано суду відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, беручи до уваги відсутність процесуальних заяв та клопотань відповідача на час розгляду справи, а також те, що представник позивача проти розгляду справи у відсутності уповноваженого представника відповідача не заперечував, суд, на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, здійснював розгляд справи за відсутності уповноваженого представника відповідача, виключно за наявними у справі матеріалами.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 Господарським процесуальним кодексом України, не знаходив підстав для відкладення розгляду справи.

Враховуючи відсутність на час проведення судових засідань клопотань представників позивача та відповідача щодо здійснення фіксації судового засідання по розгляду даної справи технічними засобами, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Судовий процес відображено у протоколах судового засідання.

Перед початком розгляду справи представника позивача було ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст.ст. 20, 22, 60, 74 та ч. 5 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Представник позивача в судовому засіданні повідомив суд, що права та обов'язки стороні зрозумілі.

Відводу судді представником позивача не заявлено.

В судовому засіданні 21.01.15 р. уповноважений представник позивача підтримав позовні вимоги,викладені в позовній заяві.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши в судовому засіданні пояснення представника позивача, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши наданими позивачем доказами та оглянувши в судовому засіданні їх оригінали, суд

ВСТАНОВИВ:

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч.1 ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

15 березня 2013 р. року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Виробнича фірма "ІНВЕКС Телеком" (Клієнт за договором, позивач у справі) та Підприємством з іноземними інвестиціями "Панальпіна Уорлд Транспорт Л.Т.Д." (Експедитор за договором, відповідач у справі) було укладено Договір - доручення № 011/13 на надання транспортно - експедиційних послуг (далі-Договір).

Згідно п.1.1 Договору Експедитор за плату і за рахунок Клієнта, діючи від його імені та за його дорученням, зобов'язався організувати здійснення транспортом - експедиційних послуг, пов'язаних перевезенням вантажів відповідача в міжнародному та внутрішньому сполученнях авіаційним, автомобільним та/або морським транспортом, а Клієнт, в свою чергу, зобов'язався оплатити надані послуги.

За умовами п.1.2. Договору Експедитор приступає до виконання послуг за кожним окремим перевезенням тільки у випадку наявності відповідного доручення в заявці Клієнта, наданій на перевезення вантажу, яка є невід'ємною частиною Договору і містить конкретний перелік послуг, яка надаються Експедитором, а також обов'язково зазначається: вид та найменування послуг, пункти відправлення та призначення вантажів, пункти перевантаження вантажу з одного виду транспорту на інший, строк виконання доручення. При цьому, якщо Клієнт направляє заявку в усному вигляді, з Експедитор знімається будь - яка відповідальність за наслідки, пов'язані з неоднозначним тлумаченням Заявки сторонами.

Відповідно до п.п.2.1.1 Договору Клієнт зобов'язаний повідомити Експедитора письмовою Заявкою у вигляді Додатку до Договору про необхідність перевезення вантажів не пізніше, чим за 5 діб до початку навантаження. Заявка приймається до виконання після підтвердження її печаткою Експедитора.

Згідно п.7.1 Договору цей Договір набирає чинності з дати підписання його сторонами та діє до 15 березня 2015 р. включно.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором про транспортне експедирування, який підпадає під правове регулювання норм глави 65 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» транспортно-експедиторська діяльність - підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів; транспортно-експедиторська послуга - робота, що безпосередньо пов'язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування; експедитор (транспортний експедитор) - суб'єкт господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиторських послуг, визначених договором транспортного експедирування; клієнт - споживач послуг експедитора (юридична або фізична особа), який за договором транспортного експедирування самостійно або через представника, що діє від його імені, доручає експедитору виконати чи організувати або забезпечити виконання визначених договором транспортного експедирування послуг та оплачує їх, включаючи плату експедитору.

Згідно з абзацом 1 ст. 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Відповідно до абзацу 1 ст. 11 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» експедитор зобов'язаний надавати транспортно-експедиторські послуги згідно з договором транспортного експедирування і вказівками клієнта, погодженими з експедитором у встановленому договором порядку.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з абзацом 2 ст. 12 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» клієнт зобов'язаний у порядку, передбаченому договором транспортного експедирування, сплатити належну плату експедитору, а також відшкодувати документально підтверджені витрати, понесені експедитором в інтересах клієнта в цілях виконання договору транспортного експедирування.

На виконання умов вищевказаного Договору на виконання умов Заявки - додатку № 10412 до Договору від 26.12.13 р. здійснено автоперевезення вантажу (кабелю) вагою 572 кг за маршрутом Kesselo, Belgium - Київ, Україна, позивачем здійснено міжнародне перевезення вантажу за маршрутом Німеччина-Україна та розвантаження вантажу 15.01.15 р. у м. Київ, що підтверджується наступними документами, копія яких містяться в матеріалах справи:

- підписаним з обох сторін та скріпленим печатками актом про виконані роботи/прийняті послуги за № 18590 від 17.01.14 р. на виконання послуг з міжнародного автоперевезення та експедирування на суму 10377,84 грн., в т.ч. ПДВ 547,31 грн., в якому зазначено рахунок виконавця № 18590 від 17.01.14 р.;

- міжнародною товарно-транспортною накладною FEB № 103444038 (CMR).

Також позивачем було виставлено відповідачу рахунок-фактуру від 17.01.14 р. № 18590 на оплату наданих послуг у сумі 10377,84 грн., із зазначенням в ньому в якості підстави замовлення договору № 011/13 від 15.03.13 р..

Відповідачем не надано суду доказів опротестування виставлених позивачем вищезазначених рахунку-фактури та акту виконаних робіт/наданих послуг, тому суд доходить висновку, що вказані документи є такими, що підлягають оплаті.

Факт отримання та обсяг наданих послуг відповідачем не заперечувався.

За таких обставин, судом встановлено, що позивачем виконано прийняті на себе зобов'язання по здійсненню перевезень в строки, обумовлені Заявкою - договором, у повному обсязі та з належною якістю, а відповідачем, у свою чергу, прийнято надання цих послуг без будь - яких зауважень.

Відповідно до ч. 1 ст. 929 Цивільного кодексу України, яка кореспондується зі ст. 316 Господарського кодексу України, за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Стаття 931 Цивільного кодексу України встановлює, що розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом.

Згідно п.3.1 Договору розмір плати Експедитору за Договором фіксується в рахунку, який є невід'ємною частиною Договору. Експедитор виставляє рахунки за транспортно - експедиційне обслуговування згідно тарифів та ставок, обумовлених Договором та/або його Додатками.

Відповідно до п.3.4 Договору розрахунки за Договором здійснюються в національній валюті України шляхом банківських переказів на підставі відповідних рахунків. Рахунки можуть передаватись поштою або телефаксом. Рахунок є документом, що підтверджує факт надання послуг Експедитором. Рахунок повинен бути оплачений на протязі трьох банківських днів з дати його отримання.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч.1, 2 ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

В силу ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст.599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч.2 ст.193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Позивачем 29 жовтня 2014 р. було здійснено оплату частини отриманих послуг в сумі 5377,84 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжного доручення № 247 від 29.10.14 р.. Отже, залишок несплаченої за надані послуги суми становить 5000,00 грн.

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи та підтверджено представником позивача в судових засіданнях, свої зобов'язання щодо перерахування коштів за надані Підприємством з іноземними інвестиціями "Панальпіна Уорлд Транспорт Л.Т.Д." транспортно - експедиційних послуг на суму 10377,84 грн. у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору, відповідач не виконав, в результаті чого у останнього станом на час звернення до суду утворилась заборгованість перед позивачем за наведеним Договором у заявленому вище розмірі, яку позивач просить стягнути в позовній заяві.

У відповідності до ст. 124, п.п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України, основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 ГПК України покладено на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства. При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

Тобто, вказана норма Господарського процесуального кодексу України зобов'язує доводити свою правову позицію саме ту сторону, яка на неї посилається.

Згідно ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських справах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Саме змагальність сторін, яка реалізується в господарському процесі через ст. 33 ГПК України дає змогу суду всебічно, повно та об'єктивно з'ясувати всі обставини справи та внаслідок чого ухвалити законне, обґрунтоване і справедливе рішення у справі.

Доказів визнання недійсним чи розірвання Договору - доручення № 011/13 на надання транспортно - експедиційних послуг від 15.03.13 р. суду не надано.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Отже, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов'язань за Договором у встановлений строк, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості в повному обсязі відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимога позивача про стягнення з відповідача залишку основного боргу в сумі 5000,00 грн. за вказаним Договором підлягає задоволенню.

Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною другою статті 9 названого Кодексу законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов'язань у зазначеній сфері визначено статтями 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України та нормами Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

З урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Так, виходячи з положень ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно п.1 ст. 546, ст. 547 Цивільного кодексу виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч.1 ст.548 Цивільного кодексу).

У відповідності до ст. 549 Цивільного кодексу неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п.4.7.3 Договору у разі несвоєчасної оплати рахунків за цим Договором Клієнт сплачує Експедитору пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення від суми простроченого платежу.

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо оплати за надані послуги у строк, визначений умовами Договору, позивачем нараховано та пред'явлено до стягнення пеню в сумі 848,42 грн. за період з 21.01.14 р. по 21.07.14 р., проценти річних в сумі 243,39 грн. за період з 21.01.14 р. по 06.11.14 р. та інфляційні нарахування в сумі 1655,45 грн. за період з 21.01.14 р. по 28.10.14 р., які він просив стягнути з відповідача відповідно до наданих розрахунків.

Згідно п.1.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" (далі - Постанова № 14) з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

Згідно п. 3 Постанови № 14 інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

За результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявленої до стягнення пені, процентів річних та інфляційних нарахувань судом встановлено, що перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства розмір пені та інфляційних нарахувань становить 855,25 грн. та 1944,25 грн. відповідно, а отже є більшими, ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем. Проте, виходячи з того, що збільшення розміру позовних вимог є правом позивача, передбаченим ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, яким позивач не скористався, суд не вправі самостійно збільшувати розмір позовних вимог, зокрема, в частині пені та інфляційних нарахувань, тому позовні вимоги в частині стягнення пені та інфляційних нарахувань за несвоєчасну оплату наданих послуг підлягають задоволенню в сумах, нарахованих позивачем, а саме 848,42 грн. пені та 1655,45 грн. інфляційних нарахувань.

Розмір процентів річних, перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства в межах визначеного позивачем періоду, становить 241,40 грн. та є меншим, ніж заявлено у позивача, тому позовні вимоги в частині стягнення процентів річних за несвоєчасну оплату наданих послуг підлягають частковому задоволенню в сумі 241,40 грн..

Враховуючи вищевикладене, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу судові витрати покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 124, 129 Конституції України, ст.ст. 4-2, 4-3, 22, 33, 43, 44, 49, 75, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробнича фірма "ІНВЕКС Телеком" (вул. Горького, 169, м. Київ, 03150, код 18017573) на користь Підприємства з іноземними інвестиціями "Панальпіна Уорлд Транспорт Л.Т.Д." (вул. Боженко, 87, м. Київ, 03150, код 23168191) 5000 (п'ять тисяч) грн. 00 коп. боргу, 848 (вісімсот сорок вісім) грн. 42 коп. пені, 1655 (тисячу шістсот п'ятдесят п'ять) грн. 45 коп. інфляційних нарахувань, 241 (двісті сорок одну) грн. 40 коп. процентів річних, а також 1826 (тисячу вісімсот двадцять шість) грн. 53 коп. витрат зі сплати судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення складений та підписаний 05 березня 2015 року.

Суддя А.М.Селівон