Рішення № 43004142, 04.03.2015, Апеляційний суд Хмельницької області

Копія

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

_____________

Справа № 680/721/14-ц

Провадження № 22-ц/792/342/15

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 березня 2015 року м. Хмельницький

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

апеляційного суду Хмельницької області

в складі: головуючого-судді Ярмолюка О.І.,

суддів Спірідонової Т.В., Юзюка О.М.,

при секретарі Шевчук Ю.Г.,

з участю прокурора Василенка Д.М.,

представників відповідачів Глухова А.В.,

Клюки В.Ф.,

Костяшкіна І.О.,

представників третіх осіб Загоруйко О.А.,

Людвік В.В.,

Лукова А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом виконувача обов'язків Хмельницького міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері в інтересах держави в особі Новоушицької районної державної адміністрації Хмельницької області, треті особи - Державна інспекція сільського господарства в Хмельницькій області, Хмельницька обласна державна адміністрація, до державного підприємства «Красилівський агрегатний завод», ОСОБА_7, Державної архітектурно-будівельної інспекції України, треті особи - Новоушицьке районне управління юстиції Хмельницької області, ОСОБА_8, про визнання договору суборенди земельної ділянки недійсним і скасування його державної реєстрації, визнання декларації про готовність об'єкта до експлуатації недійсною та скасування її реєстрації, визнання державної реєстрації права власності на нерухоме майно недійсною та її скасування, знесення самочинного будівництва за апеляційними скаргами державного підприємства «Красилівський агрегатний завод», ОСОБА_7 на рішення Новоушицького районного суду Хмельницької області від 23 грудня 2014 року,

встановила:

У червні 2014 року виконувач обов'язків Хмельницького міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері (далі - прокурор) звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Новоушицької районної державної адміністрації Хмельницької області (далі - райдержадміністрація), третя особа - Державна інспекція сільського господарства в Хмельницькій області (далі - Держсільгоспінспекція), до державного підприємства «Красилівський агрегатний завод» (далі - ДП «Красилівський агрегатний завод»), ОСОБА_7, Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Хмельницькій області (далі - Інспекція ДАБК), третя особа - Новоушицьке районне управління юстиції Хмельницької області в особі його реєстраційної служби (далі - реєстраційна служба), про визнання договору суборенди земельної ділянки недійсним і скасування його реєстрації, визнання декларації про готовність об'єкта до експлуатації недійсною та скасування її реєстрації, визнання реєстрації права власності на нерухоме майно недійсною та її скасування, знесення самочинного будівництва.

Прокурор зазначив, що розпорядженням Хмельницької обласної державної адміністрації (далі - облдержадміністрація) від 20 листопада 2012 року № 347/2012-р затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки загальною площею 1,1781 га, розташованої за АДРЕСА_1, із земель водного фонду на умовах оренди ДП «Красилівський агрегатний завод» для рекреаційного призначення (облаштування пляжу) строком на 49 років. На підставі цього розпорядження 24 грудня 2012 року райдержадміністрація та ДП «Красилівський агрегатний завод» уклали договір оренди земельної ділянки № 184/2012, який зареєстровано у відділі Держкомзему у Новоушицькому районі Хмельницької області за № 682330006003772. 16 серпня 2013 року ДП «Красилівський агрегатний завод» і ОСОБА_7 уклали договір суборенди земельної ділянки № 06-200, за умовами якого підприємство передало останньому в користування земельну ділянку площею 0,0298 га та надало ОСОБА_7 право, окрім облаштування пляжу, на встановлення споруд, що не передбачено договором оренди. Умови договору суборенди не обмежуються умовами договору оренди, що суперечить ст. 8 Закону України від 6 жовтня 1998 року № 161-ХІV «Про оренду землі» (далі - Закон № 161-ХІV), тому в силу ст.ст. 203, 215 ЦК України оспорюваний правочин має бути визнаний судом недійсним. На орендованій земельній ділянці, що є прибережною захисною смугою річки Дністер і не призначена для будівництва будь-яких споруд, ОСОБА_7 побудував елінг з кімнатами відпочинку без відповідного дозволу. Не зважаючи на це, 29 жовтня 2013 року Інспекція ДАБК незаконно зареєструвала декларацію про готовність об'єкта до експлуатації, на підставі якої реєстраційна служба здійснила державну реєстрацію права власності ОСОБА_7 на вказаний об'єкт нерухомого майна.

За таких обставин прокурор просив суд: визнати договір суборенди земельної ділянки № 06-200, укладений 16 серпня 2013 року ДП «Красилівський агрегатний завод» і ОСОБА_7, недійсним і скасувати державну реєстрацію цього договору; визнати реєстрацію 29 жовтня 2013 року Інспекцією ДАБК декларації про готовність об'єкта до експлуатації (елінг з кімнатами відпочинку (А-ІІ) недійсною та скасувати цю реєстрацію; визнати державну реєстрацію права власності ОСОБА_7 на вказане нерухоме майно недійсною та скасувати її; зобов'язати ОСОБА_7 знести самочинно побудований елінг з кімнатами відпочинку.

Суд залучив облдержадміністрацію та ОСОБА_8 до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, при цьому облдержадміністрацію - на стороні позивача, а ОСОБА_8 - на стороні відповідачів.

Рішенням Новоушицького районного суду Хмельницької області від 23 грудня 2014 року позов задоволено частково. Визнано договір № 06-200 суборенди земельної ділянки площею 0,0298 га, кадастровий номер 6823386500:07:001:0584, що розташована на території Вільховецької сільської ради Новоушицького району Хмельницької області, укладений 16 серпня 2013 року ДП «Красилівський агрегатний завод» і ОСОБА_7, недійсним і скасовано його державну реєстрацію. Скасовано реєстрацію 29 жовтня 2013 року декларації серії ХМ № 202133010989, подану ОСОБА_7, про готовність об'єкта до експлуатації (елінг з кімнатами відпочинку (А-ІІ). Скасовано державну реєстрацію права власності на нерухоме майно № 221154368233 від 23 листопада 2013 року - елінг з кімнатами відпочинку по АДРЕСА_1. Зобов'язано ОСОБА_7 знести самочинно побудований елінг з кімнатами відпочинку. В решті позову відмовлено. Стягнуто з ДП «Красилівський агрегатний завод», Інспекції ДАБК, ОСОБА_7 на користь держави по 81 грн. 20 коп, судового збору з кожного.

Суд виходив з того, що договір суборенди земельної ділянки суперечить вимогам закону, а ОСОБА_7 самочинно побудував в межах прибережної захисної смуги елінг з кімнатами відпочинку, внаслідок чого Інспекція ДАБК незаконно зареєструвала декларацію про готовність об'єкта до експлуатації. У зв'язку з цим, реєстрація права власності ОСОБА_7 на нерухоме майно підлягає скасуванню, а останній має знести самочинно зведену будівлю. Декларація про готовність об'єкта до експлуатації не є дозвільним документом і не визначає прав та обов'язків громадян, у тому числі ОСОБА_7, отже, визнання її недійсною не передбачено чинним законодавством.

В апеляційних скаргах ДП «Красилівський агрегатний завод» і ОСОБА_7 просять скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову в позові посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального і процесуального права.

В порядку, передбаченому ст. 37 ЦПК України, апеляційний суд залучив до участі у справі правонаступника Інспекції ДАБК - Державну архітектурно-будівельну інспекцію України (далі - Держархбудінспекція).

Представниця облдержадміністрації Людвік В.В. визнала апеляційні скарги.

Представник реєстраційної служби Луков А.В. покладається у вирішенні справи на думку апеляційного суду.

Заперечуючи проти апеляційних скарг, прокурор і представниця Держсільгоспінспекції Загоруйко О.А., зазначили, що рішення суду є законним та обґрунтованим, а тому відсутні підстави для його скасування.

Представники райдержадміністрації та Держархбудінспекції, третя особа ОСОБА_8, які в установленому порядку оповіщені про час і місце судового засідання, до суду не з'явилися.

Заслухавши учасників процесу та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають задоволенню частково.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Однак зазначеним вимогам закону рішення суду не відповідає.

Суд першої інстанції не в повній мірі з'ясував обставини, якими обґрунтовувались позовні вимоги та заперечення сторін, не застосував закон (ст.ст. 18, 19 Закону України від 1 липня 2004 року № 1952-ІV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон № 1952-ІV); ст.ст. 2, 11, 15, 16, 331 ЦК України; ст. 5 Закону України від 8 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» (далі - Закон № 3674-VI), який підлягав застосуванню, неправильно витлумачив норми ст. 376 ЦК України, ст. 26 Закону № 1952-ІV та не дотримався положень ст.ст. 10, 30, 32, 33, 130 ЦК України.

У зв'язку з неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, порушенням судом норм матеріального та процесуального права рішення суду в частині задоволення позову про скасування реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації та державної реєстрації права власності на нерухоме майно, знесення самочинного будівництва і стягнення судового збору підлягає скасуванню з ухваленням у цій частині вимог нового рішення.

Встановлено, що 17 травня 2007 року райдержадміністрація видала розпорядження № 355/07-р про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення в оренду ДП «Красилівський агрегатний завод» земельної ділянки за рахунок земель державної власності на території Вільховецької сільської ради Новоушицького району Хмельницької області для облаштування пляжу.

Розпорядженням облдержадміністрації від 20 листопада 2012 року № 347/2012-р затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розташованої за АДРЕСА_1, в користування на умовах оренди ДП «Красилівський агрегатний завод» для рекреаційного призначення (облаштування пляжу і встановлення інших споруд), передано в оренду ДП «Красилівський агрегатний завод» земельну ділянку загальною площею 1,1781 га за рахунок земель водного фонду строком на 49 років і надано повноваження райдержадміністрації на укладення договору оренди вказаної земельної ділянки.

24 грудня 2012 року райдержадміністрація та ДП «Красилівський агрегатний завод» уклали договір оренди земельної ділянки № 184/2012, за умовами якого райдержадміністрація передала вказаному підприємству в строкове платне користування земельну ділянку площею 1,1781 га, для рекреаційного призначення (облаштування пляжу). При цьому орендар зобов'язався виконувати обмеження щодо об'єкту оренди, передбачені законом або договором, і дотримуватися режиму використання земель рекреаційного призначення.

Договір оренди зареєстрований у відділі Держкомзему у Новоушицькому районі Хмельницької області за № 682330006003772.

Указана земельна ділянка (кадастровий номер 6823386500:07:001:0584) розташована уздовж річки Дністер і відноситься до земель водного фонду та рекреаційного призначення (облаштування пляжу).

16 серпня 2013 року ДП «Красилівський агрегатний завод» і ОСОБА_7 уклали договір суборенди земельної ділянки № 06-200, за умовами якого підприємство передало ОСОБА_7 в строкове платне користування частину орендованої ним земельної ділянки площею 0,0298 га для рекреаційного призначення (облаштування пляжу і встановлення інших споруд) строком на 48 років з моменту державної реєстрації цього договору. 19 вересня 2013 року реєстраційна служба зареєструвала договір суборенди земельної ділянки за № 6043676.

Облдержадміністрація своїм листом № 99/68-26-4450/2013 від 13 серпня 2013 року погодила укладення відповідачами договору суборенди земельної ділянки.

Протягом 2009-2010 років ОСОБА_7 і ОСОБА_9 побудували елінг з кімнатами відпочинку (А-ІІ) загальною площею 379,6 кв.м. на земельній ділянці за АДРЕСА_1, що не була відведена їм для цієї мети, без належного дозволу.

29 жовтня 2013 року Інспекція ДАБК зареєструвала їх декларацію про готовність указаного об'єкта до експлуатації, а 24 листопада 2013 року реєстраційна служба прийняла рішення про державну реєстрацію прав і видала відповідно ОСОБА_7 та ОСОБА_9 свідоцтва про право власності серії САВ № 508940 і № 508939 на 1/2 частину елінгу з кімнатами відпочинку кожному. При цьому була здійснена державна реєстрація права власності останніх на нерухоме майно, яке розташоване по АДРЕСА_1 (запис № 3518388 і № 3518374).

2 вересня 2014 року ОСОБА_7 продав ОСОБА_8 1/2 частину елінгу з кімнатами відпочинку, а той, у свою чергу, за договором іпотеки від 3 вересня 2014 року, посвідченим приватним нотаріусом Красилівського районного нотаріального округу Хмельницької області ОСОБА_10, передав ОСОБА_11 указане нерухоме майно в іпотеку.

8 вересня 2014 року ОСОБА_9 продав ОСОБА_12 1/2 частину елінгу з кімнатами відпочинку, а той, у свою чергу, за договором іпотеки від 8 вересня 2014 року, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_13, передав ОСОБА_14 указане нерухоме майно в іпотеку.

Зазначені обставини визнані сторонами та підтверджуються наявними у справі письмовими доказами.

Згідно до ч. 1 ст. 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду, є одними з істотних умов договору оренди землі (ч. 1 ст. 15 Закону № 161-ХІV).

У відповідності до ст. 50, ч. 3 ст. 52 ЗК України до земель рекреаційного призначення належать землі, які використовуються для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів. На землях рекреаційного призначення забороняється діяльність, що перешкоджає або може перешкоджати використанню їх за призначенням, а також негативно впливає або може вплинути на природний стан цих земель.

Як передбачено ч. 1, п. «в» ч. 2, ч. 3 ст. 60 ЗК України вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності встановлюються прибережні захисні смуги. Прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів. Прибережні захисні смуги встановлюються на земельних ділянках усіх категорій земель, крім земель морського транспорту.

Прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, навігаційного призначення, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів (ч. 1, п. «г» ч. 2 ст. 61 ЗК України).

Аналогічні положення містяться у ст.ст. 88, 89 ВК України.

З положень ч.ч. 1, 2, 5 ст. 8 Закону № 161-ХІV убачається, що орендована земельна ділянка або її частина може передаватися орендарем у суборенду без зміни цільового призначення, якщо це передбачено договором оренди або за письмовою згодою орендодавця. Умови договору суборенди земельної ділянки повинні обмежуватися умовами договору оренди земельної ділянки і не суперечити йому. Договір суборенди земельної ділянки підлягає державній реєстрації.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

В силу ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

З матеріалів справи вбачається, що ДП «Красилівський агрегатний завод» і ОСОБА_7 уклали договір суборенди земельної ділянки з метою легалізації вже існуючого самочинного будівництва. При цьому, окрім умови про облаштування пляжу, вони включили до договору умову щодо права суборендаря на встановлення на орендованій земельній ділянці споруд. Отже, відповідачі всупереч положень ч. 2 ст. 8 № 161-ХІV вийшли за рамки обмежень, установлених договором оренди земельної ділянки.

ОСОБА_7 не мав наміру використовувати земельну ділянку для рекреаційного призначення (облаштування пляжу), тому без включення зазначеної умови до договору суборенди земельної ділянки він не був би укладений відповідачами.

За таких обставин суд першої інстанції правомірно виходив з того, що договір суборенди земельної ділянки суперечить нормам чинного законодавства, внаслідок чого його слід визнати недійсним в цілому зі скасуванням державної реєстрації цього правочину.

Доводи ДП «Красилівський агрегатний завод» і ОСОБА_7 щодо законності та правомірності укладення останніми договору суборенди землі не ґрунтуються на законі та фактичних обставинах справи.

Також не заслуговують на увагу посилання ОСОБА_7 на недотримання судом практики Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

За обставинами справи «Стретч проти Об'єднаного Королівства Великобританії і Північної Ірландії», на рішення Європейського Суду з прав людини від 24 червня 2003 року у якій послався ОСОБА_7, 27 листопада 1969 року заявник уклав з муніципалітетом міста Дорчестер договір оренди земельної ділянки для промислової забудови строком на 22 роки. За умовами цього договору він за власні кошти побудував шість будівель для легкої промисловості, які здав у суборенду. Договір оренди надавав заявникові право на його пролонгацію ще на 21 рік. 4 жовтня 1990 року він повідомив муніципалітет про намір продовжити договір оренди, при цьому заявник погодився на збільшення орендної плати. Однак, муніципалітет відмовився від пролонгації договору посилаючись на те, що, погоджуючись на цю умову договору, він перевищив свої повноваження.

Застосовуючи положення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини до цієї справи ЄСПЛ вказав на таке. Заявник погодився з умовами договору оренди з огляду на те, що надалі він зможе продовжити строк його дії, і жодна із сторін не знала, що існувала якась юридична перешкода цієї умови. У ситуації, яка склалася, заявник мав право, принаймні, очікувати на законних підставах, що він зможе продовжити термін дії договору, і таке очікування можна вважати, в цілях застосування положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, складовою частиною його права власності, наданого йому за договором оренди.

Вирішуючи питання про те, чи був дотриманий сторонами справедливий баланс між інтересами суспільства та правами заявника ЄСПЛ відзначив, що місцева влада отримала узгоджену з заявником орендну плату і не стояло питання про те, що дії органу влади були спрямовані проти інтересів суспільства чи що порушувалися інтереси якоїсь третьої сторони, або що продовження терміну оренди могло бути всупереч з якою-небудь передбаченою законом функцією органу влади. Оскільки сама місцева влада при укладенні договору вважала, що вона має право продовжити термін його дії, то заявник міг на розумних підставах сподіватися на виконання цих умов. Він не тільки мав право законного очікування отримання майбутніх доходів від зроблених ним капіталовкладень, але можливість продовження терміну дії договору оренди була важливим елементом його підприємницької діяльності з огляду на зобов'язання, взяті ним на себе у зв'язку з експлуатацією побудованих будівель, і взагалі періоду часу, що скоротився, за який він міг розраховувати на відшкодування своїх витрат.

За таких обставин ЄСПЛ виніс рішення на користь заявника.

Натомість, обставини, що мають значення для справи, яка розглядається, є істотно відмінними.

Як зазначив прокурор, ОСОБА_7 набув право володіння та користування земельною ділянкою з порушенням норм чинного законодавства, тобто, незаконно. Фактично звернення прокурора до суду спрямоване на задоволенню суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні питання щодо платного строкового користування ОСОБА_7 земельною ділянкою державної форми власності.

Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у п. 21 постанови від 1 березня 2013 року № 3 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» роз'яснив, що, ураховуючи положення статті 1 ЦПК та статті 2 КАС, не є публічно-правовим і розглядається у порядку цивільного судочинства спір між органом державної влади та/або органом місцевого самоврядування (суб'єктом владних повноважень) як суб'єктом публічного права та суб'єктом приватного права - фізичною особою, в якому управлінські дії суб'єкта владних повноважень спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав фізичної особи. У такому випадку це спір про право цивільне, незважаючи на те, що у спорі бере участь суб'єкт публічного права, а спірні правовідносини врегульовано нормами цивільного та адміністративного права.

Інспекція ДАБК здійснила реєстрацію декларації про готовність об'єкта до експлуатації (елінг з кімнатами відпочинку (А-ІІ), яка в подальшому стала підставою для оформлення ОСОБА_7 права власності на це нерухоме майно, а в подальшому реєстраційна служба провела державну реєстрацію цього права ОСОБА_7, отже, між сторонами виник спір про право цивільне, який підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Твердження ОСОБА_7 про віднесення даного спору до адміністративної юрисдикції не ґрунтуються на законі.

Правилами технічної експлуатації річкових портових гідротехнічних споруд, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 29 березня 2004 року № 251 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27 липня 2004 року № 932/9531), Правилами безпеки при експлуатації каналів, трубопроводів, інших гідротехнічних споруд у водогосподарських системах, затверджених наказом Міністерства надзвичайних ситуацій України від 3 квітня 2012 року № 661 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25 квітня 2012 року за № 633/20946), Методикою обстеження і паспортизації гідротехнічних споруд систем гідравлічного вилучення та складування промислових відходів та хвостів, затвердженою наказом Державного комітету України у справах містобудування і архітектури від 19 грудня 1995 року № 252 (у редакції наказу Державного комітету України у справах містобудування і архітектури від 10 вересня 1996 року № 165; зареєстровано в Міністерстві юстиції України 21 грудня 1995 року за № 466/1002), установлено, що гідротехнічна споруда - це інженерна споруда, призначена для використання водних ресурсів і керування водним режимом або для боротьби зі шкідливою дією води, зокрема, до гідротехнічних споруд відносяться: греблі, дамби різного призначення та їхні конструктивні елементи; водоскиди, водоспуски, споруди водовідведення: тунелі, канали, труби, лотки; регуляційні споруди, накопичувачі промислових відходів, ставки, відкриті водозабори, гідромеханічне та механічне обладнання, призначене для нормального функціонування споруд.

Отже, доводи ОСОБА_7, що елінг з кімнатами відпочинку є гідротехнічною спорудою, яка могла бути споруджена у прибережній захисній смузі, не відповідають фактичним обставинам справи.

Посилання ДП «Красилівський агрегатний завод» на те, що прокурор звернувся до суду з позовом на захист інтересів неналежного позивача - райдержадміністрації, є безпідставними.

Відповідно до ст. 121 Конституції України, ст. 36-1 Закону України від 5 листопада 1991 року «Про прокуратуру» прокурор вправі звертатися до суду із позовом на захист інтересів держави.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (ч. 2 ст. 45 ЦПК України).

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 року № 3-рп/99 прокурори подають до суду позови саме в інтересах держави, а не в інтересах підприємств, установ і організацій незалежно від їх підпорядкування і форм власності. Підставою представництва прокурором у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів, у тому числі потреба у здійсненні екологічної безпеки та охорони землі як національного багатства, внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою. При цьому інтереси держави можуть збігатися або не збігатися з інтересами конкретних державних підприємств, а держава може вбачати інтерес не тільки в діяльності цих підприємств.

Обґрунтовуючи своє звернення до суду з цим позовом, прокурор зазначив, що незаконне використання ОСОБА_7 земельної ділянки водного фонду рекреаційного призначення під будівництво елінгу, яке було проведено останнім всупереч встановленому державою порядку, зачіпає інтереси держави. При цьому прокурор визначив райдержадміністрацію як орган, який на його думку повинен представляти інтереси держави в спірних правовідносинах.

Таким чином, у суду були відсутні підстави для висновку, що у справі бере участь неналежний позивач.

В цій частині рішення суду ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Разом із тим, ухвалюючи рішення в частині задоволення позову про скасування реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації та державної реєстрації права власності на нерухоме майно, знесення самочинного будівництва суд припустився помилки.

Частиною 1 статті 316, частиною 3 статті 319 і частиною 1 статті 321 ЦК України встановлено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

У відповідності до ч. 2 ст. 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Як передбачено ч. 1 ст. 39 Закону України від 17 лютого 2011 року № 3038-VI «Про регулювання містобудівної діяльності» (далі - Закон № 3038-VI), прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, що належать до І-ІІІ категорій складності, та об'єктів, будівництво яких здійснювалося на підставі будівельного паспорта, здійснюється шляхом реєстрації органом державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі поданої замовником декларації про готовність об'єкта до експлуатації.

Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (ч. 1 ст. 2 Закону № 1952-ІV).

Згідно до п. 1 ч. 1, ч. 2 ст. 18 Закону № 1952-ІV свідоцтво про право власності на нерухоме майно, що підтверджує виникнення права власності при здійсненні державної реєстрації прав на нерухоме майно, видається фізичним та юридичним особам на новозбудовані, реконструйовані об'єкти нерухомого майна. Свідоцтво про право власності на нерухоме майно підписується державним реєстратором і засвідчується печаткою.

В силу ч. 1 ст. 19 Закону № 1952-ІV державна реєстрація прав проводиться на підставі: 1) договорів, укладених у порядку, встановленому законом; 2) свідоцтв про право власності на нерухоме майно, виданих відповідно до вимог цього Закону; 3) свідоцтв про право власності, виданих органами приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді; 4) державних актів на право власності або постійного користування на земельну ділянку у випадках, встановлених законом; 5) рішень судів, що набрали законної сили; 6) інших документів, що підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно, поданих органу державної реєстрації прав разом із заявою.

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону № 1952-ІV записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Частинами 1 і 4 статті 376 ЦК України (в редакції на час виникнення спірних відносин) установлено, що житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Як передбачено ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що право власності має абсолютний характер та є непорушним.

Забезпечуючи усім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб.

Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

Рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав і свідоцтво про право власності на нерухоме майно як правовстановлюючий документ є необхідними передумовами державної реєстрації прав особи на це майно, тобто підставою для виникнення у особи права власності на нерухомість.

Вимога захисту порушених прав власника на землю, на якій розташоване нерухоме майно, реалізується зацікавленою особою шляхом звернення до суду з вимогою про визнання рішення про державну реєстрацію прав і свідоцтва про право власності на це майно недійсними.

Запис до Державного реєстру прав щодо права власності ОСОБА_7 на 1/2 частину елінгу з кімнатами відпочинку внесений на підставі рішення реєстратора від 24 листопада 2013 року № 8271989, після чого ОСОБА_7 одержав свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 24 листопада 2013 року серії САВ № 508940 (індексний номер 13334783).

Вимоги про визнання названих рішення про державну реєстрацію прав і свідоцтва про право власності на нерухоме майно позивачем не заявлялись, внаслідок чого відсутні підстави для скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_7 на зазначене майно.

Здійснивши державну реєстрації права власності ОСОБА_7 на 1/2 частину елінгу з кімнатами відпочинку, держава офіційно визнала та підтвердила факт виникнення права ОСОБА_7 на нерухоме майно, тому без скасування цієї реєстрації це майно не може бути знесено.

Не врахувавши указаних обставин і норм чинного законодавства, суд першої інстанції помилково виходив з того, що в цій частині вимог позов прокурора є підставним і обґрунтованим.

В силу ч. 1 ст. 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи (далі - особи).

Як передбачено ч. 1 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно до ст. 30 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Частиною 2 статті 32 ЦПК України визначено, що участь у справі кількох позивачів і (або) відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо: 1) предметом спору є спільні права чи обов'язки кількох позивачів або відповідачів; 2) права і обов'язки кількох позивачів чи відповідачів виникли з однієї підстави; 3) предметом спору є однорідні права і обов'язки.

В силу п. 2 ч. 6 ст. 130 ЦПК України якщо спір не врегульовано у порядку, визначеному частиною третьою цієї статті, суд вирішує питання про склад осіб, які братимуть участь у справі.

У відповідності до ч. 1 ст. 33 ЦПК України суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред'явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача.

Аналіз положень ст. 30 ЦПК України свідчить про те, що відповідачем є особа, яка має безпосередній зв'язок зі спірними матеріальними правовідносинами та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси.

Прокурор заявив вимоги про скасування декларації про готовність об'єкта до експлуатації та знесення всього елінгу з кімнатами відпочинку посилаючись на незаконність цього будівництва, що призводить до порушення майнових прав держави.

Разом із тим, окрім ОСОБА_7, участь у будівництві брав ОСОБА_9, який спільно з останнім подав до Інспекції ДАБК декларацію про готовність об'єкту до експлуатації, а в подальшому набув права власності на іншу 1/2 частину елінгу з кімнатами відпочинку. Через деякий час ОСОБА_7 і ОСОБА_9 відчужили свої частки у праві спільної часткової власності відповідно ОСОБА_8 та ОСОБА_12, а ті, в свою чергу, передали своє майно в іпотеку відповідно ОСОБА_11 і ОСОБА_14

Таким чином, усі вказані особи є безпосередніми учасниками спірних відносин, а рішення у справі впливає або може вплинути на їх права та обов'язки.

Враховуючи предмет і підстави заявленого прокурором позову, ОСОБА_9, ОСОБА_8 та ОСОБА_12 мали брати участь у справі як співвідповідачі, однак лише ОСОБА_8 був залучений судом до участі у справі як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

На порушення ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд першої інстанції не сприяв повному та всебічному з'ясуванню обставин справи, не роз'яснив належним чином позивачеві його права, зокрема, щодо можливості залучення до участі у справі ОСОБА_9, ОСОБА_8 та ОСОБА_12 як співвідповідачів та не вирішив цього питання в порядку, передбаченому ст.ст. 32, 33 ЦПК України, не попередив позивача про наслідки вчинення або невчинення цих процесуальних дій, не сприяв здійсненню прав сторін.

Це призвело до того, що ОСОБА_9, ОСОБА_8 та ОСОБА_12 були позбавлені можливості реалізувати свої процесуальні права, передбачені ст. 31 ЦПК України.

Відповідно до повноважень, визначених ст. 307 ЦПК України, апеляційний суд не може усунути дану невідповідність.

Незаявлення позивачем вимог до всіх належних відповідачів є підставою для відмови в позові.

Отже, позов прокурора про скасування реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації та державної реєстрації права власності на нерухоме майно і знесення самочинного будівництва не підлягає задоволенню.

Відповідно до п. 24 ч. 1 ст 5 Закону № 3674-VI Державна архітектурно-будівельна інспекція та її територіальні органи звільняються від сплати судового збору у справах, пов'язаних з питаннями, що стосуються повноважень цих органів.

Суд першої інстанції не врахував даної норми закону та неправомірно присудив з Інспекції ДАБК на користь держави 81 грн. 20 коп. судового збору. До того ж, в силу ст. 88 ЦПК України судовий збір не може бути покладений на Держархбудінспекцію, оскільки в позові до неї відмовлено.

Згідно з ч. 3 ст. 303 ЦПК України апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, оскільки в даному випадку має місце неправильне застосування судом норм матеріального права.

Керуючись ст.ст. 88, 307, 309, 314, 316, 319, 324 ЦПК України, колегія суддів

вирішила:

Апеляційні скарги державного підприємства «Красилівський агрегатний завод», ОСОБА_7 задовольнити частково.

Рішення Новоушицького районного суду Хмельницької області від 23 грудня 2014 року про скасування реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації та державної реєстрації права власності на нерухоме майно, знесення самочинного будівництва і стягнення з Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Хмельницькій області судового збору скасувати та ухвалити в цій частині вимог нове рішення.

В позові виконувача обов'язків Хмельницького міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері в інтересах держави в особі Новоушицької районної державної адміністрації про скасування реєстрації 29 жовтня 2013 року Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Хмельницькій області декларації про готовність об'єкта до експлуатації (елінг з кімнатами відпочинку (А-ІІ) серії ХМ № 202133010989, скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_7 на 1/2 частину елінгу з кімнатами відпочинку, що розташовані по АДРЕСА_1, та знесення цього будівництва відмовити.

В решті рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, проте може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий: /підпис/ Судді: /підписи/

Згідно з оригіналом: суддя апеляційного суду О. І. Ярмолюк

_________________

Головуючий у першій інстанції - Яцина О.І.

Доповідач - Ярмолюк О.І. Категорія 47