Рішення № 43003550, 05.03.2015, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/1001/15

Головуючий у першій інстанції Фабіжевський С. А.

Доповідач Панасенков В. О.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.03.2015 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого - Панасенкова В.О.

Парапана В.Ф.

суддів: Драгомерецького М.М.,

при секретарі: Добряк Н.І.,

за участю: представника позивача, ПАТ КБ "ПРИВАБАНК", - Сухініна С.В., та відповідача ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" на рішення Котовського міськрайонного суду Одеської області від 31 жовтня 2014 року за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" до ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет застави та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" про визнання правочинів по перерахуванню страхових платежів, здійснених на виконання кредитного договору, фіктивними та припинення зобов'язань за кредитним договором у зв'язку з його виконанням,

в с т а н о в и л а:

16 липня 2013 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" (далі - Банк) звернулося до суду з вказаним первісним позовом, обґрунтовуючи вимоги тим, що 05 вересня 2005 року між Банком та відповідачем ОСОБА_4 укладено кредитний договір №ODKTAK07103434, за яким позичальник отримав кредит у сумі 39719 грн.: 31100 грн. на придбання автомобіля, 8619 грн. на оплату разових страхових виплат платежів, комісії та внесення відомостей в Державний реєстр обтяжень рухомого майна зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 21,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 03 вересня 2010 року. Банк виконав зобов'язання за кредитним договором в повному обсязі, а саме надав кредит у розмірі 39719 грн., але відповідач не виконав умови договору у встановлені строки. Внаслідок станом на 05 червня 2013 року виникла заборгованість за кредитом в розмірі 34235,03 грн., з яких: 8779,75 грн. - за кредитом, 12876,86 грн. - за процентами за користування кредитом, 410,53 грн. - за комісією за користування кредитом, 12167,89 грн. - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором. Одночасно в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між відповідачем та Банком було укладено договір застави рухомого майна, за яким відповідач надав в заставу Банку автомобіль ВАЗ, модель: 21099, рік випуску 2005, тип ТЗ: легковий седан, номер кузова/шасі: НОМЕР_3, реєстраційний номер НОМЕР_1, що належить йому на праві власності на підставі свідоцтва про реєстрацію ТЗ НОМЕР_4, виданого Котовським МРЕВ ДАІ ГУМВС України в Одеській області 25 серпня 2005 року.

Посилаючись на ці обставини, та на ст. ст. 16, 526,527, 530, 590 ЦК України, ст. ст. 19, 20 Закону України "Про заставу", ст. ст. 25, 28 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", позивач просив суд в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 05 вересня 2005 року в сумі 34235,03 грн. вилучити у відповідача ОСОБА_4 та передати в заклад Банку предмет застави - автомобіль ВАЗ, модель: 21099, рік випуску 2005, тип ТЗ: легковий седан, номер кузова/шасі: НОМЕР_3, реєстраційний номер НОМЕР_1, що належить йому на праві власності, комплект ключів, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу автомобіля, звернути стягнення на предмет застави: автомобіль ВАЗ, модель: 21099, рік випуску 2005, тип ТЗ: легковий седан, номер кузова/шасі: НОМЕР_3, реєстраційний номер НОМЕР_1, що належить відповідачу на праві власності, шляхом продажу вказаного автомобіля Банком з укладання від імені відповідача договору купівлі-продажу автомобіля з іншою особою покупцем, з наданням повноважень на отримання дублікату свідоцтва про реєстрацію ТЗ замість втраченого, зі зняттям вказаного автомобіля з обліку в органах ДАІ України, а також наданням Банку всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу та зняття вказаного автомобіля з обліку в органах ДАІ України (а.с. 3-7).

Відповідач ОСОБА_4 проти позову заперечував й 18 листопада 2013 року звернувся до суду з вказаним зустрічним позовом, обґрунтовуючи вимоги тим, що він не укладав ніяких договорів страхування, але Банк перерахував на рахунок ТДВ "Страхування компанія "Кредо" на виконання п. 2.1.3 кредитного договору страхові платежі на загальну суму 6039,66 грн.: платіж від 04 вересня 2006 року на суму 1615,84 грн., платіж від 04 вересня 2007 року в сумі 1542,82 грн., платіж від 04 вересня 2008 року в сумі 1473,45 грн., платіж від 04 вересня 2009 року в сумі 1407,55 грн. Ці платежі перераховані без його згоди, тому вказані правочини є фіктивними. Фактично він отримав кредит в сумі 31100 грн., яка згідно меморіального ордеру № 1 від 08 вересня 2005 року перерахована ТОВ "Авто-технологія". Відсутність заборгованості за кредитним договором підтверджується рішенням Котовського міськрайонного суду Одеської області від 10 липня 2008 року по справі за позовом ОСОБА_4 до ТДВ "Страхова компанія "Кредо", ЗАТ КБ "ПРИВАБАНК" про визнання недійсним договору страхування наземного транспорту, яким позов задоволено та визнано недійсним договір №ODKTAK07103434 від 05 вересня 2005 року, укладений між ОСОБА_4 та ТДВ "Страхова компанія "Кредо", рішенням Котовського міськрайонного суду Одеської області від 15 червня 2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 18 листопада 2010 року, по справі ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" до ОСОБА_4 про стягнення штрафу за невиконанням умов договору застави, яким у задоволенні позову відмовлено, та висновком судово-економічної експертизи від 29 лютого 2009 року. Крім того, діями Банку йому завдано моральну шкоду, яку він оцінив в 17000 грн.

Посилаючись на ці обставини та на ст. ст. 23, 215, 216, 1167 ЦК України, позивач ОСОБА_4 просив суд визнати недійсними правочини здійснені Банком по перерахування страхових платежів на загальну суму 6039,66 грн., припинити зобов'язання за кредитним договором у зв'язку з повним його виконанням, стягнути з Банку на його користь моральну шкоду в розмірі 17000 грн., судові витрати: за проведення судово-бухгалтерської експертизи в сумі 5402,88 грн. та судовий збір в сумі 262.32 грн., суму переплати по кредитному договору без врахування 1537,20 грн. в рахунок погашення тіла кредиту в сумі 3828,87 грн. (5366,07 грн. - 1537,20 грн.), яка була визначена висновком №8835-8536 судово-бухгалтерської експертизи, та зобов'язати Банк направити до Котовського МРЕВ лист про дозвіл на зняття заборони про відчуження автомобіля ВАЗ 21099, 2005 року випуску, державний знак НОМЕР_1 (а.с. 54-63).

Рішенням суду першої інстанції у задоволенні первісного позову відмолено, зустрічний позов задоволено. Суд визнав фіктивними всі правочини здійснені Банком про перерахування страхових платежів на рахунок ТДВ "Страхова компанія "Кредо", здійснених на виконання кредитного договору від 05 вересня 2005 року, зобов'язав Банк провести розрахунок заборгованості за договором від 05 вересня 2005 року, укладеного між Банком з врахуванням визнання фіктивними правочинами перерахування Банком страхових платежів на рахунок ТДВ "Страхова компанія "Кредо", стягнув з Банку на користь ОСОБА_4 судові витрати у вигляді проведеної судово-бухгалтерської експертизи в сумі 5402,88 грн., судового збору в сумі 262,32 грн. та суму переплати по кредитному договору від 05 вересня 2005 року, яка була визначена висновком експертизи, в розмірі 3828,87 грн. та зобов'язав Банк направити до Котовського МРЕВ лист про дозвіл на зняття заборони про відчуження автомобіля ВАЗ 21099, 2005 року випуску, державний знак НОМЕР_1, власником якого є ОСОБА_4 (а.с. 194-197).

В апеляційній скарзі позивач, Банк, просить рішення суду першої інстанції скасувати й ухвалити нове рішення про задоволення первісного позову та відмову у задоволенні зустрічного позову, мотивуючи тим, що судом першої інстанції порушені норми процесуального та матеріального права.

В запереченні на апеляційну скаргу відповідач ОСОБА_4 просить скаргу відхилити у зв'язку з безпідставністю її доводів.

Заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги позивача, Банку, пояснення на апеляцію представника позивача, ПАТ КБ "ПРИВАБАНК", - Сухініна С.В., та відповідача ОСОБА_4, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню за таких підстав.

Відмовляючи у задоволенні первісного позову, суд першої інстанції виходив з того, що вимоги про звернення стягнення на предмет застави не відповідають положенням ст. 20 Закону України "Про заставу" та ч. 2 ст. 591 ЦК України щодо відсутності початкової ціни предмету застави. Крім того, у п. 1.3 кредитного договору від 05 вересня 2005 року зазначений автомобіль зовсім іншої марки - ВАЗ 21093, а у п. 2 договору застави рухомого майна від 05 вересня 2008 року зазначено, що заставою забезпечується виконання зобов'язань за кредитним договором від 29 серпня 2005 року, тобто інший договір кредитування.

Проте з таким висновком суду першої інстанції погодись неможливо, виходячи з наступного.

Статтею 589 ЦК України передбачено, що у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.

За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

У частинах 1 та 2 статті 590 ЦК України зазначено, що звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.

Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно ст. 19 Закону України "Про заставу" за рахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначаються на момент фактичного задоволення.

Згідно ч. 1 ст. 20 Закону України "Про заставу" заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконаю.

Відповідно до ч. 6 ст. 20 Закону України "Про заставу" звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду, якщо інше не передбачено законом, або договором застави.

Згідно ч. 1 ст. 23 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" обтяжувач має право в разі порушення боржником забезпеченого обтяженням зобов'язання або договору, на підставі якого виникло забезпечувальне обтяження, одержати задоволення своєї вимоги за рахунок предмета обтяження в черговості згідно із встановленим пріоритетом,

Частина 2 ст. 24 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" встановлює, що звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється па підставі рішення суду в порядку, встановленому законом.

Згідно із п. 4 ч. 2 ст. 25 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та і реєстрацію обтяжень" у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження в рішенні суду зазначаються: спосіб реалізації предмета забезпечувального обтяження шляхом проведення публічних торгів або із застосуванням однієї з процедур, передбачених статтею 26 нього Закону.

Пункт 2 ч. 1 ст. 26 вказаного Закону передбачає таку процедуру, як продаж обтяжувачем предмета забезпечувального обтяження шляхом укладення договору купівлі- продажу з іншою особою -покупцем.

Статті 25, 26 Закону України Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" прямо передбачають право обтяжувача одержати задоволення своїх вимог за рахунок забезпечувального обтяження шляхом продажу обтяжувачем предмета забезпечувального обтяження шляхом укладення договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем.

У п. 9 договору застави рухомого майна зазначено, що сторони визначили, що заставна вартість предмету застави складає 36600 грн. (а.с. 31).

Пунктом 22 договору застави рухомого майна передбачено, що звернення стягнення на предмет застави за вибором заставодержателя здійснюється з додержанням встановленого чинним законодавством порядку будь-яким із способів: шляхом передачі предмету застави у власність заставодержателю в рахунок виконання зобов'язань за кредитним договором; шляхом продажу заставодержателем предмету застави з укладенням договору купівлі-продажу з третьої особою-покупцем або на публічних торгах; шляхом безпосереднього продажу конкретному покупцю, в тому числі з правом укладання заставодержателем договору купівлі-продажу предмету застави від імені заставодавця.

При зверненні стягнення на предмет застави в позасудовому порядку заставодержатель встановлює початкову ціну предмету застави в розмірі 50% відповідної вартості згідно із п. 2.1. цього договору.

Заставодержатель має право реалізувати предмет застави за ціною, вище зазначено у цьому пункті (а.с. 33).

Відповідно до ст. ст. 10, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 179 ЦПК України встановлено, що предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Для встановлення у судовому засіданні фактів, зазначених у частині першій цієї статті, досліджуються показання свідків, письмові та речові докази, висновки експертів.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Статтями 58, 59 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 64 ЦПК України письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до принципів змагальності та диспозитивності цивільного процесу сторони у справі були зобов'язані довести в судовому засіданні обставини, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, а відповідач як на заперечення проти позову.

Однак в порушення положень ст. ст. 10, 60, 179, 212, 213, 214 ЦПК України суд першої інстанції не перевірив належним чином обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, та не надав правильної оцінки наявним справі доказам.

Частиною 2 ст. 303 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Колегія суддів вважає, що у даному випадку докази були досліджені судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права, тому апеляційний суд має законні підстави для встановлення обставин, що мають значення для справи, та дослідження й оцінки наявних у справі доказів, а також доказів, які додані до апеляційної скарги.

Так, з матеріалів справи вбачається, що 05 вересня 2005 року між Банком та відповідачем ОСОБА_4 укладено кредитний договір №ODKTAK07103434, за яким позичальник отримав кредит у сумі 39719 грн.: 31100 грн. на придбання автомобіля, 8619 грн. на оплату разових страхових виплат платежів, комісії та внесення відомостей в Державний реєстр обтяжень зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 21,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 03 вересня 2010 року (а.с. 21-26).

Одночасно в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між відповідачем ОСОБА_4 та Банком було укладено договір застави рухомого майна, за яким відповідач надав в заставу Банку автомобіль ВАЗ, модель: 21099, рік випуску 2005, тип ТЗ: легковий седан, номер кузова/шасі: НОМЕР_3, реєстраційний номер НОМЕР_1, що належить відповідачу на праві власності (а.с. 31-34).

Додатковою угодою до договору застави рухомого майна від 08 вересня 2005 року, укладеною між ОСОБА_4, та Банком 03.11.2006р., була виправлена технічна описка та пункт 2 договору застави та зазначена вірна дата кредитного договору - 05.09.2005р. (а.с. 35).

Згідно із Витягом про реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна (реєстрація змін) № 35050939 від 27 лютого 2012 року, виданому Держаним підприємством "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України, обтяжувачем рухомого майна є позивач (а.с. 36).

За змістом ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

За положеннями ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Відповідно до ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Банк виконав зобов'язання за кредитним договором в повному обсязі, а саме надав кредит у розмірі 39719 грн., але відповідач не здійснював погашення заборгованості за кредит у встановлені договором строки.

Листом Банку від 02 квітня 2013 року відповідача ОСОБА_4 попереджено про погашення кредиту й звернення стягнення на предмет застави рухоме майно (а.с. 16-17, 18-20). В досудовому порядку сторони не вирішили спірні питання щодо звернення стягнення на предмет застави рухоме майно.

Станом на 05 червня 2013 року розмір заборгованості становить 34235,03 грн., з яких: 8779,75 грн. - за кредитом, 12876,86 грн. - за процентами за користування кредитом, 410,53 грн. - за комісією за користування кредитом, 12167,89 грн. - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором, що підтверджується розрахунком заборгованості наданим Банком (а.с. 8-15).

За загальним правилом кожна особа має право на захист свого цивільного права лише в разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 3 ЦПК України).

За таких обставин, виконуючи повноваження суду апеляційної інстанції, колегія суддів дійшла висновку про те, що позичальник, відповідач ОСОБА_4, не виконує взяті на себе зобов'язання за кредитним договором та договором застави транспортного засобу в сумі, строки та на умовах, що передбачені кредитним договором. Тому права позивача були порушені і у відповідності до ст. ст. 15, 16 ЦК України підлягають судовому захисту шляхом звернення стягнення на предмет застави - транспортний засіб у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором в розмірі 34235,03 грн. При цьому актами цивільного законодавства та договором про заставу рухомого майно заставодержателю надано право на власний розсуд обирати спосіб та порядок врегулювання спірних питань щодо виконання умов договору: у тому числі і продажу предмету застави шляхом укладання договору-купівлі-продажу з іншою особою-покупцем.

Аналогічний правовий висновок, висловлений Верховним Судом України у постанові від 06 березня 2013 року у справі №6-10цс13, який у відповідності до ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковим для всіх судів України.

Отже, позов Банку є законним, обґрунтованим і підлягає задоволенню в повному обсязі.

Задовольняючи зустрічний позов, суд першої інстанції виходив з того, що заборгованість за кредитним договором відсутня, що підтверджується рішенням Котовського міськрайонного суду Одеської області від 10 липня 2008 року по справі за позовом ОСОБА_4 до ТДВ "Страхова компанія "Кредо", ЗАТ КБ "ПРИВАБАНК" про визнання недійсним договору страхування наземного транспорту, яким позов задоволено та визнано недійсним договір №ODKTAK07103434 від 05 вересня 2005 року, укладений між ОСОБА_4 та ТДВ "Страхова компанія "Кредо", рішенням Котовського міськрайонного суду Одеської області від 15 червня 2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 18 листопада 2010 року, по справі ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" до ОСОБА_4 про стягнення штрафу за невиконанням умов договору застави, яким у задоволенні відмовлено, та висновком судово-економічної експертизи від 29 лютого 2009 року. Позивач ОСОБА_4 не укладав ніяких договорів страхування, але Банк перерахував на рахунок ТДВ "Страхування компанія "Кредо" на виконання п.2.1.3 кредитного договору страхові платежі на загальну суму 6039,66 грн.: платіж від 04 вересня 2006 року на суму 1615,84 грн., платіж від 04 вересня 2007 року в сумі 1542,82 грн., платіж від 04 вересня 2008 року в сумі 1473,45 грн., платіж від 04 вересня 2009 року в сумі 1407,55 грн., тому ці правочини є недійсними.

Згідно ст. 202 ЦК України правочином с дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми договори.

Відповідно до ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усію або в письмовій формі.

Стаття 207 ЦК України передбачає, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно ч, 1 ст. 626 ЦК Україні договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені чч. 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Згідно ч. 1 ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

У п. 24 постанові № 9 Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11,2009р. вказано, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину,

Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Аналізуючи зазначені норми права, роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, з'ясовуючи вказані обставини та оцінюючи належність, допустимість, достовірність наявних у справі доказів кожний окремо й у їх сукупності, колегія суддів приймає їх до уваги й вважає, що саме по собі перерахування коштів у даному випадку не є правочином в розумінні ст. ст. 202, 207, 626 ЦК України, тобто ці дії Банку не можуть бути визнані "фіктивними правочинами".

Обґрунтовуючи зустрічні вимоги про відсутність заборгованості за кредитним договором, позивач ОСОБА_4 послався на рішення Котовського міськрайонного суду Одеської області від 10 липня 2008 року по справі за позовом ОСОБА_4 до ТДВ "Страхова компанія "Кредо", ЗАТ КБ "ПРИВАБАНК" про визнання недійсним договору страхування наземного транспорту, яким позов задоволено та визнано недійсним договір №ODKTAK07103434 від 05 вересня 2005 року, укладений між ОСОБА_4 та ТДВ "Страхова компанія "Кредо" (а.с. 89-90), рішення Котовського міськрайонного суду Одеської області від 15 червня 2010 року, залишеного без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 18 листопада 2010 року, по справі ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" до ОСОБА_4 про стягнення штрафу за невиконанням умов договору застави, яким у задоволенні позову відмовлено (а.с. 96-100), та висновок судово-економічної експертизи № 8835-8836 від 29 лютого 2009 року (а.с. 101-114).

Дійсно рішенням Малиновського районного суду Одеської області від 01 лютого 2013 року у цивільній справі № 1519/2-976/11 були задоволені наступні вимоги ОСОБА_4: припинено зобов'язання ОСОБА_4 перед ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" но кредитному договору від 05.09.2005р. з видачею на ім'я ОСОБА_4 довідки про відсутність заборгованості перед банком та направленням повідомлення до Котовеького МРЕО про зняття заборони на відчуження автомобілю; стягнуто з ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" на користь ОСОБА_4 переплати за кредитним договором від 05.09.2005р.; стягнуто з ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" на користь ОСОБА_4, моральну шкоду в сумі 10000 грн. стягнуто з ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" на користь ОСОБА_4 витрати за проведення судово-економічної експертизи в сумі 5 402,88 грн. (а.с. 213-216).

Однак, рішенням апеляційного суду Одеської області від 23 квітня 2013 року (провадження № 22-ц/785/3011/13), залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 вересня 2014 року, рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 01 лютого 2013 року було скасовано та у задоволенні зазначених позовних вимог ОСОБА_4 відмовлено в повному обсязі (а.с. 217-221, 230-232).

Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Як роз'яснено у п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року "Про судове рішення у цивільній справі" оскільки обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ лише в тому разі, коли в них беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, чи їх правонаступники (ч. 3 ст. 61 ЦПК України), то в інших випадках - ці обставини встановлюються на загальних підставах.

Під судовим рішенням, зазначеним у ч. 3 ст. 61 ЦПК України, мається на увазі будь-яке судове рішення, яким справа вирішується по суті, яке ухвалює суд у порядку цивільного судочинства (рішення, в тому числі й заочне, або ухвала, а також судовий наказ), у порядку господарського судочинства - відповідно до Господарського процесуального кодексу України, у порядку адміністративного судочинства - відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України.

Аналізуючи зазначені норми права, роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, з'ясовуючи вказані обставини та оцінюючи належність, допустимість, достовірність наявних у справі доказів кожний окремо й у їх сукупності, колегія суддів приймає їх до уваги й вважає, що встановлені рішенням апеляційного суду Одеської області від 23 квітня 2013 року обставини щодо того, що "зобов'язання, прийняті за кредитним договором ОСОБА_4 перед банком, термін їх виконання, порядок нарахування платежів, а також відповідальність за невиконання вказаних умов с самостійними і повинні виконуватись належним чином, незалежно від договорів страхування, та про наявність заборгованості з урахуванням витрат на страхові внески", не підлягають доказуванню при розгляді даної справи (а.с. 220).

Колегія суддів погоджується з такими висновками, оскільки вони узгоджуються з матеріалами та обставинами справи.

За таких обставин, виконуючи повноваження суду апеляційної інстанції, колегія суддів дійшла висновку про те, що позивачем за зустрічним позовом ОСОБА_4 не доведено належними та допустимими доказами те, що він у встановленому законом та договором порядку погасив заборгованість за кредитним договором від 05 вересня 2005 року. Тому права позивача не порушені Банком й у відповідності до ст. ст. 15, 16 ЦК України не підлягають судовому захисту.

Отже, вимоги ОСОБА_4 є незаконними, необґрунтованими й не підлягають задоволенню.

Позивач, Банк, поніс та документально підтвердив сплату судового збору при подачі позову в сумі 342,35 грн. (а.с. 2), при подачі апеляційної скарги в сумі 121,80 грн., а всього 464,15 грн. (342,35 грн. + 121,80 грн.). Тому у відповідності до ч. 1 ст. 88 ЦПК України апеляційний суд присуджує з відповідача на користь Банку судові витрати в сумі 464,15 грн.

Порушення норм процесуального права, а саме, ст. ст. 10, 60, 212, 213, 214 ЦПК України і матеріального права, а саме, ст. ст. 589, 590, 1048 ЦК України, ст. ст. 19, 20 Закону України "Про заставу", ст. ст. 23, 24, 25, 28 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрація обтяжень", у відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції й ухвалення нового рішення про задоволення первісного позову та відмови у задоволенні зустрічного позову.

Керуючись ст. ст. 303, 307 ч. 1 п. 2, 309 ч. 1 п. 4, 313, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області,

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" задовольнити, рішення Котовського міськрайонного суду Одеської області від 31 жовтня 2014 року скасувати й ухвалити нове рішення.

Позов Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" до ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет застави задовольнити.

В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №ODKTAK07103434 від 05 вересня 2005 року, укладеним між Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" та ОСОБА_4, в розмірі 34235,03 грн. згідно із договором про заставу рухомого майна № №ODKTAK07103434 від 05 вересня 2005 року, укладеним між Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" та ОСОБА_4, звернути стягнення на предмет застави: автомобіль ВАЗ, модель: 21099, рік випуску 2005, тип ТЗ: легковий седан, номер кузова/шасі: НОМЕР_3, реєстраційний номер НОМЕР_1, що належить на праві власності ОСОБА_4, реєстраційний номер картки платника податків НОМЕР_2, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1, на підставі свідоцтва про реєстрацію ТЗ НОМЕР_4, виданого Котовським МРЕВ ДАІ ГУМВС України в Одеській області 25 серпня 2005 року, заставна вартість якого становить 36000 грн., шляхом продажу вказаного автомобіля Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" з укладання від імені ОСОБА_4 договору купівлі-продажу автомобіля з іншою особою-покупцем, з встановленням ціни продажу на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, в порядку встановленому договором, та наданням Банку всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу та зняття вказаного автомобіля з обліку в органах ДАІ України.

Вилучити у ОСОБА_4 та передати в заклад Публічному акціонерному товариству Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" предмет застави - автомобіль ВАЗ, модель: 21099, рік випуску 2005, тип ТЗ: легковий седан, номер кузова/шасі: НОМЕР_3, реєстраційний номер НОМЕР_1, що належить йому на праві власності, комплект ключів, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу автомобіля.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" про визнання правочинів по перерахуванню страхових платежів, здійснених на виконання кредитного договору, фіктивними та припинення зобов'язань за кредитним договором у зв'язку з його виконанням відмовити.

Стягнути з ОСОБА_4, реєстраційний номер картки платника податків НОМЕР_2, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1, на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК", код ЄДРПОУ 14360570, зареєстроване місце знаходження: 49094, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 50, судовий збір в сумі 464,15 грн.

Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили рішенням.

Судді апеляційного суду Одеської області: В.О. Панасенков

В.Ф. Парапан

М.М. Драгомерецький