Ухвала суду № 42992233, 24.02.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 810/6340/14 Головуючий у 1-й інстанції: Брагіна О.Є. Суддя-доповідач: Шостак О.О.

У Х В А Л А

Іменем України

24 лютого 2015 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Шостака О.О.,

суддів: Мамчура Я.С., Желтобрюх І.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві, без фіксування технічними засобами, в порядку ст. 41 КАС України, апеляційну скаргу Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від « 25» листопада 2014 року у справі за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства «Запорізький хлібозавод №3» до Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області у якому просив скасувати податкове повідомлення-рішення №0002812202 від 14.07.2014 р., яким підприємству було визначено грошове зобов'язання з ПДВ у розмірі 15416 грн. та застосована штрафна (фінансова) санкція 7708 грн.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від « 25» листопада 2014 року адміністративний позов було задоволено.

Не погоджуючись із прийнятими судовими рішеннями, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду від 25.11.2014 року та прийняте нове рішення, яким відмовити в задоволені позову в повному обсязі. Свої вимоги обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області - залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 25.11.2014 року - без змін, виходячи із наступного.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як було встановлено судом першої інстанції, працівниками податкового органу, на підставі наказу №375 від 25.06.2014 Вишгородської ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області була проведена позапланова невиїзна перевірка позивача з питань правильності нарахування податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «Промі-Лайт» за період з 01.04.2014 р. по 30.04.2014 р. за результатами якої складено акт від 03.07.2014 р. №1439/22-00/00378038.

Відповідно до висновку акту перевірки від 03.07.2014 р. № 1439/22-00/00378038 позивачем було допущено порушення п.185.1 ст.185, п.187.1 ст.187, п.188.1 ст. 188, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1, п. 201.10 ст. 201 ПК України, що призвело до заниження податку на додану вартість, який підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 15416 грн., в т.ч. періоду за квітень 2014 р. у розмірі 15416 грн.

На підставі вищевказаного акту, відповідачем було винесено податкове повідомлення-рішення № 0002812202 від 14.07.2014 р., яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 23124 грн., з яких за основним платежем - 15416 грн. та застосована штрафна (фінансова) санкція - 7708 грн.

Не погоджуючись із вищевикладеними обставинами, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.

Київський окружний адміністративний суд прийшов до висновку про необхідність задовольнити позов.

Колегія суддів погоджується з даним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

14.04.2014 р., між ПАТ "Запорізький хлібозавод №3" (покупцем) та ТОВ «Промі-Лайт» (постачальником) було укладено договір поставки №1404-14/1. За умовами вказаного договору постачальник зобов'язувався поставити та передати у власність покупцю товар - протвіні перфоровані волнові для перевезення та зберігання хлібобулочних виробів і пакети СРР для пакування хлібобулочних виробів, а покупець зобов'язувався прийняти та оплатити товар (п.п.1.1, 1.2 п.1 Договору). Доставка товару здійснювалася постачальником на умовах DDP згідно Міжнародних правил ІНКОТЕРМС у редакції 2010 року (п.п.2.1. та п.п.2.2. п.2 Договору), Отримання товару відбувалося по транспортних та супровідних документах: видатковій накладній постачальника та товарно-транспортній накладній перевізника (п.п.4.1 п.4 Договору). Ціна та порядок розрахунку були передбачені п.5.1 Договору, відповідно до якого постачальник зобов'язувався постачати товар за ціною, узгодженою з покупцем.

На підтвердження реального характеру проведеної господарської операції позивачем надані: договір поставки № 1404-14/1 від 14.04.2014 р.; видаткові накладні №0414/16 від 14.04.2014 р. на протвіні перфоровані волнові у кількості 15 шт. на суму 11500, 20 грн., №0424/12 від 24.04.2014 р., №0424/13 від 24.04.2014 р. про поставлені пакети СРР на загальну суму 33011,31 грн та 47987,40 грн відповідно та товарно-транспортні накладні до них №PH-0414/16 від 14.04.2014 р., № PH-0424/13 від 24.04.2014 р., № PH-0424/12 від 24.04.2014 р. з яких вбачається доставка від постачальника з Харківської області, смт. Пісочин, вул. Технологічна, 5 до покупця у м. Запоріжжя, вул. Українська,96 вищезазначеного товару автотранспортом перевізника ПП «Промтранспоставка». Також позивачем подані податкові накладні № 1135 від 14.04.2014 р. на суму №1138 від 14.04.2014 р., №1137 від 24.04.2014 р.

Приймаючи оспорюване рішення, податковий орган обґрунтував свій висновок нікчемністю укладеної угоди позивача з ТОВ «Промі-Лайт». При цьому перевіряючими були враховані висновки та обставини, викладені в акті ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС від 10.06.2014 р. № 1601/26-55-22-07/38920669 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Промі-Лайт» щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період з 01.04.2014 р. по 30.04.2014 р.», за результатами якої фактичне місцезнаходження ТОВ «Промі-Лайт» не було встановлено, стан платника податків був « 36» - основний платник до кінця року. Також, відповідно до висновків вищевказаного акту у ТОВ «Промі-Лайт» були відсутні трудові ресурси, виробниче обладнання, транспортне та торгівельне обладнання, сировина, матеріали для здійснення основного виду фінансово-господарської діяльності.

Відповідач вважає, що оскільки правомірність формування податкових зобов'язань та податкового кредиту вказаним товариством не була підтверджена, то правочин між позивачем та його контрагентом - ТОВ «Промі-Лайт» є недійсним.

Надаючи правової оцінки відносинам, що склалися між сторонами суд зазначає наступне:

статтею 86 КАСУ визначено, що ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Згідно пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПКУ, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість визначено ст. 198 ПКУ, згідно якої право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПКУ, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 ст. 198 ПКУ визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п. 198.6 ст. 198 ПКУ, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

За приписами п. 138.2 ст. 138 ПКУ, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно п. 201.8 ст. 201 ПКУ, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому ст. 183 цього Кодексу.

Статтею 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Із системного аналізу положень Податкового кодексу України вбачається, що право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникає у платника податків за наявності сукупності таких елементів: наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які зазвичай супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної (має усі обов'язкові реквізити).

Надані ПАТ «Запорізький хлібозавод №3» документи, які підтверджують проведення господарської операції з контрагентом позивача - ТОВ «Промі-Лайт» свідчать про понесення витрат позивачем за правочином з вищезазначеним контрагентом, а відтак, і виникненням права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

Відповідно до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість належить з'ясовувати, зокрема, обставини щодо руху активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Необхідно перевіряти фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-от: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Про відсутність факту здійснення господарської операції можуть також свідчити і результати, відображені у даних податкового обліку будь-кого з учасників господарської операції, які фактично не настали внаслідок відсутності відповідних дій будь-кого з учасників такої операції (наприклад, відображення отримання послуг без їх фактичного надання або в разі їх надання іншою особою, ніж та, що вказана у даних податкового обліку чи первинних документах; імітація купівлі товару в особи, яка ніколи його не продавала тощо).

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, у разі, якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема податкових накладних. Разом з тим, не є підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку. Також не є підставою для визнання неправомірними операцій платника податків подальше припинення чи анулювання статусу платника податку на додану вартість його контрагента. Усі операції, вчинені контрагентом платника податку до припинення такого контрагента, не можуть автоматично розглядатися як нікчемні правочини в силу самого собою припинення юридичної особи або анулювання її податкового статусу. У такому разі достатньо встановити необізнаність платника податку, що заявляє право на податковий кредит чи бюджетне відшкодування з податку на додану вартість про факт припинення або недобросовісний характер діяльності контрагента (зокрема про несплату податків чи неподання податкової звітності).

У разі, якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податкова інспекція не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, постачальники були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Згідно статті 33 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам - правонаступникам у результаті злиття, приєднання, поділу, перетворення (реорганізації) або в результаті ліквідації за рішенням, прийнятим засновниками (учасниками) юридичної особи або уповноваженим ними органом, за судовим рішенням або за рішенням органу державної влади, прийнятим у випадках, передбачених законом.

Юридична особа є такою, що припинилася, з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи.

Як свідчать матеріали справи, за даними ЄДРПОУ не вбачалося, що на момент укладення та виконання сторонами спірної угоди були наявні записи щодо не підтвердження відомостей про юридичні особи ПАТ «Запорізький хлібозавод №3» та ТОВ «Промі-Лайт», а тому сторони мали спеціальну правосуб'єктність - наявність у юридичних осіб таких прав та обов'язків, які відповідали меті і завданням їх діяльності.

Згідно Рішень Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до ч. 1 ст.17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права, платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

З огляду на принцип персональної відповідальності платника податку, право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 у справі за позовом ЗАТ «Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до ст.712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. У договорі поставки зазначаються, серед іншого, умови поставки із визначенням переліку документів, які супроводжують постачаємий товар. Такими документами є: товарно-транспортні накладні, рахунки-фактури, податкові накладні, специфікації до договору, видаткові накладні.

Із матеріалів справи слідує, що реальність вчиненої господарської операції підтверджується поданими позивачем документами по формуванню ПДВ (договір поставки з ТОВ «Промі-Лайт» № 1404-14/1 від 14.04.2014 р.; видаткові накладні №0414/16 від 14.04.2014 р., №0424/12 від 24.04.2014 р., №0424/13 від 24.04.2014 р. та товарно-транспортні накладні до них №PH-0414/16 від 14.04.2014 р., № PH-0424/13 від 24.04.2014 р., № PH-0424/12 від 24.04.2014 р., а також податкові накладні № 1135 від 14.04.2014 р., №1138 від 14.04.2014 р., №1137 від 24.04.2014 р. з відміткою про видачу покупцю). Досліджені судом документи відповідають вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік в Україні» та визнані контролюючим органом як такі, що оформлені належним чином про що зазначено на 11 арк. акта перевірки від 03.07.2014 р. № 1439/22-00/00378038.

Відповідачем не спростовано в порядку передбаченому ч.2 ст.71 КАС України, що господарська операція між позивачем та його контрагентом ТОВ «Промі-Лайт» мала реальний характер, факти поставок товару оформлені документально та спрямовані на настання правових наслідків, що обумовлено укладеним з ним договором за перевіряємий період.

Між тим, колегія суддів зауважує, що суб'єкт владних повноважень ані в ході проведення перевірки, ані в ході розгляду справи судом не подав жодних доказів на підтвердження факту відсутності у позивача об'єктивної потреби в укладанні договору поставки №1404-14/1 від 14.04.2014 р., відсутності факту здійснення доставки товару за укладеним правочином та відсутності факту подальшого використання купленої позивачем продукції в межах своєї господарської діяльності.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що податковий орган, на основі припущень, прийняв хибне рішення, оскільки порушення податкового законодавства контрагентами платника податків не може бути підставою для обмеження права покупця на податковий кредит за умови реальності господарської операції та донарахування податкових зобов'язань.

Колегія суддів вважає, що позивачем доведено ті обставини, на яких ґрунтуються вимоги про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, а відповідачем не доказана правомірність своїх дій.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам та прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права. В зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області - залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від « 25» листопада 2014 року - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

В задоволені апеляційної скарги Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області - відмовити.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від « 25» листопада 2014 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили відповідно до вимог ч. 2 ст. 212 КАС України та може бути оскаржена в двадцятиденний термін шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя О.О. Шостак

Судді Я.С. Мамчур

І.Л. Желтобрюх

.

Головуючий суддя Шостак О.О.

Судді: Желтобрюх І.Л.

Мамчур Я.С