Ухвала суду № 42991910, 02.03.2015, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 березня 2015 р.Справа № 818/2774/14Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Бенедик А.П.

Суддів: Водолажської Н.С. , Калиновського В.А.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Шосткинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Сумській області на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 02.12.2014р. по справі № 818/2774/14

за позовом Середино-Будського дочірнього агролісогосподарського підприємства "Середино-Будський агролісгосп"

до Шосткинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Сумській області

про скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Середино-Будське дочірнье агролісогосподарське підприємство "Середино-Будський агролісгосп", звернувся до суду із адміністративним позовом до Шосткинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Сумській області, в якому просив скасувати податкове повідомлення-рішення № 0001422205 від 25.09.2014 року.

В обґрунтування позовних вимог вказує, що приймаючи спірне податкове повідомлення-рішення, контролюючий орган дійшов до неправомірного висновку про порушення позивачем вимог діючого законодавства. Так, підставою для визначення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на прибуток слугували висновки податкового органу про те, що взаємовідносини позивача із контрагентом - ФОП ОСОБА_1 не спрямовані на реальне настання правових наслідків. Разом з тим, оскільки у позивача наявні всі первині документи які підтверджують факт взаємовідносин із вищезазначеним контрагентом, то він мав встановлене законом право на їх віднесення до складу витрат, що враховуються при визначенні об'єкту оподаткування.

Окрім того, позивач вказує, що оскільки перевірка проводилась на підставі постанови слідчого відділу управління Служби безпеки України в Одеській області в рамках кримінального провадження, а тому у відповідності до вимог п.58.4 ст.58, п.86.9 ст.89 Податкового кодексу України (далі - ПК України), податковий орган не мав права складати та надсилати податкове повідомлення-рішення до завершення кримінального провадження.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 02.12.2014 року адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Шосткинської ОДПІ від 25.09.2014 року № 0001422205 про збільшення суми грошового зобов'язання позивачу з податку на прибуток на суму 5088 грн. 00 коп. та штрафних санкцій на суму 1273 грн. 00 коп.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Відповідач, не погодившись із судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Сумського окружного адміністративного суду від 02.12.2014 року в частині задоволення позовних вимог та прийняти нове рішення, яким відмовити у їх задоволенні.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, відповідач посилається на прийняття оскаржуваної постанови з порушенням норм матеріального права, зокрема на порушення п.п.14.1.27 п.14.1 ст.14, п.44.1 ст.44, п.п.138.1.1 п.138.1, п.138.2, п.138.4, п.138.6, п.п.138.8.1 п.138.8, п.п.138.10.3 п.138.10 ст.138 ПК України, що призвело до неправильного вирішення справи.

Вказує, що підставою для винесення спірного податкового повідомлення-рішення слугувала інформація встановлена при перевірці контрагентів позивача по ланцюгу постачання. Так, за наслідками проведеної перевірки була встановлена неможливість реального здійснення контрагентом позивача фінансово-господарських операцій із іншими суб'єктами господарювання. В зв'язку з чим, податковий орган дійшов висновку про неможливість реального здійснення фінансово-господарських операцій між позивачем та ФОП ОСОБА_1, та як наслідок, завищено позивачем витрати, що враховуються при визначенні об'єкту оподаткування. Враховуючи наведене, відповідач вказує, що встановлені за наслідками перевірки порушення позивачем вимог діючого законодавства є обґрунтованими, та як наслідок, оскаржуване податкове повідомлення-рішення є законним та обґрунтованим.

Позивач надав письмові заперечення на апеляційну скаргу, в яких просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін, посилаючись на законність та обґрунтованість висновків суду.

Представники сторін про дату, час та місце апеляційного розгляду справи були повідомлені у встановленому законом порядку.

Колегія суддів на підставі п.2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що Середино-Будське дочірнье агролісогосподарське підприємство "Середино-Будський агролісгосп" пройшло передбачену законом процедуру державної реєстрації та перебуває на обліку як платник податків та зборів в Шосткинській ОДПІ.

Співробітниками Шосткинської ОДПІ що на підставі постанови слідчого відділу управління Служби безпеки України в Одеській області від 11.01.2014 року в рамках кримінального провадження проведено документальну позапланову виїзну перевірку Середино-Будського дочірнього агролісогосподарського підприємства "Середино-Будський агролісгосп" з питань перевірки фінансово-господарської діяльності за період з 01.01.2012 року по 31.12.2013 року, за наслідками якої складено Акт від 12.09.2014 року №909/18-17-22-0005/14027095.

Під час перевірки встановлені порушення позивачем вимог п.п.14.1.27 п.14.1 ст.14, п.44.1 ст.44, п.п.138.1.1 п.138.1, п.138.2, п.138.4, п.138.6, п.п.138.8.1 п.138.8, п.п.138.10.3 п.138.10 ст.138 ПК України, а саме завищення витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування.

На думку відповідача не підтверджені господарські операції позивача з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1, щодо отримання послуг з навантаження та вивозу лісу на суму 26783,00 грн., оскільки у підприємця відсутні наймані працівники та завищені витрат на збут в розмірі 10950 грн.

На підставі вищезазначеного акту перевірки, Шосткинською ОДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення №0001422205 від 25.09.2014 року про збільшення суми грошового зобов'язання позивачу за платежем: податок на прибуток в розмірі 7169,00 грн., застосування штрафних санкцій в розмірі 1792,00 грн. .

Позивач, не погоджуючись із вказаним податковим повідомленням-рішенням, звернувся до суду із даним позовом.

Відмовляючи у задоволенні частини позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що податкове повідомлення-рішення № 0001422205 від 25.09.2014 року в частині збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 2080 грн. та штрафних санкцій 1793 грн. є законними та обґрунтованими.

Колегія суддів зауважує, що оскільки судове рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог жодною із сторін не оскаржуються, то згідно із положеннями ч. 1 ст. 195 КАС України воно не підлягає апеляційному перегляду.

Разом з тим, задовольняючи позовні вимоги в частині скасування податкового повідомлення-рішення Шосткинської ОДПІ від 25.09.2014 року № 0001422205 про збільшення суми грошового зобов'язання позивачу з податку на прибуток на суму 5088 грн. 00 коп. та штрафних санкцій на суму 1273 грн. 00 коп., суд першої інстанції виходив з того, що реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентом, використання товару (послуг) у власній господарській діяльності, підтверджується первинними документами бухгалтерського обліку та податкової звітності. В зв'язку з чим, позивач мав встановлене законом право на віднесення сум по даним взаємовідносинам до витрати, що враховуються при визначенні об'єкту оподаткування.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Відповідно до положень 14.1.36 ст.14 ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно п. 22.1. ст. 22 ПК України, об'єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об'єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов'язує виникнення у платника податкового обов'язку.

Згідно п.138.2 ст.138 ПК України - витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді. Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Відповідно до пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку. У разі втрати, знищення або зіпсуття зазначених документів платник податку має право письмово заявити про це органу державної податкової служби та здійснити заходи, необхідні для поновлення таких документів. Письмова заява має бути надіслана до/або разом із поданням розрахунку податкових зобов'язань за звітний податковий період. Платник податків зобов'язаний відновити втрачені, знищені або зіпсовані документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження такої заяви до органу державної податкової служби, митного органу. Якщо платник податку поновить зазначені документи в наступних податкових періодах, підтверджені витрати включаються до витрат за податковий період, на який припадає таке поновлення.

Таким чином, при складанні податкової звітності з метою правильного відображення господарської операції повинні враховуватись відповідні документи первинного обліку, а саме по зазначених операціях придбання результатів робіт (товарів) повинні бути в наявності як і акти виконаних робіт, так і результати таких виконаних робіт (товарів).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач у перевіряємий період мав господарські відносини із ФОП ОСОБА_1

Перевіряючи правомірність формування позивачем суми податкового кредиту по вищезазначених господарських операціях, колегія суддів дійшла висновку про наступне.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 р. №996-XIV (далі - Закон України №996-XIV), господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

Згідно до ст. 3 Закону України №996-XIV, метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до абзацу 11 вищезазначеної статті Закону, первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Статтею 9 Закону України №996-XIV, визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Тобто, документальному підтвердженню підлягає одна із вищезазначених подій, і якщо дана подія оформлена первинним документом, що містить усі обов'язкові реквізити, визначені ч. 2. ст. 9 Закону України №996-XIV, то дана обставина є належним доказом реальності господарської операції.

Відповідно до вимог п.1.2 ст. 1, п.2.1 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 р. за № 168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 зазначеного Положення, господарські операції -це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Як вбачається з матеріалів справи, 03.01.2013 року між позивачем та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1, укладено договір щодо отримання послуг з навантаження та вивозу лісу. Умовами договору передбачено, що підприємець зобов'язувався виконати своїми силами роботи за завданням замовника, а замовник зобов'язаний прийняти виконані роботи і оплатити їх. Всі роботи виконуються механізмами, засобами та транспортом надавача послуг.

На підтвердження виконання договірних відносин позивачем надані первинні документи бухгалтерського обліку, зокрема, рахунки, акти виконаних робіт, товарно-транспортні накладні, платіжні доручення (а.с.67-150), наявність яких визнається також і відповідачем, без зауважень щодо їх змісту та форми.

Окрім того, наявною в матеріалах справи довідкою Державної інспекції сільського господарства в Сумській області підтверджується факт реєстрації за ОСОБА_1 відповідної сільськогосподарської техніки (а.с. 218).

З огляду на зазначене, колегія суддів зазначає, що позивачем під час судового розгляду було доведено належними та допустимими доказами факт реальності укладених із контрагентом господарських операцій.

Доказів того, що вказаний у первинних документах товар не отримувався, ані акт перевірки, ані матеріали даної адміністративної справи не містять.

Крім того, колегія суддів зазначає, що сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Оскільки, позивач та його контрагент є окремими суб'єктами господарювання зі статусом юридичної особи, окремими платниками податку на додану вартість, кожен з яких має свої межі юридичної відповідальності, яка є індивідуальною, виходячи з вимог ст. 61 Конституції України.

Колегія суддів також зауважує, що чинне законодавство не покладає на платника податків обов'язку перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства та його безпосередню наявність за місцезнаходженням перед тим, як відносити відповідні суми до складу витрат, що підлягають оподаткуванню та формування суми податкового кредиту з податку на додану вартість.

Відповідно до ч. 2 ст.8 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Колегія суддів звертає увагу на те, що збільшення суми грошового зобов'язання (шляхом прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень) порушує право позивача мирно володіти своїм майном, визначення якого міститься у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20 березня 1952 року (надалі також "Протокол 1 до Конвенції"), яка є частиною національного законодавства України згідно із статтею 9 Конституції України.

Зокрема, стаття 1 Протоколу 1 до Конвенції так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права"

Роз'яснення цієї норми містяться в рішеннях Європейського суду з прав людини (надалі також "ЄСПЛ"). Дані рішення згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" мають в Україні значення джерела права. Більше того, ч.2 ст.8 КАС України вимагає врахування практики ЄСПЛ при вирішенні справ.

Так, у пункті 53 рішення в справі "Булвес" АД проти Болгарії ЄСПЛ визначив поняття власності, вказавши, що "власність" може включати як існуючу власність, так і активи, включаючи вимоги стосовно яких заявник може стверджувати, що у нього чи у неї є принаймні "правомірні очікування"отримати ефективне здійснення свого майнового права.

У рішенні в справі "Щокін проти України"(п. 49) ЄСПЛ вказав, що збільшення податковим органом зобов'язання особи з податку безперечно є втручанням до майнових прав заявника, гарантованих статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції. Таке втручання за Конвенцією може бути визнане тільки якщо здійснене на умовах, передбачених законом. Так, у пп. 50-51 згаданого рішення ЄСПЛ зазначає: "Найпершою та найбільш важливою вимогою ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції є те, що будь-яке втручання державних органів у мирне володіння майном повинне бути законним: друге речення першого параграфу наділяє правом позбавляти майна лише "на умовах, передбачених законом" і другий параграф визначає, що Держава має право контролювати використання майна шляхом введення в дію "законів". Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, притаманний всім статтям Конвенції. Це поняття (поняття "закону") вимагає, перш за все, щоб заходи, що застосовуються, ґрунтувалися на національному законодавстві. Воно також посилається на якість закону, що застосовується, вимагаючи його доступності для осіб,яких він стосується, точності та передбачуваності в його застосуванні."

Таким чином, будь-які дії, спрямовані на позбавлення особи її майна є незаконними, якщо контролюючі органи діють не у відповідності до закону.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідачем не надано доказів та не наведено жодних обставин, які б свідчили про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, незвичності цих операцій для цих осіб, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли б свідчити про непов'язаність операцій з господарською діяльністю позивача, про не вчинення операцій, про відсутність факту поставки продукції.

Виходячи з наведеного, фактичні обставини справи об'єктивно засвідчують здійснення господарської діяльності між позивачем та контрагентом, та як наслідок, правомірність формуванню позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість, відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Відповідно до ч.1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Колегія суддів зазначає, що позивач, надавши письмові докази, що були предметом дослідження при проведенні перевірки та при розгляді справи судом першої інстанції, виконав вимоги ч.1 ст. 71 КАС України.

Натомість, відповідач, заперечуючи проти позову, в порушення вимог ч.2 ст. 71 КАС України, не надав жодних належних і допустимих доказів на підтвердження законності та обґрунтованості прийнятого податкового повідомлення-рішення, що є предметом оскарження позивачем.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Колегія суддів вважає, що постанова Сумського окружного адміністративного суду від 02.12.2014 року по справі №818/2774/14 відповідає вимогам ст. 159 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог апелянта, відповідача у справі.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Шосткинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Сумській області залишити без задоволення.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 02.12.2014р. по справі № 818/2774/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя (підпис)Бенедик А.П.Судді(підпис) (підпис) Водолажська Н.С. Калиновський В.А.