Ухвала суду № 42991745, 03.03.2015, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

03 березня 2015 року

справа № П/811/2912/14

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Дадим Ю.М.

суддів: Богданенка І.Ю. Уханенка С.А.

за участю секретаря судового засідання: Пасічник А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2014 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Протеїн-Продакшн" до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В :

Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2014 року адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Протеїн-Продакшн" до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області про скасування податкового повідомлення-рішення - задоволено повністю: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення №0001541502 від 11 червня 2014 року, винесене Кіровоградською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області, яким Товариству з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Протеїн-Продакшн" зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість в розмірі 100 803,00 грн..

Відповідач - Кіровоградська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області, не погодившись з вищезазначеною постановою суду подала апеляційну скаргу, у якій просить оскаржувану постанову суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог позивача.

Сторони в судове засідання не з’явились, були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, тому у відповідності до положення ст. 41 КАС України фіксування судового процесу не здійснюється.

Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах оскарження та доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, у період з 13 травня 2014 року по 19 травня 2014 року повноважними особами Кіровоградської ОДПІ ГУ Міндоходів у Кіровоградській області було проведено документальну позапланову виїзну перевірку правомірності нарахування Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Протеїн-Продакшн" від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту податку на додану вартість за лютий 2014 року, за наслідками якої складено акт №175/11-23-15-02/36390340 від 30 травня 2014 року.

В акті перевірки податковим органом зафіксовано допущене позивачем порушення: п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.4, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VІ (із змінами та доповненнями), з урахуванням ч. 1 ст. 203, ст. 215, п. 1 ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України, ТОВ "Торговий дім Протеїн-Продакшн" завищено суму податкового кредиту в декларації з ПДВ за лютий 2014 року в розмірі 100803,00 грн., що призвело до завищення від'ємної різниці між сумою податкових зобов'язань та податкового кредиту (рядок 19 декларації) за лютий 2014 року в сумі 100803,00 грн. (а.с. 8-35).

На підставі вказаного акту перевірки, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0001541502 від 11 червня 2014 року, яким ТОВ "Торговий дім Протеїн-Продакшн" зменшено розмір від’ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 100803,00 грн..

Правомірність та обґрунтованість податкового повідомлення-рішення, прийнятого на підставі вказаного акту перевірки, є предметом спору, переданого на вирішення суду.

Вирішуючи спір між сторонами та задовольняючи позовні вимоги позивача, суд першої інстанції виходив з того, що Кіровоградською ОДПІ Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області не було доведено суду фактів безтоварного характеру господарських операцій та безпідставного формування податкового кредиту з ПДВ позивачем.

Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до вимог п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України (далі - ПК України) для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року №996-XIV “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” (далі - Закон України №996-XIV) передбачено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Таким чином, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Враховуючи викладене, для підтвердження даних податкового обліку необхідно брати до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Відповідно до ст. 1 Закону України №996-XIV господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

У відповідності до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) в необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

У відповідності з п. 198.6 ст. 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, наведеними нормами матеріального права, визначено підстави для формування платником податків податкового кредиту з податку на додану вартість і до таких підстав віднесено: наявність господарської операції, сплата податку на додану вартість у вартості товарів (робіт, послуг), факт сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними податковими накладними, використання придбаних товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Встановлені обставини справи свідчать про те, що позивач у перевіряємому періоді мав взаємовідносини з ТОВ "Український паливний альянс".

Так, матеріалами справи підтверджено, що позивачем до податкового кредиту ПДВ в лютому 2014 року було віднесено суму 100803,00 грн. за податковими накладними, виданими ТОВ "Український паливний альянс" з придбання сої, на підставі договору поставки №7/02-Б (а.с. 43-44, 57-61, 65-68).

Даний товар позивачем оприбутковано відповідно до видаткових накладних (а.с. 46, 49, 51, 53, 55).

Транспортування здійснено за допомогою автоперевізників, що підтверджується відповідними товарно-транспортними накладними (а.с. 47-48, 50, 52, 54, 56).

Оплату вартості придбаного товару позивачем здійснено в повному обсязі безготівковим шляхом, що підтверджується платіжними дорученнями та не заперечувалось відповідачем в акті перевірки (а.с. 62-64).

Окрім того, судом встановлено, що придбана у ТОВ "Український паливний альянс" соя відповідно до умов договору на переробку давальницької сировини перероблялася Закритим акціонерним товариством з іноземними інвестиціями "Протеїн-Продакшн" у готову продукцію, яка в подальшому реалізувалася позивачем своїм контрагентам, в обґрунтування чого до суду надано копії договорів на поставку товару та актів (а.с. 86-106).

Судом встановлено, що на момент здійснення господарських операцій з позивачем, контрагент позивача - ТОВ "Український паливний альянс" був зареєстрований платником податку на додану вартість, що не заперечується відповідачем, а тому, відповідно до вимог п. 201.8 та п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, мав обов'язок нараховувати податок на додану вартість та виписувати податкові накладні.

Дослідивши дані матеріали справи, колегія суддів зазначає, що факт здійснення реальних господарських операцій між позивачем та його контрагентом підтверджується відповідними первинними документами, які надавалися до перевірки відповідачу та копії яких наявні в матеріалах справи, а також документами, оформленими на виконання умов укладених договорів, які повністю відображають зміст та обсяг цих господарських операцій, а також свідчать про рух отриманих товарів та зміни в майновому стані позивача, що відбувалися у зв'язку із здійсненням оплати отриманих товарів.

Слід відзначити, що вказані первинні документи оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік» та є належними доказами, що підтверджують здійснення господарських операцій за участю позивача.

Отже, колегія суддів вважає, що фактичні обставини справи об'єктивно засвідчують здійснення господарської діяльності між позивачем і його контрагентом та підтверджують правомірність формування позивачем податкового кредиту по спірним господарським операціям відповідно до досліджених судом первинних бухгалтерських документів.

Щодо посилань в акті перевірки податкового органу на відсутність належно оформлених товарно-транспортних накладних по вказаним господарським операціям, та як наслідок не підтвердження наявності реальних поставок сої на адресу позивача від підприємства-постачальника ТОВ "Український паливний альянс", колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що наявність чи відсутність товарно-транспортних накладних є лише дотриманням чи порушенням правил перевезень автомобільним транспортом, які не пов'язані з дотриманням вимог податкового законодавства та не є підтвердженням факту придбання товарно-матеріальних цінностей.

Товарно-транспортна накладна не може бути первинним документом, який підтверджує здійснення господарської операції з поставки товарів та відповідно набуття права власності на нього, оскільки не відображає відомості про господарську операцію з поставки товару, а відображає відомості про господарську операцію перевезення. З огляду на викладене, безпідставним є твердження податкового органу про те, що внаслідок відсутності належно оформлених товарно-транспортних накладних господарські операції з поставки товарно-матеріальних цінностей не мали місце (не здійснювалися).

Окрім того, як вбачається з матеріалів справи, підставою для формування податковим органом висновків про нереальність здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ "Український паливний альянс" були висновки акту №33/22/35686962 від 29 квітня 2014 року «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Український паливний альянс" щодо документального підтвердження господарських відносин із контрагентами покупцями-постачальниками за період лютий 2014 року.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що податковим законодавством не ставиться в залежність право платника податку на додану вартість на податковий кредит від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності їх за місцезнаходженням, так само відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу тощо. В разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи.

Чинне законодавство не зобов'язує платника податків перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства та його безпосередню наявність за місцезнаходженням перед тим, як відносити відповідні суми витрат до валових витрат та суми податку на додану вартість до податкового кредиту.

Також, слід відзначити, що в силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" позивач та його контрагент є окремими суб'єктами права зі статусом юридичної особи, а відтак за змістом Податкового кодексу України, позивач та контрагент позивача є окремими платниками податку на додану вартість. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника ПДВ, яка (слід розуміти - відповідальність) відповідно до ст. 61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до юридичної відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, згідно з законом є неможливим.

Вищенаведене узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини у справі “Булвес” АД проти Болгарії” (заява № 3991/03). Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

Що стосується висновків податкового органу викладених в акті перевірки щодо нікчемності правочинів, укладених між позивачем та його контрагентом, колегія суддів зазначає наступне.

Так, відповідно до ст. 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачається, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 228 ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, зниження, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Варто вказати на те, що акт перевірки позивача не тільки не містить посилань на вищезазначені обставини, а й не доводить умислу посадових осіб підприємства на порушення публічного порядку, не пояснює в чому саме таке порушення полягає.

За приписами ст. 207 Господарського кодексу України визначено, що господарське зобов'язання, що відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктивності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Виходячи з аналізу вищевикладених норм законодавства, колегія суддів зазначає, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені підприємством правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини), в усіх інших випадках недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі позовної заяви зацікавленої особи після повного та всебічного судового розгляду.

Отже, колегія суддів вважає, що відповідач, зробивши висновок у акті перевірки про нікчемність правочинів, міг керуватися лише припущеннями щодо фіктивності (нікчемності) укладених договорів, його позиція про те, що ці правочини очевидно суперечать інтересам держави, не підкріплені належними доказами чи відповідними судовими рішеннями.

На користь вказаного свідчить і положення ст. 20 ПК України, відповідно до якого органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.

Таким чином, орган податкової служби при складанні акту протиправно вийшов за межі своїх повноважень і самостійно, поза судової процедури, визнав правочини, укладені між позивачем та його контрагентом нікчемними.

У відповідності до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, з урахуванням встановлених судом обставин справи та викладених норм законодавства, колегія суддів вважає, що у діях платника податків (позивача) немає порушень тих норм законів, на які посилається відповідач і приходить до висновку, що твердження податкового органу про наявність таких порушень ґрунтуються на припущеннях та належним чином не доведені, доводи відповідача не ґрунтуються на законі та спростовуються наявними у матеріалах справи доказами.

Згідно до п.п. 1,3 ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Проаналізувавши вищевикладені обставини справи та правовідносини, що їм відповідають та оцінивши докази надані сторонами по справі у їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що податкове повідомлення - рішення №0001541502 від 11 червня 2014 року, прийняте Кіровоградською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області не відповідає п.п. 1,3 ч. 3 ст. 2 КАС України, оскільки винесене відповідачем на підставі, у межах повноважень, але не у спосіб, передбачений законодавством та без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, отже тому є протиправним та підлягає скасуванню, а позовні вимоги позивача є цілком обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що рішення суду першої інстанції викладене достатньо повно, обґрунтовано та мотивовано з посиланням на конкретні пункти законів України, які регулюють спірні правовідносини, що свідчить про відсутність підстав для його скасування.

З огляду на встановлені судом першої інстанції фактичні обставини справи та обрану правову позицію, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.

Керуючись ст. 198, ст. 200, ст. 205, ст. 206, ст. 212 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області - залишити без задоволення.

Постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2014 року - залишити без змін.

Ухвала Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту її постановлення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів.

Головуючий: Ю.М. Дадим

Суддя: І.Ю. Богданенко

Суддя: С.А. Уханенко