Ухвала суду № 42991639, 19.11.2014, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

19 листопада 2014 рокусправа № 804/9058/13-а

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Туркіної Л.П.

суддів: Дурасової Ю.В. Проценко О.А.

за участю секретаря судового засідання: Комар Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпропетровську апеляційну скаргу Державної фінансової інспекції в Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2013 року у справі № 804/9058/13-а

за позовом до відповідача про Комунального підприємства "Житлове господарство Самарського району" Дніпропетровської міської ради Державної фінансової інспекції в Дніпропетровській області визнання нечинною вимоги в частині,-ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство "Житлове господарство Самарського району" Дніпропетровської міської ради (далі по тексту - позивач) звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної фінансової інспекції в Дніпропетровській області (далі по тексту - відповідач), в якому просило визнати нечинним пункт 2 вимоги відповідача від 03 червня 2013 року № 04-06-05-15/6915.

Позивач, посилаючись на доводи, викладені у позовній заяві, зазначив, що порушення пункту 4.2.1.4 ДНБ Д.1.1-4-2000 (Розділ 4 ДНБ Д.1.1-4-2000) щодо застосування зважувального коефіцієнту 0,6 до показників, рекомендованих Держбудом при здійсненні будівництва господарським способом, допущено не було. Отже, підстави для поновлення обліку дебіторської заборгованості у сумі 70652,4 грн., про що йдеться у вимозі, відсутні, як і підстави для вчинення дій, які є наслідком наявності дебіторської заборгованості.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2013 року у справі № 804/9058/13-а адміністративний позов задоволено.

Постанова суду першої інстанції обґрунтована, зокрема, тим, що позивач здійснив правомірні розрахунки витрат за укладеними цивільно-правовими договорами у розмірі - 105978,6 грн., застосувавши знижувальний коефіцієнт 0,6 до показників, рекомендованих Держбудом при здійсненні будівництва господарським способом.

Відповідач - Державна фінансова інспекція в Дніпропетровській області, не погодившись з вищезазначеною постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, просить скасувати постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2013 року у справі №804/9058/13-а та відмовити у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування апеляційних вимог відповідач зазначив, що оскаржуваний пункт 2 вимоги є правомірним та обґрунтованим. Судом першої інстанції не було враховано, що відповідно до пункту 2.4.1 Правил утримання житлових будинків та прибудинкових територій, затверджених наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17 травня 2005 року №76 (далі по тексту - Правила №76), організація поточного ремонту жилих будинків повинна проводитися відповідно до нормативно-технічних документів з організації і технології поточного ремонту жилих будинків. При цьому зазначено, що поточний ремонт виконується виконавцем послуг власними силами або із залученням підрядних організацій, тоді як підприємством позивача укладено 69 договорів із фізичними особами. Державним комітетом України з питань житлово-комунального господарства і Державним комітетом України з будівництва та архітектури листами від 24 лютого 2005 року №4/3-260 і №7/8-134 «Щодо складу проектно-кошторисної документації на капітальний та поточний ремонт житла, об'єктів соціальної сфери, комунального призначення та благоустрою, затвердження проектно-кошторисної документації і визначення вартості ремонтів на всіх стадіях їх здійснення» доведено форму дефектного акта на ремонт об'єктів будівництва та установлено, що при взаєморозрахунках за обсяги виконаних робіт з ремонту (капітального та поточного) застосовуються типові форми первинних документів з обліку в будівництві: Акт приймання виконаних підрядних робіт (типова форма №КБ-2і) та Довідка про вартість виконаних підрядних робіт (типова форма №КБ-3), примірні форми яких затверджено наказом Міністерства регіонального розвитку та будівництва України від 04 грудня 2009 року №554.

Недотримання названих норм призвело до перевищення вартості робіт у сумі 70652,4 грн., яку слід відзначити в бухгалтерському обліку підприємства як дебіторську заборгованість фізичних осіб - виконавців робіт.

Позивач про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся у встановленому порядку, свого представника для участі у судовому засіданні не направив.

За таких обставин, з урахуванням думки представника відповідача, колегія суддів ухвалила розглянути справу без участі представника позивача.

Представник відповідача у судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги, просив скасувати постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2013 року у справі №804/9058/13-а та відмовити у задоволенні позовних вимог.

У судовому засіданні, заслухавши пояснення представника відповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла виспновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що у період з 04 березня 2013 року по 30 квітня 2013 року відповідачем було проведено планову ревізію фінансово-господарської діяльності Комунального виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства Самарського району м. Дніпропетровська за період з 01 вересня 2010 року по завершений звітний період 2013 року. Результати проведеної ревізії було зафіксовано Державною фінансовою інспекцією в Дніпропетровській області в акті ревізії від 15 травня 2013 року за № 06-19/64.

З урахуванням висновків за результатами ревізії відповідачем були висунуті Комунальному підприємству "Житлове господарство Самарського району" Дніпропетровської міської ради обов'язкові вимоги, оформлені листом від 03.06.2013 року за № 04-06-05-15/6915, в тому числі і оскаржувана вимога (п. 2) наступного змісту: ревізією встановлено проведення зайвих витрат коштів підприємства, внаслідок завищення обсягу та вартості виконаних ремонтно-будівельних робіт на загальну суму - 70 652, 40 грн., чим порушено вимоги п. 4.2.1.4 ДБН Д.1.1-1-2000, ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 року № 996-ХІV. У зв'язку із чим необхідно відшкодувати в повному обсязі зайві витрати коштів підприємства в загальній сумі - 70 652, 4 грн., шляхом поновлення в обліку дебіторської заборгованості фізичних осіб та стягнення з них грошових коштів шляхом перерахування на розрахунковий рахунок підприємства, в тому числі шляхом проведення претензійно-позовної роботи.

З зазначеною вимогою не можна погодитись, виходячи з такого.

З матеріалів справи вбачається, що 01.08.2011 року, 03.10.2011 року, 11.10.2011 року, 01.11.2011 року, 07.11.2011 року, 01.12.2011 року, 07.12.2011 року, 03.01.2012 року, 21.05.2012 року, 18.06.2012 року, 20.06.2012 року, 04.07.2012 року, 01.08.2012 року, 06.08.2012 року, 07.08.2012 року, 15.08.2012 року, 03.09.2012 року, 18.09.2012 року, 20.09.2012 року, 01.10.2012 року, 02.10.2012 року, 12.10.2012 року, 15.10.2012 року, 22.10.2012 року, 22.10.2012 року, 01.11.2012 року, 12.11.2012 року між Комунальним виробничим житловим ремонтно-експлуатаційним підприємством Самарського району м. Дніпропетровська (з 31.01.2013 року Комунальним підприємством "Житлове господарство Самарського району" Дніпропетровської міської ради) та фізичними особами, які не є суб'єктами підприємницької діяльності - ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_1, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_38., ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_29, ОСОБА_30, ОСОБА_31, ОСОБА_32, ОСОБА_33, ОСОБА_34, ОСОБА_35, ОСОБА_36, ОСОБА_37, ОСОБА_16 - було укладено ряд договорів підряду щодо виконання певного виду ремонтних робіт у житлових будинках (ремонт сходових клітин та улаштування покрівлі житлових будинків, що обліковуються на балансі підприємства). Загалом сума договорів становить - 174 611, 00 грн.

Вартість договорів підряду складалась з винагороди за виконання підрядних робіт (заробітної плати), а саме: винагорода за виконану роботу (надані послуги) за цивільно-правовими договорами (заробітна плата), на яку комунальним підприємством було нараховано єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у відповідності до положень Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 року за № 2464-VI. Це підтверджується наявними в матеріалах справи копіями відповідних звітів управлінню Пенсійного фонду України за вказані періоди 2011-2012 роки.

Повне виконання умов укладених договорів підтверджується дефектними актами, актами здачі-приймання робіт (надання послуг), звітами страхувальника щодо нарахування єдиного внеску, копії яких є наявними в матеріалах справи, про що вже зазначалось судом вище. Сторони укладених правочинів не мають будь-яких претензій одна до одної.

Як свідчить зміст названих договорів, вони носять цивільно-правовий характер.

Відповідно до статті 875 ЦК України, за договором будівельного підряду підрядник зобов'язується збудувати і здати у встановлений строк об'єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов'язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов'язок не покладається на підрядника, прийняти об'єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх. Договір будівельного підряду укладається на проведення нового будівництва, капітального ремонту, реконструкції (технічного переоснащення) підприємств, будівель (зокрема житлових будинків), споруд, виконання монтажних, пусконалагоджувальних та інших робіт, нерозривно пов'язаних з місцезнаходженням об'єкта.

Згідно частини 4 ст. 879 ЦК України, оплата робіт провадиться після прийняття замовником збудованого об'єкта (виконаних робіт), якщо інший порядок розрахунків не встановлений за погодженням сторін.

Частинами 4,6 статті 883 ЦК України передбачено, що передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною. Акт, підписаний однією стороною, може бути визнаний судом недійсним лише у разі, якщо мотиви відмови другої сторони від підписання акта визнані судом обґрунтованими. Замовник має право відмовитися від прийняття робіт у разі виявлення недоліків, які виключають можливість використання об'єкта для вказаної в договорі мети та не можуть бути усунені підрядником, замовником або третьою особою.

Частинами 1,3 статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно частини 1 статті 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Будь-які обставини, що згідно зазначеного законодавства тягнуть за собою право позивача зменшити обсяг винагороди виконавця, у акті перевірки та апеляційній скарзі не зазначено.

Під дебіторською заборгованістю підприємства слід розуміти заборгованість контрагентів суб'єкта господарювання (постачальників товарів, заявників, виконавців робіт, тощо), в тому числі таку, що виникла внаслідок переплати по зобов'язанням.

Як зазначено вище, обставини, які свідчать, що оплату за виконанні роботи було здійснено всупереч вимогам договорів, матеріали справи не містять.

Виходячи з викладеного, слід дійти висновку, що вимоги відповідача про відшкодування коштів у сумі 70652,4 грн. шляхом поновлення в обліку дебіторської заборгованості фізичних осіб та стягнення останньої, в тому числі шляхом проведення претензійно-позовної роботи, не відповідають зазначеному вище законодавству.

Посилання відповідача на ту обставину, що при визначенні вартості робіт позивачем не було дотримано п. 2.1.1 Правил утримання житлових будинків та прибудинкових територій, затверджених наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17 травня 2005 року №76 та Правила визначення вартості будівництва (ДНБ Д.1..-1-2000), затверджені наказом Держбуду України від 27 серпня 2000 року № 174 (зі змінами та доповненнями) не приймається судом як обставина, що свідчить про законність та обґрунтованість пункту 2 Вимоги, оскільки у разі згоди посадової особи об'єкту контролю на укладання договору, оплата за яким визначена з перевищенням цін, порядок формування яких врегульовано діючим законодавством, мова може йти про збитки, нанесені об'єкту контролю чи бюджету.

Згідно з частиною першою статті 2 Закону України від 26 січня 1993 року № 2939-XII «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 2939-XII) головним завданням органу державного фінансового контролю є здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяття зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності в міністерствах та інших органах виконавчої влади, в державних фондах, у бюджетних установах і у суб'єктів господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують (отримували в періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів та державних фондів або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно < … >, виконанням місцевих бюджетів, розроблення пропозицій щодо усунення виявлених недоліків і порушень та запобігання їм у подальшому.

Відповідно до п.п. 1,7, 8, 10, 13 Закону «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» органу державного фінансового контролю надається право перевіряти в ході державного фінансового контролю грошові та бухгалтерські документи, звіти, кошториси, проводити перевірки фактичної наявності цінностей (коштів, цінних паперів, сировини, матеріалів, готової продукції, устаткування тощо, пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства; порушувати перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених із порушенням законодавства, у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами, без установлених законом підстав та з порушенням законодавства; звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів; при виявленні збитків, завданих державі чи підприємству, установі, організації, що контролюється, визначати їх розмір у встановленому законодавством порядку.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що при виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначати їх розмір та звернутися до суду в інтересах держави.

Отже, належною вимогою у даному випадку слід визнати вимогу про відшкодування збитків конкретними фізичними особами, невиконання якої є підставою для звернення органу фінансової інстанції до суду з приводу стягнення заподіяної шкоди.

Зважаючи на те, що збитки відшкодовуються у судовому порядку за позовом органу державного фінансового контролю, правильність обчислення їх розміру перевіряє суд, який розглядає цей спір.

Оскільки пункт 2 вимог, що оформлені Листом від 03 червня 2013 року № 04-06-05-15/6915, винесено без врахування та всупереч викладеному вище, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що названий пункт 2 вимог не можна визнати законним та обґрунтованим.

Крім того, слід зазначити, що відповідач не надав до суду конкретних розрахунків та доказів, які б свідчили, що вартість робіт, у разі виконання їх власними силами із застосуванням кошторисних норм та правил, передбачених Д.1.1-4-2000, є нижчою, ніж сума, сплачена позивачу за договорами підряду. Суду також не надано доказів можливості виконання цієї сукупності робіт господарським способом та пояснення, які саме суб'єкти господарювання є «підрядними організаціями» у даному випадку, чим передбачена заборона виконання робіт за угодами з фізичними особами.

Відповідно до частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Виходячи з викладеного, слід дійти висновку, що рішення суду першої інстанції щодо задоволення позову є вірним по суті, що згідно частини 2 статті 200 КАС України виключає підстави для його скасування та задоволення апеляційної скарги.

Керуючись статтями 195,196,198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної фінансової інспекції в Дніпропетровській області - залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2013 року у справі № 804/9058/13-а - залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення.

Касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення рішення в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення судового рішення в повному обсязі.

Головуючий: Л.П. Туркіна

Суддя: Ю.В. Дурасова

Суддя: О.А. Проценко