Ухвала суду № 42990845, 11.02.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"11" лютого 2015 р. м. Київ К/9991/10625/12

№ К/9991/10625/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Усенко Є.А.,

суддів: Веденяпіна О.А., Зайцева М.П.,

розглянувши у письмовому провадженні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Житомирі

на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 10.10.2011

та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 14.12.2011

у справі № 2а-1012/10/0670 Житомирського окружного адміністративного суду

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) «Строймастер»

до Державної податкової інспекції у м. Житомирі

про скасування податкових повідомлень-рішень та визнання незаконними дій,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 10.10.2011, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 14.12.2011, позов задоволено: визнані неправомірними та скасовані податкові повідомлення-рішення ДПІ у м. Житомирі від 05.11.2009 № 0000922304/0, від 13.01.2010 № 0000922304/1, від 17.11.2009 № 0009171601/0, від 16.03.2010 № 0001581601/0, від 12.04.2010 № 0002151601/0; визнано незаконними дії ДПІ щодо відмови в застосуванні права на податковий кредит.

У касаційній скарзі ДПІ у м. Житомирі просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Позивач не реалізував своє процесуальне право надати заперечення проти касаційної скарги.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Фактичною підставою для донарахування позивачу суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість та застосування штрафних (фінансових) санкцій згідно з податковими повідомленнями-рішеннями, з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в актах перевірки від 28.10.2009 № 7100/23-2/36389754, від 17.11.2009 № 7407/15-2, від 27.02.2010 № 1071/15-2, від 30.03.2010 № 1806/15-2. Згідно з висновками цих актів позивач порушив норми підпункту 7.4.1 пункту 7.4, підпункту 7.7.1 пункту7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (Закон № 168/97-ВР), завищивши податковий кредит за квітень 2009 року на 26009121,47 грн. за наслідками господарських операцій з придбання у ТОВ «Бора Девелопмент» майнових комплексів, нерухомого та рухомого майна, з підстав не підтвердження сплати постачальниками по ланцюгу поставок ПДВ. В цьому акті перевірки податковий орган зробив висновок про завищення ТОВ «Строймастер» від'ємного значення суми податку в податковому обліку за квітень 2009 року на 2609122,00 грн. та про заниження податкових зобов'язань на 2102,00 грн. У подальшому, внаслідок включення позивачем вказаної суми від'ємного значення у податкових деклараціях за жовтень 2009 року, січень, лютий 2010 року ДПІ згідно з актами камеральних перевірок від 17.11.2009 № 7407/15-2, від 27.02.2010 № 1071/15-2, від 30.03.2010 № 1806/15-2 зменшувались суми податку, що підлягає зарахуванню у зменшення податкового кредиту наступного податкового періоду на 2598881,00 грн., 2566650,00 грн., 2541305,00 грн. та збільшувались суми податкових зобов'язань позивача на 78881,00 грн., 10743,00 грн., 25345,00 грн. відповідно.

На підставі зазначених актів перевірок та за результатами процедури адміністративного оскарження ДПІ в м. Житомирі прийняті податкові повідомлення-рішення: від 05.11.2009 № 0000922304/0 та від 13.01.2010 № 0000922304/1 - про визначення ТОВ «Строймастер» податкового зобов'язання із податку на додану вартість у сумі 3153,00 грн., у т.ч. 2102,00 грн. за основним платежем та 1051,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції; від 17.11.2009 № 0009171601/0 - про визначення податкового зобов'язання із податку на додану вартість у сумі 82825,05 грн., у т.ч. 78881,00 грн. за основним платежем та 3944,04 грн. - штрафні (фінансові) санкції; від 16.03.2010 № 0001581601/0 - про визначення податкового зобов'язання із податку на додану вартість у сумі 11280,15 грн., у т.ч. 10743,00 грн. за основним платежем та 537,15 грн. - штрафні (фінансові) санкції; від 12.04.2010 № 0002151601/0 - про визначення податкового зобов'язання із податку на додану вартість у сумі 26612,25 грн., у т.ч. 25345,00 грн. за основним платежем та 1267,25 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

У судовому процесі встановлено, що 31.03.2009 та 02.04.2009 між позивачем та ТОВ «Бора Девелопмент» (позичальник) були укладені договори безпроцентної позики №№ 1, 2, 3, за умовами яких позивач зобов'язувався надати позичальнику грошові кошти. Зобов'язання позичальника за цими договорами були забезпечені відповідно до двох договорів іпотеки від 31.03.2010, за якими у іпотеку передавалось нерухоме майно, та договору застави від 02.04.2009, за яким у заставу передавалось рухоме майно.

У зв'язку з невиконанням ТОВ «Бора Девелопмент» своїх зобов'язань щодо повернення грошових коштів за договорами безпроцентної позики сторони зазначених договорів уклали договори про задоволення вимог іпотекодержателя та договори про задоволення вимог заставодержателя за рахунок майна, переданого в іпотеку (заставу). За наслідками вказаної операції з переходу права власності на нерухоме та рухоме майно, яке було в іпотеці (заставі), ТОВ «Бора Девелопмент» виписав позивачу податкові накладні, за позивач сформував податковий кредит за квітень 2009 року.

За визначенням пункту 1.4 ст.1 Закону № 168/97-ВР поставка товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатної поставки товарів (результатів робіт) та операції з передачі майна орендодавцем (лізингодавцем) на баланс орендаря (лізингоотримувача) згідно з договорами фінансової оренди (лізингу) або поставки майна згідно з будь-якими іншими договорами, умови яких передбачають відстрочення оплати та передачу права власності на таке майно не пізніше дати останнього платежу.

Підпунктом 3.1.1 пункту 3.1 ст.3 Закону № 168/97-ВР встановлено, що об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходиться на митній території України.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.1 ст.7 цього Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Застосувавши наведені правові норми, суди попередніх інстанцій зробили правильні висновки, що операції з передачі позивачу об'єктів іпотеки та застави є операціями поставки, що платник податку, покупець товарів (послуг), не несе відповідальності за невиконання податкового обов'язку іншим платником-продавцем товарів (послуг). Разом з тим, ці висновки зроблені безвідносно до обставин цієї справи, оскільки вони (обставини у справі) встановлені без дотримання вимог норм процессуального права.

Так, заперечуючи проти позову, податковий орган посилався на встановлені в постанові Хмельницького окружного адміністративного суду від 16.06.2010, яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 11.04.2011, по справі № 2а-8015/10/2270/4 обставини, які свідчать про нікчемність договорів купівлі-продажу між ТОВ «Бора Девелопмент» (покупець) та ВАТ «Староконстянтинівський завод «Металіст» (продавець) майнових комплексів, нерухомого та рухомого майна, яке в подальшому передане ТОВ «Стоймастер» в рахунок заборгованості ТОВ «Бора Девелопмент» за договорами позики.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 16.06.2010, частково задоволені позовні вимоги Староконстянтинівської ОДПІ до ВАТ «Староконстянтинівський завод «Металіст» та ТОВ «Бора Девелопмент» про застосування санкцій у зв'язку із здійсненням господарських зобов'язань з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, встановлених частиною 1 ст. 208 Господарського кодексу України: стягнуто з ВАТ «Староконстянтинівський завод «Металіст» в доход держави вартість векселів у сумі 12573474,00 грн., а з ТОВ «Бора Девелопмент» - вартість цілісних майнових комплексів № 1, № 2, № 3, № 5, одержаних за договорами купівлі-продажу цілісних майнових комплексів від 21.02.2009 № 1, № 2, № 3, № 5. В цій постанові суд встановив, що при укладені договорів купівлі-продажу сторони переслідували не мету, яка б відповідала підприємницькій діяльності та настанню юридичних наслідків, а лише створення видимості щодо таких договорів.

Суди попередніх інстанцій обставини, встановлені постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 16.06.2010, до уваги не взяли, пославшись на те, що обставини щодо господарських операцій між ВАТ «Строймайстер» та ТОВ «Бора Девелопмент» не входять до предмету доказування у цій справі, що, однак, є помилковим.

За змістом норм пункту 1.4 ст.1 Закону № 168/97-ВР однією з основних ознак поставки товару є перехід права власності від продавця до покупця, отже обставини перебування нерухомого та рухомого майна, яке було предметом договорів про задоволення вимог іпотекодержателя та про задоволення вимог заставодержателя між ТОВ «Строймастер» та ТОВ «Бора Девелопмент» на правовому титулі власності у іпотекодавця (заставодавця) у відповідності до ст. 138 КАС України входить до предмету доказування у цій справі.

Враховуючи норми Цивільного кодексу України, зокрема ст. 215, 216, якими встановлено, що недійсний (нікчемний) правочин, до яких в правовому регулюванні, чинному до 1 січня 2011 року відносились і правочини, вчинені з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, у випадку підтвердження у судовому процесі обставин нікчемності правочинів купівлі-продажу, за якими цілісні майнові комплекси переходили від ВАТ «Староконстянтинівський завод «Металіст» до ТОВ «Бора Девелопмент», у останнього не виникло права власності на такі комплекси. Отже, подальша передача цих комплексів, зокрема за договорами про задоволення вимог іпотекодержателя та про задоволення вимог заставодержателя не відповідає ознакам операції з поставки у розумінні пункту 1.4 ст.1 Закону № 168/97-ВР як об'єкта оподаткування з нарахуванням суми податку на додану вартість.

Факт перебування у ТОВ «Бора Девелопмент» цілісних майнових комплексів, які були предметом договорів про задоволення вимог іпотекодержателя та про задоволення вимог заставодержателя, на правовому титулі власності, як і факт поставки цього майна позивачу не можуть вважатися встановленими з огляду на те, що оцінка доказів у справі зроблена судом без дотримання вимог статті 86 КАС України. Згідно з цією статтею суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Частиною 1 ст. 69 КАС України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів (частина 2 цієї статті).

Суди попередніх інстанцій при вирішенні спору, однак, це до уваги на правовий зміст вищенаведених правових норм, не дали належної оцінки доводам відповідача та наданим ним доказам, формально послались на надані позивачем документи бухгалтерського і податкового обліку, не встановивши дійсних обставин справи.

Обов'язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з'ясування обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 7, частин 4 та 5 ст. 11 КАС України.

Допущені судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а отже відповідно до частини 2 ст. 227 КАС України є підставою для скасування ухвалених у справі судових рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, перевірити належним чином доводи сторін щодо фактичної поставки позивачу від ТОВ «Бора Девелопмент» нерухомого та рухомого майна, правомірності перебування у ТОВ «Бора Девелопмент» цього майна на правовому титулі власності. З цією метою, в разі необхідності, зобов'язати сторони надати докази, яких не буде вистачати для з'ясування відповідних обставин, або ж витребувати такі докази у інших осіб, в яких вони можуть знаходитися; дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 159 КАС України.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Житомирі задовольнити частково, скасувати постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 10.10.2011 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 14.12.2011, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.

Головуючий суддя: підписЄ.А. УсенкоСудді: підписО.А. Веденяпін підписМ.П. Зайцев