Ухвала суду № 42990828, 18.02.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 лютого 2015 року м. Київ К/9991/20005/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого судді-доповідача:Усенко Є.А.,суддів: Веденяпіна О.А., Зайцева М.П.,розглянувши у письмовому провадженні

касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства (ПАТ) «Важпромавтоматика»

на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 21.02.2012

у справі № 2а-13981/11/2070 Харківського окружного адміністративного суду

за позовом Приватного акціонерного товариства «Важпромавтоматика»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у. Харкові (СДПІ)

про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 24.11.2011 позов задоволено: скасовано податкове повідомлення-рішення СДПІ у м. Харкові від 14.10.2011 № 0000420849.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 21.02.2012 постанову суду першої інстанції скасовано, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ПАТ «Важпромавтоматика» просить скасувати постанову суду апеляційної інстанцій. посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

Відповідач не реалізував своє процесуальне право подати заперечення проти касаційної скарги.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Фактичною підставою для донарахування позивачу податкового зобов'язання із податку на додану вартість та застосування штрафних (фінансових) санкцій згідно з податковим повідомленням-рішенням, з приводу правомірності якого виник спір, стали висновки податкового органу, викладені в акті перевірки від 30.09.2011 № 2038/49-018/21266653. Згідно з висновками цього акту позивачем порушені норми підпунктом 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 пункту 7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (Закон № 168/97-ВР): завищено податковий кредит у податковому обліку за вересень 2010 року на загальну суму 280266,66 грн. за податковими накладними, виписаними ТОВ «Тех-Агроремпоставка» на операції з поставки робіт із розробки технічної документації, які не мали реального змісту, внаслідок чого занижено податок на додану вартість у сумі 280266,66 грн. за податковою декларацією за вересень 2010 року.

За наслідками перевірки ДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення від 14.10.2011 № 0000420849 про збільшення ПАТ «Важпромавтоматика» грошового зобов'язання із податку на додану вартість на 280266,66 грн. (основний платіж) та про застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) в розмірі 70066,67 грн.

У судовому процесі встановлено, що позивач відніс до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість за податковими накладними, виписаними ТОВ «Тех-Агроремпоставка» з поставку послуг із виконання робіт із розробки технічної документації.

У відповідності до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 ст. 7 № 168/97-ВР (втратив чинність з 1 січня 2011 року у зв'язку з набранням чинності Податковим кодексом України) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту) (абзац перший підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї статті).

За змістом наведених норм право платника ПДВ на включення сум цього податку до податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання платником податку у інших платників цього податку товарів (послуг) або основних фондів, призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям господарської діяльності платника податку; підтвердження податковою накладною, виписаною постачальником - платником податку, митною декларацією (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту) суми нарахованого (сплаченого) податку в ціні придбання товару (послуг).

При цьому законодавцем презумується реальність оподатковуваних операцій та витрат платника податку, достовірність документів бухгалтерського та податкового обліку, на підставі яких сформований податковий кредит.

Обов'язкове встановлення факту поставки як підстави для включення суми ПДВ, вказаної в податковій накладній, до податкового кредиту відповідає правовій позиції Верховного Суду України по такій категорії спорів, висловленій, зокрема в постанові від 22.10.2010 у справі за позовом Приватного підприємства «Балтімор» до ДПІ у Кіровоградській області, Головного управління Державного казначейства України у Кіровоградській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення та стягнення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість

Відповідно до частини 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина 2 цієї статті).

Дійшовши висновку про не підтвердження у судовому процесі реального характеру поставки послуг з виконання робіт із розробки технічної документації від ТОВ «Тех-Агроремпоставка», як підстави для відмови в позові, апеляційний суд виходив із встановлених у справі обставин щодо відсутності у цього товариства трудових ресурсів (згідно з даними статистичної звітності форми 1-ДФ штат товариства в 4-у кварталі 2010 року мав 2 особи), основних засобів, необхідних для здійснення підприємницької діяльності як такої, що виключає можливість і здійснення операцій з розробки та поставки технічної документації, виконання яких вимагає наявність персоналу відповідної кваліфікації, технічної бази тощо. Так, згідно з наданими позивачем під час перевірки актами передачі-приймання робіт, підписаних в період часу з 02.09.2010 по 21.09.2010, він отримав від ТОВ «ТехАгроремпоставка» технічну документацію за такими напрямками, як розробка алгоритмів і систематизація даних для розрахунку дренажних споруд; розробка пакетів документів для митного декларування вантажів; розробка інформаційної моделі системи моніторингу; формування математичної моделі розрахунку коефіцієнта розбавлення; розробка схем і методики випробувань автоматичних вимикачів; комп'ютерна обробка даних впливу на середовище; розробка програмних модулів системи візуалізації та діагностики; розробка параметрів двигунів; розробка технічного завдання на автоматизовану систему контролю; система контролю, вимірювань та захисту по параметрах вібрації (а.с.10). Акти передачі-приймання, так само, як і податкові накладні, містять назву (короткий опис) робіт, їх ціну. Документів щодо візуалізації результатів цих робіт позивач не надав. Договори позивача з іншими суб'єктами підприємницької діяльності, за якими позивач зобов'язується здійснити поставку електричного устаткування (ДП «Маріупольський морський торговельний порт»), послуг з шефмонтажу та наладки устаткування (ВАТ «Маріупольський завод важкого обладнання»), науково-технічної продукції щодо впровадження технології з перехоплення високомініралізованих фільтраційних вод (ВАТ «АрселотМіталКривий Ріг») не підтверджують виконання вищезазначених робіт ТОВ «ТехАгроремпоставка».

З врахуванням цього суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок, що надані позивачем податкові накладні та акти передачі-приймання робіт, не дивлячись на їх формальну відповідність нормам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні, не є безумовним підтвердженням факту поставки послуг від ТОВ «ТехАгроремпоставка», яке, до того ж, відсутнє за місцезнаходженням (м. Харків, вул. Архангельська, 6), місцезнаходження його посадових осіб контролюючими органами не встановлено; товариство задіяне в схемах незаконної податкової мінімізації як посередник в ланцюгу поставок між контрагентами (а.с.26).

Оцінка доказів у справі судом апеляційної інстанції відповідає правилам оцінки доказів, встановленим статтею 86 КАС України.

Вищенаведені висновки апеляційного суду, на відміну від суду першої інстанції, відповідають позиції Верховного Суду України, висловленій в іншому судовому рішенні, зокрема в постанові від 27.03.2012 у справі за позовом Приватного підприємства «Ангара» до ДПІ у Печерському районі м. Києва, Головного управління Державного казначейства України в м. Києві про скасування податкового повідомлення-рішення та стягнення бюджетного відшкодування. Згідно з правовою позицією Верховного Суду України надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом. Про необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин: неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться постачальником послуг, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; відсутність первинних документів обліку.

Доводи касаційної скарги не спростовують вказаних висновків суду апеляційної інстанції, а відтак відсутні підстави для скасування оскаржуваного судового рішення.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст. ст. 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Важпромавтоматика» залишити без задоволення, а постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 21.02.2012 - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: підписЄ.А. УсенкоСудді: підписО.А. Веденяпін підписМ.П. Зайцев