Ухвала суду № 42990786, 18.02.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 лютого 2015 року м. Київ К/9991/2406/12

№ К/9991/2406/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого судді-доповідача:Усенко Є.А.,суддів: Веденяпіна О.А., Зайцева М.П., розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі Миколаївської області

на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 27.10.2009

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 10.11.2011

у справі № 2а-2544/09/1470 Миколаївського окружного адміністративного суду

за позовом Приватного сільськогосподарського підприємства (ПСП) «Агрофірма «Роднічок»

до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі Миколаївської області (ДПІ)

про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 27.10.2009, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 10.11.2011, позов задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 01.06.2009 № 0000412301/0 про донарахування ПСП «Агрофірма «Роднічок» податку на додану вартість у сумі 197542,00 грн. та застосування штрафних санкцій у розмірі 98771,00 грн.

У касаційній скарзі ДПІ просить скасувати ухвалені у справі рішення судів першої та апеляційної інстанцій та постановити нове рішення, яким відмовити у задоволені позову, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Позивач не реалізував процесуальне право надати заперечення на касаційну скаргу.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Фактичною підставою для донарахування позивачу податкових зобов`язань із податку на додану вартість та застосування штрафних (фінансових) санкцій згідно з податковим повідомленням-рішенням, з приводу правомірності якого виник спір, стали висновки податкового органу, викладені в акті перевірки від 19.05.2009 № 530/23-19292651 про порушення позивачем підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 Закону України «Про податок на додану вартість» (далі - Закон № 168/97-ВР) та підпункту 5.13.2 пункту 5.13 наказу Державної податкової адміністрації України «Про затвердження форми податкової декларації та Порядку її заповнення» від 30.05.1997 № 166 (далі - Порядок № 166), а саме: занижено податкові зобов'язання за січень 2009 року на суму 1144109,00 грн. та завищено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту з ПДВ за січень 2009 року на 946567,00 грн., в результаті чого занижено податок на додану вартість за січень 2009 року на 197542,00 грн.

За наслідками перевірки ДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення від 01.06.2009 № 0000412301/0 про визначення позивачу податкових зобов`язань із податку на додану вартість у сумі 296313,00 грн., у тому числі, 197542,00 грн. - за основним платежем та 98771,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

У судовому процесі встановлено, що позивач згідно із копією довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України зареєстрований 08.02.2000 як суб'єкт підприємницької діяльності, основними видами діяльності якого є вирощування зернових та технічних культур; овочівництво, декоративне садівництво та вирощування продукції розсадників; розведення великої рогатої худоби; оптова торгівля зерном, насінням та кормами для тварин; неспеціалізована оптова торгівля харчовими продуктами, напоями та тютюновими виробами. (а.с. 12).

Як сільськогосподарський товаровиробник, позивач користувався спеціальним режимом сплати ПДВ, встановленим пунктом 11.29 ст. 11 Закону № 168/97-ВР та постановою Кабінету Міністрів України № 271 від 26.02.1999 «Про порядок акумуляції та використання коштів, які нараховуються сільськогосподарськими товаровиробниками платниками податку на додану вартість щодо операцій з продажу товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини».

Відповідно до спеціального статусу, встановленого цими правовими нормами, позивач вів бухгалтерський та податковий облік господарських операцій за критерієм їх відношення до сільськогосподарського виробництва. Позивач подавав до ДПІ дві податкові декларації з податку на додану вартість: «загальну» та «скорочену». В «загальній» декларації позивачем відображалися податкові зобов'язання та податковий кредит за операціями, не пов'язаними із сільськогосподарською діяльністю, тоді як в «скороченій» - які мали такий зв'язок.

За 2008 рік позивач відповідно до «скороченої» декларації накопичив в рядку 24 суму ПДВ, яка в наступному звітному періоді зменшує суму податку на 1144109,00 грн. (а.с. 8).

З 01.01.2009 у зв'язку з набранням чинності Законом України від 31.10.2008 № 639-IV «Про першочергові заходи щодо запобігання негативним наслідкам фінансової кризи та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» спеціальний режим оподаткування було змінено: спеціальний режим, передбачений пунктом 11.29 ст. 11 Закону № 168/97-ВР скасовано, а замість нього запроваджено інший спеціальний режим, підстави та умови якого встановлені статтею 8-1 вказаного Закону.

Позивач, який не відповідав вимогам цієї статті, з 01.01.2009 перейшов на загальний порядок сплати ПДВ.

20.02.2009 позивачем було подано до ДПІ податкову декларацію з ПДВ («загальну») за січень 2009 року, в якій у розділі «Податкові зобов'язання», рядок 8.4 «Інші випадки», зазначено суму «-1144109,00 грн.», яку перенесено з рядка 24 «скороченої» декларації з ПДВ за грудень 2008 року (а.с. 99).

За висновком податкового органу такі дії позивача є неправомірними, оскільки, право на перенесення залишку податкового кредиту в податковій декларації, яка подається після набрання чинності Закону України № 639-VI, мають лише ті платники податку, які обрали спеціальний режим оподаткування, встановлений ст. 8-1 Закону № 168/97-ВР.

Відповідно до підпункту 3.1.1 пункту 3.1 ст. 3 Закону № 168/97-ВР, об'єктом оподаткування є операції платників податку з продажу товарів (робіт, послуг) на митній території України, в тому числі операції з оплати вартості послуг за договорами оперативної оренди (лізингу) та операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору) для погашення кредиторської заборгованості заставодавця.

Згідно із підпунктом 5.13.2 пункту 5.13 Порядку № 166 суми податку на додану вартість, відображені в рядку 24 податкової декларації (скороченої) сільськогосподарських підприємств (пункт 11.21 Закону), сільськогосподарських товаровиробників (пункт 11.29 Закону) за останній податковий період в умовах дії Закону, чинного до внесення змін Законом № 639-VI, уключаються із знаком "-" до рядка 8.4 «інші випадки» податкової декларації з податку на додану вартість, що подається після набуття чинності Законом № 639-VI.

Застосувавши ці норми, суди першої та апеляційної інстанцій зробили правильний висновок, що ними не заборонено перенесення залишку суми податкового кредиту із спеціальної декларації до загальної при переході платника ПДВ на загальний режим оподаткування.

Суд правильно виходив з того, що відмінність спеціального режиму оподаткування сільськогосподарських підприємств, який був встановлений пунктом 11.29 ст.11 Закону № 168/97-ВР, від загального полягає лише в тому, що ці підприємства не перераховують до бюджету позитивну різницю між сумою податкового зобов'язання та податкового кредиту, а акумулюють її на власному спеціальному банківському рахунку для використання в цілях розвитку власної матеріально-технічної бази, а при від'ємній різниці між цими сумами вони не мають право на її відшкодуванні з бюджету, оскільки така враховується для визначення суми грошових коштів, що залишаються у розпорядженні сільськогосподарського товаровиробника.

Сума 1144109,00 грн., яка накопичена позивачем в рядку 24 «скороченої» декларації за грудень 2008 року, як залишок податкового кредиту, обрахована стосовно того ж самого об'єкту оподаткування, з тієї ж бази оподаткування та за ставкою оподаткування (20%), що і при загальній системі сплати ПДВ.

Правомірність декларування цієї суми позивачем ДПІ не заперечується.

Відповідно до п. 5.6 Порядку № 166 в рядку 8.4 «загальної» декларації відображаються інші випадки збільшення (зменшення) податкових зобов'язань, тобто ті, які прямо не передбачені розділами декларації. Сама наявність цього рядка передбачає можливість виникнення у платників податків сум, які впливають на визначення податкових зобов'язань, але прямо не передбачені звітністю.

Частиною третьою підпункту 7.7.1 пункту 7.7 ст. 7 Закону № 168/97-ВР встановлено, що при від'ємному значенні різниця між сумою податкових зобов'язань та сумою податкового кредиту враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Перенесення позивачем суми 1144109,00 грн. з рядка 24 «скороченої» декларації за грудень 2008 року в рядок 8.4 «загальної» декларації за січень 2009 року не суперечить цій нормі, оскільки з 1 січня 2009 року позивач звітує тільки за «загальною» декларацією. При відсутності прямої заборони в правовій нормі щодо перенесення залишку податкового кредиту із «спеціальної» декларації в «загальну» декларацію платником ПДВ, який з цієї дати не має підстав для перебування на спеціальному режимі оподаткування, інше правозастосування не відповідало б принципу рівності в оподаткуванні.

З огляду на викладене, правильними є висновки суду, що незважаючи на те, що законодавець, скасувавши спеціальний режим оподаткування, передбачений пунктом 11.29 ст.11 Закону № 168/97-ВР, не визначив механізм зарахування накопиченої в період його дії суми податку у складі податкового кредиту в «скороченій» декларації при переході зі спеціального режиму на загальний, це не може бути підставою для позбавлення платника ПДВ, стосовно якого змінився режим оподаткування, права на податковий кредит щодо цієї суми податку.

Доводи касаційної скарги правильність цього висновку не спростовують, у зв'язку з чим підстави для скасування оскаржуваних судових рішень відсутні.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст. ст. 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі Миколаївської області залишити без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 27.10.2009 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 10.11.2011 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: підписЄ.А. УсенкоСудді: підписО.А. Веденяпін підписМ.П. Зайцев