Ухвала суду № 42990627, 04.03.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 березня 2015 року м. Київ К/800/13711/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Приходько І.В. Бухтіярової І.О. Костенка М.І. розглянувши в попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції Тернопільської області Державної податкової служби

на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 16.06.2011 р.

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 13.02.2013 р.

у справі № 2а-1970/1372/11 (65513/11/9104)

за позовом Приватного підприємства "Захід-Хліб-Збут-2002"

до Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції

про скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И Л А:

У травні 2011 року Приватне підприємство «Захід-Хліб-Збут-2002» (далі - позивач, ПП «Захід-Хліб-Збут-2002») звернулось до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовом до Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції (далі - відповідач, Тернопільська ОДПІ), в якому просило суд скасувати податкове повідомлення-рішення від 06.01.2011 р. № 0000832306/0.

Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 16.06.2011р., яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 13.02.2013 р., позов задоволено.

Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судами норм матеріального права, просив скасувати постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 16.06.2011 р. та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 13.02.2013 р. і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу не надав.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що з 24.12.2010 р. по 28.12.2010 р. посадовими особами Тернопільської ОДПІ була проведена документальна невиїзна перевірка з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.08.2008 р. по 30.09.2008 р. та 01.08.2009 р. по 30.09.2009 р., за результатами якої складено акт від 28.12.2010 р. № 13317/23-06/31914381, одним із висновків якого є встановлення порушення позивачем пп.7.2.3 п.7.2 ст.7, пп.7.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України № 168/97-ВР від 30.05.1997 р. «Про податок на додану вартість», що призвело до завищення податкового кредиту в сумі 122 974 грн., внаслідок чого занижено суму податку на додану вартість, яка підлягає сплаті до бюджету в сумі 122 974 грн., в тому числі за серпень 2009 року в сумі 66 667 грн., за вересень в сумі 56 307 грн.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 06.01.2011 р. № 0000832306/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість всього у розмірі 153 717, 50 грн., з яких 122 974 грн. - сума основного платежу та 30 743,50 грн. - розмір штрафних (фінансових) санкцій.

Не погоджуючись із зазначеним податковим повідомленням-рішенням, позивач оскаржив його в адміністративному порядку. За результатом розгляду скарги рішеннями ДПА в Тернопільській області від 11.03.2011 р. № 3868/10/25-007/107 та ДПА України від 13.05.2011 р. № 8903/6/25-0115 податкове повідомлення рішення від 06.01.2011 р. № 0000832306/0 залишено без змін, а скаргу - без задоволення.

Як вбачається з акту перевірки від 28.12.2010 р. № 13317/23-06/31914381, підставами для визначення позивачу зазначеного податкового зобов'язання, слугували твердження перевіряючих про безпідставне формування позивачем податкового кредиту по взаємовідносинам з ТОВ «С.ДЖ.Р.Груп», оскільки, на переконання податкового органу, правочин укладений позивачем з вказаним контрагентом було укладено без мети настання реальних наслідків, а тому є нікчемним. Вказані доводи були зроблені відповідачем на підставі даних отриманих від ДПІ в Печерському районі м. Києва, згідно з якими встановлено відсутність у ТОВ «С.ДЖ.Р.Груп» реальної можливості займатись господарською діяльністю.

Суди першої та апеляційної інстанцій вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, виходили з того, що матеріалами справи підтверджується належним чином та в повному обсязі виконання укладеного позивачем зі своїм контрагентом правочину, а відповідач, як суб'єкт владних повноважень, враховуючи, що висновки викладені в акті податкової перевірки не узгоджуються з нормами матеріального права, - не довів правомірності прийнятого ним податкового повідомлення-рішення.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з такою позицією судів попередніх інстанцій виходячи з наступного.

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит, згідно підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», вважається дата здійснення однієї з подій: - або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; - або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Згідно з підпунктом 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

Згідно підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно частини другої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, формування суб'єктом господарювання податкового кредиту не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами, а пов'язане з призначенням придбаних товарів (послуг) для використання у господарській діяльності та наявності податкової накладної (накладних).

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, позивачем у межах своєї господарської діяльності було укладено з ТОВ «С.ДЖ.Р.Груп» договір підряду № 01/07-08-14 від 01.07.2008 р.

Виконання зазначеного договору та додатку до нього підтверджується актами приймання виконаних підрядних робіт, податковими накладними та платіжними дорученнями на загальну суму 1 882 079, 6 грн.

Зазначені документи складені за результатами проведених операцій та не мають дефектів форми, змісту або походження, які в силу статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за № 168/704) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

Отже, з дня отримання податкових накладних у позивача виникло право формувати податковий кредит по взаєморозрахунках з ТОВ «С.ДЖ.Р.Груп»

Крім того, чинне законодавство не зобов'язує платника податків перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства та дотримання ним податкової дисципліни перед тим як відносити відповідні суми податку на додану вартість до податкового кредиту.

Таким чином, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судами першої та апеляційної інстанцій були порушені норми матеріального та процесуального права.

Беручи до уваги вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанції виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 2201, 223, 224, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції Тернопільської області Державної податкової служби - відхилити.

Постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 16.06.2011 р. та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 13.02.2013 р. у справі № 2а-19670/1372/11(65513/11/9104) - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, що встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя (підпис) І.В. Приходько Судді: (підпис) І.О. Бухтіярова (підпис) М.І. Костенко