Постанова № 42983394, 04.03.2015, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 березня 2015 року Справа № 902/948/14

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Мамченко Ю.А.

судді Саврій В.А. ,

судді Дужич С.П.

при секретарі Німчук А.М.

за участю представників сторін:

позивача: не з'явився

відповідача: не з'явився

розглянувши апеляційну скаргу відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Поділля зерно інвест" на рішення господарського суду Вінницької області від 17.07.2014 року у справі №902/948/14 (суддя Колбасов Ф.Ф.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сігма регіон"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Поділля зерно інвест"

про стягнення 86674,39 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Вінницької області (суддя Колбасов Ф.Ф.) від 17 липня 2014 року у справі №902/948/14 позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Сігма регіон» (надалі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Поділля зерно інвест» (надалі - відповідач) про стягнення 86674,39 грн. задоволено /а.с. 74-78/. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Поділля зерно інвест", код ЄДРПОУ 37261895 (21034, Вінницька область, Вінницький район, с.Вінницькі Хутори, вул.Чехова, 45) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Сігма регіон", код ЄДРПОУ 37336457 (22800, Вінницька область, Немирівський район, м. Немирів, вул. Леніна, 226-А) 81055,00 грн. основного боргу, 919,36 грн. 3% річних, 4700,03 грн. пені, 1827,00 грн. відшкодування витрат зі сплати судового збору.

Вказане рішення обґрунтовано тим, що позивачем на виконання умов договору поставки та відповідно до специфікацій №1 від 25.04.2013 року, №2 від 29.04.2013 року, №3 від 30.04.2013 року, №4 від 07.05.2013 року, №5 від 14.05.2013 року, №6 від 23.05.2013 року станом на 23.05.2013 року поставлено відповідачу товар на загальну суму 352305,00 грн.. За отриманий товар відповідач розрахувався частково на загальну суму 271250,00 грн., що стверджується банківськими виписками. Таким чином, у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем за поставлений товар по договору № 24/04-Б від 24.04.2013 року в сумі 81055,00 грн. (352305 грн.-271250 грн.). Всупереч нормам чинного законодавства та вимогам ухвали суду відповідач не подав до суду доказів в спростування позовних вимог позивача в частині стягнення основного боргу, пені та 3% річних (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів тощо).

Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Поділля зерно інвест» звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Вінницької області від 17.07.2014 року у справі №902/948/14 скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити /а.с. 89-91/. Обґрунтовуючи свої вимоги апелянт посилається на порушення господарським судом Вінницької області норм матеріального та процесуального права. Зокрема, апелянт зазначає, що в порушення статті 22 ГПК України суд першої інстанції не забезпечив можливість відповідачу скористатись рівними процесуальними правами; в порушення приписів частин 2, 3 статті 84 ГПК України місцевим судом в резолютивній частині рішення про задоволення позову невірно визначено суми, що підлягають стягненню, оскільки фактичний борг за договором поставки на час розгляду справи становив 57055,15 гривень, а відповідно, всі інші заявлені суми до стягнення - штрафні санкції пораховані невірно; статтею 538 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку є зустрічним виконанням зобов'язання. Частиною 2 цієї ж статті зазначено, при зустрічному виконанні зобов'язання сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту; сторони при виконанні договору вийшли за межі тих умов, які були зазначені у зобов'язанні та керувались принципами розумності та справедливості ставлячи перед собою спільний інтерес здійснення господарської діяльності для досягнення економічних взаємовигідних інтересів, та з метою отримання прибутку.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 11 лютого 2015 року у справі №902/948/14 поновлено строк на апеляційне скарження, прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено дату судового засідання на 04 березня 2015 року /а.с. 87-88/.

Від позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Сігма регіон» надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого останній вважає оскаржуване рішення законним та обґрунтованим, прийнятим у повній відповідності до норм матеріального та процесуального права, відтак в задоволенні апеляційної скарги просить відмовити, а судове рішення у справі залишити без змін. В обґрунтування своїх заперечень зазначає, що доводи апелянта про наявність фактичного боргу в сумі 57055,15 гривень є безпідставними, оскільки з платіжного доручення №2 від 18.12.2014 року вбачається, що кошти були отримані банком лише 24 грудня 2014 року, тобто через декілька місяців після винесення рішення по справі. Крім того, відповідачем було перераховано на користь позивача кошти у сумі 88501,39 грн., що є аналогічною сумі, присудженою до стягнення за оскаржуваним рішенням суду.

Представники позивача та відповідача в судове засідання не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили. Про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлені належним чином /а.с. 101-102/.

Враховуючи те, що судом вчинено всі необхідні дії для належного повідомлення всіх учасників провадження у справі про час і місце розгляду справи, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні за відсутності представників позивача та відповідача за наявними у справі матеріалами, у відповідності до вимог статті 101 ГПК України.

Крім того, відповідно до пункту 4 ухвали Рівненського апеляційного господарського суду від 11 лютого 2015 року явка представників сторін визначалася на їх розсуд.

Колегія суддів, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що у задоволенні вимог апеляційної скарги слід відмовити, рішення місцевого господарського суду - залишити без змін.

При цьому колегія суддів виходила з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 24.04.2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Сігма регіон" (за договором - постачальник/продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Поділля зерно інвест" (за договором - покупець) укладено Договір поставки за № 24/04-Б.

Відповідно до пункту 1.1. договору постачальник зобов'язується поставити/передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання у підприємницькій діяльності, а покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити за нього на умовах договору.

Предметом поставки є товар борошно першого ґатунку, вартість, кількість та якісні показники якого будуть визначатися Специфікаціями на кожну партію товару та є невід'ємними частинами даного договору (пункт 2.1. договору).

Згідно пункту 2.2. договору товар поставляється партіями, кожна партія визначається видатковою накладною, в якій зазначається: найменування товару, кількість товару, що повинна постачатися в конкретній партії.

Відповідно до пункту 4.1. договору вартість кожної партії товару, що постачається згідно цим договором, визначається у видатковій накладній та специфікації до даного договору.

В пункті 4.2. сторони погодили, що розрахунки за кожну поставлену партію товару здійснюються в безготівковому порядку протягом 25 календарних днів з моменту поставки відповідної партії товару відповідно до пункту 3.3 даного договору.

Даний договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31 грудня 2013 року, але в будь-якому випадку до моменту повного виконання сторонами своїх зобов'язань за даним договором.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем на виконання умов договору та відповідно до специфікацій №1 від 25.04.2013 року, №2 від 29.04.2013 року, №3 від 30.04.2013 року, №4 від 07.05.2013 року, №5 від 14.05.2013 року, №6 від 23.05.2013 року станом на 23.05.2013 року поставлено відповідачу товар на загальну суму 352305,00 грн.. Наведене стверджується видатковими накладними №РН-0000037 від 25.04.2013 року на суму 66000,00 грн., №РН-0000038 від 29.04.2013 року на суму 65205,00 грн., №РН-0000039 від 30.04.2013 року на суму 29100 грн., №РН-0000042 від 07.05.2013 року на суму 75000 грн., №РН-0000046 від 14.05.2013 року на суму 60000грн., №РН-0000051 від 23.05.2013 року на суму 57000 грн., довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей та податковими накладними /а.с. 11-34/.

За отриманий товар відповідач розрахувався частково на загальну суму 271250,00 грн., що стверджується банківськими виписками від 23.05.2013 року, від 03.06.2013 року, від 12.07.2013 року, від 18.07.2013 року, від 19.07.2013 року, від 20.08.2013 року, від 22.08.2013 року, від 27.08.2013 року, від 29.08.2013 року, від 10.09.2013 року, від 13.09.2013 року, від 05.11.2013 року, від 23.12.2013 року та від 31.12.2013 року.

Таким чином, як вірно встановлено місцевим господарським судом у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем за поставлений товар по договору № 24/04-Б від 24.04.2013 року в сумі 81055,00 грн. (352305 грн. - 271250 грн.).

Враховуючи вищевикладені обставини справи, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду вважає за необхідне зазначити наступне.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і стаття 173 Господарського кодексу України.

Дії позивача по передачі товару та дії відповідача по прийняттю вказаного товару за визначеною ціною свідчать про те, що у боржника (відповідача) виникло зобов'язання по оплаті за отриманий товар.

З моменту укладення між сторонами договору № 24/04-Б від 24.04.2013 року, між ними виникли зобов'язання, які регулюються параграфом 3 глави 54 Цивільного кодексу України "Поставка".

Згідно частин 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В силу статті 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (стаття 631 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України, статтею 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України, частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання (частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України).

Згідно із статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Виходячи з встановлених обставин справи та наведених вище законодавчих приписів, місцевий господарський суд прийшов до правильного висновку про те, що вимога позивача про стягнення основного боргу за поставлений товар в розмірі 81055,00 грн. є правомірною та обґрунтованою.

Крім основного боргу позивачем було заявлено до стягнення 919,36 грн. - 3% річних за період з 26.01.2014 року по 12.06.2014 року та 4700,03 грн. - пені за порушення строків оплати суми основного боргу за період з 26.01.2014 року по 12.06.2014 року.

Порушенням зобов'язання, згідно статті 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно із частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України він зобов'язаний сплатити штрафні санкції (неустойку, штраф, пеню).

Неустойкою (штрафом, пенею) відповідно до положень статті 549 Цивільного кодексу України є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

В пункті 6.5. договору сторони погодили, що за порушення грошових зобов'язань за цим договором покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період не сплати зобов'язань, від суми невиконаного грошового зобов'язання за кожний день порушення виконання. Пеня нараховується за весь період прострочення виконання грошових зобов'язань.

Відповідно до статті 232 Господарського кодексу України нарахування санкцій триває протягом шести місяців. Проте, законом або договором можуть бути передбачені інші умови нарахування.

Згідно з пунктом 4.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013 року "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів", якщо відповідно до чинного законодавства неустойка (пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочення виконання зобов'язання, позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову, якщо інший період не встановлений законом або угодою сторін. Шестимісячний строк визначений положенням частини 6 статті 232 ГПК України визначає максимальний період часу, за який може бути нараховано штрафні санкції (якщо інший такий період не встановлено закон або договором).

Як вбачається із матеріалів справи, в пункті 6.5. договору, сторони погодили, що пеня нараховується за весь період прострочення виконання грошових зобов'язань. Таким чином, судами встановлено, що сторонами в договорі визначено інший період нарахування пені і він не повинен обмежуватись шестимісячним терміном.

Відповідно до статті 3 закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений за прострочку платежу грошових зобов'язань обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на викладене, оскільки апелянт не здійснив в повному обсязі оплату товару у встановлений термін згідно пункту 4.2 договору поставки №24/04-Б від 24.04.2013 року, то він відповідно з вимогами чинного законодавства є боржником, що прострочив, а тому вимоги щодо стягнення з відповідача пені та 3% річних є правомірними, оскільки відповідають умовам укладеного договору та чинному законодавству.

Колегією суддів перевірено розрахунок 3% річних та встановлено, що він є арифметично вірним, відповідає обставинам справи та нормам чинного законодавства, а отже 919,36 грн. - 3% річних підлягають задоволенню в повному обсязі.

Здійснивши перерахунок пені, згідно періодів визначених позивачем, колегією суддів встановлено, що сума пені складає 4770,03 грн, однак місцевий господарський суд правомірно задоволив пеню в розмірі 4700,03 грн., як того просив позивач у позовній заяві.

Як визначає стаття 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до статей 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч наведеним вище нормам апелянт не подав до місцевого господарського суду доказів в спростування позовних вимог позивача в частині стягнення основного боргу, пені та 3% річних (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів тощо).

Враховуючи вищевикладене, місцевий господарський суд правомірно задоволив позовні вимоги в повному обсязі.

Колегією суддів не приймається до уваги долучене до апеляційної скарги платіжне доручення №2 від 18.12.2014 року про сплату Товариством з обмеженою відповідальністю «Поділля зерно інвест» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сігма регіон» 24000 грн., оскільки в призначенні платежу зазначено «розрахунок за борошно згідно дог 2/04Б від 25.04.2013 року», в той час як підставою позову є неналежне виконання зобов'язань згідно договору поставки борошна №24/04-Б від 24 квітня 2013 року.

Крім того, відповідно до частини 1 статті 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Згідно частини 3 статті 22 ГПК України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Ухвала господарського суду Вінницької області від 04 липня 2014 року про порушення провадження у справі №902/948/14 та призначення дати судового засідання на 17 липня 2014 року була отримана відповідачем (ТОВ "Поділля зерно інвест" в особі "Муренко", який згідно витягу з ЄДРПОУ є керівником підприємства /а.с. 69/) 11 липня 2014 року /а.с.60/. Представник відповідача в судове засідання суду першої інстанції не з'явився хоча був належним чином повідомлений про розгляд справи.

Пунктом 9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 17 травня 2011 року "Про деякі питання практики застосування розділу ХІІ Господарського процесуального кодексу України" передбачено, що відповідно до частини першої статті 101 ГПК апеляційний суд переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами. Додаткові докази приймаються апеляційним судом, якщо заявник обгрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття. Додаткові докази, подані стороною в обґрунтування її відзиву на апеляційну скаргу, приймаються і розглядаються апеляційним судом без обмежень, встановлених статтею 101 ГПК. Без обмежень також приймаються додаткові докази, витребувані апеляційною інстанцією відповідно до вимог статті 38 ГПК.

Відтак, платіжне доручення №2 від 18.12.2014 року було відсутнє на момент вирішення спору та не може бути доказом часткової сплати заборгованості.

Інші доводи скаржника не заслуговують на увагу, оскільки їм була надана вичерпна правова оцінка судом першої інстанції на підставі наданих сторонами доказів, які відповідно до статей 33, 34 ГПК України засвідчують певні обставини і на яких ґрунтується висновок суду.

Відповідно до пункту 1 статті 103 Господарського процесуального кодексу України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу без задоволення.

Враховуючи вищевикладені обставини справи та зважаючи на наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів прийшла до висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставою для скасування рішення.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 99, 101, 103, 105 ГПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Вінницької області від 17.07.14 р. у справі №902/948/14 залишити без змін, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Поділля зерно інвест" - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Справу № 902/948/14 повернути господарському суду Вінницької області.

Головуючий суддя Мамченко Ю.А.

Суддя Саврій В.А.

Суддя Дужич С.П.