Постанова № 42983136, 02.03.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" березня 2015 р. Справа№ 910/22639/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Майданевича А.Г.

суддів: Лобаня О.І.

Федорчука Р.В.

за участю представників сторін: згідно з протоколом судового засідання від 02.03.2015

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «АК Інжинірінг» на рішення господарського суду міста Києва від 03.12.2014 (повне рішення складено 08.12.2014)

у справі №910/22639/14 (суддя Шкурдова Л.М.)

за позовом спільного українсько-французького підприємства з іноземними інвестиціями «Основа-Солсиф» у формі товариства з обмеженою відповідальністю

до товариства з обмеженою відповідальністю «АК Інжинірінг»

про стягнення 438 469,18 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 03.12.2014 у справі №910/22639/14 позов задоволено частково. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю «АК Інжинірінг» на користь спільного українсько-французького підприємства з іноземними інвестиціями «Основа-Солсиф» у формі товариства з обмеженою відповідальністю 400 000,00 грн. основного боргу, 22 345,20 грн. пені, 4 806,85 грн. 3% річних, 8 100,00 грн. інфляційних втрат та 8 705,04 грн. витрат по сплаті судового збору. В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ТОВ «АК Інжинірінг» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 03.12.2014 у справі №910/22639/14 та прийняти нове рішення, яким відмовити спільному українсько-французькому підприємству з іноземними інвестиціями «Основа-Солсиф» у формі товариства з обмеженою відповідальністю у задоволенні позовних вимог повністю.

В своїх доводах скаржник посилається на те, що рішення суду першої інстанції прийняте із неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, з порушенням норм матеріального права.

Ухвалою від 24.12.2014 Київським апеляційним господарським судом прийнято до провадження вказану вище апеляційну скаргу та призначено розгляд справи №910/22639/14 у судовому засіданні за участю повноважних представників сторін.

Спільним українсько-французьким підприємством з іноземними інвестиціями «Основа-Солсиф» у формі товариства з обмеженою відповідальністю на підставі ст. 96 Господарського процесуального кодексу України надано суду відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач заперечує щодо доводів апеляційної скарги та просить рішення господарського суду міста Києва від 03.12.2014 у справі №910/22639/14 залишити без задоволення.

Представник позивача брав участь в судових засіданнях, в яких надавав свої пояснення, заперечував проти доводів апеляційної скарги та просив апеляційну скаргу ТОВ «АК Інжинірінг» залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 03.12.2014 у справі №910/22639/14 - без змін.

Представники відповідача брали участь у судових засіданнях, надавали свої пояснення й підтримували доводи, які викладені в апеляційній скарзі та просили апеляційну скаргу ТОВ «АК Інжинірінг» задовольнити, а рішення господарського суду міста Києва від 03.12.2014 у справі №910/22639/14 скасувати та прийняти нове рішення суду, яким в позові відмовити повністю.

Відповідно до ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.

Статтею 101 ГПК України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Судова колегія Київського апеляційного господарського суду, розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 13.01.2014 між спільним українсько-французьким підприємством з іноземними інвестиціями «Основа-Солсиф» у формі товариства з обмеженою відповідальністю (власник) та товариством з обмеженою відповідальністю «Основа» (виконавець) укладено договір передачі у монтаж крану №31/08 від, у відповідності до п. 1.1. якого власник передає в монтаж, а виконавець приймає на себе зобов'язання прийняти для монтажу баштовий кран Liebherr 132 ЕС-Н8 на будівельному об'єкті виконання робіт виконавцем: «Комплекс по наданню послуг населенню (спортивний комплекс) з багатоповерховим паркінгом за адресою: вул. Академіка Заболотного, 37, у Голосіївському районі м. Києва».

21.02.2014 між товариством з обмеженою відповідальністю «АК Інжиніринг» (замовник) та спільним українсько-французьким підприємством з іноземними інвестиціями «Основа-Солсиф» у формі товариства з обмеженою відповідальністю (виконавець) укладено договір надання послуг баштовими кранами №7/07.

Відповідно до п. 1.1. договору в порядку та на умовах визначених цим договором, замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов'язання надати замовнику послуги баштовими кранами Liebherr 132 ЕС-Н8 під час виконання замовником будівельно-монтажних та вантажно-розвантажувальних робіт на будівельному об'єкті виконання робіт замовником: «Комплекс по наданню послуг населенню (спортивний комплекс) з багатоповерховим паркінгом за адресою: вул. Академіка Заболотного, 37, у Голосіївському районі м. Києва» (об'єкт), а замовник в порядку та на умовах визначених цим договором, зобов'язався прийняти надані виконавцем послуги та сплатити їх вартість.

Згідно з п. 1.2. договору, перелік баштових кранів, якими виконавець надає послуги баштовими кранами Liebherr 132 ЕС-Н8 за цим договором, кількість, ціна послуг, що є предметом цього договору визначені сторонами у протоколі узгодження вартості послуг (додаток №1 до договору, який є невід'ємною частиною цього договору.

Пунктом 1.3. договору передбачено, що до послуг за цим договором відноситься: монтаж, демонтаж, вартість анкерних кріплень базових секцій баштових кранів, керування, технічне обслуговування та відомчий нагляд за утриманням та безпечною експлуатацією баштових кранів.

Відповідно до п. 3.1. договору ціна договору орієнтовно становить: 1 941 309,60 грн. з ПДВ. Сторони погодили вартість (ціну) одиниці послуг (машино-години), що надаються виконавцем згідно даного договору, та затвердили їх протоколом узгодження вартості послуг (додаток №1), що є невід'ємною частиною даного договору.

Згідно з п. п. 3.3., 3.10. договору сторони визначились та погодили режим надання послуг (кількість робочих днів на тиждень та тривалість робочого дня) протоколом узгодження вартості послуг (додаток №1), що є невід'ємною частиною даного договору. Орієнтовний строк надання послуг - 15 календарних місяців.

Пунктом 3.3.2. договору сторони визначили, що у випадку вимушеного простою баштових кранів замовник оплачує виконавцю години простою з розрахунку ціни послуг, погоджених сторонами протоколом узгодження вартості послуг (додаток №1), що є невід'ємною частиною даного договору.

Відповідно до п. 3.4.1. договору незалежно від фактичного часу надання виконавцем послуг баштовими кранами у звітному місяці, загальна вартість послуг баштових кранів (однієї одиниці баштового крану) за звітний місяць надання послуг не може бути меншою, ніж погоджено сторонами у протоколі узгодження вартості послуг (додаток №1), що є невід'ємною частиною даного договору.

Згідно з п. 3.8. договору замовник відповідно до звітного акту, в термін до 15 числа звітного місяця надання послуг, оплачує виконавцю аванс на надання послуг в звітному місяці, в сумі 60 000,00 грн. з ПДВ.

Відповідно до п. 3.9. договору замовник щомісячно в термін до 20 числа місяця, наступного за звітним, оплачує послуги, надані виконавцем в звітному місяці надання послуг.

Пунктом 4.1.1. договору передбачено, що за порушення термінів платежів, передбачених цим договором, замовник на письмову вимогу виконавця сплачує на користь виконавця пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, розрахованої від суми заборгованості за кожен день затримки оплати.

З акту приймання виконаних будівельних робіт №11 від 28.02.2014 вбачається, що здійснено монтаж баштового крану Liebherr 132 ЕС-Н8.

Відповідно до протоколу узгодження вартості послуг монтажу -демонтажу баштових кранів Liebherr 132 ЕС-Н8 від, що є додатком №1 до договору, розмір мінімальної абонентської плати роботи баштового крану за календарний місяць складає 50 000,00 грн.

СП ТОВ «Основа-Солсиф» звернулось до ТОВ «АК Інжиніриг» з листом №455 від 08.08.2014 з проханням погасити заборгованість у розмірі 250 000,00 грн. за надані послуги (а. с. 28).

18.09.2014 позивач звернувся до відповідача з листом №533, з проханням оформити належним чином та повернути один екземпляр акту здачі-прийняття робіт №РУ-00161 від 16.09.2014, а також погасити заборгованість у розмірі 300 000,00 грн. за надані послуги.

Згідно з твердженнями позивача, відповідач взяті на себе зобов'язання з оплати послуг не здійснив. З початку встановлення баштового крану минуло 8 місяців (березень-жовтень 2014 року), тому у відповідача виникла заборгованість з оплати послуг у розмірі 400 000,00 грн.

У зв'язку з чим, у жовтні 2014 року СП ТОВ «Основа-Солсиф» звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до ТОВ «АК Інжинірінг» про стягнення заборгованості у розмірі 400 000,00 грн., 4 884,93 грн. 3% річних, 9 750,00 грн. інфляційних втрат та 23 834,25 грн. пені.

При прийняті оскаржуваного рішення, місцевий господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін з наступних підстав.

Пункт 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

За нормами ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ст. 903 ЦК України).

З матеріалів справи вбачається та встановлено судом першої інстанції, що відповідно до акту приймання виконаних будівельних робіт №11 за лютий 2014 року, підписаним уповноваженими представниками СП ТОВ «Основа-Солсиф» та ТОВ «АК Інжиніринг» та скріпленим їх печатками, підтверджується встановлення та монтаж баштового крану Liebherr 132 ЕС-Н8 на будівельному об'єкті виконання робіт: «Комплекс по наданню послуг населенню (спортивний комплекс) з багатоповерховим паркінгом за адресою: вул. Академіка Заболотного, 37, у Голосіївському районі м. Києва».

Таким чином, в лютому 2014 року баштовий кран Liebherr 132 ЕС-Н8 встановлений на будівельному об'єкті відповідача: «Комплекс по наданню послуг населенню (спортивний комплекс) з багатоповерховим паркінгом за адресою: вул. Академіка Заболотного, 37, у Голосіївському районі м. Києва».

Судом встановлено, що у зв'язку з відсутністю фінансування будівництво об'єкта не здійснювалось, що і не заперечується сторонами.

В матеріалах справи відсутні докази надання послуг баштовим краном Liebherr 132 ЕС-Н8, який встановлений на об'єкті відповідача, у зв'язку з чим, з березня 2014 року має місце простій баштового крану Liebherr 132 ЕС-Н8.

Зокрема, в листах №49 від 15.04.2014, №144 від 18.08.2014, №161 від 15.09.2014 адресованих позивачу, відповідач зазначає, що причиною простою кранів є складна ситуація, яка склалася у сфері фінансування будівництва об'єкту, незалежними від ТОВ «АК Інжинірінг». Також відповідач зазначає, що вживаються всі необхідні заходи щодо вирішення питання компенсації часу простою баштових кранів.

За умовами п. 3.9. договору замовник щомісячно в термін до 20 (двадцятого) числа місяця, наступного за звітним, оплачує послуги, надані виконавцем в звітному місяці надання послуг. Тобто, оплата абонентської плати відповідачем мала бути здійснена відповідачем в термін до 20 (двадцятого) числа місяця, наступного за звітним.

Однак, в матеріалах справи відсутні докази оплати відповідачем наданих послуг.

Стосовно посилань відповідача на те, що позивачем в порушення п. 2.6.1. договору не було надано дозвіл на експлуатацію баштового крану, а тому це унеможливлює надання послуг і відповідач не зобов'язаний оплачувати мінімальний платіж за договором, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п. 2.1.6. договору до початку надання послуг за цим договором виконавець зобов'язаний надати замовнику копію дозволу на експлуатацію баштових кранів, виданих спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з промислової безпеки та охорони праці (Держгірпромнагляд) у відповідності до НПАОП 0.00-1.01-07 «Правила будови і безпечної експлуатації вантажопідіймальних кранів».

Баштовий кран Liebherr 132 ЕС-Н8 зареєстрований Державною інспекцією котлонагляду і підіймальних споруд територіального управління Держгірпромнагляду по Київській області та місту Києву відповідно до чинного законодавства, має свій паспорт 132ЕС-Н8ПС та реєстраційний номер 18469 від 28.11.2006. Також наявний дозвіл на експлуатацію баштових кранів, виданих спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з промислової безпеки та охорони праці (Держгірпромнагляд) у відповідності до НПАОП 0.00-1.01-07 «Правила будови і безпечної експлуатації вантажопідіймальних кранів» дії з 17.05.2010 по 17.05.2015.

Судом першої інстанції встановлено, що копії даних документів були надані перед встановленням крану представникам ТОВ «АК Інжинірінг». Тобто, позивачем виконано умови договору надання послуг баштовими кранами №7/07 щодо надання дозвільної документації.

Також з матеріалів вбачається, що баштовий кран Liebherr 132 ЕС-Н8 був змонтований та встановлений на будівельному майданчику відповідача, що підтверджується актом приймання виконаних будівельних робіт №11 за лютий 2014 року.

Отже, з огляду на вищенаведене та враховуючи те, що в матеріалах справи відсутні докази оплати наданих послуг, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги про стягнення 400 000,00 грн. заборгованості є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 525, 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки, відповідач у встановлений договором строк свого обов'язку з оплати абонентської плати не виконав, прострочивши виконання грошового зобов'язання, позивач здійснив розрахунок 3% річних в розмірі 4 884,93 грн. та 9 750,00 грн. інфляційних втрат.

Місцевий господарський суд провівши перерахунок 3% річних та інфляційних втрат, який здійснено позивачем дійшов висновку, що вимога про стягнення 3% річних в розмірі 4 884,93 грн. та інфляційних втрат в розмірі 9 750,00 грн. підлягає задоволенню частково у розмірі 4 806,20 грн. 3% річних та 8 100,00 грн. інфляційних втрат.

Київський апеляційний господарський суд провівши перерахунок 3% річних та інфляційних втрат, дійшов висновку, що перерахунок, який здійснено господарським судом міста Києва, є арифметично вірним, а тому судом першої інстанції правомірно задоволено стягнення 3% річних у розмірі 4 806,20 грн. та інфляційних втрат у розмірі 8 100,00 грн.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 23 834,25 грн. пені.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (ч. 1 ст. 549 ЦК України).

Згідно з ч. 3 ст. 549 ЦК України, пеня є неустойкою, яка обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно з ст. ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений ст. 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Як визначено п. 4.1.1. договору, за порушення термінів платежів, передбачених цим договором, замовник на письмову вимогу виконавця сплачує на користь виконавця пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, розрахованої від суми заборгованості за кожен день затримки оплати.

Судом першої інстанції встановлено, що з врахуванням п. 3.9. договору оплата послуг, наданих виконавцем в звітному місяці здійснюється щомісячно в термін до 20 (двадцятого) числа місяця, наступного за звітним, позивач має право на нарахування пені з суми несплаченої абонентської плати за період з березня по жовтень 2014 року, а саме за березень 2014 року починаючи з 20.04.2014 та аналогічно за інші місяці.

Місцевий господарський суд провівши перерахунок пені, який здійснено позивачем дійшов висновку, що вимога про стягнення пені в розмірі 23 834,25 грн. підлягає задоволенню частково у розмірі 22 345,20 грн.

Київський апеляційний господарський суд провівши перерахунок пені, дійшов висновку, що перерахунок, який здійснено господарським судом міста Києва, є арифметично вірним, а тому судом першої інстанції правомірно задоволено стягнення пені у розмірі 22 345,20 грн.

Таким чином, з товариства з обмеженою відповідальністю «АК Інжинірінг» на користь спільного українсько-французького підприємства з іноземними інвестиціями «Основа-Солсиф» у формі товариства з обмеженою відповідальністю підлягає стягненню 400 000,00 грн. основного боргу, 4 806,85 грн. 3% річних, 8 100,00 грн. інфляційних втрат та 22 345,20 грн. пені.

Відповідно до ст. 33 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Нормами статті 43 ГПК України визначено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Щодо інших доводів апеляційної скарги, колегія не бере їх до уваги, оскільки дійшла висновку про їх необґрунтованість. Інших належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень викладених в поданій апеляційній скарзі, відповідачем не було надано суду апеляційної інстанції.

З огляду на вищевикладене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 03.12.2014 у справі №910/22639/14 прийнято після повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, та відповідністю висновків, викладених в рішенні суду обставинам справи, а також у зв'язку із правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, і є таким що відповідає нормам закону.

Зважаючи на те, що доводи відповідача законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, рішення господарського суду міста Києва від 03.12.2014 у справі №910/22639/14 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «АК Інжинірінг» - без задоволення.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «АК Інжинірінг» на рішення господарського суду міста Києва від 03.12.2014 у справі №910/22639/14 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 03.12.2014 у справі №910/22639/14 залишити без змін.

3. Повернути товариству з обмеженою відповідальністю «АК Інжинірінг» (03151, м. Київ, вул. Народного Ополчення, 1, код ЄДРПОУ 32041006) з Державного бюджету України 4 525,72 грн. зайво сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги, згідно з платіжним дорученням №588 від 16.12.2014.

4. Матеріали справи №910/22639/14 повернути до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя А.Г. Майданевич

Судді О.І. Лобань

Р.В. Федорчук