Рішення № 42983101, 02.03.2015, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" березня 2015 р.Справа № 922/231/15

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Пономаренко Т.О.

при секретарі судового засідання Кулабуховою А.В.

розглянувши справу

за позовом Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України", м. Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю "Стройиндустрия", м. Харків 3-я особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Металіст-Будметалконструкція" про стягнення коштів в розмірі розмірі 513 272,16 євро та 150 грн. за участю представників сторін:

представник позивача - Корнєв В.М., довіреність № 19-11/164 від 24.11.2014р.;

представник відповідача - Мошенец Д.М., довіреність від 13.02.2015р.;

представник третьої особи - не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Публічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України", звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Стройиндустрия", в якій просить суд:

- стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за договором кредитної лінії № 591/31/2 від 26.07.2012, за період з 28.03.2013 по 18.12.2014, в сумі 513272,16 євро та 150,00 грн., а також судовий збір у сумі 73 080,00 грн.

Ухвалою господарського суду від 14.01.2015 р. прийнято вказану позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 29.01.2015 р. об 11:30 год., залучено до участі у справі Товариство з обмеженою відповідальністю "Металіст-Будметалконструкція" в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача.

Ухвалами господарського суду від 29.01.2015р., 17.02.2015р. розгляд справи відкладався на 17.02.2015р., 26.02.2015р. відповідно.

В судовому засіданні 26.02.2015р. судом було оголошено перерву до 02.03.2015р. до 11:15 год.

В призначеному 02.03.2015р. судовому засіданні представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав повністю та просив суд задовольнити позов, з підстав викладених у позовній заяві.

У призначеному 02.03.2015р. судовому засіданні представник відповідача проти заявлених позовних вимог заперечував та просив суд відмовити в задоволенні позову з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

У призначене 02.03.2015р. судове засідання представник третьої особи (Товариства з обмеженою відповідальністю "Металіст-Будметалконструкція), яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача не з'явився, про час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином, через канцелярію суду надав заяву про розгляд справи без участі представника третьої особи (вх. №7812), в якій просить суд розглянути справу за відсутності представника третьої особи, проти задоволення позову заперечує з підстав, викладених у відзиві. Клопотання про призначення судової економічної експертизи підтримує в повному обсязі.

Щодо клопотання представника відповідача про витребування інформації, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 38 Господарського процесуального кодексу України сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів. У клопотанні повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується; 2) обставини, що перешкоджають його наданню; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має підприємство чи організація; 4) обставини, які може підтвердити цей доказ.

Відповідно до ст.34 ГПК України, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Суд, розглянувши клопотання відповідача про витребування інформації (вх.№ 6425), дійшов висновку про відмову в його задоволенні, оскільки вважає його необґрунтованим та безпідставним, оскільки вказані докази не відносяться до предмету спору, а тому не вбачає правових підстав для його задоволення.

Щодо клопотання представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача про призначення судової економічної експертизи, суд зазначає наступне.

У відповідності до статті 41 Господарського процесуального кодексу України, для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

Відповідно до п.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №4 від 23.03.2012р. "Про деякі питання практики призначення судової експертизи" судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що в матеріалах справи достатньо доказів, які можуть забезпечити повне, всебічне та об'єктивне дослідження матеріалів справи, а тому суд дійшов висновку про відмову у вищевказаному клопотанні представника третьої особи.

В судовому засіданні 02.03.2015р. сторони наголосили на тому, що ними надані всі необхідні для розгляду справи докази та вважають за можливе розглянути справу по суті в даному судовому засіданні.

Враховуючи те, що норми ст. 38 Господарського процесуального кодексу України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.

Дослідивши наявні в справі матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

26 липня 2012 року між Публічним акціонерним товариством "Державний ощадний банк України" (Банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Стройиндустрия" (Позичальник) було укладено договір кредитної лінії №591/31/2 (надалі - Договір кредитної лінії), відповідно до умов якого Банк зобов'язується надати на умовах цього Договору, а Позичальник зобов'язується отримати та належним чином використовувати та повернути в передбачені цим Договором строки Кредит та сплатити проценти та інші платежі за користування Кредитом у порядку та на умовах, визначених цим Договором.

Відповідно до п. 2.2. Договору кредитної лінії (в редакції додаткового договору №3 від 03.12.2012р.) кредит надається у вигляді невідновлюваної кредитної лінії окремими частинами (траншами) з остаточним терміном повернення не пізніше 31 січня 2014 року.

Пунктом 2.3. Договору кредитної лінії сторони погодили суму максимального ліміту кредитування і визначили його в розмірі 900 000,00 Євро

Згідно підпунктів 2.3.1, 2.3.2. кредит позичальнику надається в Євро. Погашення кредиту (його частини) здійснюється у валюті надання Кредиту (його частини).

Відповідно до п. 2.7. Договору кредитної лінії за користування Кредитом Позичальник зобов'язаний сплачувати Банку відповідну плату (проценти) в порядку та розмірах визначених цим Договором. Проценти нараховуються Банком за фіксованою процентною ставкою.

Пунктами 2.7.1., 2.7.2., 2.7.3., 2.7.4. Договору кредитної лінії передбачено, що проценти за користування Кредитом розраховуються Банком на основі процентної ставки в розмірі 15% річних, яка може бути встановлена в іншому розмірі в порядку, визначеному цим Договором. Проценти нараховуються методом факт/360 на суму заборгованості Позичальника за Кредитом та за термін фактичного користування ним, починаючи з першого дня видачі Кредиту включно, та до повного погашення заборгованості за цим Договором. При нарахуванні процентів день видачі Кредиту приймається до розрахунку як 1 повний день користування Кредитом, а день повернення Кредиту (його частини) до розрахунку процентів не включається. Нараховані за період з першого дня видачі Кредиту або з першого числа звітного місяця по останнє число звітного місяця або по останній день повернення Позичальником Кредиту (або його частини) проценти (з урахуванням положень п. 2.7.4. Договору) повинні бути сплачені Позичальником не пізніше 5 числа місяця, наступного за звітнім, а в разі дострокового погашення Кредиту - одночасно з погашенням Кредиту. Перший раз Позичальник сплачує проценти не пізніше 5 числа місяця, наступного за місяцем, в якому були надані кредитні кошти. У випадку порушення зобов'язань Позичальника, встановлених пунктами 5.2.7. цього Договору Банк встановлює процентну ставку в розмірі 20% річних, починаючи з першого дня звітного місяця, що слідує за місяцем, в якому відбулось порушення зобов'язань Позичальника, та закінчуючи останнім днем місяця, в якому таке зобов'язання буде виконане/дотримане. Сторони домовились, що встановлення процентної ставки за користування кредитом відповідно до цього пункту Договору не є зміною в односторонньому порядку умов цього Договору.

Позичальник зобов'язувався (п.п. 5.3.2 п.5.3 Договору кредитної лінії) точно в строки, обумовлені цим Договором, погашати кредит та своєчасно у визначені цим Договором строки сплачувати плату (проценти) за користування кредитом, а у випадку неналежного виконання взятих на себе зобов'язань за цим Договором на першу вимогу Банку сплатити штрафні санкції, як це передбачено в Договорі, а також в повному обсязі всі інші платежі та відшкодувати завдані збитки.

Відповідно до п. 7.1. Договору кредитної лінії у випадку невиконання або неналежного виконання зобов'язань по цьому Договору винна Сторона відшкодовує другій Стороні спричинені у зв'язку з цим збитки понад штрафні санкції, визначені п. 7.2. цього Договору.

За невиконання або неналежне виконання взятих на себе зобов'язань, передбачених положеннями цього Договору, Банк має право застосувати до позичальника пеню на користь Банку в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період, за який сплачується пеня, від суми платежу з повернення суми Кредиту та/або від суми несвоєчасно сплачених комісійних винагород та/або процентів за користування Кредитом за кожен день прострочення.

Цей Договір може бути змінений та доповнений за взаємною згодою Сторін (п.10.1 Договору кредитної лінії).

Відповідно до п.10.2, всі зміни та доповнення до цього Договору викладаються в письмовій формі та набувають чинності з моменту їх підписання повноважними представниками сторін та скріплення печатками сторін.

Додаткові договори та будь-які інші правочини, укладені на зміну та доповнення умов цього Договору, є його невід'ємною частиною (п.10.3 Договору кредитної лінії).

Відповідно до п.10.5, цей Договір набуває чинності з моменту його підписання та скріплення печатками сторін та діє до повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань за цим Договором.

В забезпечення зобов'язань Позичальника за Договором кредитної лінії №591/31/2, 26 липня 2012 року між Позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «МЕТАЛІСТ-БУДМЕТАЛКОНСТРУКЦІЯ» (Заставодавець) був укладений договір застави обладнання №592/31/2-5, відповідно до якого Заставодавець з метою належного виконання Відповідачем кредитних зобов'язань передав в заставу Позивачу основі засоби - обладнання та устаткування.

Оскільки Відповідач належним чином не виконав зобов'язання по поверненню кредиту та оплаті процентів за Договором кредитної лінії №591/31/2, строк платежу за яким настав 27.03.2013р., Позивач реалізував своє право на звернення стягнення на предмет застави шляхом вчинення виконавчого напису на Договорі застави №592/31/2-5 від 26.07.2012р.

02 липня 2013 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лосєвим В.В. вчинено виконавчий напис №2236 по зверненню стягнення на заставне майно за Договором застави обладнання №592/31/2-5 від 26.07.2012р. в рахунок погашення заборгованості за Договором кредитної лінії №591/31/2 від 26.07.2012р.

22.07.2013р. постановою Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Харківській області відкрито виконавче провадження 339025035 по стягненню згідно виконавчого напису №2236.

Заборгованість Позивача за Договором кредитної лінії №591/31/2 станом на 19.12.2014 року 513272,16 Євро та 150 грн., що в гривневому еквіваленті дорівнює 10 074 976,75 грн., з яких:

- Прострочена заборгованість за кредитом - 300 000,00 євро;

- загальна заборгованість за процентами - 127 125,04 євро;

- загальна сума пені - 66 782,37 євро;

- загальна сума 3% річних - 19 364,75 євро;

- загальна сума заборгованості по сплаті комісійної винагороди - 150 грн.

Станом на 25.12.2014р. стягнення по виконавчому провадженню триває, заборгованість не погашена.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

Згідно з ч. 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Укладений між сторонами Договір за правовою природою є кредитним договором, за яким, згідно з ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч. 2 ст. 1054 Цивільного кодексу України, до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 «Позика» глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Частиною 1 ст. 1049 Цивільного кодексу України встановлено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором.

Згідно з п. 1 ст. 1050 Цивільного кодексу України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

В силу положень ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як вбачається з матеріалів справи Позивач виконав свої зобов'язання за Договором кредитної лінії №591/31/2 від 26.07.2012р., надавши відповідачу кредит для здійснення останнім розрахунків за Договором поставки.

Позивач належним чином не виконав зобов'язання по поверненню кредиту та оплаті процентів, внаслідок чого у нього виникла заборгованість.

Докази повернення відповідачем кредитних коштів та сплати передбачених Договором кредитної лінії №591/31/2 від 26.07.2012р. процентів у повному обсязі відсутні.

Отже, враховуючи вищевикладене, відповідач визнається судом таким, що прострочив виконання зобов'язання за Договором кредитної лінії №591/31/2 від 26.07.2012р.

Заборгованість відповідача перед позивачем за Договором кредитної лінії у розмірі 300 000,00 євро (прострочена заборгованість за кредитом) та 127 125,04 євро (загальна заборгованість за процентами) доведена матеріалами справи.

У відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що з розрахунку, наданого позивачем, вбачається, що з січня 2013 року банк нараховує проценти за ставкою 20% річних, що суперечить положенням чинного законодавства. Суд, не погоджується з твердженням відповідача, виходячи з наступного.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до п.п. 5.3., 5.3.7. Договору кредитної лінії позичальник зобов'язаний починаючи з 01 числа третього календарного місяця від дати отримання Кредиту забезпечити надходження всіх грошових коштів на поточні рахунки, відкриті в установах Банку.

Відповідно до п. 2.7.4. Договору кредитної лінії у випадку порушення зобов'язань Позичальника, встановлених пунктами 5.2.7. цього Договору Банк встановлює процентну ставку в розмірі 20% річних, починаючи з першого дня звітного місяця, що слідує за місяцем, в якому відбулось порушення зобов'язань Позичальника, та закінчуючи останнім днем місяця, в якому таке зобов'язання буде виконане/дотримане. Сторони домовились, що встановлення процентної ставки за користування кредитом відповідно до цього пункту Договору не є зміною в односторонньому порядку умов цього Договору.

Зазначена умова договору є результатом домовленості сторін, які вільні у визначенні зобов'язань за договором та будь-яких інших умов своїх взаємовідносин, що не суперечать законодавству України. Тобто, вказаним пунктом Договору кредитної лінії сторони погодили можливість зміни процентної ставки.

Таким чином, аналіз зазначених норм права та фактичних обставин справи свідчить про те, що позовні вимоги про стягнення простроченої заборгованості за кредитом у розмірі 300 000,00 євро та заборгованості за процентами в сумі 127 125,04 євро є обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню у повному обсязі.

Щодо стягнення з відповідача пені за несвоєчасну сплату процентів у сумі 23993,33 євро та пені за несвоєчасне погашення основного боргу в сумі 42789,04 євро, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Приписами ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п.п. 7.2., 7.2.1. Договору кредитної лінії за невиконання або неналежне виконання взятих на себе зобов'язань, передбачених положеннями цього Договору, Банк має право застосувати до позичальника пеню на користь Банку в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період, за який сплачується пеня, від суми платежу з повернення суми Кредиту та/або від суми несвоєчасно сплачених комісійних винагород та/або процентів за користування Кредитом за кожен день прострочення.

Відповідно до п. п. 1.12, 2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» з огляду на вимоги частини першої статті 4 7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

При розрахунку пені за обраний позивачем період позивач користується п. 9.1 договору: сторони домовилися про збільшення строків позовної давності відповідно до ч. 1 ст. 257 Цивільного кодексу України до 10 років для всіх грошових зобов'язань позичальника (у тому числі, але не виключно, щодо повернення суми кредиту, сплати процентів за користування ним, комісійних винагород, штрафних санкцій, неустойки, пені та інших платежів), що передбачені умовами цього договору. Однак, з урахуванням наведених вище положень та прямого змісту вказаного пункту договору, суд приходить до висновку, що п. 9.1 сторони збільшили саме строк позовної давності, а не період нарахування пені. Відтак, період нарахування пені за несвоєчасну сплату процентів за листопад 2012 року, грудень 2012 року, січень, 2013 року, лютий 2013 року, березень 2013 року, квітень 2013 року, травень 2013 року, червень 2013 року, липень 2013 року, серпень 2013 року, вересень 2013 року, жовтень 2013 року, листопад 2013 року, грудень 2013 року, січень 2014 року, лютий 2014 року, березень 2014 року, квітень 2014 року, травень 2014 року та пені за несвоєчасне погашення основного боргу повинен становити шість місяців.

Сума пені, що підлягає стягненню за несвоєчасну сплату процентів та за несвоєчасне погашення основного боргу складає 9 418,40 євро та 21 526,03 євро відповідно.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

На особу, яка допустила неналежне виконання зобов'язання, покладаються додаткові юридичні обов'язки, в тому числі передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України.

Зокрема, частиною 2 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В даному випадку позивачем нараховано 3% річних за несвоєчасну сплату процентів у розмірі 3 781,19 євро та 3% річних за несвоєчасне погашення основного боргу в розмірі 15 583,56 євро.

Згідно з пунктом 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши надані позивачем розрахунки 3% річних, суд приходить до висновку, що дані розрахунки не суперечать вимогам чинного законодавства, нараховані вірно, з урахуванням чого позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню повністю.

Щодо стягнення з відповідача комісійної винагороди у розмірі 150,00 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 5.3.11 Договору кредитної лінії Позичальник зобов'язаний сплатити комісійні винагороди, передбачені цим Договором.

Пунктом 2.10. Договору кредитної лінії передбачено, що за надання банківських послуг Позичальник сплачує Банку такі комісійні винагороди:

- за надання надання кредиту. Сплата комісійної винагороди здійснюється в розмірі 0,1% від суми наданого кредиту не пізніше наступного дня після видачі кредитних коштів.

- за зміну умов цього Договору за ініціативою Позичальника, зокрема за: зміну кінцевого терміну погашення, що зазначено в п.п. 2.2. цього Договору, зміну виду або предмета забезпечення, зміну розміру плати за користування Кредитом, зміну неплатіжних зобов'язань за цим Договором або Документами забезпечення, укладеними з Позичальником/Поручителем/Майновим поручителем. Сплата комісійної винагороди здійснюється в розмірі 0,25% Діючого ліміту кредитування місяця не пізніше дня, в якому підписано відповідний додатковий Договір про зміну умов кредитування.

Таким чином, Договором кредитної лінії передбачений вичерпний перелік комісійних винагород за надання банківських послуг. За таких обставин, суд відмовляє в стягненні 150,00 комісійної винагороди, як такою, що не доведена позивачем під час розгляду справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 43 ГПК України, Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Крім того, суд зазначає, що право вибору способу судового захисту, передбаченого законом або договором (дострокове стягнення кредиту, стягнення заборгованості, у тому числі шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки/застави, одночасне заявлення відповідних вимог у разі, якщо позичальник є відмінною від особи іпотекодавця (майновий поручитель), одночасне заявлення вимог про стягнення заборгованості з позичальника з вимогами про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет застави/іпотеки, належні іпотекодавцю, який не є позичальником, розірвання кредитного договору, набуття права власності на предмет іпотеки тощо) належить виключно позивачеві (частина перша статті 20 ЦК).

Задоволення позову кредитора про звернення стягнення на предмет іпотеки/застави не є перешкодою для пред'явлення позову про стягнення заборгованості з поручителя за тим самим договором кредиту у разі, якщо на час розгляду справи заборгованість за кредитом не погашена. Задоволення позову кредитора про стягнення заборгованості з поручителя не є перешкодою для пред'явлення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки/застави з метою погашення заборгованості за тим самим договором кредиту у разі, якщо на час розгляду спору заборгованість за кредитом не погашена.

Наведене узгоджується зокрема з приписами пункту 9 Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» від 30 березня 2012 року N 5.

Таким чином, оскільки виконавчий напис, вчинений 02.07.2013р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лосєвим В.В. на договорі застави - не виконаний, виконавче провадження за ним не закрито і триває, а отже підстави стверджувати про можливість подвійного стягнення заборгованості - відсутня. Крім того, вимогами чинного законодавства не заборонено право кредитора здійснювати захист своїх прав декількома способами, проте, обмежуючись певною сумою.

Враховуючи викладене, позов Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" підлягає частковому задоволенню в сумі 477 434,22 євро.

Відповідно до п. 19 інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-08/369 від 29 червня 2010 року «Про деякі питання, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів України у 2009 році щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України» господарський суд може прийняти рішення про стягнення з відповідача суми заборгованості саме в іноземній валюті у спорах, пов'язаних із здійсненням валютних операцій у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 192, частина третя статті 533 Цивільного кодексу України, Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року №15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»). При цьому законом прямо не передбачено обов'язку господарського суду зазначати в резолютивній частині рішення про стягнення заборгованості в іноземній валюті еквівалент такої суми в гривнях. Якщо ж у відповідних випадках позивач просить зазначити в резолютивній частині судового рішення зі спору, пов'язаного зі стягненням суми заборгованості в іноземній валюті, також і гривневий еквівалент (за офіційним курсом Національного банку України) або лише гривневий еквівалент, то суд з урахуванням конкретних обставин справи може задовольнити будь-яке з таких клопотань.

Як вбачається з прохальної частини позовної заяви, позивач просить суд при прийнятті рішення стягнути заборгованість в іноземній валюті.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаючи судові витрати в даній справі на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 20, 257, 509, 525, 526, 530, 546, 549, 610-612, 625-627, 629, 1048-1050, 1054 Цивільного кодексу України, статтями 193, 216, 230, 232 Господарського кодексу України, статтями 1, 4, 12, 32, 33, 34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "СТРОЙИНДУСТРИЯ" (61106, м. Харків, вул. Плиткова, буд. 12, код ЄДРПОУ 14090900) на користь Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" (01001, м. Київ, вул. Госпітальна, буд. 12-Г, код ЄДРПОУ 00032129) заборгованість за договором кредитної лінії №591/31/2 від 26.07.2012, за період з 28.03.2013 по 18.12.2014 (включно), в сумі 477 434 (чотириста сiмдесят сiм тисяч чотириста тридцять чотири) євро 22 євроцентів та судовий збір у розмірі 73 080 (сімдесят три тисячі вісімдесят) грн. 00 коп.

В решті позову - відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 05.03.2015 р.

Суддя Т.О. Пономаренко

справа № 922/231/15