Рішення № 42980475, 02.03.2015, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

24.02.15р. Справа № 904/25/15За позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Дніпропетровськ

до Публічного акціонерного товариства "ДТЕК Дніпрообленерго", м. Дніпропетровськ

про визнання недійним пункту договору про постачання електричної енергії

Суддя Рудь І.А.

Представники:

від позивача: ОСОБА_2, свід. №1374 від 21.03.2005р.;

від відповідача: Козятинський І.П., дов. № 245/1001 від 14.07.14р.

СУТЬ СПОРУ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулась до господарського суду із позовом, в якому просить визнати недійсним п.п.3 п. 6.1.4. ст. 6.1. договору про постачання електричної енергії № 8100/34-552 від 26.08.2008р., укладеного із відповідачем.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що існуюча редакція п.п.3.1.2.п. 3.1 договору визначає право відповідача обмежувати або припиняти постачання електричної енергії споживачу згідно з умовами розділу 6 цього договору відповідно до порядку, передбаченого ПКЕЕ, зокрема, у разі несплати споживачем рахунку за ще не спожиту електроенергію, що суперечить вимогам ч. 2 ст. 24 Закону України "Про електроенергетику", якою встановлено право постачальників обмежувати споживачів в електроспоживанні (до припинення електропостачання) лише за умови неповної оплати спожитої електроенергії. Наведе вважає підставою для визнання п.п.3 п. 6.1.4. ст. 6.1. договору про постачання електричної енергії № 8100/34-552 від 26.08.2008р. недійсним на підставі ч. 3 ст. 215, ст.. 217 Цивільного кодексу України.

Відповідач позовні вимоги не визнав. У відзиві на позов зазначив, що спірний договір не суперечить Закону України „Про електроенергетику", оскільки чинними нормами п. 6.11 та п.п. 3 п. 7.5 Правил користування електричною енергією, які здійснюють додаткове нормативне регулювання відносин в сфері постачання електроенергії в Україні, крім припинення електропостачання в разі несплати споживачем рахунків на авансовий платіж або попередню оплату, передбачено й інші випадки припинення постачальником електропостачання, а тому у відповідача є право вчиняти дії з припинення подачі електроенергії споживачам з підстав визначених нормами чинного законодавства України, в тому числі і за несплату рахунків відповідно до умов договору. Крім того, вказує, що Закон України „Про електроенергетику" не містить ніяких норм, які б регулювали відносини між енергопостачальником та споживачем у разі, якщо договором передбачена попередня оплата електричної енергії, хоча можливість такого порядку розрахунків визначена ч. 7 ст. 276 ГК України. Тому спірний пункт договору відповідає наведеним пунктам ПКЕЕ та не суперечить Закону України „Про електроенергетику", так як стосується питань, які цим Законом не врегульовані. Просив в позові відмовити.

Відповідно до ст. 77 ГПК України в судовому засіданні оголошувалася перерва з 05.02.2015р. по 24.02.2015р.

В порядку ст. 85 ГПК України в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, оцінивши докази в їх сукупності, господарський суд, -

В С Т А Н О В И В:

26.08.2008р. між Відкритим акціонерним товариством „Енергопостачальна компанія" Дніпрообленерго", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "ДТЕК Дніпрообленерго", (постачальник) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (споживач) укладено договір про постачання електричної енергії № 8100/34-552 (надалі - Договір).

Відповідно до розділу 1 Договору постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача з приєднаною потужністю 9 кВт, величини якої на площадках вимірювання та точках продажу визначені додатком "Графік зняття показів засобів обліку електричної енергії", а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього Договору.

Точка (точки) продажу електричної енергії - межа балансової належності, на якій відбувається перехід права власності на електричну енергію, визначена додатками "Акт розмежування балансової належності електромереж та експлуатаційної відповідальності сторін" між постачальником та споживачем, та "Загальна схема електропостачання", які є невід'ємною частиною даного Договору або інша межа обумовлена окремим додатком до Договору.

Під час виконання Договору, а також при вирішенні всіх питань, що не обумовлені цим Договором, сторони зобов'язуються керуватися чинним законодавством України та Правилами користування електричною енергією (п. 2.1 Договору).

Відповідно до п. 9.8 Договору цей договір набирає чинності з дати його підписання і укладається на строк до 31.12.2008 року. Договір вважається щорічно продовженим на наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення терміну дії договору жодною із сторін не буде заявлено про припинення його дії або про перегляд його умов (п. 9.8.1 Договору).

Умовами Договору передбачено порядок обмеження та припинення електропостачання без попередження споживача (підп. 6.1.1. п.6) та з повідомленням споживача (підп.6.1.2, 6.1.3, 6.1.4 п.6 Договору).

Згідно підпункту 3 пункту 6.1.4 договору постачальник обмежує або припиняє електропостачання споживача з повідомленням не пізніше ніж за три робочі дні у разі несплати рахунків, відповідно до умов цього Договору, та договорів, укладених між сторонами цього договору, наявність яких передбачена ПКЕЕ.

Позивач не погоджується з редакцією наведеного пункту Договору, вважає його таким, що суперечить положенням ч.2 ст. 24 Закону України "Про електроенергетику", оскільки право постачальника обмежувати споживачів в електроспоживанні можливо лише за умови неповної оплати спожитої електроенергії, проти чого заперечує відповідач, що і є причиною спору.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши надані докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно приписів ч. 1, ч. 3 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину (його частини) є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Стаття 203 ЦК України встановлює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, згідно ч.ч.1,2 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Відповідно до ч.1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

За загальним правилом статті 217 ЦК України правочин не може бути визнаний недійсним, якщо законові не відповідають лише окремі його частини і обставини справи свідчать про те, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної його частини. У такому разі господарський суд може визнати недійсною частину правочину. Недійсними частини правочину визнаються за загальними правилами визнання правочинів недійсними із застосуванням передбачених законом наслідків такого визнання. Якщо недійсна частина правочину виконана будь-якою із сторін, господарський суд визначає наслідки такої недійсності залежно від підстави, з якої вона визнана недійсною (п.2.11 постанови пленуму Вищого господарського суду України, від 29.05.2013р. № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними").

Відповідно до ч. 1 ст. 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Окремим видом договору енергопостачання є договір про постачання електричної енергії споживачу. Особливості постачання електричної енергії споживачам та вимоги до договору про постачання електричної енергії встановлюються законами України "Про засади функціонування ринку електричної енергії України" та "Про електроенергетику". Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається (ч.2 цієї статті).

Пунктом 5.1. Правил користування електричною енергією, затверджених постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 31.07.1996р. №28 (у редакції постанови Національної комісії регулювання електроенергетики України від 17.10.2005р. № 910, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України) передбачено, що договір про постачання електричної енергії є основним документом, який регулює відносини між постачальником електричної енергії за регульованим тарифом, що здійснює свою діяльність на закріпленій території, і споживачем та визначає зміст правових відносин, прав та обов'язків сторін. Споживання електричної енергії без договору не допускається.

Відповідно до абз. 4 ч. 4 ст. 179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови.

Умови договору про постачання електричної енергії, зазначені у додатку 3 та пунктах 5.5, 5.6 та 5.7 цих Правил, є істотними та обов'язковими для сторін під час укладення договору про постачання електричної енергії.

Згідно п.6.1.3. Типового договору на електропостачання електропостачання споживача може бути обмежено або припинено постачальником з повідомленням споживача на пізніше ніж за три робочих дні у разі, зокрема, несплати споживачем відповідних платежів у терміни, встановлені додатком "Порядок розрахунків".

Пунктом 3 абзацу першого пункту 7.5 Правил встановлено обов'язок постачальника електричної енергії, попередивши споживача не пізніше ніж за три робочих дні, припинити повністю або частково постачання йому електричної енергії, зокрема, у разу несплати рахунків відповідно до умов договорів, наявність яких передбачена Правилами.

При укладанні договору № 8100/34-552 від 26.08.2008р. сторони домовились про включення до договору п.п.3) п.п. 6.1.4 п. 6.1, згідно якого постачальник обмежує або припиняє електропостачання споживача з повідомленням не пізніше ніж за три робочі дні у разі несплати рахунків, відповідно до умов цього Договору, та договорів, укладених між сторонами цього договору, наявність яких передбачена ПКЕЕ, тобто будь-яких рахунків на оплату, які передбачені діючими Правилами користування електричною енергією.

Відповідно до абзацу третього п. 6.11 ПКЕЕ рахунок на оплату електричної енергії, спожитої впродовж звітного розрахункового періоду (остаточний розрахунок), та рахунок на оплату заявленого обсягу споживання електричної енергії на найближчий наступний розрахунковий або планові період (авансовий платіж або попередня оплата) у разі, коли договором про постачання електричної енергії передбачено виставлення рахунків на авансовий платіж або попередню оплату, надаються постачальником електричної енергії одночасно у порядку, передбаченому договором про постачання електричної енергії.

За умовами п. 4 Додатку 3 до Договору „Порядок розрахунків" споживач здійснює повну оплату вартості обсягу використання електричної енергії заявленого на розрахунковий період за формою попередньої оплати.

Так, п.п. 4.1 вказаного Додатку 3 передбачено, що попередня оплата здійснюється не пізніше трьох операційних банківських днів до початку розрахункового періоду у розмірі повної вартості обсягу використання електричної енергії заявленого на цей період.

Остаточний розрахунок здійснюється на підставі самостійно отриманого у постачальника рахунка протягом доби після подання Акту про використану електричну енергію відповідно до даних про фактичне споживання електричної енергії, згідно п. 2.2 цього додатку, або за остаточним рахунком нарахованим згідно п. 2.3 цього додатку, протягом 5 операційних банківських днів з дня отримання рахунку. Під час визначення суми платежу в остаточному розрахунку за поточний розрахунковий період постачальником мають бути враховані суми проведених попередніх платежів за використання електричної енергії в поточному розрахунковому періоді (п. 4.2 Додатку).

Оскільки спірним підпунктом 3 п. п. 6.1.4 п. 6.1 Договору закріплено право постачальника обмежувати або припиняти електропостачання споживача у разі несплати будь-яких рахунків на оплату, які передбачені діючими Правилами користування електричною енергією, то обґрунтовано вбачається, що існуюча чинна редакція Договору передбачає право відповідача обмежувати або припиняти електропостачання у разі несплати споживачем, в тому числі, й рахунку за ще неспожиту електроенергію.

Правові, економічні та організаційні засади діяльності в електроенергетиці, відносини, пов'язані з виробництвом, передачею, розподілом, постачанням і використанням енергії, забезпеченням енергетичної безпеки України визначає Закон України "Про електроенергетику".

Цей Закон є спеціальним законодавчим актом у сфері електропостачання.

Частиною 2 ст. 24 Закону України "Про електроенергетику" встановлено, що енергопостачальними мають право за умови неповної оплати споживачем спожитої електричної енергії обмежити його електроспоживання до рівня екологічної броні електропостачання або за відсутності такої повністю припинити електропостачання споживачу.

Зі змісту наведеної норми вбачається, що право енергопостачальника обмежувати споживачів в електроспоживанні передбачено лише за умови неповної оплати спожитої електроенергії.

Разом з тим, ч. 8 ст. 26 цього ж Закону встановлено обов'язок споживача обмежити власне електроспоживання до рівня екологічної броні електропостачання або повністю припинити електроспоживання у разі неповної оплати саме спожитої електроенергії. Цей обов'язок кореспондується із правом енергопостачальника, закріпленим в частині другій статті 24 Закону України "Про електроенергетику".

Також, за змістом ч. 1 ст. 275 Господарського кодексу України за договором електропостачання споживач зобов'язаний оплатити саме прийняту, тобто спожиту електроенергію.

Отже, Закон України "Про електроенергетику" надає право припиняти електропостачання тільки за умови неповної оплати лише вже спожитої електричної енергії, а ПКЕЕ - і попередньої оплати або авансових платежів.

Тобто, вбачається, що одні й ті ж правовідносини щодо права припинення електропостачання одночасно регулюються декількома нормативно-правовими актами. З одного боку - законом України "Про електроенергетику", з іншого - Правилами користування електричною енергією (ПКЕЕ), затвердженими постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України. Тобто вбачається наявність колізії норм права - неузгодженість поміж нормативно-правовими актами, їх протиріччя по одному й тому ж предмету регулювання, а саме - вони по різному регулюють порядок припинені електропостачання.

Колізія норм права вирішується шляхом вибору того нормативного акту, який повинен бути застосований до конкретного випадку. У разі існування розбіжностей поміж актами, прийнятими різними органами, застосовується акт, прийнятий вищестоящим органом, як такий, що має більшу юридичну силу.

Відповідно до п. 5 постанови Пленуму Верховного Суд України № 9 від 01.11.1996р. "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу (акти Президента Україні постанови Верховної Ради України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти Верховної Ради Автономні Республіки Крим чи рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, акт органів місцевого самоврядування, накази та інструкції міністерств відомств, накази керівників підприємств, установ та організацій тощо) підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і закону.

Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.

У відповідності до п.2 постанови Пленуму Верховного суду України від 18.12.2009р. № 14 "Про судове рішення" якщо є суперечності між нормами процесуального чи матеріального права, які підлягають застосуванню при розгляді справи, то рішення є законним, якщо судом застосовано відповідно до частини четвертої статті 8 ЦПК норми, що мають вищу юридичну силу.

Закони України мають вищу юридичну силу по відношенню до Правил користування електричною енергією, затверджених постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України і, відповідно, повинні бути застосовані в процесі регулювання спірних відносин.

Таким чином, до спірних правовідносин необхідно застосовувати саме Закон України "Про електроенергетику", а Правила користування електричною енергією - лише в тій частині, яка не суперечить Закону.

Суд погоджується з доводами відповідача, що частина 2 ст. 24 Закону України "Про електроенергетику" встановлює лише одну з підстав для припинення електропостачання, і що існують інші умови для припинення електропостачання. Однак, ця підстава, чітко визначена Законом (за умови неповної оплати споживачем вже спожитої електричної енергії) не може уточнюватися, розширятися, звужуватися іншими нижчими за юридичною силою нормативно-правовими актами.

З наведеного вбачається, що обов'язковою умовою, яка надає право енергопостачальнику обмежити споживачу електроспоживання до рівня екологічної броні електропостачання або припинити йому електропостачання, є несплата або неповна оплата останнім рахунків за фактично спожиту електричну енергію.

Таким чином, включення до договору про постачання електричної енергії пункту, який передбачає право постачальника електроенергії обмежити або припинити електропостачання за умови несплати будь-яких рахунків, у тому числі й у разі несплати рахунків, виставлених на оплату авансових платежів за електроенергію, яка буде спожита у заявленому періоді, суперечить наведеним вище положенням чинного законодавства.

Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, яка викладена в постанові від 08.10.2013р.

За приписами статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За встановлених обставин, позовні вимоги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 обґрунтовані, підтверджені належними доказами та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по справі покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 4, 32, 33, 43, 45, 49, 82-85, 116, 117 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити.

Визнати недійсним п.п. 3 п. 6.1.4. ст. 6.1. договору про постачання електричної енергії № 8100/34-552 від 26.08.2008р., укладеного між Публічним акціонерним товариством "ДТЕК Дніпрообленерго" та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "ДТЕК Дніпрообленерго" (49107, м. Дніпропетровськ, вул. Запорізьке шосе, б. 22, код ЄДРПОУ 23359034) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1) 1 218 грн. 00 коп. (одну тисячу двісті вісімнадцять грн.. 00 коп.) витрати по сплаті судового збору.

Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.

Суддя І.А. Рудь

Повне рішення складено -02.03.15р.