Ухвала суду № 42970901, 24.02.2015, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 11-кп/774/320/15 Справа № 200/14548/13-к Головуючий у 1 й інстанції - Чулінін Д. Г. Доповідач - Руських К.Г.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 лютого 2015 року м. Дніпропетровськ

24 лютого 2015 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого, судді Руських К.Г.,

суддів Зайцева В.В., Свідерської Т.А.,

при секретарі Дьоміній А.А.,

за участю прокурора Заворотної О.В.,

потерпілого ОСОБА_2,

адвоката ОСОБА_3,

обвинуваченої ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги старшого прокурора прокуратури Бабушкінського району м. Дніпропетровська Калугіна Є.П., обвинуваченої ОСОБА_6 на вирок Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 13.02.2014р.

Цим вироком:

ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка народилася у с. Калинівка Кіровоградського району й області, громадянка України, раніше проживала по АДРЕСА_1, будучи зареєстрованою на АДРЕСА_2,

була визнана винною та засуджена за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України із застосуванням ч. 1 ст. 69 КК України, до 5 років позбавлення волі.

В апеляційній скарзі прокурор вважає, що вирок суду підлягає скасуванню у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченої, оскільки судом, при призначенні покарання не було враховано низки обставин, а саме того, що ОСОБА_6 не визнала свою вину у скоєному, не відшкодувала завдану шкоду здоров'ю потерпілого.

Також, при призначенні покарання, судом належним чином не враховано схильність обвинуваченої до вчинення нових злочинів та вчинення злочину в стані алкогольного сп'яніння, як обтяжуючу обставину.

Просить вирок суду скасувати та ухвалити новий вирок, яким обвинувачену ОСОБА_6 засудити за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України до покарання у вигляді позбавлення волі строком на 7 років.

В апеляційній скарзі та доповненнях до неї обвинувачена ОСОБА_6 вважає вирок суду незаконним, у зв'язку з істотними порушеннями кримінального процесуального закону, неповнотою судового розгляду, невідповідністю висновків суду, викладених у вироку фактичним обставинам кримінального провадження та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, оскільки кримінальне провадження розглянуто однобічно з обвинувальним нахилом, а судом не були взяті до уваги її доводи, думку захисника ОСОБА_3, доводи потерпілого ОСОБА_7, покази свідка ОСОБА_8 та окрему думку судді Єлисеєвої Т.Ю. Зазначає, що з початку слідства співпрацювала зі слідством, розповідала правду та не змінювала своїх показів.

Просить вирок суду скасувати, перекваліфікувати її дії з ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України на ст. 128 КК України.

В запереченнях на апеляційну скаргу прокурора, обвинувачена ОСОБА_9 зазначає, що з потерпілим ОСОБА_7, який, всупереч твердженню прокурора, що останній є її знайомим, прожили у цивільному шлюбі більш 6-ти років, вели спільне господарство та виховували її сина. Вважає, що враховуючи пом'якшувальні обставини, а саме, що вона раніше не судима, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, має малолітнього сина та матір похилого віку, співпрацю з правоохоронними органами, надання допомоги потерпілому, значно пом'якшуючих ступінь тяжкості скоєного нею злочину, а також дані про її особу дали підстави суду для висновків про те, що для її виправлення достатньо призначити покарання з застосуванням положень ст. 69 КК України. У зв'язку з чим, ОСОБА_6 вважає, що доводи апеляційної скарги прокурора в цій частині є необґрунтованими та не підлягаючими задоволенню.

Згідно вироку суду ОСОБА_6 27 серпня 2013 року близько 11 години в м. Дніпропетровську на території домоволодіння у провулку Стасова, 6, селища "Мирне" в господарській будівлі літньої кухні в обстановці сварки на ґрунті сімейно-побутових неприязних стосунків, реалізуючи умисел, спрямований на заподіяння смерті іншій людині, ОСОБА_6, будучи в стані алкогольного сп'яніння, умисно, протиправно, кухонним ножем, завдала ОСОБА_7 один удар в область грудної клітини, заподіявши тяжке тілесне ушкодження у вигляді небезпечного в цей момент для життя, тим самим ОСОБА_6 виконала усі дії, які вона вважала необхідними для доведення злочину до кінця з настанням смерті потерпілого.

Проте, смерть ОСОБА_7 не настала і злочин не було закінчено з причин вчасно наданої медичної допомоги, які від волі ОСОБА_6 не залежали.

Заслухавши суддю доповідача, прокурора, яка підтримала апеляційну скаргу про скасування вироку та постановленні свого вироку з призначенням покарання у вигляді позбавлення волі строком на 7 років, обвинувачену ОСОБА_6 та її захисника про зміну вироку суду та перекваліфікацію її дій на ст.128 КК України з призначенням покарання, не пов'язаного з позбавленням волі, потерпілого ОСОБА_2, який просив про задоволення апеляції засудженої та не позбавляти її волі, при цьому підтвердив в суді апеляційної інстанції свої покази та покази свідка ОСОБА_8 в суді першої інстанції, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи викладені у апеляціях учасників судового провадження, колегія суддів дійшла до наступного, що апеляції слід залишити без задоволення, а вирок суду без зміни з таких мотивів.

Висновки суду першої інстанції щодо доведеності винуватості обвинуваченої у вчиненні злочину, передбаченого ч.2ст.15,ч.1ст.115 КК України, відповідають фактичним обставинам справи, підтверджуються дослідженими у судовому засіданні доказами, здобутими у відповідності до вимог КПК України і є правильними.

Твердження обвинуваченої та її захисника, а також потерпілого про необхідність перекваліфікації таких дій на ст.128 КК України не ґрунтуються на відповідних доводах та спростовуються викладеними у вироку суду доказами.

Обґрунтовуючи свій висновок, суд правильно послався у вироку, насамперед, на власні показання потерпілого про нанесення обвинуваченою йому саме такого тілесного ушкодження за вказаних ним даних; твердження обвинуваченої, що вона не хотіла вчиняти дії, направлені на позбавлення життя потерпілого, суперечать об'єктивним даним по справі.

Зокрема, суд першої інстанції правильно взяв до уваги показання потерпілого, які узгоджуються з показами свідка ОСОБА_8 та з об'єктивними даними речових доказів про залишення на них слідів, що у тісному зв'язку з медичними даними про характером утворення тілесного ушкодження усуває будь-які сумніви в їх достовірності.

Так, із показів потерпілого ОСОБА_2 у суді слідує, що обвинувачена ОСОБА_6 за кухонним столом ножем різала салат, тримаючи в руці кухонний ніж, повністю повернулась до нього обличчям і, коли він підводився, зробила випад півкроком вперед з розгинанням руки, проштрикнувши його, після чого він впав.

Свідок ОСОБА_8 детально описав місце скоєння злочину, що узгоджується з протоколом огляду місця події і, підтверджуючи показання потерпілого, показав на наближення обвинуваченої до потерпілого, який сидів на стільці у вікна біля кухонного столу, і наступне завдання нею удару озброєною ножем рукою, встромивши ніж майже лезом в грудну клітину в області серця.

Суд правильно вказав у вироку, що добуті відомості про завдання удару стоячи в сидячого потерпілого знаходяться в тісному зв'язку з медичними даними про локалізацію і характер утворення тілесного ушкодження, якій відповідають сліди пошкодження одежі потерпілого і заплямування її його кров'ю та в сукупності з анатомічним розташуванням поранених внутрішніх органів викривають засуджену в обраному способі заподіяння смерті потерпілому, що повністю спростовує заперечення обвинуваченої з цього приводу про непередбачуване завдання удару навмання.

Доводи апелянта, що вона не бажала смерті потерпілому, спростовується викладеними даними у висновку судово-медичної експертизи № 4126е, згідно якого у потерпілого виявлені тілесні ушкодження - проникаюче колото-різане поранення грудної клітини ліворуч ( по навколо-грудинній лінії, на відстані 130см підошовної поверхні стоп та на 2,% см ліворуч від умовної серединної лінії тіла) з ушкодженням внутрішніх органів - серцевої сорочки та правого передсердя, що ускладнилось розвитком гемо перикарду і тампонади серця кров'ю, що небезпечно для життя в момент заподіяння, і завдяки вчасному оперативному лікуванню з ушиванням рани правого передсердя стало можливим відвернення настання смерті потерпілого. За відомостями про виявлення 5,8% алкоголя в крові експертом встановлений тяжкий ступінь інтоксикації потерпілого алкоголем на час події злочину.

Крім того, вказані доводи обвинуваченої також спростовуються підсумком дослідження карти стаціонарного хворого № 8215/497 і огляду потерпілого, в якому експерт також дійшов висновку про спричинення виявленого тілесного ушкодження одним ударом руки людини, озброєною ножем, при цьому потерпілий передньою поверхнею грудної клітини був звернутий до леза ножа, що діяло зверху вниз та спереду назад з силою, достатньою для проникнення у плевральну порожнину, яка виключає самокалічення.

Згідно висновку імунологічної експертизи №№395к та 398к слідує, що кров підсудної ОСОБА_6 та потерпілого ОСОБА_2 належить до однієї групи О ізосерологічної системи АВО.

Оцінивши ці докази в судовому засіданні, місцевий суд, обґрунтовуючи наявність у ОСОБА_6 умислу на вбивство потерпілого правильно послався на те, що завдаючи удар, що припав в область знаходження серця ножем зі значною силою в сукупності із способом поранення внутрішнього життєво важливого органу (основи серця) за характером прикладеної сили удару ножем, все це об'єктивно вказує на безпосередню спрямованість дій винної особи на позбавлення життя потерпілого, що у тісному зв'язку з мотивами скоєного характеризує її суб'єктивне ставлення до наслідків своїх дій, як прямий умисел, а смерть потерпілого не настала за збігу обставин вчасного надання кваліфікованої медичної допомоги.

Відповідно до роз'яснень, що містяться у п.22 Постанови Пленуму Верховного суду України № 2 від 07 лютого 2003 року «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи» для відмежування умисного вбивства від умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого, суди повинні ретельно досліджувати докази, що мають значення для з'ясування змісту і спрямованості злочину, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень, причини припинення злочинних дій. При умисному вбивстві настання смерті охоплюється умислом винного, а в разі заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого, ставлення винного до її настання характеризується необережністю.

Згідно п.26 вказаної постанови, у випадках, коли особа, яка позбавила потерпілого життя чи заподіяла йому тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своїх дій чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення (злочинна самовпевненість), або ж не передбачала можливості настання таких наслідків, хоча повинна була й могла їх передбачити (злочинна недбалість), її дії слід розглядати як убивство через необережність чи заподіяння необережного тяжкого або середньої тяжкості тілесного ушкодження і кваліфікувати відповідно за ст. 119 чи ст. 128 КК.

Зважаючи на характер тілесних ушкоджень та те, що, завдаючи потерпілому удар ножем в область серця, з близької відстані, ОСОБА_6 діяла з прямим умислом, направленим на позбавлення життя потерпілого, однак не змогла довести його до кінця з причин, що не залежали від її волі, оскільки йому була надана своєчасна медична допомога.

Суд першої інстанції перевірив доводи засудженої про надану нею першу допомогу потерпілого до приїзду карети швидкої допомоги, супровід її до лікарні та інші активні дії з догляду потерпілого до оперативного лікування, про добровільну видачу речових доказів і з'явлення до міліції на першу вимогу та обґрунтовано зазначив, що вказані дії свідчать про усвідомлення нею суспільної небезпеки скоєного і щирий осуд винною своїх дій з прагненням залагодити їх наслідки на місці вчинення злочину, що свідчить про дійове каяття засудженої, яке ані прямого умислу, ані кримінальної відповідальності за закінчений замах на умисне вбивство не виключає, при цьому суд обґрунтовано вказав, що просте заперечення ОСОБА_6 умислу на вбивство з огляду на стосунки, які її пов'язували з потерпілим, і визнаний нею мотив, що спонукав до дії, належить розцінювати не більше, як проявом її захисно-установчої поведінки.

Колегія суддів вважає, що винуватість ОСОБА_6 доведена повністю, а її дії правильно кваліфіковано за ч.2 ст.15.ч.1 ст. 115 КК України, оскільки вона вчинила закінчений замах на умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині а її доводи в апеляційній скарзі про перекваліфікацію її дій на ст.128 КК України спростовуються вказаними у вироку доказами, яким суд першої інстанції дав належну оцінку.

Відповідно до ст.65 КК України обвинуваченій призначено покарання з врахуванням ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, даних про особу обвинуваченої, яка характеризується за місцем постійного проживання позитивно, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, займалась суспільно-корисною працею.

Суд обгрунтовно прийшов до висновку, що зважаючи на вік обвинуваченої ОСОБА_6, за характером вчиненого злочину та стосунків з потерпілим, споживання спиртних напоїв у встановленій конкретній життєвій ситуації не мало значення фактора з підвищеною криміногенною ситуацією та істотно на ступені суспільної небезпечності застосованого нею насильства не позначилося, на підставі чого вчинення злочину в стані алкогольного сп'яніння обтяжуючою її покарання обставиною суд першої інстанції визнати не міг. Разом з тим, дійове каяття ОСОБА_6 на місці події, її активне сприяння розкриттю злочину суд відніс до обставин, які пом'якшують покарання.

Враховуючи думку потерпілого, особу ОСОБА_6, її майновий та сімейний стан, ситуаційно-особистності мотиви, що спонукали обвинувачену до вчинення цього злочину, суд визначив строк покарання нижче від найнижчої мети відповідно до ч.1 ст.69 КК України.

Колегія судів, враховуючи прохання потерпілого в суді апеляційної інстанції, погоджується з таким висновком суду.

За таких даних апеляційні скарги прокурора та обвинуваченої ОСОБА_6 слід залишити без задоволення, а вирок суду без зміни.

Керуючись ст.ст. 404,405,407 КПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційні скарги старшого прокурора прокуратури Бабушкінського району м. Дніпропетровська Калугіна Є.П., обвинуваченої ОСОБА_6 залишити без задоволення, а вирок Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 13.02.2014року щодо ОСОБА_6 - без зміни.

Ухвала набирає чинності з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 3 місяців з дня її проголошення,а засудженою у той же строк з дня отримання копії ухвали апеляційного суду.

Судді: