Постанова № 42969093, 03.03.2015, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" березня 2015 р. Справа № 922/3190/14

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Істоміна О.А., суддя Барбашова С.В., суддя Білецька А.М.

при секретарі Полубояриній Н.В.

за участю представників сторін:

позивача - Романова В.О., за довіреністю вх.№КН-09/15 ZFJ від 06.01.2015

відповідача - Плесюк Н.С., за довіреністю №01юр/601 від 05.03.2014

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Дочірнього підприємства "Кюне і Нагель", смт.Гостомель (вх. №4369 Х/3-10) на рішення господарського суду Харківської області від 14 листопада 2014 року по справі №922/3190/14

за позовом Дочірнього підприємства "Кюне і Нагель", смт. Гостомель

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дослідний завод "ГНЦЛС", м. Харків

про стягнення 62725,01 грн..,-

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 14.10.2014 по справі №922/3190/14 (суддя Присяжнюк О.О.) в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з вказаним рішенням, позивач - Дочірнє підприємство "Кюне і Нагель", звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 14.10.2014 по справі №922/3190/14 та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування апеляційної скарги скаржник посилається на те, що рішення суду першої інстанції є необґрунтованим, винесеним з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Товариства з обмеженою відповідальністю "Дослідний завод "ГНЦЛС" через канцелярію Харківського апеляційного господарського суду надало відзив на апеляційну скаргу (вх.12763 від 28.01.2015), в якому проти доводів, викладених в апеляційні скарзі заперечує, вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції прийняте з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, із всебічним дослідженням всіх обставин справи, просить рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши в судовому засіданні пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статті 101 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів визначила наступне.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 18.01.2013 між Дочірнім підприємством "Кюне і Нагель" (експедитор - позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Дослідний завод "ГНЦЛС" (клієнт - відповідач у справі) був укладений договір транспортного експедирування за №КН34FA, відповідно до пункту 2.1 якого клієнт доручає, а експедитор зобов'язується за плату і за рахунок клієнта надати транспортно-експедиційне обслуговування, відповідно до узгоджених сторонами заявок.

У відповідності до пункту 3.2.5 договору клієнт зобов'язується оплачувати рахунки експедитора на умовах, передбачених даним договором та в розмірі, погодженому в заявках, а також суми штрафів, додаткових послуг із зберігання, що виставили внаслідок неналежного виконання клієнтом своїх зобов'язань.

Умовами договору (пунктом 4.1) контрагенти визначили, що платежі та взаємні розрахунки за виконання доручення клієнта виконуються відповідно до виставленого рахунку. Рахунки експедитора підлягають оплаті протягом 10 (десяти) календарних днів з моменту виставленого рахунка (п.4.2 договору).

Пунктом 4.5 договору, визначено, що розрахунок здійснюється шляхом банківського переказування коштів у національній грошовій одиниці України на поточний рахунок експедитора.

Умовами пункту 6.1.1 договору передбачено, що сторони несуть взаємну відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим договором відповідно до його умов, а у випадках, не врегульованих даним договором - відповідно до чинного законодавства України та міжнародних конвенцій.

Сторони несуть наступну відповідальність, зокрема, у випадку затримки розрахунків, клієнт сплачує експедитору пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день затримки оплати. У випадку затримки клієнтом оплати суми рахунка експедитора більше, ніж на 10 календарних днів, клієнт сплачує експедитору прострочену суму з урахуванням 15% річних. Штрафні санкції підлягають нарахуванню до моменту погашення клієнтом заборгованості (пункт 6.3.4 договору).

На виконання умов договору та заявок відповідача від 20.01.2014 за №КН-54FA та від 28.01.2014 за №КН-54FA, позивачем було організовано та здійснено комплекс робіт пов'язаних з транспортно-експедиційним обслуговуванням вантажу відповідача за відповідними маршрутами, а саме: м. Київ - м. Тбілісі, м. Київ - м. Ташкент, м. Київ - м. Алма-Ата, що підтверджується авіавантажними накладними на вантаж (а.с.16-18, том 1).

Згідно рахунку-фактури № 1083327 від 31.01.2014, №1083321 від 31.01.2014, №1083320 від 31.01.2014 загальна вартість наданих позивачем послуг відповідачу за договором №KH 34 FA від 18.01.2013 складає 50434,62 грн.

Відповідач в порушення умов договору зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати за надані послуги по організації перевезення вантажу позивачу не сплатив, внаслідок чого у останнього утворилась заборгованість у сумі 50434,62 грн.

З метою досудового регулювання спору на адресу відповідача рекомендованим поштовим відправленням позивачем було направлено претензію (вих.№КН-87/14 ZFJ) від 12.03.2014 про сплату заборгованості, що утворилась внаслідок не своєчасного виконання останнім зобов'язань за договором.

Враховуючи, що відповідачем не вчинено жодних дії по погашенню суми заборгованості, яка утворилась через неналежне виконання останнім умов договору, позивач змушений був звернутися до господарського суду для відновлення своїх порушених прав і інтересів.

Господарський суд, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, виходив з того, що позивач зобов'язання за договором № КН-34FA від 18.01.2013 належним чином не виконав, вантаж був доставлений одержувачам із надлишком або не в повному обсязі, що є порушенням норм статей 525, 526, 629 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України.

Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи, враховуючи підстави та предмет позову, колегія суддів не погоджується з таким висновком господарського суду першої інстанції зважаючи на наступні підстави.

З огляду на статтю 509 Цивільного кодексу України вбачається, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

У відповідності до пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України договір - є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Договір - це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. До зобов'язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов'язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який правочин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов'язань.

Укладення договору згідно статті 11 Цивільного Кодексу України, породжує виникнення цивільних прав та обов'язків, до яких слід застосовувати положення Господарського Кодексу України як спеціального акту законодавства.

У відповідності до абзацу 2 пункту 1 статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

У відповідності до статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Дослідивши умови договору, на підставі якого виникло взаємне зобов'язання сторін, колегія суддів вважає, що даний договір за своєю правовою природою є договором з надання послуг по перевезенню вантажу.

Частиною 1 статті 901 Цивільного Кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Загальні положення про перевезення викладені в статті 908 Цивільного Кодексу України, відповідно до котрої перевезення вантажу здійснюється за договором перевезення. Частиною першою статті 909 Цивільного Кодексу України передбачено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довіреній їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення і видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві0, а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Згідно з частиною 4 статті 306 Господарського Кодексу України транспортна експедиція є допоміжним видом діяльності, пов'язаною з перевезенням вантажу.

Відповідно до статей 929 Цивільного Кодексу України та 316 Господарського Кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. За цим договором може бути встановлений обов'язок експедитора укладати від свого імені договір перевезення вантажу, забезпечувати відправку і одержання вантажу, а також виконання інших зобов'язань, пов'язаних із перевезенням.

Відповідно до статті 14 Цивільного Кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором. Зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного Кодексу України)

Нормами статті 629 Цивільного Кодексу України встановлюється, що договір є обов'язковим до виконання сторонами, а отже умови договору, укладеного між сторонами є юридично обов'язковими.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного Кодексу України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином, в силу вище зазначеного вбачається, що договірні зобов'язання є обов'язковими для виконання сторонами у порядку та у строк, визначений відповідним договором.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

З умов договору вбачається, що сторони обумовили, що платежі та взаємні розрахунки за виконання доручення клієнта виконуються відповідно до виставленого рахунку. Рахунки експедитора підлягають оплаті протягом 10 (десяти) календарних днів з моменту виставленого рахунка (п.4.1, 4.2 договору).

Статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 612 Цивільного Кодексу України).

У відповідності до частини 1 статті 614 Цивільного кодексу України вбачається, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

При цьому, відсутність своєї вини відповідно до частини 2 статті 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Доказів на підтвердження сплати заборгованості у розмірі 50434,62 грн. відповідачем суду не надано. Факт наявності боргу у відповідача перед позивачем за договором в сумі 50434,62 грн., у відповідності до положень договору є таким, що настав.

Положенням Закону України «Про транспортно - експедиторську діяльність» встановлено, що експедитори надають клієнтам послуги відповідно до вимог законодавства України та держав, територією яких транспортуються вантажі, згідно з переліком послуг, визначеним у правилах здійснення транспортно - експедиторської діяльності, а також інші послуги, визначені за домовленістю сторін у договорі транспортного експедирування.

Статтею 9 Закону України «Про транспортно - експедиторську діяльність» встановлено, що підтвердженням витрат експедитора є документи (рахунки, накладні тощо), видані суб'єктами господарювання, що залучалися до виконання договору транспортного експедирування, або органами влади.

Перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні. Такими документами можуть бути: авіаційна вантажна накладна (Air Waybill); міжнародна автомобільна накладна (CMR); накладна СМГС (накладна УМВС); коносамент (Bill of Lading); накладна ЦІМ (СІМ); вантажна відомість (Cargo Manifest); інші документи, визначені законами України.

Факт надання послуги експедитора при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.

При цьому, згідно з Конвенції про уніфікацію деяких правил міжнародних повітряних перевезень від 28.05.1999, до якої Україна приєдналась у 17.12.2008 авіавантажна накладна або квитанція на вантаж, до доведення протилежного, є достатнім свідченням укладення договору, прийняття вантажу та умов перевезення, зазначених у них. Будь-які відомості в авіавантажній накладній або в квитанції на вантаж про вагу, розміри та упаковку вантажу, а також про кількість місць, до доведення протилежного, є достатнім свідченням повідомлених даних; дані про кількість, об'єм та стан вантажу не є доказом проти перевізника, за винятком тих випадків, коли ним проведена перевірка цих даних у присутності вантажовідправника із зазначенням цього в авіавантажній накладній чи в квитанції на вантаж, або коли вони стосуються очевидного стану вантажу (стаття 11).

Тобто, авіанакладні, які додані до матеріалів справи, є прямим доказом надання послуг експедитором, а саме - Дочірнім підприємством "Кюне і Нагель", які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення - м. Київ до пунктів призначення - м. Тбілісі, м. Ташкент та м. Алма-Ата, де в подальшому вантаж був отриманий одержувачем.

Як зазначено у статті 18 Конвенції про уніфікацію деяких правил міжнародних повітряних перевезень від 28.05.1999, до якої Україна приєдналась у 17.12.2008 перевізник несе відповідальність за шкоду, заподіяну у випадку знищення, утрати або пошкодження зареєстрованого багажу, лише за умови, що випадок, який став причиною знищення, утрати або пошкодження багажу, мав місце на борту повітряного судна або тоді, коли перевізник був відповідальним за збереження зареєстрованого багажу.

Зі змісту переписки Дочірнього підприємства "Кюне і Нагель" з працівником Міжнародних авіаліній України (а.с.19-20), вбачається, що вантаж за авіанакладною №566-12640095 був виданий в аеропорту Алма-Ата одержувачу 11.02.2014 у відповідності до заявлених місць у авіанакладній.

Більш того, у листі від 07.04.2014 за № 9.5.2-191, адресованому компанії Дочірнє підприємство "Кюне і Нагель", представник компанії Міжнародні авіалінії України підтверджує, що вантаж за номером авіанакладної №56612640084 був доставлений в аеропорт Тбілісі 02.02.2014 рейсом PS 515 в кількості 162 місць 329,10 кг.

Колегія суддів констатує, що відповідач не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача та підтверджували заперечення проти позовних вимог. Наявний в справі експертний висновок Торгово-промислової палати Східно-Казахстанської області республіки Казахстан за №370 від 26.02.2014 не є належним доказом, та не може бути підставою для покладення на позивача відповідальності за нестачу вантажу через те, що дана експертиза проводилась не судово-експертною установою, а експерт, який безпосередньо проводив дану експертизу про кримінальну відповідальність за дачу незаконного висновку не попереджувався.

З огляду на встановлене, колегія суддів констатує, що факт наявності основного боргу у відповідача перед позивачем в сумі 50434,62 грн. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, а відтак, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача основної заборгованості за договором на транспортне обслуговування визнаються судом апеляційної інстанції обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Оскільки порушення зобов'язання за договором підтверджується матеріалами справи, у позивача є всі правові підстави вимагати стягнення із зобов'язаного контрагента штрафних санкцій.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з частиною 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

При цьому статтею 549 Цивільного кодексу України поряд із визначенням неустойки закріплює дефініції понять «штраф» та «пеня». Аналіз положень цієї статті дає підстави для висновку, що «неустойка» є родовим, а «штраф» і «пеня» - видовими щодо неї поняттями.

Для пені, як різновиду неустойки, характерним є те, що вона обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення зобов'язання (частина 3 статті 549 Цивільного кодексу України).

Умовами пункту 6.3.4 договору передбачено, що у випадку затримки розрахунків, клієнт сплачує експедитору пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день затримки оплати

За змістом частини 2 статті 343 Господарського Кодексу України вбачається, що платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до пункту 2.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» за приписом статті 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» та частини другої статті 343 Господарського кодексу України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки.

У відповідності до вимог частини 6 статті 231 Господарського кодексу України - штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Така позиція узгоджується з викладеним у пункті 2.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 - сторони можуть домовитися про збільшення або зменшення встановленого законом розміру пені, зазначивши про це в договорі, за винятком випадків, коли згідно із законом зміна розміру штрафних санкцій за погодженням сторін не допускається (абзац третій частини другої статті 551 Цивільного кодексу України, частина перша статті 231 Господарського Кодекс України).

Таким чином, наведені законодавчі приписи та установлені фактичні дані щодо невиконання відповідачем взятих на себе зобов'язань по оплаті поставленого товару у розмірі та у строк, встановлений договором, дають підстави для висновку суду про правомірність позовних вимог щодо стягнення на користь позивача пені.

Позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача пеню в розмірі 3563,59 грн. за невиконання договірних зобов'язань.

Колегія суддів, з урахуванням вимог частини 6 статті 232 Господарського Кодексу України, здійснивши перерахування суми пені, дійшла висновку щодо правомірності стягнення з відповідача суми пені в розмірі 3563,59 грн.

Згідно статтею 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір відсотків.

Як встановлено у п. 6.3.4 договору у випадку затримки клієнтом оплати суми рахунка експедитора більше, ніж на 10 календарних днів, клієнт сплачує експедитору прострочену суму з урахуванням 15% річних.

Наслідки прострочення боржником (відповідачем) грошового зобов'язання у вигляді 15% річних (за умовами договору) та збитків від інфляції виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція.

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97 р.

Згідно зазначеного листа, а також Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення заборгованості. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.

З огляду на встановлене, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача 5721,45 грн. інфляційних втрат та 15% річних в сумі 3005,35 грн. підлягають задоволенню.

Враховуючи те, що позивачем у суді апеляційної інстанції доведено факт порушення своїх законних прав та інтересів з боку відповідача, а також правових підстав для виконання відповідачем зобов'язань з оплати за договором № КН-34FA від 18.01.2013, колегія суддів вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що при прийнятті рішення місцевий господарський суд неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, а висновки викладені у рішенні місцевого господарського суду не відповідають обставинам справи, через що рішення господарського суду Харківської області від 14.11.2014 по справі №922/3190/14 підлягає скасуванню, а апеляційна скарга Дочірнього підприємства "Кюне і Нагель" - задоволенню, з віднесення на відповідача витрат позивача по сплаті судового збору за подачу позову та апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 43, 44, 49 99, 101, п. 2 ст. 103, п. 1, 3 ст. 104, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Дочірнього підприємства "Кюне і Нагель", смт. Гостомель задовольнити.

Рішення господарського суду Харківської області від 14 листопада 2014 року по справі №922/3190/14 скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги Дочірнього підприємства "Кюне і Нагель" смт. Гостомель в повному обсязі.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Дослідний завод "ГНЦЛС" (61057, Україна, м. Харків, вул. Воробйова, 8, код ЄДРПОУ 33338513, р/р 26005962505353 в ПАТ «ПУМБ», м. Донецьк, МФО 334851) на користь Дочірнього підприємства "Кюне і Нагель" (08290, Київська область, смт. Гостомель, вул. Садова, 26а, код ЄДРПОУ 05766356, п/р 260090010051832 в ПАТ «Укрсоцбанк», МФО 30023) грошові кошти в сумі 62725,01 грн., з яких: сума основного боргу - 50434,62 грн., пеня - 3563,59 грн., 15 % річних - 3005,35 грн. та 5721,45 грн. інфляційного збільшення суми заборгованості.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Дослідний завод "ГНЦЛС" (61057, Україна, м. Харків, вул. Воробйова, 8, код ЄДРПОУ 33338513, р/р 26005962505353 в ПАТ «ПУМБ», м. Донецьк, МФО 334851) на користь Дочірнього підприємства "Кюне і Нагель" (08290, Київська область, смт. Гостомель, вул. Садова, 26а, код ЄДРПОУ 05766356, п/р 260090010051832 в ПАТ «Укрсоцбанк», МФО 30023) витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви в розмірі 1827,00 грн. та 913,50 грн. за подання апеляційної скарги.

Доручити господарському суду Харківської області видати відповідні накази.

Постанова може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання судовим рішенням апеляційного господарського суду законної сили.

Повний текст постанови складено 05 березня 2015 року.

Головуючий суддя Істоміна О.А.

Суддя Барбашова С.В.

Суддя Білецька А.М.