Ухвала суду № 42967229, 02.02.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 лютого 2015 року м. Київ К/800/15245/14

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого Ланченко Л.В.

суддів Пилипчук Н.Г.

Цвіркуна Ю.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу

Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області

на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 09.01.2014

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 25.02.2014

у справі № 816/7028/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Зерноторгівельна компанія Королекс-Україна»

до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 09.01.2014, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 25.02.2014, позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у м.Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області від 26.11.2013 №0001042301, яким збільшено суму грошового зобов?язання в загальному розмірі 393741 грн., у т.ч. за основним платежем в розмірі 262494 грн. та за штрафними санкціями в розмірі 131247 грн.; від 26.11.2013 №0001032301, яким збільшено суму грошового зобов?язання в загальному розмірі 25493,87 грн., у т.ч. за основним платежем в розмірі 20395,1 грн. та за штрафними санкціями на 5098,77 грн.

У справі відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача, у яких ставиться питання про скасування рішення суду першої та апеляційної інстанції та прийняття нового рішення про відмову в позові, з підстав невірного застосування норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши під час попереднього судового засідання повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судових рішеннях, в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Відповідачем проведено виїзну планову документальну перевірку ТОВ «Зерноторгівельна компанія Королекс - Україна» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2012 року по 31 грудня 2012 року, за результатами якої складено акт від 08 листопада 2013 року №1629/22.01.16-01.09/33404679.

За висновками акта перевірки, позивачем допущено порушення вимог:

- пункту 44.1 статті 44, підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14, пункту 138.2, підпункту 139.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України, Наказу ДПС України від 05 липня 2012 року №575 «Про затвердження Узагальнюючої податкової консультації щодо врахування від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток», в результаті чого занижено податок на прибуток за період з 01 січня 2012 року по 31 грудня 2012 року в сумі 44102 грн.;

- підпункту 198.1, пункту 198.3, пункту 198.6 статті 198 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість всього в сумі 262494 грн.

На підставі акта перевірки прийнято оспорювані податкові повідомлення-рішення від 26.11.2013 №0001042301, яким збільшено суму грошового зобов?язання з податку на додану вартість в загальному розмірі 393741 грн., у т.ч. за основним платежем в розмірі 262494 грн. та за штрафними санкціями в розмірі 131247 грн.; від 26.11.2013 №0001032301, яким збільшено суму грошового зобов?язання з податку на прибуток приватних підприємств в загальному розмірі 55127,5 грн., у т.ч. за основним платежем в розмірі 44102 грн. та за штрафними санкціями на 11025,5 грн.

Суди попередніх інстанцій, задовольняючи позовні вимоги, виходили з того, що господарські операції з придбання позивачем у ТОВ «НВП Промтехсінтез» товарно-матеріальних цінностей підтверджується видатковими та податковими накладними, виданими платником ПДВ, що давало право позивачу на формування на їх підставі валових витрат та податкового кредиту, а також відсутності підстав, з якими закон пов?язує настання наслідків нікчемності угоди, передбачених ст.215 ЦК України.

Згідно пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати, які беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно з абзацом першим пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати валові витрати за наслідками реальних господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Згідно пп.14.1.181 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Відповідно до п.198.1, п.198.3 ст.198 цього Кодексу, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт і послуг), вартість яких відноситься до складу витрат виробництва (обігу). Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.11 ст.201 Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до п.201.10 ст.201 цього Кодексу, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Виходячи з аналізу вищенаведених норм, право на податковий кредит з податку на додану вартість виникає в результаті придбання товарів і послуг з метою використання в господарській діяльності. Для підтвердження правомірності формування платником податків податкового кредиту, окрім встановлення дотримання таким платником вимог законів, необхідно встановити реальність здійсненої господарської операції з придбання товару, тобто така операція має бути не тільки документально оформленою, а й повинна об'єктивно призвести до зміни складу активів платника податків. В основі будь-якої реальної господарської операції має лежати економічна мета, тобто бажання платника податків приростити активи за допомогою досягнення господарського ефекту.

У податковому обліку понесені витрати на придбання робіт мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення, тобто первинними документами, що містять інформацію про фактичні господарські операції, розкривають їх зміст та обсяг.

Судами попередніх інстанцій в зазначеному аспекті оцінено документи, надані платником податків на підтвердження свого права на податковий кредит та формування витрат.

Зокрема, досліджено умови договору поставки № 2608/2011 від 26 серпня 2011 року укладеного з ТОВ «НВП Промтехсінтез», видані останнім податкові накладні, видаткові накладні, встановлено що поставка товару в асортименті здійснена транспортом контрагента, що підтверджується відповідними товарно-транспортними накладними, оплата за поставлений товар здійснена у повному обсязі, шляхом безготівкових розрахунків, що підтверджується карткою рахунку позивача. Податкові накладні зареєстровані в реєстрі отриманих та виданих податкових накладних.

Товар та його асортимент відповідає меті здійснених видів діяльності позивача, фактів які б ставили під сумнів реальність здійснення господарської операції судом не встановлено. У зв'язку з чим, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що позивачем правомірно включено суму податку на додану вартість в розмірі 262493,70 грн. до складу податкового кредиту за відповідний період (січень 2012 року) та відображено у податковій декларації з податку на додану вартість, а витрати по придбанню товару віднесено до складу витрат, які враховуються для визначення об?єкта оподаткування податком на прибуток.

За умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків - покупця, будь-які порушення постачальниками товарів (робіт, послуг) правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на валові витрати чи податковий кредит.

Платник податків (покупець товару) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням постачальниками товарів (робіт, послуг) вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів. Такий платник не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію.

Не надано відповідачем і доказів нікчемності вищезазначеного правочину, оскільки наявність умислу та обставини щодо виконання угод, стосовно дійсності яких виник спір, сходять до предмету доказування в судовому процесі, зокрема, до таких доказів належить обвинувальний вирок, який набрав законної сили, що підтверджував би факт ухилення від сплати податків конкретними посадовими особами суб'єктів господарської діяльності за наслідками виконання оспорюваних угод. Однак доказів постановлення вироків, які б містили в собі встановлені судом об'єктивні дані про нікчемність оспорюваних угод відповідачем не надано.

Доводи податкового органу, які наведені ним в касаційній скарзі, не можуть бути підставою для скасування постановлених по справі рішень судів попередніх інстанцій.

Враховуючи наведене, висновки суду першої та апеляційної інстанції ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права, підстав для їх скасування, з мотивів викладених в касаційній скарзі, не вбачається.

Керуючись ст. ст. 220-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області відхилити, а постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 09.01.2014 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 25.02.2014 залишити без змін.

Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-238 КАС України.

Головуючий Л.В.Ланченко

Судді Н.Г.Пилипчук

Ю.І.Цвіркун