Ухвала суду № 42966249, 24.02.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 810/4354/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Лапій С.М. Суддя-доповідач: Шостак О.О.

У Х В А Л А

Іменем України

24 лютого 2015 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Шостака О.О.,

суддів: Мамчура Я.С., Желтобрюх І.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві, без фіксування технічними засобами, в порядку ст. 41 КАС України, апеляційну скаргу Миронівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київської області на постанову Київського окружного адміністративного суду від « 07» жовтня 2013 року у справі за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства «Миронівський завод по виготовленню круп та комбікормів» до Миронівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київської області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень рішень,-

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Миронівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київської області у якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення рішення від 17.06.2013 № 0001542201, №0001552201, №0001522201 та №0001532201.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 07.10.2013 року адміністративний позов було задоволено.

Не погоджуючись із прийнятими судовими рішеннями, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду від 07.10.2013 року та прийняте нове рішення, яким відмовити в задоволені позову в повному обсязі. Свої вимоги обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу Миронівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київської області - залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 07.10.2013 року - без змін, виходячи із наступного.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як було встановлено судом першої інстанції, у період з 30.05.2013 по 31.05.2013 посадовими особами Миронівської МДПІ проведено документальну невиїзну позапланову перевірку ПАТ «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів» щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ТОВ «Влада Інк» за період з 01.03.2011 по 31.03.2011.

За результатами перевірки складено Акт від 31.05.2013 № 200/22-011/00951770 (надалі - Акт перевірки), згідно якого встановлено порушення позивачем вимог:

- ст.ст. 134, 135, 138, 139 ПК України, ч. 1 ст. 203, ч.1 ст.207, ст. 215 , п 1 ст. 216, ст. 228, 662, 655, 656 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах при придбанні товарів (робіт, послуг), відсутність об'єкту оподаткування, встановлено неправомірність формування валових витрат, що призвело до їх завищення за квітень 2011 року в сумі 829 596 грн. 50 коп., що призвело до заниження податку на прибуток за І квартал 2011року в сумі 207 399,13 грн.;

- п. 201.6 ст. 201, ст. 185, ст. 186, ст. 187, ст. 188, ст. 200 ПК України, ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст.207, ст. 215 , п 1 ст. 216, ст. 228, 662, 655, 656 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах при придбанні товарів (робіт, послуг), відсутність об'єкту оподаткування, встановлено неправомірність формування податкового кредиту за березень місяць 2011 року в сумі 165 919,30 грн.

Висновки податкового органу про заниження суми податкових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість ґрунтуються на порушенні позивачем встановленого порядку формування податкового кредиту за операціями з придбання товарів у ТОВ «Влада Інк» та безпідставне віднесення позивачем до витрат, витрат на придбання товарів у вищевказаного контрагента, які ґрунтуються на інформації, отриманої відповідачем від Каховської ОДПІ від 23.12.2011 № 642/23-8/36922673.

На підставі Акту перевірки Миронівською ОДПІ ГУ Міндоходів Київської області прийнято:

- податкові повідомлення-рішення від 17.06.2013 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств № 0001542201 на 311 098,69 грн., з яких 207 399,13 грн. основного платежу та 103 699,56 грн. - штрафних санкцій, податкове повідомлення-рішення № 0001552201, яким визначено зобов'язання зі сплати 41 165,51 грн. штрафних санкцій;

- податкові повідомлення-рішення від 17.06.2013 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість №0001522201 на 248 878,95 грн., з яких 165 919,30 грн. - основного платежу та 82 959,65грн. - штрафних санкцій, податкове повідомлення-рішення № 0001532201, яким визначено зобов'язання зі сплати 33 228,27 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Не погоджуючись із вищевикладеними обставинами, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.

Київський окружний адміністративний суд прийшов до висновку про необхідність задовольнити позов.

Колегія суддів погоджується з даним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Як встановлено судом, між ПАТ «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів» (покупець) і ТОВ «Влада Інк» (постачальник) укладено договір поставки від 14.01.2011 № 31/10 (далі - договір № 31/10).

За вказаним договором постачальник бере на себе зобов'язання передати у власність покупця товар - олію соняшникову на умовах СІР відповідно до міжнародних правил «Інкотермс 2000» («Incoterms 2000»), а покупець - прийняти і оплатити вартість товару (підпункт 1.1 договору № 31/10).

ТОВ «Влада Інк» зареєстроване як юридична особа 09.03.2010 Виконавчим комітетом Каховської міської ради Херсонської області.

Згідно наявної в матеріалах справи фотокопії Довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців серії АБ №163700 вказана юридична особа здійснює наступні види господарської діяльності: посередництво в торгівлі сільськогосподарською сировиною, оптова торгівля молочними продуктами, яйцями, олією, тваринним маслом та жирами.

У березні 2011 року позивачем придбано у ТОВ «Влада Інк» товар - олію соняшникову.

Придбання товарів здійснювалось на підставі договору поставки від 14.01.2011 №31/10 та на підставі рахунків-фактур, що виписувались ТОВ «Влада Інк».

Оплата за придбаний товар здійснювалась позивачем у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на рахунки постачальника.

Так, у березні 2011 року ТОВ «Влада Інк» виставлено позивачу для оплати рахунки-фактури на загальну суму 1 078 915,80 грн., які оплачені у березні - квітні 2011 року.

Також, згідно наявних в матеріалах справи фотокопій видаткових накладних ТОВ «Влада Інк» поставило реалізовано позивачу товар (олію соняшникову) на загальну суму 1 078 915,80 грн.

В ціні даного товару позивачем сплачено суми податку на додану вартість.

Поставка і транспортування товарів здійснювалась за рахунок ТОВ «Влада Інк» на склади позивача, що розташовані за місцезнаходженням відокремленого підрозділу позивача «Миронівський м'ясопереробний завод «Легко» ПАТ «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів», факт поставки товару оформлювався видатковими накладними, що підписувались уповноваженими особами позивача та постачальника.

Факт поставки товару також підтверджується наявними в матеріалах справи фотокопіями товарно-транспортних накладних, складених уповноваженими особами автотранспортних підприємств ТОВ «Влада Інк» та позивача, сертифікатами відповідності на поставлений товар, а також актами списання матеріалів (придбаного товару), що використані у виробництві готової продукції.

На підтвердження розрахунків між сторонами та сплати сум податку на додану вартість у складі ціни товару за вказаними господарськими операціями позивач отримав від ТОВ «Влада Інк» три податкових накладних на загальну суму 1 078 915,80 грн. у тому числі ПДВ - 179 819, 30 грн., що відображено у реєстрі отриманих податкових накладних та відповідає даним додатку 5 до Податкових декларацій з податку на додану вартість.

З даних Акта перевірки розрахунків розміру податкових зобов'язань, визначених на підставі оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, судом встановлено, що у березні 2011 року позивач включив до складу податкового кредиту та заявив до бюджетного відшкодування з податку на додану вартість кошти у сумі 179 819,30 грн., що підтверджені податковими накладними від 08.03.2011 №3 (на суму 58 724,50 грн.), від 16.03.2011 № 8 (на суму 63 104,13 грн.), від 30.03.2011 №12 (на суму 57 990,67 грн.).

Відповідно до ст. 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Згідно ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Як зазначено вище, рішення про зменшення позивачу суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість прийнято податковим органом у зв'язку з включенням до складу податкового кредиту сум податку, сплачених позивачем Товариству з обмеженою відповідальністю «Влада Інк» у складі ціни придбання товару на підставі правочинів, які податковий орган вважає нікчемними. При цьому, висновок про нікчемність правочину ґрунтується на твердженнях про безтоварність господарської операції, відсутністю наміру учасників правочину досягти реальних правових наслідків, а також оцінкою ланцюга постачання товару.

Відповідно до ст.ст. 11, 71 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Як встановлено судом, факт поставки товарів позивачу ТОВ «Влада Інк» та оплата їх вартості підтверджується документально, господарські операції належним чином відображено у бухгалтерському і податковому обліку позивача та його податковій звітності; право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість підтверджується податковими накладними.

Отже, висновок податкового органу про нікчемність правочинів, укладених між позивачем і ТОВ «Влада Інк», є безпідставним.

Також, судом встановлено, що вказані первинні документи містять усі необхідні реквізити, для надання їм юридичної сили та доказовості. Усі вони виписані контрагентом позивача, скріплені печатками сторін. Доказів, які б вказували на недійсність чи підробку первинних документів або їх невідповідність нормативно-правовим актам відповідач суду не надав.

Крім цього, Акт перевірки не містить жодних посилань на те, що установчі документи, свідоцтво про державну реєстрацію та свідоцтво платника податку на додану вартість ТОВ «Влада Інк» були скасовані чи визнані недійсними за рішенням суду, як на дату укладання чи виконання договорів, так і на дату складання податкових накладних.

Отже, на час здійснення господарських операцій та видання податкових накладних, контрагент позивача був платником податку на додану вартість, який зареєстрований відповідно до положень ст. 183 ПК України.

Статус позивача та його контрагента станом на час здійснення вказаної господарської операції, як платників ПДВ, не заперечувався податковим органом.

Відповідач не заперечував та не спростував той факт, що податкові накладні, виписані контрагентом позивача, за формою та змістом відповідають вимогам ст. 201 ПК України і наказу ДПА України від 21.12.2010 № 969 «Про затвердження форми Податкової накладної та Порядку її заповнення», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29.12.2010 за №1401/18696.

Згідно п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше, або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 201.10 ПК України податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

З викладеного слідує, що право платника податку на формування податкового кредиту пов'язано з виникненням визначеної законом події та наявністю належним чином оформленого документу, який засвідчує суму сплаченого (нарахованого) податку на додану вартість по дійсній операції, пов'язаній з господарською діяльністю платника податку.

Оскільки на виконання умов договору купівлі-продажу позивачем від ТОВ «Влада Інк» після передачі товару отримані належним чином оформлені податкові накладні, в ході перевірки жодних правопорушень в діях позивача відповідачем не виявлено, тому сума податкового кредиту позивачем сформовано правомірно.

Наявність господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), призначених для використання у власній господарській діяльності платника податків, є визначальною умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту та витрат.

Як зазначено вище, податкові зобов'язання визначено позивачу у зв'язку з формуванням податкового кредиту за рахунок сум податку, сплачених контрагенту у складі вартості придбаних товарів, а також віднесенням до складу витрат, витрат на придбання цих товарів. Оскільки, на думку податкового органу, товари фактично не поставлялись, а учасниками правочину переслідувалась мета мінімізації податкових зобов'язань, угода є нікчемною або безтоварною, а тому формування податкового кредиту та збільшення витрат за ними вчинено позивачем незаконно.

Проте, відповідачем не надано жодного доказу неможливості здійснення позивачем та його контрагентом зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для постачання та переробки товарів; відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів.

Колегія суддів вважає необґрунтованим посилання відповідача, як на обґрунтування своїх висновків, відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної економічної діяльності у контрагента позивача, оскільки такі висновки неможливо зробити без належної перевірки діяльності суб'єктів господарювання.

Зі змісту Акту перевірки слідує, що податковими органами не проведено перевірку ТОВ «Влада Інк» щодо наявності у нього господарсько-правових відносин з іншими суб'єктами господарювання у зв'язку з укладанням договорів оренди основних засобів виробництва, складських приміщень, транспортних засобів, наявність укладених цивільно-правових угод з іншими суб'єктами господарювання, щодо надання послуг або виконання робіт тощо.

Крім того, висновок податкового органу про нікчемність договору укладеного між позивачем і ТОВ «Влада Інк» ґрунтується на висновках акту перевірки Каховської ОДПІ від 23.12.2011, згідно яких встановлено порушення вимог ст.ст. 203, 215, 228, 662, 656 ЦК України в частині недодержання в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах здійснених по ланцюгу руху дизельного пального ТОВ «Влада Інк» з постачальниками ПП «Тавріяагроойл-Плюс» і ТОВ «Тісаво», та покупцями, в т.ч. ПАТ «Миронівський завод по виготовленню круп комбікормів» .

Проте, предметом договору поставки від 14.01.2011 №31/10 укладеного між позивачем і ТОВ «Влада Інк» було придбання соняшникової олії, що також підтверджується документами оформленими сторонами за наслідками виконання даного правочину.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що укладений між позивачем та ТОВ «Влада Інк» правочин відповідає вимогам чинного законодавства України, має своїм наслідком зміну у майновому стані учасників правочину, є економічно виправданими, факт виконання господарських зобов'язань сторін підтверджується первинними документами бухгалтерської та податкової звітності, а операції між позивачем та його контрагентом враховані відповідно до їх дійсного економічного змісту, обумовлені розумними економічними причинами (цілями ділового характеру) та відповідають меті здійснення господарської діяльності.

Відповідно до положень ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору; належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі (частина перша статті 138 Кодексу адміністративного судочинства України).

Колегія суддів звертає увагу на те, що в даній адміністративній справі, відповідачем, який посилається на нікчемність укладеного між позивачем та його контрагентом договору, повинно бути надано належні докази на обґрунтування нікчемності укладеного правочину.

Крім того, для визнання правочину нікчемним на тій підставі, що його укладено з метою порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, суд досліджує в чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення правочину, якою із сторін і в якій мірі виконано правочин, а також вину сторін у формі умислу.

Під наявністю умислу у сторін правочину суд розуміє те, що вони, виходячи з обставин справи, усвідомлювали протиправність правочину, який укладався, і суперечність його мети інтересам держави та суспільства, передбачали настання протиправних наслідків і бажали або свідомо допускали їх настання.

Проте, відповідачем на підтвердження висновків щодо нікчемності правочину не надано, як того вимагають положення чинного законодавства України, належних доказів, які б свідчили, що документи виписані на виконання договору були сфальсифікованими, не надано доказів притягнення до відповідальності (в тому числі кримінальної) відповідних посадових осіб у зв'язку з занесенням до звітності даних, що не відповідають дійсності.

Відповідачем не доведено того факту, що зазначений правочин був укладений не з метою здійснення передбаченої законодавством підприємницької діяльності, а з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, що він спрямований на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності, спрямований на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею, її надрами, іншими природними ресурсами, укладені щодо відчуження викраденого майна або порушує правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Отже, висновки податкового органу про порушення позивачем вимог ч. 5 ст. 203, ч.ч. 1 та 2 ст. 215, ст. 216 ЦК України, що виявилось в недодержанні вимог зазначених норм в момент вчинення правочину, який не спрямований на реальне настання правових наслідків, є необґрунтованими.

Водночас, наявні в матеріалах справи документи первинного бухгалтерського та податкового обліку містять усі дані стосовно змісту операції. Вказані документи містять назву продавця та покупця, перелік товарів та послуг, підписи уповноважених представників сторін та печатки підприємств, що відповідає вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і фіксують факт здійснення господарської операції.

Всі наявні документи первинного бухгалтерського та податкового обліку дають змогу визначити, який саме товар був придбаний, за якою ціною та між якими контрагентами.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не встановлено порушень позивачем вимог вищевказаних норм законодавства.

Також, Верховним Судом України 31.01.2011 винесено ухвалу по справі №21-47а10, прийняту за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права.

На думку суду, чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес»АД проти Болгарії (2009 рік, заява №3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява №6689/03), які відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Як зазначено у Листі Вищого адміністративного суду України «Щодо підтвердження даних податкового обліку» від 01.11.2011 № 1936/11/13-11 звертається увага на те, що для з'ясування обставин реальності вчинення господарської операції судам належить ретельно перевіряти доводи податкових органів про фактичне нездійснення господарської операції, викладені в актах перевірки або підтверджені іншими доказами.

Це означає, що твердження податкового органу про відсутність факту поставки товару та, як наслідок, порушення позивачем вимог ПК України, що призвело до заниження податку на додану вартість та податку на прибуток з підстав визнання вказаного правочину нікчемним чи/або безтоварним, є безпідставними та необґрунтованими.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, саме на податковий орган покладається обов'язок надати достатні докази для обґрунтування висновків про порушення платником податків норм податкового законодавства, на підставі яких такому платнику визначено відповідні грошові зобов'язання.

З огляду на наведене, відповідачем не доведено належними та допустимими доказами обґрунтування висновків про порушення платником податків норм податкового законодавства, на підставі яких такому платнику визначено відповідні грошові зобов'язання з податку на прибуток та податку на додану вартість.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам та прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права. В зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу Миронівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київської області - залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від « 07» жовтня 2013 року - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

В задоволені апеляційної скарги Миронівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київської області - відмовити.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від « 07» жовтня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили відповідно до вимог ч. 2 ст. 212 КАС України та може бути оскаржена в двадцятиденний термін шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя О.О. Шостак

Судді Я.С. Мамчур

І.Л. Желтобрюх

.

Головуючий суддя Шостак О.О.

Судді: Желтобрюх І.Л.

Мамчур Я.С