Ухвала суду № 4296095, 11.06.2009, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

К-5838/07

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

                        11 червня  2009 року                                                       м. Київ

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого Бившевої Л.І.,

суддів: Костенка М.І., Пилипчук Н.Г., Усенко Є.А., Шипуліної Т.М.,

при секретарі Євтушевському В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуДержавної податкової інспекції у Сихівському районі міста Львова

на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 19 лютого 2007 року

у справі№ 5/264-28/41

за позовом Державної податкової інспекції у Галицькому районі міста Львова (правонаступник - Державна податкова інспекція у Сихівському районі міста Львова)

до        1. Товариства з обмеженою відповідальністю «Різонд»,

            2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Поліпромсервіс»

про визнання договору недійсним та застосування правових наслідків на підставі статті 207, статті 208 Господарського кодексу України, -

В С Т А Н О В И Л А :

У лютому 2006 року ДПІ у Галицькому районі м Львова звернулась до суду з позовом до ТОВ «Різонд», ТОВ «Поліпромсервіс» про визнання недійсним договору про надання робіт (послуг) від 03 липня 2004 року із застосуванням наслідків, передбачених ст. 208 Господарського кодексу.

Постановою господарського суду Львівської області від 18 квітня 2006 року позов задоволено частково.

Визнано недійсним договір про надання робіт (послуг) від 03 липня 2004 року, укладений між ТОВ «Різонд» та ТОВ «Поліпромсервіс».

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 19 лютого 2007 року постанову господарського суду Львівської області від 18 квітня 2006 року скасовано.

Прийнято нову постанову, якою в позові відмовлено.

ДПІ у Сихівському районі м. Львова, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Львівського апеляційного господарського суду від 19 лютого 2007 року та залишити в силі постанову господарського суду Львівської області від 18 квітня 2006 року.

В письмовому запереченні на касаційну скаргу ТОВ «Різонд», посилаючись на те, що оскаржувана постанова прийнята відповідно до норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги є безпідставними, просить залишити постанову Львівського апеляційного господарського суду від 19 лютого 2007 року без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

Заслухавши доповідь судді – доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

03 липня 2004 року між ТОВ «Різонд» (замовник) та ТОВ «Поліпромсервіс» (виконавець) було укладено договір про надання робіт (послуг), згідно з яким за дорученням замовника виконавець взяв на себе виконання робіт (послуг) по виготовленню та комплектації комплектів центраторів, переробці нетканого полотна типу V120 зі зміною фізичних властивостей. Підставою для розрахунку між сторонами є акти приймання – здачі виконаних робіт.

Виконання договору підтверджується актами здачі – приймання та податковими накладними. Всього згідно податкових накладних було виконано робіт (послуг) на загальну суму 293880, 42 грн.

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 15 липня 2004 року у справі № 2-2492/04 визнані недійсними установчий договір ТОВ «Поліпромсервіс» від 22 серпня 2003 року (зареєстрований Подільською районною державною адміністрацією м. Києва за № 05335 від 10 вересня 2003 року) з моменту його укладення, статут від 22 серпня 2003 року (зареєстрований Подільською районною державною адміністрацією м. Києва за № 05335 від 10 вересня 2003 року) з моменту його реєстрації, свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість № 32620914 від 10 вересня 2003 року з моменту внесення до реєстру платників податку на додану вартість.

Згідно листа ДПІ у Подільському районі м. Києва від 08 вересня 2005 року № 5972/7/23-703 актом № 129 від 05 листопада 2004 року було анульовано свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість ТОВ «Поліпромсервіс», що було видано 19 вересня 2003 року.

Суд першої інстанції, визнаючи недійсним договір про надання робіт (послуг), виходив з того, що спірний договір був укладений відповідачами з метою приховування від оподаткування доходів, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Відмовляючи в частині позовних вимог про застосування правових наслідків визнання господарського зобов’язання недійсним відповідно до ст. 208 Господарського кодексу України, суд першої інстанції виходив з того, що податкові накладні, виписані ТОВ «Поліпромсервіс», в силу рішення Подільського районного суду м. Києва від 15 липня 2004 року у справі № 2-2492/04 не можуть підтверджувати виконання угоди з боку ТОВ «Поліпромсервіс».

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позовних вимог, виходив з того, що позивачем не було доведено те, що спірна угода була укладена з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

Колегія суддів погоджується з рішенням суду апеляційної інстанції з огляду на наступне.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позовних вимог, вірно виходив з того, що вимоги про визнання недійсною угоди, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, не можуть бути предметом позову.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на ст. 207 та ст. 208 Господарського кодексу України. При цьому позивач посилається на те, що, укладаючи спірну угоду, сторони мали на меті не сплачувати податки та незаконно відшкодувати з Державного бюджету суми по податку на додану вартість, що і було ними зроблено.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов’язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб’єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Якщо господарське зобов’язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін – у разі виконання зобов’язання обома сторонами – в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов’язанням, а в разі виконання зобов’язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави (ч. 1 ст. 208 Господарського кодексу України).

Положення статей 207 та 208 Господарського кодексу України слід застосовувати з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч. 1 ст. 203, ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Органи державної податкової служби, вказані в абзаці першому ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», можуть на підставі п. 11 цієї статті звертатись до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність. У разі задоволення позову висновок суду про нікчемність правочину має міститись у мотивувальній, а не в резолютивній частині судового рішення.

Санкції застосовуються за вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Для застосування санкцій, передбачених ч. 1 ст. 208 Кодексу, необхідним є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Однак зазначені санкції не можна застосовувати за сам факт несплати податків (зборів, інших обов’язкових платежів) однією зі сторін договору, оскільки за таких обставин правопорушенням була б несплата податків, а не вчинення правочину.

Позивачем відповідно до вимог ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України не було доведено те, що сторони, укладаючи спірний договір, мали умисел на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, такою, як незаконне отримання сум податку на додану вартість з бюджету. Сам факт визнання недійсними установчих документів та свідоцтва платника податку на додану вартість в судовому порядку з підстав фіктивності не може підтверджувати наявність умислу у сторін на укладення угод з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, які були укладені до момент прийняття відповідного рішення судом.

З урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції правомірно відмовив в задоволенні позовних вимог.

Доводи касаційної скарги вищевикладеного не спростовують.

Відповідно до ч. 1 ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи вищевикладене, касаційна скарга ДПІ у Сихівському районі м. Львова підлягає залишенню без задоволення, а постанова Львівського апеляційного господарського суду від 19 лютого 2007 року підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210, 220, 221, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія –

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Сихівському районі міста Львова залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного господарського суду від 19 лютого 2007 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.

                                Головуючий: _____ Л.І. Бившева

                                Судді:             ______ М.І. Костенко

                                                         ______ Н.Г. Пилипчук

                                                        ______ Є.А. Усенко

                                                        ______ Т.М. Шипуліна