Ухвала суду № 4295832, 11.06.2009, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

                                                       № К-162/08

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.06.2009                                                                                                                      м. Київ

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Усенко Є.А.

суддів: Бившевої Л.І., Костенка М.І., Сергейчука О.А., Шипуліної Т.М.

при секретарі                                  Патюк А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька

на ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 19.12.2007

у справі № 7/61а господарського суду Донецької області

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Скіф-шіппінг»

до Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька

треті особи: 1. товариство з обмеженою відповідальністю «Транспортна експедиційна компанія»,

2. приватне підприємство «КД-Форвард»,

3. товариство з обмеженою відповідальністю «КД-Шіппінг»

про визнання недійсними рішень про застосування штрафних /фінансових/ санкцій

ВСТАНОВИВ:

Постановою господарського суду Донецької області від 18.09.2007, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 19.12.2007, позов задоволено частково: визнано недійсними рішення ДПІ у Ворошиловському районі м. Донецька від 18.10.2006 № 0000812240/0 про застосування до ТОВ «Скіф-Шипінг» штрафних (фінансових) санкцій, передбачених ст. 16 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», у сумі 331579,90 грн., від 22.12.2006 № 62458/10/14-212-2 в частині відмови у задоволенні скарги ТОВ «Скіф-Шипінг» про скасування рішення ДПІ у Ворошиловському районі м. Донецька від 18.10.2006 № 0000812240/0.

В позові про визнання недійсним рішення ДПІ у Ворошиловському районі м. Донецька від 22.12.2006 № 62458/10/14-212-2 в частині відмови у задоволенні скарги ТОВ «Скіф-Шипінг» на податкові повідомлення-рішення ДПІ у Ворошиловському районі м. Донецька  від 18.10.2006 № 0003932340/0, № 0003942340/0 та № 0003952340/0 відмовлено з підстав відсутності з боку позивача доводів про невідповідність закону цього рішення в зазначеній частині.

Висновок судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позову вмотивований посиланням на встановлений в судовому процесі факт представництва ТОВ «Транспортна експедиційна компанія» (агента) у господарських операціях з ТОВ «Скіф-Шипінг» (субагента), здійснених на виконання договору про субагентування від 27.05.2004, нерезидента, від імені, за дорученням та за рахунок якого він діяв, та на частину 2 ст. 6 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», статті 116, 117 Кодексу торговельного мореплавства України.

В касаційній скарзі ДПІ у Ворошиловському районі м. Донецька  просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та постановити нове рішення про відмову в задоволенні позову в повному обсязі заявлених позовних вимог, посилаючись на порушення судами першої й апеляційної інстанцій підпункту «г» пункту 4 ст. 5, ст. 16 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», статей 1013, 1015 Цивільного кодексу України.

Заперечуючи проти касаційної скарги, ТОВ «Скіф-Шипінг» просить залишити скаргу без задоволення, як безпідставну.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що фактичною підставою для застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій у сумі 331579,90 грн. згідно рішення ДПІ у Ворошиловському районі м. Донецька від 18.10.2006 № 0000812240/0 слугував висновок контролюючого органу, викладений в акті перевірки від 04.10.2006 № 1051/23-6/31158623. про порушення позивачем підпункту «г» пункту 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» внаслідок здійснення розрахункових операцій за договором про субагентування від 27.05.2004 з ТОВ «Транспортна експедиційна компанія», резидентом України, в іноземній валюті, отримавши від вказаної компанії агентську винагороду  в сумі 64650,59 доларів США, що еквівалентно 331579,90 грн., без наявності індивідуальної ліцензії  Національного банку України.

Згідно з нормою вказаного підпункту операції використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або застави потребують індивідуальної ліцензії Національного банку України.

Абзацом третім пункту  2 ст. 16 зазначеного Декрету встановлена відповідальність  за здійснення операцій з валютними цінностями, що потребують одержання ліцензії Національного банку України відповідно до пункту 4 ст. 5 цього Декрету, без одержання такої ліцензії у вигляді штрафу у сумі, еквівалентній сумі зазначених валютних цінностей. Перерахованій у валюту України за обмінним курсом Національного банку України на день здійснення таких операцій.

Судом встановлено, що між ТОВ «Транспортна експедиційна компанія» (агент) та ТОВ «Скіф-Шипінг» (субагент) 27.05.2004 укладено договір про субагентування українських та іноземних суден в портах Маріуполь, Азовсталь, Бердянськ і Азовський судоремонтний завод. Договором та додатковою до нього угодою № 1 від 27.05.2004 встановлено, що агент зобов’язується в письмовій формі номінувати від імені судновласника (фрахтователя) субагента по кожному суднозаходу, надавати субагенту інформацію про підхід судна, його характеристиках, кількості і видах вантажу, сторонах перевезення. В рамках цього договору агент діє від імені, за дорученням та за рахунок судновласника. Субагент зобов’язується обслуговувати судна у відповідності з встановленою міжнародною практикою морського агентування, звичаями портів та Кодексом  торговельного мореплавства України.

Згідно договору агент зобов’язується організувати оплату судно володільцем всіх рахунків за суднозахід відповідно до складених субагентом проформ дисбурсменських рахунків (пункти 2.3, 3 договору).

Грошові кошти, перераховані судновласником (фрахтователем) за суднозахід на адресу агента розподіляються таким чином: в повній сумі перераховуються субагенту з подальшим розподілом субагентом цих коштів згідно цільового призначення, вказаного в дисбурсменських рахунках; або самостійно розподіляються агентом згідно такого цільового призначення (пункт 3.3 договору).

Агентська винагорода, перерахована судновласником (фрахтователем) за суднозахід розподіляється між агентом та субагентом у співвідношенні 50% та 50% (пункт 3.6 договору).

Надання резидентом послуг морського агентування  нерезиденту є видом зовнішньоекономічної діяльності.

Частиною 2 ст. 6 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» встановлено, що дії, які здійснюються від імені іноземного суб’єкта зовнішньоекономічної діяльності суб’єктом зовнішньоекономічної діяльності України, уповноваженим на це належним чином, вважаються діями цього іноземного суб’єкта зовнішньоекономічної діяльності.

Таким чином, дії морського агента на виконання зовнішньоекономічного договору (контракту) з судновласником-нерезидентом, здійснені на підставі наданих нерезидентом повноважень та за його рахунок, є діями цього  нерезидента.

Посередницькі послуги, що надаються субагентом в морському агентуванні,  є послугами для судновласника-нерезидента та оплачуються ним, а відтак ці розрахунки (виплата агентської винагороди) здійснюються в іноземній валюті як розрахунки між суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності резидентом України і нерезидентом в межах торговельного обороту відповідно до ст.7  Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

З огляду на викладене суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність законних підстав для притягнення позивача до відповідальності, передбаченої абзацом третім пункту 2 ст. 16 вказаного Декрету, через відсутність порушення ним вимог пункту 4.ст.5 цього Декрету, оскільки отримання позивачем агентської винагороди є розрахунком судновласника-нерезидента за надані йому позивачем послуги з морського агентування,  правомірно здійсненим в іноземній валюті.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків суду.

Відповідно до частини 2 ст. 220 КАС України касаційний перегляд справи здійснено у межах касаційної скарги.

Керуючись ст.ст. 220, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

                                                                  УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ДПІ у Ворошиловському районі м. Донецька  залишити без задоволення, а постанову господарського суду Донецької області від 18.09.2007 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 19.12.2007 – без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий                                                                                                         Є.А.Усенко

Судді                                                                                                                      Л.І.Бившева

                                                                                                                                М.І.Костенко

                                                                                                                                О.А.Сергейчук

          Т.М.Шипуліна