Ухвала суду № 42957936, 25.02.2015, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/2278/15 Справа № 174/983/14-ц Головуючий у 1 й інстанції - Ілюшик І. А. Доповідач - Осіян О.М.

Категорія 53

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 лютого 2015 року м. Дніпропетровськ

Апеляційний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого - судді - Осіяна О.М.,

суддів - Глущенко Н.Г., Пищиди М.М.

за участю секретаря - Ялової Ю.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Кримський ТИТАН"

на рішення Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 22 грудня 2014 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Приватного акціонерного товариства "Кримський ТИТАН" про стягнення заборгованості по заробітній платі та моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 22 грудня 2014 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволені частково.

Стягнуто із ПрАТ "Кримський ТИТАН" на користь ОСОБА_2 компенсацію за вимушений прогул в сумі 4 438 грн. 56 коп. без урахування податку на доходи та обов'язкові збори.

Стягнуто із ПрАТ "Кримський ТИТАН" на користь ОСОБА_2 заборгованість по заробітній платі за період в сумі 7 798 грн. 39 коп., з яких відповідачу слід утримати єдиний соціальний внесок в розмірі 3,6 % в сумі 280 грн. 74 коп., податок на доходи фізичних осіб в розмірі 15 % в сумі 1 127 грн. 65 коп., військовий збір 1,5 % в сумі 116 грн. 97 коп. і усього до виплати - 6 273 грн. 03 коп.

Стягнуто із ПрАТ "Кримський ТИТАН" на користь ОСОБА_2 компенсацію за завдану моральну шкоду у розмірі 1 000 грн. без урахування податку на доходи та обов'язкові збори.

Стягнуто із ПрАТ "Кримський ТИТАН" філії "Вільногірський гірничо-металургійний комбінат" на користь держави судові витрати в сумі 487,2 грн.

У задоволенні іншої частини позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ПрАТ "Кримський ТИТАН" просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, та порушення судом норм процесуального права.

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, суд вважає за необхідне апеляційну скаргу відхилити, рішення суду першої інстанції залишити без змін із наступних підстав.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_2 перебував у трудових відносинах з ПрАТ "Кримський ТИТАН" філії "Вільногірський гірничо-металургійний комбінат", наказом № 405 від 27 листопада 2013 року його звільнено відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку із скороченням штату робітників.

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 вересня 2014 року залишено без змін рішення Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 17 квітня 2014 року, яким визнано незаконним та скасовано наказ розпорядження ПрАТ "Кримський ТИТАН" філії "Вільногірський гірничо-металургійний комбінат" № 405 від 27 листопада 2013 року про припинення трудового договору (контракту) із ОСОБА_2 по п. 1 ст. 40 КЗпП України (скорочення штату працівників).

Листом ПрАТ "Кримський ТИТАН" філії "Вільногірський гірничо-металургійний комбінат" від 07 жовтня 2014 року за вих. № 01-28/4770 ОСОБА_2 відмовлено у виплаті заробітної плати за час вимушеного прогулу з посиланням на відсутність такої вказівки в ухвалі апеляційного суду Дніпропетровської області.

07 жовтня 2014 року позивач звертався до роботодавця з заявою про виконання рішень судів, які набрали законної сили.

Згідно з довідкою про нараховану заробітну плату за № 1633 за період часу з грудня 2012 року по листопад 2013 року, тобто по час звільнення позивача з підприємства відповідача, йому відповідачем була нарахована та виплачена заробітна плата в розмірі 35953 грн. 64 коп., з яких утримано єдиний соціальний внесок та податок на доходи фізичних осіб в розмірі 15%. При звільненні позивачу було виплачено вихідну допомогу з урахуванням обов'язкових утримань в сумі 2 214 грн. 83 коп. За два останні місяці роботи, які передували звільненню позивача, йому була нарахована заробітна плата в розмірі 1 546 грн. 30 коп. за вересень 2013 року та 1 899 грн. 38 коп. за жовтень 2013 року.

За період з 28 грудня 2013 року по 01 вересня 2014 року позивач отримував допомогу по безробіттю, яка склала 11 380 грн. 06 коп., що вбачається з довідки-розрахунку допомоги по безробіттю ОСОБА_2

Згідно наказу від 27 жовтня 2014 року № 406 "Про відміну наказу № 405 від 27 листопада 2013 "Про припинення трудового договору із апаратником-гідрометалургом дільниці гідрометалургії відділення № 1 МВ ОСОБА_2.", вказаний наказ відмінено з 23 вересня 2014 року.

19 листопада 2014 року ОСОБА_2 запропоновано перелік посад, від яких він відмовився, про що також складено відповідний акт.

Відповідачем проведено розрахунок заробітної плати ОСОБА_2 за період з листопада 2013 року по 16 грудня 2014 року, згідно якого заробітна плата до виплати становить 28 370 грн. 30 коп.

Згідно розрахунку середньої заробітної плати, проведеного відповідачем, за період із вересня 2014 року по 19 листопада 2014 року позивачу належить до виплати заробітна плата в сумі 4 644 грн. 06 коп. Вказана сума позивачу не виплачена.

На теперішній час позивач перебуває у трудових відносинах з відповідачем, заробітну плату з 23 вересня 2014 року не отримував, до звільнення позивач працював п'ять днів на тиждень, робочий тиждень був 36 годинний, робочий день з 8 год. 00 хвл. до 16 год. 12 хвл., обідня перерва з 13 год. 00 хвл. до 14 год. 00 хвл.

Аналізуючи положення ст.ст. 233, 235 КЗпП, враховуючи п. 32 Постанови Пленуму ВСУ від 06.11.1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року N 100, ст. 27 Закону України "Про оплату праці", Рішення Конституційного Суду України № 8-рп/2013 від 15.10.2013 року, суд дійшов обґрунтованого висновку, що позивач має право на стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який за період з 28 листопада 2013 року до 22 вересня 2014 року, тобто з моменту звільнення до моменту поновлення на роботі, підлягає стягненню в розмірі 4 438 грн. 56 коп., виходячи з розрахунку: 3 445,68 грн. (заробітна плата за вересень, жовтень 2013 року) : 44 (робочі дні в вересні, жовтні 2013 року при п'ятиденному робочому тижні) = 78 грн. 31 коп. (середньоденна заробітна плата) х 202 (дні вимушеного прогулу з 28 листопада 2013 року по 22 вересня 2014 року) = 15 818,62 грн. З урахування отриманого позивачем розміру допомоги по безробіттю позивачу підлягає до виплати 4 438 грн. 56 коп. (15 896 грн. 93 коп. - 11380 грн. 06 коп.). Вказані кошти підлягають виплаті з відрахуванням усіх обов'язкових платежів.

Враховуючи вимоги ст. 43 Конституції України, ст.ст. 93, 97 КЗпП України, ст.ст. 15, 21, 24 Закону України "Про оплату праці" від 24.03.1995 року № 108/95-ВР та надані розрахунки розміру заробітної плати позивача, суд дійшов обґрунтованого висновку, що за період з 23 вересня 2014 року по 16 грудня 2014 року з відповідача на користь позивача слід стягнути заборгованість по заробітній платі сумі 7 798 грн. 39 коп., з якої відповідачу необхідно утримати єдиний соціальний внесок в розмірі 3,6 % в сумі 280 грн. 74 коп., податок на доходи фізичних осіб в розмірі 15 % в сумі 1 127 грн. 65 коп., військовий збір 1,5 % в сумі 116 грн. 97 коп. Всього обов'язкових утримань із заробітної плати 1 525 грн. 36 коп. Усього до виплати 6 273 грн. 03 коп.

Вирішуючи спір в частині відшкодування моральної шкоди, суд враховував положення ст. 237-1 КЗпП України, яка передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. За змістом указаної норми закону підставою для відшкодування моральної шкоди є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин.

Пленум Верховного Суду України своєю постановою від 25.05.2001 р. № 5 вніс зміни і доповнення до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 р. № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди". На пленумі було викладено пункт 13 в новій редакції: "Судам необхідно враховувати, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП (набрала чинності 13 січня 2000 р.) за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок з відшкодування моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Отже, суд визнав доведеність моральних страждань позивача у зв`язку із порушенням його законних прав, спричинення діями відповідача моральної шкоди і наявності у зв'язку з цим підстав, передбачених ст. 237-1 КЗПП України, для відшкодування позивачу моральної шкоди.

Виходячи з викладеного вище, враховуючи роз'яснення щодо порядку визначення моральної шкоди, які містяться в п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року, з подальшими змінами "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", беручи до уваги конкретні обставини по справі, характер і тривалість моральних страждань позивача, істотність вимушених змін у його життєвих стосунках, враховуючи принципи розумності та справедливості, суд дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача на користь позивача в рахунок відшкодування моральної шкоди 1 000 грн., що, на думку суду, розмірно понесеним позивачем хвилюванням. Підстав для стягнення моральної шкоди в іншому розмірі суд не вбачав.

На підставі ст. 88 ЦПК України суд стягнув з відповідача 487 грн. 20 коп. судового збору в дохід держави.

Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що при ухваленні рішення судом не враховані положення діючого законодавства, а саме: ст. 94 КЗпП України, ст. 1 Закону України "Про оплату праці" від 24.03.1995 року № 108/95, - необґрунтовані та зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці та особистого тлумачення апелянтом норм матеріального права.

Вказані позивачем норми дають визначення поняття заробітної плати, а також залежність її розміру від певних умов, що суд врахував у своєму рішенні.

Не можуть бути підставою для скасування рішення і доводи відповідача про те, що у зв'язку з відмовою позивача від запропонованої роботи 19 листопада 2014 року у підприємства відсутній обов'язок по сплаті заробітної плати, оскільки ці доводи не ґрунтуються на положеннях діючого законодавства. Позивач до цього часу перебуває з відповідачем у трудових відносинах, а тому обов'язок відповідача виплатити йому заробітну плату відповідає положенням закону.

Визначаючи розмір стягнення грошових сум на користь позивача суд врахував нормативні акти, які регулюють ці правовідносини, а саме вимоги ст.ст. 94,233,235,237-1 КЗпП України, ст.ст. 15,21,24,27 Закону України "Про оплату праці", Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року N 100, а також надані відповідачем розрахунки та довідки щодо розміру нарахованої заробітної плати позивачу.

Таким чином, наведені в апеляційній скарзі доводи висновків суду не спростовують, а із матеріалів справи вбачається, що передбачені ст. 309 ЦПК України підстави для скасування чи зміни судового рішення відсутні, і оскаржуване рішення судом першої інстанції ухвалене із додержанням норм процесуального права та у відповідності із нормами матеріального права.

Керуючись ст.ст. 307, 308, 315 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Кримський ТИТАН" відхилити.

Рішення Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 22 грудня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у двадцятиденний строк у касаційному порядку.

Судді: