Ухвала суду № 4295433, 02.07.2009, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

____________

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

“02” липня 2009р.  Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого                                 Конюшка К.В.

суддів:                                             Ланченко Л.В.

                                                           Пилипчук Н.Г.

                                                           Степашка О.І.

                                                           Федорова М.О.

при секретарі: Савченку А.В.

за участю представників:

позивача: не явка

відповідача: не явка

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва на постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.09.2006р.

у справі  № 25/143-А

за позовом               Державної акціонерної компанії «Хліб України»

до                               Державної податкової інспекції у Печерському районі                    м. Києва

про                            визнання недійсними податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2006 року Державна акціонерна компанія «Хліб України» звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень № 90231/0 від 01.06.2005р. (90231/1 від 11.08.2005р.; № 90231/2 від 01.11.2005р.; № 90231/3 від 24.01.2006р.).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що визначений податковим органом платіж не має статусу податкового, оскільки його передбачено бюджетним законодавством. Крім того, на дивіденди, що перераховуються до бюджету підприємством з колективною формою власності не поширюється система штрафних (фінансових) санкцій, передбачених статтею 17 Закону України від 21.12.2000 року № 2181-ІІІ «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

 Постановою Господарського суду міста Києва від 13.06.2006р. в позові відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.09.2006р. постанову Господарського суду міста Києва від 13.06.2006р. скасовано, прийнято нове рішення про часткове задоволення позову.

Не погоджуючись зі вказаним рішенням суду апеляційної інстанції, Державна податкова інспекція у Печерському районі м. Києва оскаржила його в касаційному порядку.

В касаційній скарзі скаржник зазначив, що при прийнятті оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції порушено норми матеріального права, просив його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Представники сторін в судове засідання не з’явились.

У письмових запереченнях на касаційну скаргу представник позивача просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Справу розглянуто відповідно до приписів частини 4 статті 221 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, податковим органом було проведено комплексну планову документальну перевірку дотримання вимог податкового та валютного законодавства позивачем за період з 01.01.2002р. по 31.12.2004р., за результатами якої складено Акт № 20/1-23-1/20047943 від 30.05.2005р. (далі – Акт перевірки).

За даними Акта перевірки податковим органом встановлено порушення статті 72 Закону України «Про Державний бюджет України на 2004 рік»; Постанови Кабінету Міністрів України № 405 від 30.03.2004р., а саме не сплачено частину прибутку (доходу) до Державного бюджету України за результатами роботи у І кварталі 2004р. в сумі 72200,00 грн.

На підставі Акта перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення № 90231/0 від 01.06.2005р. про визначення суми податкового зобов’язання у розмірі 108300,00 грн., у тому числі: 72200,00 грн. основного платежу та 36100,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

За результатами адміністративного оскарження скарги підприємства залишені без задоволення та прийнято податкове повідомлення-рішення № 90231/3 від 24.01.2006р.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги частково, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що платіж, визначений підприємству не є дивідендом, що сплачується до бюджету державними не корпоратизованими, казенними або комунальними підприємствами, а є часткою прибутку, що сплачується відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2004 рік», а тому не може  визначатись як податкове зобов’язання.

Суд касаційної інстанції погоджується з названим висновком суду апеляційної інстанції з урахуванням наступного.

Відповідно до статті 72 Закону України від 27.11.2003р. № 1344-ІV «Про Державний бюджет України на 2004 рік» державні і казенні підприємства та їх об'єднання сплачують за результатами фінансово-господарської діяльності 2003 року та щоквартальної фінансово-господарської діяльності у 2004 році до загального фонду Державного бюджету України частину прибутку (доходу); акціонерні, холдингові, лізингові компанії та інші суб'єкти господарювання, у статутному фонді яких державі належать частки (акції, паї), сплачують за результатами фінансово-господарської діяльності 2003 року та щоквартальної фінансово-господарської діяльності у 2004 році до загального фонду Державного бюджету України частину чистого прибутку відповідно до розміру державної частки (акцій, паїв) у їх статутних фондах.

Норматив і порядок відрахування частини прибутку (доходу), визначеної цією статтею, встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 1 Порядку і нормативу відрахування до загального фонду Державного бюджету України частини прибутку (доходу) господарськими організаціями за результатами фінансово-господарської діяльності у 2003 році та щоквартальної фінансово-господарської діяльності у 2004 році (далі – Порядок і норматив відрахування) визначено, що відповідно до цих Порядку і нормативу провадяться відрахування до загального фонду Державного бюджету України частини прибутку (доходу) господарськими організаціями (крім підприємств установ кримінально-виконавчої системи та державних банків) за результатами фінансово-господарської діяльності у 2003 році (крім державних сільськогосподарських підприємств, які постраждали у 2003 році від стихійного лиха та сплачували частину прибутку (доходу) згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 22 квітня 2003 р. № 557 та крім випадків, коли за результатами такої діяльності у 2003 році сплачено у повному обсязі частину прибутку (доходу) відповідно до зазначеної постанови) та щоквартальної фінансово-господарської діяльності у 2004 році.

Відповідно до пункту 2 Порядку і нормативу відрахування частини прибутку (доходу) провадяться: державними, у тому числі казенними, підприємствами та їх об’єднаннями у розмірі 15 відсотків чистого прибутку (доходу), розрахованого згідно з положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку; господарськими товариствами та іншими суб’єктами господарювання, у статутному фонді яких державі належать частки (акції, паї), - 15 відсотків чистого прибутку, розрахованого згідно з положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, відповідно до розміру цих часток (акцій, паїв).   

 Судами першої та другої інстанцій встановлено, що згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 240 від 14.03.2001р. «Про затвердження Статуту Державної акціонерної компанії «Хліб України» позивач є відкритим акціонерними товариством, акціонерами компанії є: держава в особі Фонду державного майна, юридичні і фізичні особи, що набули права власності на акції компанії в процесі приватизації та на вторинному ринку цінних паперів.

За вказаних обставин суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позивач зобов’язаний сплачувати до Державного бюджету України частину прибутку (доходу) в розмірі 15 % чистого прибутку, розрахованого згідно з положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, відповідно до розміру цих часток (акцій, паїв) у статутному фонді ДАК «Хліб України».

            Статтею 2 Закону України від 25.06.1991року № 1251-ХІІ «Про систему оподаткування» визначено, що під податком і збором (обов’язковим платежем) до бюджетів та до державних цільових фондів слід розуміти обов’язковий внесок до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду, здійснюваний платниками у порядку і на умовах, що визначаються законами України про оподаткування.

Відповідно до статті 14 вказаного Закону до загальнодержавних належать, зокрема, такі податки і збори (обов’язкові платежі): податок на прибуток підприємств, у тому числі дивіденди, що сплачуються до бюджету державними не корпоратизованими, казенними або комунальними підприємствами.

Відповідно до наказу Міністерства фінансів України від 29.11.1999р. № 290 «Про затвердження положення (стандарту) бухгалтерського обліку» дивіденди – частина чистого прибутку, розподілена між учасниками (власниками) відповідно до частки їх участі у власному капіталі підприємства.

За вказаних обставин суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про те, що визначений підприємству платіж не є дивідендом, що сплачується до бюджету державними не корпоратизованими, казенними або комунальними підприємствами, а є часткою прибутку, що сплачується відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2004 рік» та постанови Кабінету міністрів України № 405 від 30.03.2004р., а отже не може визначатись як податкове зобов’язання платника податку відповідно до Закону України від 21.12.2000 року № 2181-ІІІ «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про безпідставність визначення підприємству платежу до бюджету, як суми податкового зобов’язання відповідно до підпункту «б» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону України від 21.12.2000 року № 2181-ІІІ та застосування штрафних (фінансових) санкцій на підставі підпункту 17.1.3 пункту 17.1. статі 17 вказаного Закону.

З огляду на викладене доводи касаційної скарги не спростовують правильності висновків суду апеляційної інстанції, зроблених відповідно до вимог чинного законодавства, і такі висновки є правомірними та обґрунтованими.

            Згідно з частиною 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної  інстанції  залишає  касаційну скаргу  без задоволення, а  судові рішення - без змін, якщо визнає,  що суди першої  та  апеляційної  інстанцій  не  допустили  порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.      

            Керуючись ст. ст. 210, 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції 

У Х В А Л И В :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.09.2006р. у даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення і може бути оскаржена з підстав, у строк та у порядку, визначеними ст.ст. 237 – 239 КАС України.

Головуючий

(підпис)

Конюшко К.В.

Судді

(підпис)

Ланченко Л.В.

(підпис)

Пилипчук Н.Г.

(підпис)

Степашко О.І.

(підпис)

Федоров М.О.

  З оригіналом згідно

  Відповідальний секретар                                                 А.В. Савченко