Рішення № 42952355, 25.02.2015, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.02.2015 р. Справа № 914/181/15

Господарський суд Львівської області розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи:

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Паритет Пак»

(м. Новомосковськ, Дніпропетровська обл.)

до відповідача: Приватного підприємства «Єврофлекс» (м. Львів)

про: стягнення 53482,73 грн. суми основного боргу, 27420,53 грн. - пені, 25922,96 грн. - 20 % річних, 21700,86 грн. - інфляційних втрат

Суддя: В.М. Пазичев

При секретарі: В.С. Пшеничній

Представники:

від позивача: Ісайко О.С. - довіреність № 10 від 10.12.2014 року.

від відповідача: Павлючик Н.В. - довіреність № 136 від 03.02.2015 року.

Суть спору: На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Паритет Пак» (м. Новомосковськ, Дніпропетровська обл.) до Приватного підприємства «Єврофлекс» (м. Львів) про стягнення 53482,73 грн. суми основного боргу, 27420,53 грн. - пені, 25922,96 грн. - 20 % річних, 21700,86 грн. - інфляційних втрат.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 23.01.2015 року порушено провадження у справі і призначено до розгляду на 29.01.2015 року. Ухвалою суду від 29.01.2015 року розгляд справи відкладено до 05.02.2015 року, в зв'язку з відсутністю представників сторін. Ухвалою суду від 05.02.2015 року розгляд справи відкладено до 12.02.2015 року, для надання доказів. Ухвалою суду від 12.02.2015 року розгляд справи відкладено до 19.02.2015 року, в зв'язку з клопотанням позивача та відсутності його представника. Ухвалою суду від 19.02.2015 року розгляд справи відкладено до 25.02.2015 року для надання доказів.

Позивач вимог ухвали суду про порушення провадження у справі від 23.01.2015 року, про відкладення від 29.01.2015 року, від 05.02.2015 року, від 12.02.2015 року, від 19.02.2015 року не виконав, явку повноважного представника в судове засідання забезпечив.

12.02.2015 року за вх.№ 5789/15 позивач подав клопотання по справі.

19.02.2015 року за вх.№ 766/15 позивач подав клопотання про зменшення позовних вимог, в якому просить суд припинити провадження по справі в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 53482,73 грн., у зв'язку із оплатою відповідачем суми основного боргу.

Відповідач вимог ухвали суду про порушення провадження у справі від 23.01.2015 року, про відкладення від 29.01.2015 року, від 05.02.2015 року, від 12.02.2015 року, від 19.02.2015 року не виконав, явку повноважного представника в судове засідання забезпечив.

29.01.2015 року за вх.№ 3147/15 відповідач подав клопотання про відкладення розгляду справи.

05.02.2015 року за вх.№ 4681/15 відповідач подав відзив на позовну заяву.

12.02.2015 року за вх.№ 6003/15 відповідач подав відзив на позовну заяву.

Відповідно до ст. 85 ГПК України, вступну та резолютивну частини рішення виготовлено, підписано та оголошено 25.02.2015 року.

Розглянувши матеріали і документи, подані сторонами, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступне:

Як зазначено у позовній заяві, між Товариством з обмеженою відповідальністю „Паритет Пак" (надалі - позивач) та Приватним підприємством «Єврофлекс» (надалі - відповідач) 24.10.2013 р. був укладений договір на поставку товару № 447 (надалі - Договір), згідно з умовами якого, позивач прийняв на себе зобов'язання передати у власність відповідачу партії поліпропіленової продукції (надалі - Товар), а відповідач - оплатити фактично отриману кількість продукції.

Відповідно до ст.ст. 509, 510 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов 'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 Цивільного кодексу України, зокрема, з договорів та інших правочинів. Зобов 'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов 'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

У частині 7 ст. 193 ГК України вказано, що не допускаються одностороння відмова, від виконання зобов 'язань , крім випадків, передбачених законом, а також: відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов 'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Позивач зазначає, що на підставі вищевказаного Договору, ним було поставлено відповідачу товар за наступними накладними:

№РН- 0002594 від 07.11.2013 р. на суму 21 912,60 грн.

№РН-0002771 від 25.11.2013 р. на суму 46 206,52 грн.

№ РН - 0002989 від 17.12.2013 р. на суму 104 825,87 грн.

№ РН - 0003099 від 26.12.2013 р. на суму 173 034,24 грн.

№РН-0000198 від 31.01.2014 р. на суму 130 215,08 грн.

№РН-0000398 від 25.02.2014 р. на суму 65 407,54 грн.

№РН-0000415 від 27.02.2014 р. на суму 68 719,61 грн.

Позивач наголошує, що, відповідно до умов п. 3.1 Договору, розрахунки за кожну партію Товару Покупець здійснює шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Постачальника протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту передачі Товару у власність Покупця. Однак, в порушення п. 3.1 Договору та ст.ст. 526, 655 Цивільного кодексу України, зобов'язання відповідача щодо своєчасної і повної оплати за отриманий товар не виконані належним чином. Відповідачем було частково здійснена оплата за вищевказаними накладними. Оплата за вищевказаними накладними становить - 556 838 (п'ятсот п'ятдесят шість тисяч вісімсот тридцять вісім) гривень 73 коп.

Таким чином, на думку позивача, заборгованість відповідача складає 53 482 (п'ятдесят три тисячі чотириста вісімдесят дві) гривні 73 коп.

Позивач зазначає, що, відповідно до п. 6.3 Договору, відповідач у разі порушення термінів оплати Товару виплачує Постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої на період несплати за кожний день просрочення сплати, до дня його фактичної сплати. Пеня нарохувається за весь період прострочення виконання зобов'язання. Пеня, згідно з розрахунком, що додається, складає 27 420 (двадцять сім тисяч чотириста двадцять) гривень 53 коп.

Позивач наголошує, що сума втрат від інфляції, згідно з розрахунком, що додається, складає 21 700,86 грн. (двадцять одна тисяча сімсот) гривень 86 коп.

Позивач звертає увагу на те, що, відповідно до п. 6.6. Договору, відповідач у разі прострочення сплати більш ніж на 3 (три) календарних дня, зобов'язаний сплатити проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 20 (двадцяти) % річних від вартості неоплаченого в строк товару (партії товару з дня настання терміну оплати товару ( партії товару) до дня його фактичної оплати. 20 % річних складає 25 922 (двадцать п'ять тисяч дев'ятсот двадцать дві) гривні 96 коп.

Таким чином, за твердженням позивача, загальна заборгованість відповідача, що склалася внаслідок несвоєчасної оплати за отриманий товар, складає 128 527 (сто двадцять вісім тисяч п'ятсот двадцять сім) гривень 08 коп.

19.02.2015 року за вх. № 766/15 позивач подав клопотання про зменшення позовних вимог, в якому просить суд припинити провадження по справі в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 53482,73 грн., у зв'язку із оплатою відповідачем суми основного боргу.

У відзиві на позовну заяву відповідач зазначає, що між ТОВ "Паритет Пак"(Постачальник) та ПП "Єврофлекс"(Поьсупець) було укладено договір на поставку товару № 447 від 24.10.2013 року. За умовами даного договору Постачальник забов'язується на підставі заявок поставляти і передавати у власність Покупця товар в номенклатурі, асортименті, кількості, у строки та за цінами, вказаними у видаткових накладних.

Відповідач зазначає, що 14.02.2014 року, на підставі заявки № 185, ПП "Єврофлекс" замовив від ТОВ "Паритет Пак" поліпропіленову плівку в кількості 11500 кг. ТОВ "Паритет Пак" в телефонному режимі підтвердив термін поставки даної плівки на березень 2014 р. На погоджений термін було поставлено плівки 2096,11 кг згідно прибуткової накладної № ПН-0000085 від 27.02.2014 р. Решта замовлення по плівці не було виконано, без зазначення причини. В результаті цього, ПП "Єврофлекс", в свою чергу, не змогло вчасно виконати свої зобов'язання перед клієнтом, і понесло матеріальні збитки і втрату клієнта.

Відповідач звертає увагу на те, що, відповідно до п.п. 6.1, 6.3 даного Договору, за невиконання або неналежне виконання своїх забов'язань винна сторона повинна відшкодувати другій стороні заподіяні збитки. У разі несвоєчасної поставки товару постачальник сплачує покупцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє на період прострочення від вартості непоставленого в строк товару за кожен день прострочення поставки.

Порушенням зобов'язання, в розумінні ст. 610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). В разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Враховуючи вищевикладене, а саме, те, що позивач також не належним чином виконував свої зобов'язання, а також що штрафні санкції надмірно великі, відповідач просить суд зменшити суму пені та штрафних санкцій за даним позовом.

Щодо суми основного боргу, то відповідач зазначає, що згідно платіжного доручення № 01/102 від 13.02.15 р., основний борг в сумі 53482,69 грн. - погашений.

Щодо здійснення розрахунку пені, то відповідач зазначає, що, згідно п. 3.1 Договору № 447 від 24.10.2013 р., оплата за товар здійснюється протягом 30 календарних днів з моменту передачі Товару у власність покупця.

Відповідач зазначає, що пунктом 6.2. даного Договору передбачено нарахування пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої на період несплати, від суми заборгованості за кожен день прострочки.

Відповідач наголошує, що при розрахунку пені позивачем не враховано припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції. Роз'яснення даної норми міститься у підпункті 3.17.4 підпункту 3.17 пункту 3 Постанови пленуму Вищого господарського суду Украши від 26.12.2011 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (з подальшими змінами), а також в абзацах першому-четвертому пункту 9 Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 р. № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України" (з подальшими змінами).

Отже для нарахування пені застосовується строк у шість місяців, а для її стягнення позовна давність в один рік.

З огляду на зазначене, на думку відповідача, розмір пені становить 24381,54 грн.

Щодо розрахунку 20% річних, то відповідач зазначає, що, згідно п.6.6. Договору, у разі прострочення Покупцем виконання грошового зобов'язання більш, ніж на 3 календарних дні, Покупець зобов'язаний сплатити Постачальнику проценти за користування чужими грошовими коштами в розмірі 20 відсотків річних, які нараховуються на вартість неоплаченого товару до дня його фактичної оплати.

На думку відповідача, частиною 3 статті 692 Цивільного кодексу України фактично конкретизовано передбачений статтею 536 цього Кодексу обов'язок боржника сплачувати встановлений договором або законом розмір процентів за користування чужими грошовими коштами та передбачене статтею 625 цього Кодексу право продавця вимагати від покупця сплати 3 % річних за весь час прострочення, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідач звертає увагу на те, що у розумінні зазначених статей проценти є не відповідальністю, а платою за весь час користування грошовими коштами, що не були своєчасно сплачені боржником. Зі змісту цих статей випливає, що договором може бути встановлено лише інший розмір процентів річних, а не інший спосіб їх обчислення.

Разом із цим, на думку відповідача, згідно з положеннями статті 549 Цивільного кодексу України, грошовою сумою, яку боржник повинен передати кредитору у разі порушення зобов'язання, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання, є пеня.

Проценти за користування чужими грошовими коштами, нарахованих на підставі пункту 6.6 Договору, за період від дати оплати товару, передбаченої договором, по дату фактичної оплати за товар, за своєю правовою природою підпадають під визначення пені.

Таким чином, за твердженням відповідача, умовами договору передбачено подвійне стягнення пені за несвоєчасне виконання зобов'язання Покупцем, що не узгоджується з приписами статті 61 Конституції України, відповідно до якої ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення (аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 24.12.13 р. у справі №8/5025/1402/12).

Щодо розрахунку інфляційних втрат та 20 % річних, то відповідач зазначає, що не має заперечень щодо стягнення цих сум, відповідно до розрахунку позивача.

На момент розгляду справи відповідач не подав доказів погашення боргу в повному обсязі, явку повноважного представника в судове засідання забезпечив.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного:

Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно до ст. 173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, в тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, в тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 179 ГК України, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Згідно ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог вказаного кодексу. Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 230 ГК України, штрафними санкціями в цьому Кодексі визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Як встановлено в ході судового розгляду справи, між Товариством з обмеженою відповідальністю „Паритет Пак" (надалі - позивач) та Приватним підприємством «Єврофлекс» (надалі - відповідач) 24.10.2013 р. був укладений договір на поставку товару № 447 (надалі - Договір), згідно з умовами якого, позивач прийняв на себе зобов'язання передати у власність відповідачу партії поліпропіленової продукції (надалі - Товар), а відповідач - оплатити фактично отриману кількість продукції.

На підставі вищевказаного Договору, ним було поставлено відповідачу товар за наступними накладними:

№РН - 0002594 від 07.11.2013 р. на суму 21 912,60 грн.

№РН - 0002771 від 25.11.2013 р. на суму 46 206,52 грн.

№РН - 0002989 від 17.12.2013 р. на суму 104 825,87 грн.

№РН - 0003099 від 26.12.2013 р. на суму 173 034,24 грн.

№РН - 0000198 від 31.01.2014 р. на суму 130 215,08 грн.

№РН - 0000398 від 25.02.2014 р. на суму 65 407,54 грн.

№РН - 0000415 від 27.02.2014 р. на суму 68 719,61 грн.

Відповідно до умов п. 3.1 Договору, розрахунки за кожну партію Товару Покупець здійснює шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Постачальника протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту передачі Товару у власність Покупця. Однак, в порушення п. 3.1 Договору та ст.ст. 526, 655 Цивільного кодексу України, зобов'язання відповідача щодо своєчасної і повної оплати за отриманий товар не виконані належним чином. Відповідачем було частково здійснена оплата за вищевказаними накладними. Оплата за вищевказаними накладними становить - 556 838 (п'ятсот п'ятдесят шість тисяч вісімсот тридцять вісім) гривень 73 коп.

Таким чином, заборгованість відповідача складає 53 482 грн. (п'ятдесят три тисячі чотириста вісімдесят дві) гривні 73 коп.

Відповідно до п. 6.3 Договору, відповідач, у разі порушення термінів оплати Товару, виплачує Постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої на період несплати за кожний день просрочення сплати, до дня його фактичної сплати. Пеня нарохувається за весь період прострочення виконання зобов'язання. Пеня, згідно з розрахунком, що додається, складає 27 420 (двадцять сім тисяч чотириста двадцять) гривень 53 коп.

Однак, 25.02.2015 року за вх. № 8155/15 відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що при розрахунку пені позивачем не враховано припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції. Розяснення даної норми міститься у підпункті 3.17.4 підпункту 3.17 пункту 3 Постанови пленуму Вищого господарського суду Украши від 26.12.2011 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (з подальшими змінами), а також в абзацах першому-четвертому пункту 9 Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 р. № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України" (з подальшими змінами).

Отже, для нарахування пені застосовується строк у шість місяців, а для її стягнення позовна давність в один рік.

З огляду на зазначене, розмір пені становить 24381,54 грн., з чим погодився позивач у судовому засіданні, уточнивши позовні вимоги щодо стягнення пені з відповідача у розмірі 24381,54 грн.

Сума втрат від інфляції, згідно з розрахунком, що додається, складає 21 700,86 грн. (двадцять одна тисяча сімсот) гривень 86 коп.

Відповідно до п. 6.6. Договору, відповідач, у разі прострочення сплати більш ніж на 3 (три) календарних дня, зобов'язаний сплатити проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 20 (двадцяти) % річних від вартості неоплаченого в строк товару (партії товару) з дня настання терміну оплати товару (партії товару) до дня його фактичної оплати. 20 % річних складає 25922 (двадцать п'ять тисяч дев'ятсот двадцать дві) гривні 96 коп.

Щодо розрахунку інфляційних втрат та 20 % річних, то відповідач зазначає, що не має заперечень щодо стягнення цих сум, відповідно до розрахунку позивача.

Щодо суми основного боргу, то, згідно платіжного доручення № 01/102 від 13.02.15 р., основний борг в сумі 53482,69 грн. є погашеним.

Згідно ч. 4 ст. 22 ГПК України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених ст. 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

19.02.2015 року за вх. № 766/15 позивач подав клопотання про зменшення позовних вимог, в якому просить суд припинити провадження по справі в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 53482,73 грн., у зв'язку із оплатою відповідачем суми основного боргу.

В ході судового розгляду справи судом встановлено, що на час прийняття судом рішення, відповідачем погашено основний борг в сумі 53482,69 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 01/102 від 13.02.15 р., однак оплату заборгованості по основному боргу в розмірі 53482,73 грн. було вчинено після звернення позивача до суду з позовом, під час його розгляду по суті, тому провадження в даній частині позовних вимог підлягає припиненню.

Однак, незважаючи на вимоги суду, що викладені в відповідних судових ухвалах, відповідачем не надано належних та допустимих доказів погашення 20 % річних у розмірі 25922 (двадцать п'ять тисяч дев'ятсот двадцать дві) гривні 96 коп., 24381 (двадцять чотири тисячі триста вісімдесят одна) грн. 54 коп. - пені та 21 700,86 грн. (двадцять одна тисяча сімсот) гривень 86 коп. інфляційних втрат, що були визнані відповідачем.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ч. 5 ст. 78 ГПК України, у разі визнання відповідачем позову господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

Відповідно до статті 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Належних доказів наявності передбачених законом чи договором підстав для звільнення відповідача від відповідальності суду не надано.

На час розгляду справи, відповідач не подав докази погашення боргу в повному обсязі, уточнені позовні вимоги не спростував, явку повноважного представника в судове засідання забезпечив.

Враховуючи, що позивачем представлено достатньо об'єктивних та переконливих доказів в підтвердження своїх уточнених (зменшених) позовних вимог, а відповідач суму основного боргу оплатив, а вимоги в частині стягнення 20 % річних у розмірі 25922 (двадцать п'ять тисяч дев'ятсот двадцать дві) грн. 96 коп., 24381 (двадцять чотири тисячі триста вісімдесят одна) грн. 54 коп. - пені та 21 700,86 грн. (двадцять одна тисяча сімсот) грн. 86 коп. - інфляційних втрат не заперечив, однак не подав доказів погашення боргу в повному обсязі, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Паритет Пак» до Приватного підприємства «Єврофлекс» в частині стягнення 53482,73 грн. суми основного боргу слід припинити, а позоані вимоги в частині стягнення 24381,54 грн. - пені, 25922,96 грн. - 20 % річних, 21700,86 грн. - інфляційних втрат є обґрунтованими та підлягають до задоволення.

Згідно ст. 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно ч.1 ст.3 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється: за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством; за подання до суду апеляційної і касаційної скарг на судові рішення, заяви про перегляд судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами, заяви про скасування рішення третейського суду, заяви про видачу виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду та заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України; за видачу судами документів.

Згідно ч.1 ст.4 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно п.2 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір», ставки судового збору встановлюються у таких розмірах: за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру - 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати, що складає 1827,00 грн., та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат.

Згідно п. 5.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21 лютого 2013 року N 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України», статтею 7 Закону передбачено підстави повернення судового збору, перелік яких є вичерпним. У їх числі не зазначено такої підстави, як припинення провадження у справі (стаття 80 ГПК). Водночас закриття провадження у справі, про яке йдеться у пункті 5 частини першої цієї статті Закону, є поняттям цивільного і адміністративного судочинства, передбаченим відповідно статтею 205 Цивільного процесуального кодексу України і статтею 157 Кодексу адміністративного судочинства України, які господарськими судами у здійсненні судочинства не застосовуються.

Як доказ сплати судових витрат, позивач подав платіжне доручення № 1829 від 09.12.2014 року на суму 2570,54 грн. про сплату судового збору.

Враховуючи вищенаведене, тобто те, що оплату заборгованості по основному боргу в розмірі 53482,73 грн. було вчинено після звернення позивача до суду з позовом, під час його розгляду по суті, господарські витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України, слід покласти на відповідача, оскільки спір виник з його вини.

Господарські витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України, слід покласти на сторони, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 43, 33, 43, 49, 75, 80, 82, 84, 85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Уточнені (зменшені) позовні вимоги - задоволити.

2. Стягнути з Приватного підприємства «Єврофлекс» (79019, м. Львів, вул. Жовківська, 22, код ЄДРОПУ 32952480) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Паритет Пак» (51200, Дніпропетровська обл., м. Новомосковськ, вул. Радянська, 50, код ЄДРПОУ 32952480) 24381 (двадцять чотири тисячі триста вісімдесят одна) грн. 54 коп. - пені, 25922 (двадцять п'ять тисяч дев'ятсот двадцять дві) гривні 96 коп. - 20 % річних, 21700,86 грн. (двадцять одна тисяча сімсот) гривень 86 коп. інфляційних втрат, а також судовий збір в розмірі 2509 (дві тисячі п'ятсот девять) грн. 74 коп.

3. В решті позовних вимог - провадження припинити.

4. Наказ видати, в порядку ст. 116 ГПК України, після набрання рішенням законної сили.

Суддя Пазичев В.М.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 02.03.2015 року.