Постанова № 42949090, 20.01.2015, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

20 січня 2015 року Справа № 810/6697/14

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Харченко С.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом доПриватного акціонерного товариства "Ера" Державної податкової інспекції в Обухівському районі Головного управління Міндоходів у Київській області провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, ВСТАНОВИВ: У липні 2013 року Приватне акціонерне товариство "Ера" звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції в Обухівському районі Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 01.04.2013 № 0000422201.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 12.08.2013 в адміністративній справі № 810/3869/13-а, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.12.2013, у задоволенні адміністративного позову Приватного акціонерного товариства "Ера" відмовлено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 11.11.2014 постанову Київського окружного адміністративного суду від 12.08.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19.12.2013 в адміністративній справі № 810/3869/13-а скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

В обґрунтування зазначеної ухвали суд касаційної інстанції посилався на неповне з`ясування судами першої та апеляційної інстанцій усіх обставин справи.

Враховуючи зазначене, ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 02.12.2014 (суддя Харченко С.В.) справу прийнято до провадження та призначено її до судового розгляду.

У судове засідання, призначене на 20.01.2015, представники сторін не з'явились, були своєчасно та належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду справи.

Матеріали справи містять заяви сторін про розгляд справи за їх відсутності, що відповідно до приписів статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для здійснення розгляду справи в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи принципи рівності сторін, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову з огляду на наступне.

Приватне акціонерне товариство "Ера" (ідентифікаційний код 13711145, місцезнаходження: 08704, Київська область, м. Обухів, вул. Каштанова, буд. 72) зареєстроване в якості юридичної особи 19.04.1988 та здійснює господарську діяльність пов'язану, зокрема, з ремонтом і технічним обслуговуванням електричного устаткування; діяльністю у сфері інжинірингу, геології та геодезії, наданням послуг технічного консультування у цих сферах; неспеціалізованою оптовою торгівлею; неспеціалізованою оптовою торгівлею продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами; оптовою торгівлею відходами та брухтом; виробництвом електродвигунів, генераторів і трансформаторів.

Зазначені обставини підтверджуються даними, наведеними у витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії АБ № 198021 (т. 1 а.с. 34).

Як платник податків позивач перебуває на обліку в Державній податковій інспекції в Обухівському районі Головного управління Міндоходів у Київській області.

У лютому-березні 2013 року посадовою особою Державної податкової інспекції в Обухівському районі Київської області Державної податкової служби на підставі підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 та пункту 79.2 статті 79 Податкового кодексу України проведено документальну позапланову невиїзну перевірку з питань дотримання Приватним акціонерним товариством "Ера" вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій з Товариством з обмеженою відповідальністю "Шоковіта" за весь період взаємовідносин.

За результатами перевірки складено акт від 11.03.2013 № 367/220/13711145 (далі - акт перевірки), в якому зафіксовано, що Приватним акціонерним товариством "Ера" під час декларування податкових зобов'язань за господарською операцією з придбання у Товариства з обмеженою відповідальністю "Шоковіта" товарів не дотримано вимог пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до завищення податкового кредиту за жовтень 2012 року на суму 15840 грн. 00 коп.

При перевірці правильності декларування позивачем власних податкових зобов`язань за наведений вище звітний період контролюючим органом здійснено аналіз інформації, що наведена у податковій декларації позивача з податку на додану вартість за жовтень 2012 року, інформаційних базах Державної податкової служби України та первинних документах, що подані позивачем, а саме: договорі, видаткових і податкових накладних.

За результатами аналізу поданих позивачем первинних документів бухгалтерського і податкового обліку контролюючий орган дійшов висновку про те, що обставини, що свідчать про отримання Приватним акціонерним товариством "Ера" від Товариства з обмеженою відповідальністю "Шоковіта" товарів та наявності зв`язку їх отримання із господарською діяльністю підприємства, відомостями, що викладені у вказаних документах, не підтверджено, оскільки позивачем до перевірки не надано належних документальних свідоцтв на підтвердження обставин, що свідчать про передачу і зберігання товарно-матеріальних цінностей, їх транспортування (товарно - транспортних накладних, дорожніх листів, довіреностей на отримання товару), а також інших первинних документів, у зв'язку з чим неможливо встановити фактичне транспортування та зберігання товару, вид продукції, маршрут перевезення тощо.

Посадовими особами Державної податкової інспекції в Обухівському районі Київської області Державної податкової служби в ході контролюючого заходу також прийнято до уваги відомості, отримані від інших органів державної податкової служби про господарську діяльність контрагента позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Шоковіта".

Зокрема, контролюючий орган зважав на викладені в акті Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Державної податкової служби від 21.12.2012 № 7206/229/33421689 (т. 1 а.с. 47-106) висновки посадових осіб податкового органу стосовно:

- відсутності Товариства з обмеженою відповідальністю "Шоковіта" за податковою адресою;

- відсутності у Товариства з обмеженою відповідальністю "Шоковіта" достатніх виробничих потужностей, складських і торгівельних приміщень, виробничого обладнання, матеріалів, сировини та інших основних засобів для забезпечення ведення фінансово-господарської діяльності в обсягах задекларованих ним показників.

Крім того, в ході позапланової невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю "Шоковіта" Державною податковою інспекцією у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Державної податкової служби опрацьовано системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні Державної податкової адміністрації України та встановлено розбіжність у задекларованих показниках податкового кредиту та податкових зобов'язань контрагента позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Шоковіта" з іншими суб'єктами господарювання по ланцюгу постачання.

За таких обставин, податковим органом зроблено висновок про відсутність у Товариства з обмеженою відповідальністю "Шоковіта" об'єктів оподаткування податком на додану вартість за період 2011-2012 роки з огляду на неподання в ході проведення перевірки доказів на підтвердження реальності здійснення господарських операцій.

Враховуючи наведені вище відомості, податковий орган дійшов висновку про те, що контрагент позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Шоковіта" є юридичною особою з ознаками фіктивності, його правочини з іншими суб'єктами господарювання, у тому числі і з позивачем, не спричинили жодних правових наслідків.

За таких обставин, відповідач вважає, що угода, за якою Товариство з обмеженою відповідальністю "Шоковіта" зобов'язалось надати позивачу товари, фінансово-господарські документи та податкову звітність складено сторонами правочину без фактичного здійснення господарської операції, а лише з метою незаконного одержання податкової вигоди у вигляді формування податкового кредиту на користь позивача.

Внаслідок допущення позивачем вказаного правопорушення під час визначення ним об'єкту оподаткування податком на додану вартість податковий орган дійшов висновку про заниження Товариством з обмеженою відповідальністю "Шоковіта" податкового зобов'язання з податку на додану вартість за жовтень 2012 року на суму 15840 грн. 00 коп.

На підставі акта перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 01.04.2013 № 0000422201, яким відповідно до приписів підпункту 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 та пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 23760 грн. 00 коп., з яких: 15840 грн. 00 коп. - за основним платежем, 7920 грн. 00 коп. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Не погоджуючись із рішенням, прийнятим Державною податковою інспекцією в Обухівському Київської області Державної податкової служби, позивач оскаржив його до суду.

Позивач зазначає, що твердження податкового органу стосовно вчинення Приватним акціонерним товариством "Ера" податкового правопорушення є помилковими, оскільки визначення ним сум податкового кредиту здійснено у відповідності до вимог податкового законодавства, господарську операцію з Товариством з обмеженою відповідальністю "Шоковіта" належним чином відображено у бухгалтерському і податковому обліку позивача та його податковій звітності.

Досліджуючи інформацію, що викладена в акті перевірки, та документи, наявні в матеріалах справи, судом встановлено наступне.

У жовтні 2012 року позивачем укладено з Товариством з обмеженою відповідальністю "Шоковіта" договір від 10.10.2012 № 10101, відповідно до умов якого контрагент позивача прийняв на себе зобов'язання поставити позивачу товар за асортиментом, кількістю та ціною, визначеними у погоджених сторонами правочину заявках, а позивач зобов`язався прийняти вказані товарно - матеріальні цінності та оплатити їх вартість.

Прийняття позивачем товару у його контрагента проводилось шляхом підписання видаткових накладних від 12.10.2012 № 676 на загальну суму 5131 грн. 39 коп., у тому числі ПДВ - 855 грн. 23 коп. (т. 1 а.с. 122); 23.10.2012 № 1227 на загальну суму 10233 грн. 60 коп., у тому числі ПДВ - 1705 грн. 60 коп. (т. 1 а.с. 123); 22.11.2012 № 2211 на загальну суму 3792 грн. 77 коп., у тому числі ПДВ - 632 грн. 13 коп. (т. 1 а.с. 126); 27.11.2012 № 2711 на загальну суму 12764 грн. 74 коп., у тому числі ПДВ - 2127 грн. 46 коп. (т. 1 а.с. 127); 17.12.2012 № 1712 на загальну суму 19776 грн. 58 коп., у тому числі ПДВ - 3296 грн. 10 коп. (т. 1 а.с. 124); 17.12.2012 № 1712/1 на загальну суму 22809 грн. 74 коп., у тому числі ПДВ - 3801 грн. 62 коп. (т. 1 а.с. 125); 26.12.2012 № 1558 на загальну суму 3072 грн. 00 коп., у тому числі ПДВ - 512 грн. 00 коп. (т. 1 а.с. 130); 16.01.2013 № 1601 на загальну суму 13959 грн. 94 коп., у тому числі ПДВ - 2326 грн. 66 коп. (т. 1 а.с. 128); 30.01.2013 № 3001 на загальну суму 3504 грн. 23 коп., у тому числі ПДВ - 584 грн. 04 коп. (т. 1 а.с. 129).

Оплату за отримані від Товариства з обмеженою відповідальністю "Шоковіта" товарно-матеріальні цінності на загальну суму 95044 грн. 99 коп. здійснено позивачем у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на рахунки контрагента позивача, про що свідчать наявні в матеріалах справи копії платіжних доручень (т. 1 а.с. 134-141).

На підтвердження суми податку на додану вартість, що була сплачена позивачем у складі ціни товару, Товариством з обмеженою відповідальністю "Шоковіта" виписано податкові накладні від 12.10.2012 № 676 на загальну суму 5131 грн. 39 коп., у тому числі ПДВ - 855 грн. 23 коп. (т. 1 а.с. 119); 23.10.2012 № 1227 на загальну суму 10233 грн. 60 коп., у тому числі ПДВ - 1705 грн. 60 коп. (т. 1 а.с. 120) та 31.10.2012 № 1655 на загальну суму 79680 грн. 00 коп., у тому числі ПДВ - 13280 грн. 00 коп. (т. 1 а.с. 121).

Податок на додану вартість у загальній сумі 15840 грн. 00 коп. за наведеною вище господарською операцією включено позивачем до податкового кредиту за жовтень 2012 року.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів з 1 січня 2011 року регулюються Податковим кодексом України.

Так, Податковий кодекс України визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до пункту 6.1 статті 6 цього Кодексу, податком є обов'язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу.

В силу приписів підпункту 9.1.3 пункту 9.1 статті 9 та підпункту 14.1.178 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податок на додану вартість належить до загальнодержавних податків, які нараховуються та сплачуються відповідно до норм розділу V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 1 пункту 180.1 статті 180 розділу V Податкового кодексу України, для цілей оподаткування податком на додану вартість платником податку є будь-яка особа, що провадить або планує провадити господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник податку у порядку, визначеному статтею 183 цього розділу.

Пунктом 200.1 статті 200 розділу V цього Кодексу встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При цьому, згідно з приписами підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковим кредитом є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 200.2 статті 200 Податкового кодексу України передбачено, що при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (пункт 200.3 статті 200 Податкового кодексу України).

Згідно з приписами пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (пункт 198.2 статті 198 Податкового кодексу України).

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (абзац 4 пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України).

Пунктами 198.4 та 198.6 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що у разі, якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Однак, сама по собі податкова накладна не утворює підстави для формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

Аналіз положень податкового законодавства дозволяє дійти висновку, що право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникає у платника податків за наявності сукупності таких елементів: 1) наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість); 2) фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; 3) наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; 4) документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які зазвичай супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; 5) наявності у покупця належним чином оформленої податкової накладної.

Відсутність хоча б одного з наведених елементів, навіть за наявності певних первинних документів, виключає можливість формування платником податків податкового кредиту з податку на додану вартість.

Суд звертає увагу на те, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством (абзац 1 пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України).

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996-ХІV визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Таким чином, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. У разі, якщо фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності усіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Суд також вважає за необхідне зазначити, що подання до контролюючих органів документів з обліку доходів, витрат та інших показників, пов'язаних із визначенням об'єктів оподаткування (податкових зобов'язань), первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності та інших документів, пов'язаних з обчисленням та сплатою податків та зборів, є обов`язком платника податків.

Пунктом 44.6 статті 44 Податкового кодексу України встановлено, що у разі, якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим і четвертим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.

Як встановлено судом та не було спростовано представником позивача в ході судового розгляду справи, первинних документів податкового та бухгалтерського обліку, що свідчать про отримання Приватним акціонерним товариством "Ера" від Товариства з обмеженою відповідальністю "Шоковіта" матеріальних цінностей, їх обліку на складі, подальшого зберігання, обробки та реалізації у ході перевірки позивачем не надано, належних та допустимих причин неможливості подання таких документів не наведено.

Так, з матеріалів адміністративної справи вбачається, що Державною податковою інспекцією в Обухівському районі Київської області Державної податкової служби вручено позивачу запит від 31.01.2013 № 231/10/22 про надання пояснень та їх документального підтвердження.

Згідно з даними, що наведені у вказаному вище запиті, податковий орган, на виконання вимог статті 73 Податкового кодексу України, просить надати пояснення та їх документальне підтвердження (належним чином засвідчені копії первинних документів) з питання правильності формування податкового кредиту та податкових зобов'язань за весь період взаємовідносин з Товариством з обмеженою відповідальністю "Шоковіта".

При цьому, податковим органом наведено детальний перелік документів, які повинен надати позивач, а саме: договори купівлі-продажу та інші види договорів, податкові і видаткові накладні, акти виконання робіт (надання послуг), довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей, документи, що підтверджують транспортування і зберігання товарно-матеріальних цінностей, розрахункові документи (платіжні доручення, банківські виписки, тощо), реєстри виданих та отриманих податкових накладних, а також інші документи, які підтверджують наявність фінансово-господарських відносин.

Відповідь на запит податкового органу надано позивачем листом (т. 2 а.с. 9), до якого долучено копії договору, видаткових та податкових накладних.

Судом встановлено, що подані позивачем до податкового органу у ході контролюючого заходу первинні документи формально оформлюють господарські відносини між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Шоковіта", проте зміст цих документів не дозволяє встановити факт реальності господарської операції.

Суд погоджується з доводами представника позивача стосовно того, що висновки, викладені в акті Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Державної податкової служби від 21.12.2012 № 7206/229/33421689, щодо відсутності у Товариства з обмеженою відповідальністю "Шоковіта" об'єктів оподаткування податком на додану вартість за період 2011-2012 роки не можуть бути використані відповідачем у даній справі як доказова база з огляду на наявність судових рішень в адміністративній справі № 804/1271/13-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Шоковіта" до Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби про визнання дій протиправними (постанови Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.02.2013 та Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14.05.2013), в яких суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про те, що факти, викладені у вказаному акті, не можуть бути належними доказами наявності порушень Товариством з обмеженою відповідальністю "Шоковіта" вимог статей 203, 215, 228 Цивільного кодексу України стосовно того, що укладені ним у 2011-2012 роках угоди з контрагентами не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними та є підставою для визнання таких угод недійсними.

Разом з тим, судом встановлено, що жодних належних та допустимих доказів транспортування товарно-матеріальних цінностей та їх прийняття, письмових замовлень, графіків поставок та інших документальних свідоцтв, які б дозволяли встановити кількість партій товару, адресу та дату доставки позивачем у ході перевірки та під час фіксації її наслідків позивачем не подано.

Позивачем також не надано податковому органу документів, які в силу положень укладеного ним з Товариством з обмеженою відповідальністю "Шоковіта" договору від 10.10.2012 № 10101 є обов`язковими до складання, а саме: рахунків-фактур на оплату товару, довіреностей від вантажоодержувача на отримання товарно-матеріальних цінностей, (витягу з книги обліку довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей), заявок (із зазначенням найменування, кількості товару, умов і строків перевезення, способу, місця і часу завантаження (розвантаження), а також товарно-транспортних накладних.

Жодних доказів того, що Приватне акціонерне товариство "Ера" скористалось правом на подання цих документів до прийняття податковим органом оскаржуваного рішення, у тому числі на стадії подання заперечень до акта перевірки, позивачем не наведено.

Посилання представника позивача на подані під час судового розгляду справи копії договору про надання транспортно-експедиторських послуг від 29.01.2012 № 45744 (укладеного позивачем з Товариством з обмеженою відповідальністю "Нова пошта"), товарно-транспортних накладних та актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) як на доказ транспортування придбаних у його контрагента товарно-матеріальних цінностей, судом до уваги не приймаються, оскільки відомості про вантаж, які містяться в цих товарно-транспортних накладних, не відповідають відомостям, що зазначені у складених та підписаних між Приватним акціонерним товариством "Ера" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Шоковіта" видаткових накладних в частині відображення кількості (ваги) товару та відповідних дат поставок.

Судом також не приймаються до уваги посилання представника позивача на складені підприємством 29.12.2012 та 31.01.2013 акти списання та кошторис з реконструкції електродвигунів (складений у поточних цінах станом на 01.01.2014) як на доказ використання придбаних у Товариства з обмеженою відповідальністю "Шоковіта" товарів (стрічки слюдинітової, склострічки та стрічки лавсанової) оскільки відомості, що містяться у поданих суду копіях цих документів, не утворюють підстав вважати, що об'єктом використання у господарській діяльності був саме той товар, що раніше придбавався позивачем у Товариства з обмеженою відповідальністю "Шоковіта".

Згідно зі статтею 11 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частин першої та другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Однак, покладений на суб`єкта владних повноважень даною нормою тягар доказування правомірності свого рішення не звільняє позивача від обов`язку доказування своїх тверджень чи заперечень.

Враховуючи, що долучені позивачем до матеріалів даної справи первинні фінансово-господарські документи на підтвердження факту отримання товару, його зберігання та подальшого використання у власній господарській діяльності були відсутні у ході контролюючого заходу та на момент розгляду податковим органом питання про прийняття рішення, а отже і не можуть прийматися судом до уваги під час надання правової оцінки висновкам податкового органу, покладеним в основу оскаржуваного податкового повідомлення - рішення, з огляду на те, що факт постачання Приватному акціонерному товариству "Ера" товарів з боку Товариства з обмеженою відповідальністю "Шоковіта" не підтверджено позивачем документально, а наявні у позивача первинні документи не містять відомостей, необхідних для надання їм юридичної сили та доказовості, висновки контролюючого органу про неправомірність формування Приватним акціонерним товариством "Ера" податкового кредиту за жовтень 2012 року у сумі 15840 грн. 00 коп. суд вважає цілком обґрунтованими.

За таких обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд дійшов висновку, що позов задоволенню не підлягає.

Відповідно до частини другої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.

Оскільки спір вирішено на користь суб'єкта владних повноважень, а доказів понесення ним інших витрат, пов'язаних з розглядом справи суду не надано, судові витрати стягненню з позивача не підлягають.

Керуючись статтями 69, 70, 71, 122, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні адміністративного позову, - відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Харченко С.В.