Ухвала суду № 42947516, 10.02.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/2111/14 Головуючий у 1-й інстанції: Літвінова А.В. Суддя-доповідач: Безименна Н.В.

У Х В А Л А

Іменем України

10 лютого 2015 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого судді: Безименної Н.В.,

суддів: Аліменка В.О. та Кучми А.Ю.,

при секретарі Авраменко М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 жовтня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Кабінету Міністрів України, Міністерства фінансів України, третя особа: Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» про визнання незаконним нормативно-правового акту, зобов'язати вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулась до Окружного адміністративний суду міста Києва з позовом до Кабінету Міністрів України, Міністерства фінансів України за адміністративним позовом, в якому (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 02.09.2014 року) просила:

- через порушення антидискримінаційного законодавства, а саме: п. 2 ст. 6 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні»; Першого протоколу, Протоколу № 12 та ст. 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України № 475/97-ВР від 17.07.97 pоку; а також, через невідповідність правовому акту вищої юридичної сили - ч. 3 ст. 1 Закону України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України» визнати незаконним положення ч. 1 Постанови Кабінету Міністрів України «Про виплату в 2012 році громадянам України компенсації втрат від знецінення грошових заощаджень, вкладених до 2 січня 1992 р. в установи Ощадного банку СРСР, що діяли на території України, та в облігації Державної цільової безпроцентної позики 1990 року, державні казначейські зобов'язання СРСР і сертифікати Ощадного банку СРСР, придбані на території Української РСР» від 23.04.2012 року № 346, в якому не передбачена виплата компенсації втрат від знецінення заощаджень іноземцям і особам без громадянства, що є дискримінацією цих осіб в порівнянні із громадянами України і призвело до того, що Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України», уповноважений вищезгаданою постановою на виплату компенсацій, з посиланням на цю постанову відмовив позивачеві у виплаті компенсації через відсутність у неї українського громадянства;

- визнати відповідача (Кабінет Міністрів України) винним у прямій дискримінації позивача, яка виражена у забороні виплати компенсації на підставі відсутності у позивача українського громадянства;

- стягнути з відповідача (Кабінету Міністрів України) на користь позивача відшкодування матеріальних збитків у сумі 1514,50 (одна тисяча п'ятсот чотирнадцять гривень, 50 копійок);

- стягнути з відповідача (Кабінету Міністрів України) на користь позивача відшкодування моральної шкоди в сумі 15145,00 гривень (п'ятнадцять тисяч сто сорок п'ять гривень, 00 копійок) (том ІІ, а. с. 34-36).

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.10.2014 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, представником позивача подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить оскаржувану постанову скасувати та ухвалити по справі нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, у зв'язку з порушенням судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися. На підставі клопотання, позивач та його представник просили розглядати справу за їх відсутності.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити розгляд апеляційної скарги за відсутності представників сторін.

Згідно з ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що ОСОБА_2 є громадянкою Республіки Болгарія.

Як вбачається з матеріалів справи, до 02.01.1992 року позивач помістила свої грошові заощадження в установах Ощадного банку СРСР.

У 2002 - 2003 роках позивач отримала компенсаційні ощадні книжки у філіях Харківського обласного управління Публічного акціонерного товариства Державний ощадний банк України» в місті Харкові: у філії №10020/04, рахунок №9155/1 12235 на суму 762,70 грн.; у філії №10020/011, рахунок № 9155/1 867 на суму 2707,30 грн. (на дівоче прізвище - ОСОБА_2); у філії №10020/057, рахунок НОМЕР_1 на суму 860,35 грн.; у філії № 10020/0160, рахунок № НОМЕР_3 на суму 436,15 грн.; у філії №10020/0180, рахунок НОМЕР_2 на суму 1053,55 грн. Крім того, на дівоче прізвище позивача - ОСОБА_2 - у філії № 10020/0403 міста Богодухів, Харківської області відкритий рахунок № НОМЕР_4 (на суму 2000,00 радянських рублів станом на 18.06.1980 p.). У 2013 році позивач отримала у спадок рахунок № НОМЕР_5 на суму 1021,25 грн та рахунок № 9155/1 13370 на суму 4278,10 грн у філії № 10020/011, а також рахунок № НОМЕР_6 на суму 3896,13 грн. у філії № 10020/0297 м. Харкова.

За результатами розгляду звернення позивача про отримання компенсації, 14.09.2012 року Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» відмовило ОСОБА_2 у виплаті компенсації з урахуванням вимог постанови Кабінету Міністрів України від 23.04.2012 року № 346.

Даючи правову оцінку вищевикладеним обставинам справи, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно виходив з наступного.

У ст. 7 Закону України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України» передбачено, що заощадження повертаються поетапно, залежно від суми вкладу в межах коштів, передбачених для цього Державним бюджетом України на поточний рік. Перелік груп вкладників і порядок проведення виплат проіндексованих грошових заощаджень, а також обсяг виплат згідно із статтею 8 цього Закону у межах коштів, передбачених Державним бюджетом України, встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Згідно з п.5.4 мотивувальної частини рішенням Конституційного Суду України по справі №13-рп/2001 від 10.10.2001 року відповідно до Конституції України власники, здійснюючи право власності, повинні додержуватися конституційних положень про те, що «власність зобов'язує», і вона «не повинна використовуватись на шкоду людині і суспільству» (частина третя статті 13), а також, що використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства (частина сьома статті 41). Отже, із системного аналізу положень Конституції України випливає, що право власності може бути обмежено. Право держави обмежити володіння, користування та розпорядження майном визначено і Першим протоколом до Конвенції про захист прав людини та основних свобод 1950 року. Кожна фізична або юридична особа, зазначається в цьому документі, має право мирно володіти своїм майном. Проте держава має право «вводити в дію такі закони, які, на її думку, є необхідними для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів...» (стаття 1).

З огляду на це Конституційний Суд України зазначив, що положення ст. 7 Закону України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України», відповідно до яких заощадження повертаються «поетапно», «залежно від суми вкладу», «у межах коштів, передбачених для цього Державним бюджетом України на поточний рік», хоча і обмежують конституційне право власності громадян, але не суперечать статтям 13, 41, 64 та іншим статтям Конституції України.

Приписами ст. 6 Закону України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України» встановлено, що порядок проведення компенсаційних виплат, в тому числі перерахування коштів з Державного бюджету України установам Ощадного банку України та колишнього Укрдержстраху визначається Кабінетом Міністрів України.

Виконуючи покладений зазначеним Законом обов'язок та з урахуванням бюджетних призначень на відповідний рік, Кабінет Міністрів України щорічно приймає постанови про виплату частини заощаджень громадян відповідно до вищенаведеного Закону, а саме: постанови від 08.06.1998 року № 825, від 17.05.2000 року № 817, від 26.03. 2001 року № 275, від 05.04.2002 року № 471, від 26.03.2003 року № 382, від 11.03.2004 року № 306, від 30.05.2005 року № 409, від 03.08.2006 року №1091, від 01.03.2007 року № 366, від 09.01.2008 року № 1, від 20.05.2009 року № 481, а також від 23.04.2012 року № 346, якими встановлюється черговість й обсяги виплат громадянам у наведених роках проіндексованих грошових заощаджень.

Отже, Кабінет Міністрів України встановлює певний порядок, умови та розмір повернення громадянам їх грошових заощаджень, тобто діє в межах компетенції, у спосіб, та в порядку, встановленими Конституцією України, Законом України «Про Кабінет Міністрів України», Законом України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України».

Таким чином, суд першої інстанції вірно дійшов висновку про те, що положення оскаржуваної постанови Кабінету Міністрів України, відповідно до яких встановлено черговість та поетапність повернення грошових заощаджень вкладників у межах коштів, передбачених для цього Держаним бюджетом України на відповідний рік, хоча і містять певні обмеження прав власності таких громадян, проте не суперечать вимогам чинного законодавства України та не є дискримінаційними, а тому позовні вимоги про визнання незаконним положення п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 23.04.2012 року № 346 - задоволенню не підлягають.

Також, колегія суддів зазначає, що оскільки, відсутні підстави вважати незаконним постанову Кабінету Міністрів України від 23.04.2012 року № 346, то й позовні вимоги щодо стягнення матеріальної та моральної шкоди - не підлягають задоволенню.

Приписами ст. 159 КАС України встановлено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яке ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що постанова суду першої інстанції ухвалена з дотриманням норм процесуального та матеріального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, у зв'язку з чим підстав для скасування постанови суду першої інстанції не вбачається.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 жовтня 2014 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня її складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст ухвали виготовлено 16 лютого 2015 року.

Головуючий суддя Н.В. Безименна

Судді: В.О. Аліменко

А.Ю. Кучма

Головуючий суддя Безименна Н.В.

Судді: Аліменко В.О.

Кучма А.Ю.