Ухвала суду № 42946038, 25.02.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 лютого 2015 року м. Київ К/9991/32456/12

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби (далі - ДПІ)

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 11.05.2011

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 31.01.2012

у справі № 2а-2707/11/2670

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Перша Українська Індустріально-Інвестиційна Компанія" (далі - Товариство)

до ДПІ

про скасування податкового повідомлення-рішення.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 11.05.2011, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 31.01.2012, позов задоволено; скасовано податкове повідомлення-рішення від 24.12.2009 № 0001302305/0, згідно з яким позивачеві визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 138 915 грн. (у тому числі 92 610 грн. за основним платежем та 46305 грн. за штрафними санкціями).

У прийнятті цих судових актів попередні судові інстанції виходили з правомірності врахування платником при визначенні об'єкта оподаткування податку на прибуток витрат за договором обов'язкового страхування будівельно-монтажних робіт, укладеного в порядку частини третьої статті 9 Закону України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю».

Посилаючись на невідповідність висновків судів, покладених в основу прийняття оскаржуваних рішень зі спору, положенням чинного законодавства та дійсним обставинам справи, ДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та повністю відмовити у позові. На обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, що оскільки вигодонабувачем за спірним договором страхування є управитель (акціонерний комерційний банк «Київ»), тобто третя особа, то розглядувані витрати не є такими, що пов'язані з господарською діяльністю позивача у справі.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення розглядуваних касаційних вимог з урахуванням такого.

Як вбачається з установлених судами обставин справи, підставою для оспорюваного донарахування став висновок податкового органу, викладений в акті перевірки від 09.12.2009 № 719/1-23-06-33440660, про завищення позивачем валових витрат на суму 370 440 грн. за рахунок протиправного включення до їх складу витрат зі сплати страхових платежів за договором майнового страхування будівельно-монтажних робіт від 18.10.2006 № БМР 010/06, укладеним Товариством (страхувальник), акціонерною страховою компанією «Рокада» (страховик) та акціонерним комерційним банком «Київ» (вигодонабувач).

На обґрунтування цього висновку ДПІ зазначає, що об'єктом страхування за цим договором є майнові інтереси саме акціонерного комерційного банку «Київ» (а не позивача у справі), позаяк саме названий управитель є отримувачем страхового відшкодування, що виключає можливість віднесення витрат за цим договором страхування до господарської діяльності позивача.

Втім суди цілком об'єктивно відхилили зазначені доводи податкового органу як необґрунтовані.

Так, відповідно до підпункту 5.4.6 пункту 5.4 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до валових витрат включаються будь-які витрати зі страхування ризиків загибелі врожаю, транспортування продукції платника податку; цивільної відповідальності, пов'язаної з експлуатацією транспортних засобів, що перебувають у складі основних фондів платника податку; екологічної та ядерної шкоди, що може бути завдана платником податку іншим особам; майна платника податку; кредитних та інших ризиків платника податку, пов'язаних із здійсненням ним господарської діяльності, у межах звичайної ціни страхового тарифу відповідного виду страхування, діючого на момент укладення такого страхового договору, за винятком страхування життя, здоров'я або інших ризиків, пов'язаних з діяльністю фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з платником податку, обов'язковість якого не передбачена законодавством, або будь-які витрати зі страхування сторонніх фізичних чи юридичних осіб.

Отже, умовою врахування витрат платника на здійснення страхових виплат при визначенні оподатковуваного доходу є провадження таких виплат у рамках його господарської діяльності.

У розглядуваних правовідносинах економічний характер витрат Товариства за спірним договором майнового страхування будівельно-монтажних робіт зумовлений вимогами частини третьої статті 9 Закону України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю», згідно з якою (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) за кожним об'єктом будівництва забудовник або його підрядник зобов'язаний укласти із страховиком, визначеним управителем, договір обов'язкового страхування будівельно-монтажних робіт на весь час спорудження об'єкта будівництва та на гарантійний термін від ризиків його пошкодження або знищення внаслідок техногенних аварій та природних явищ - на користь управителя як довірчого власника.

Таким чином, укладення Товариством відповідного договору страхування на користь управителя (акціонерного комерційного банку «Київ») є обов'язковою умовою для отримання позивачем доходу від провадження господарської діяльності у сфері будівництва із залученням коштів фізичних і юридичних осіб на фінансування такого будівництва.

З урахуванням викладеного суди цілком об'єктивно визнали протиправним оспорюване податкове повідомлення-рішення.

З огляду на відповідність висновків судів по суті спору вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам даного спору, правильність ухвалених у справі судових актів підстави для скасування оскаржуваних постанови та ухвали судів першої і апеляційної інстанцій та задоволення касаційних вимог відсутні.

Керуючись статтями 220, 2201, 223, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби відхилити.

2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 11.05.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 31.01.2012 у справі № 2а-2707/11/2670 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько