Ухвала суду № 42942595, 26.02.2015, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №480/1894/14-ц 26.02.2015 26.02.2015 26.02.2015

Провадження № 22ц/784/493/15 Суддя першої інстанції Стрєльніков Д.В.

Суддя-доповідач апеляційного суду Царюк Л.М.

У Х В А Л А

Іменем України

26 лютого 2015 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого Царюк Л.М,

суддів: Козаченка В.І., Мурлигіної О.Я.,

при секретарі Кудрі В.М.,

за участю представника заявника - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Миколаївського районного суду Миколаївської області від 20 січня 2015 року за скаргою ОСОБА_3 на рішення та дії державного виконавця Ленінського відділу державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції (надалі - ДВС) щодо звільнення майна з - під арешту ,-

В С Т А Н О В И Л А:

10 липня 2014 року ОСОБА_3 звернувся до суду зі скаргою на дії державного виконавця щодо незаконності винесення постанови про звільнення майна з під арешту.

Свої вимоги заявник обґрунтовував тим, що в червні 2001 року на виконання рішення суду про стягнення на його користь грошового боргу з ОСОБА_5 55/100 частки житлового будинку АДРЕСА_1, що належали на праві власності боржнику, за актом державного виконавця було передано йому в рахунок погашення боргу у зв'язку з тим, що прилюдні торги по реалізації цієї нерухомості не відбулись. Проте, право власності на цю нерухомість він на себе не переоформив з вини державної виконавчої служби.

Постановою державного виконавця від 2 вересня 2008 року був знятий арешт з вказаного житлового будинку, що дало можливість спадкоємцю боржника - ОСОБА_6 оформить на себе право власності на зазначену нерухомість у порядку спадкування та розпорядитися нею на свій розсуд.

Як на його думку, вказана постанова державного виконавця є незаконною та такою, що грубо порушує його права та свободи.

Посилаючись на такі обставини, ОСОБА_3 просив суд визнати дії державного виконавця щодо винесення постанови про звільнення майна з під арешту неправомірними і зобов'язати усунути порушення його права шляхом зобов'язання скасування цієї постанови.

Ухвалою Миколаївського районного суду Миколаївської області від 20 січня 2015 року скаргу залишено без задоволення.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просив скасувати ухвалу суду та постановити нову ухвалу, якою задовольнити вимоги скарги в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у місцевому суді, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, рішенням Миколаївського районного суду Миколаївської області від 9 вересня 1997 року, частково залишеного в силі ухвалою судової колегії в цивільних справах Миколаївського обласного суду від 3 грудня 1997 року, та рішенням того ж суду від 16 квітня 1998 року, залишеного в силі ухвалою судової колегії в цивільних справах Миколаївського обласного суду від 3 червня 1998 року, з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 стягнуто 4439 грн. матеріальної та 3500 грн. моральної шкоди в рахунок відшкодування шкоди, спричиненої внаслідок ДТП.

Постановою державного виконавця від 24 жовтня 2000 року накладено арешт на нерухоме майно боржника ОСОБА_5 по АДРЕСА_1.

Згідно з актом начальника відділу Державної виконавчої служби Ленінського районного управління юстиції від 25 червня 2001 року ОСОБА_3 за його заявою залишено 55/100 частки житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1, який належав ОСОБА_5, внаслідок того, що прилюдні торги частки будинку не відбулися (а.с.3).

З огляду на ці обставини виконавче провадження по виконанню зазначених рішень суду було закінчено 13 липня 2001 року. Як стверджує ДВС у зв'язку з фактичним виконанням рішення суду. Ця постанова в матеріалах справи відсутня, а виконавче провадження знищено за строком зберігання (а.с. 4-5).

Право власності на зазначену нерухомість ОСОБА_3 не оформив.

Ухвалою Миколаївського районного суду від 7 грудня 2005 року, залишеною без змін ухвалою апеляційної інстанції від 21 лютого 20006 року, в задоволенні скарги ОСОБА_3 на дії державного виконавця з приводу незаконного закінчення виконавчого провадження, за яким він є стягувачем, відмовлено.

ІНФОРМАЦІЯ_1 боржник ОСОБА_5 помер.

Постановою державного виконавця Ленінського ВДВС від 2 вересня 2008 року знято арешт з будинку АДРЕСА_1 (а.с.31).

16 жовтня 2008 року спадкоємець боржника його син ОСОБА_7 отримав право власності на 55/100 часток вказаного житлового будинку (а.с.33).

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» ( в редакції яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) (надалі -Закон) визначено, що виконавче провадження - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Обов'язки та права державного виконавця на час виникнення спірних правовідносин були визначені ст. 5 Закону.

Сторонами у виконавчому провадження є стягувач та боржник (ст. 11 Закону).

Виконавче провадження розпочинається стадією відкриття виконавчого провадження, де визначається початок дій з виконання судових рішень та актів інших державних і недержавних органів, який забезпечує правомірність застосування заходів примусового виконання. Останньою стадією виконавчого провадження є стадія закінчення виконавчого провадження у випадках, передбачених ст. 37 Закону.

Згідно до п. 3 Положення про Єдиний державний реєстр виконавчих проваджень, яке затверджено наказом Міністерства юстиції України № 43/5 від 20 травня 2003 року в редакції від 5 серпня 2008 року, відомості про проведення виконавчих дій вносяться до Єдиного реєстру одночасно з виготовленням документа, на підставі якого вчиняється виконавча дія.

Отже з огляду на наведені норми Закону, державний виконавець зобов'язаний проводити виконавчі дії та виносити процесуальні документи тільки в межах виконавчого провадження.

При винесені постанови від 2 вересня 2008 року про зняття арешту з вказаної нерухомості державний виконавець вимог Закону не дотримався.

Так, незважаючи на те, що виконавче провадження по виконавчому листу, виданому районним судом 25 вересня 2000 року, де сторонами провадження зазначені стягувач ОСОБА_3 та боржником ОСОБА_8, закінчено 13 липня 2001 року, державний виконавець Чмих Л.В. через 7 років виносить постанову про зняття арешту зі спірного майна, на яке було накладено арешт. При цьому державний виконавець не зазначає що саме слугувало підставою для винесення такої постанови, оскільки як встановлено боржник зазначеного виконавчого провадження помер в 2007 році, а стягувач до ДВС з цього приводу не звертався.

Крім того, державний виконавець в обґрунтування таких дій послався на відсутність у відділу ДВС виконавчих листів про стягнення боргу з ОСОБА_8 та керувався нормами ст. 38 Закону та ст. 59 Закону України «Про банки та банківську діяльність».

Проте, Закон не пов'язує відсутність виконавчих листів у відділу ДВС зі зняттям арешту на майно боржника.

Приписи ст. 38 Закону передбачають наслідки закінчення виконавчого провадження з певних підстав, передбачених законом. Між тим, державний виконавець не зазначив з яких саме підстав було закінчено виконавче провадження та коли.

Посилання у спірній постанові на норми ст. 59 Закону України «Про банки та банківську діяльність» взагалі є надуманими, оскільки ці норми регулюють правовідносини, пов'язані з банківською установою, які відсутні між сторонами виконавчого провадження.

Зазначена постанова не внесена до Єдиного реєстру виконавчих проваджень та її копія не була направлена стороні виконавчого провадження стягувачу ОСОБА_3, прав та інтересів якого вона стосується.

Таким чином, дії державного виконавця Ленінського відділу державної виконавчої служби Чмих Л.В. щодо винесення постанови про зняття арешту з житлового будинку АДРЕСА_1 від 2 вересня 2008 року є неправомірними та такими, що порушують права ОСОБА_3, як сторони у виконавчому проваджені. З метою поновлення прав останнього ця постанова підлягає скасуванню.

З огляду на положення ч. 2 ст. 83 Закону в редакції на час звернення до суду зі скаргою, судова колегія вважає можливим зобов'язати начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, та який здійснює контроль за рішеннями, діями державного виконавця під час виконання рішень своєю постановою скасувати спірну постанову, як таку, що суперечать вимогам закону.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції зазначена ухвала постановлена з порушенням вимог закону, що відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 312 ЦПК України є підставою для скасування ухвали.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 312, 314 ЦПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Ухвалу Миколаївського районного суду Миколаївської області від 20 січня 2015 року скасувати та постановити нову ухвалу про задоволення скарги.

Визнати неправомірними дії державного виконавця Ленінського відділу державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції Чмих Людмили Василівни щодо винесення постанови 2 вересня 2008 року про зняття арешту з будинку АДРЕСА_1.

Зобов'язати начальника Ленінського відділу державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції скасувати зазначену постанову державного виконавця.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді: