Постанова № 42929476, 24.02.2015, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

24 лютого 2015 рокусправа № 804/16943/13-а

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Шлай А.В.

суддів: Іванова С.М. Чабаненко С.В.

за участю секретаря судового засідання: Горшкова В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2014 року у справі № 804/16943/13-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФОРТА» до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ФОРТА» звернулось до суду з адміністративним позовом, в якому просило скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми "Р" від 23.12.2013 р. № 0003001503, яким збільшено суму грошового зобов'язання з орендної плати юридичних осіб на загальну суму 69499,53 грн., в тому числі за основним платежем на суму 57696,89 грн., за штрафними (фінансовими санкціями) - 11802,64 грн. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що за результатами документальної невиїзної перевірки з питань повноти нарахування позивачем орендної плати за землю за період з 01.01.2011 р. по 31.10.2013 р. відповідачем складено акт перевірки № 2424/1503/24226921 від 04.12.2013 р., на підставі якого прийнято спірне податкове повідомлення-рішення. З висновками акту перевірки позивач також не погоджується, оскільки вони сформовані без належної оцінки всіх наданих документів та з порушенням вимог діючого законодавства. В акті перевірки відповідачем встановлено порушення п.п. 16.1.4 п. 16.1 ст. 16 та п. 276.3 ст. 276 Податкового кодексу України, внаслідок чого позивачем занижено розмір орендної плати за земельну ділянку. Також позивач зазначав, що жодна правова норма не надає право чи повноважень відповідачу втручатись у відносини сторін договору та нараховувати суми грошового зобов'язання з орендної плати із застосуванням штрафних санкцій за податковими повідомленнями-рішеннями.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2014 року адміністративний позов задоволено.

Не погодившись із рішенням суду, Державна податкова інспекція у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області звернулась з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржену постанову та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Апелянт зазначає, що судом першої інстанції не прийнято до уваги факт того, що оскільки обчислення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, що використовуються не за цільовим призначенням відбулося не у зв'язку з волевиявленням сторін договору ,а у зв'язку зі зміною розрахунку орендної плати відповідно до закону, необхідність сплати орендної плати у новому розмірі, а саме із застосуванням коефіцієнту 1,5 виникла у позивача незалежно від внесення змін до договорів оренди.

У судовому засіданні сторони доводи, викладені в апеляційній скарзі та запереченнях на неї підтримали в повному обсязі.

Колегія суддів, перевіривши законність та обґрунтованість оскарженого рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та пред'явлених позовних вимог, дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "ФОРТА" зареєстроване Виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради 23.02.1996 р., перебуває на обліку платників податків у ДПІ у Жовтневому районі м. Дніпропетровська. У період з 26.11.2013 р. по 27.11.2013 р. проведена документальна невиїзна перевірка ТОВ "ФОРТА" з питань повноти нарахування орендної плати за землю за період з 01.01.2011 р. по 31.10.2013 р. За результатами проведення перевірки відповідачем складений акт від 04.12.2013 р. № 2424/1503/24226921, яким встановлено порушення п.п. 16.1.4 п.16.1 ст. 16 та п. 276.3 ст. 276 ПК України, внаслідок чого занижена оренда плата за земельну ділянку, яка розташована за адресою: м. Дніпропетровськ, пр. Карла Маркса, б. 27-А, за 2011 рік на 20980,69 грн., за 2012 рік на 20980,69 грн., за січень - вересень 2013 року на 15735,51 грн. Перевіркою встановлено, що ТОВ "ФОРТА" з Дніпропетровською міською радою 28.12.2007 р. укладений договір оренди земельної ділянки терміном на 15 років. Відповідно до п. 1.1 договору позивач прийняв у строкове платне користування земельну ділянку загальною площею 0,0401 га, що знаходиться за адресою м. Дніпропетровськ, пр. Карла Маркса, б. 27-А. Відповідачем встановлено, що позивач подаючи декларації із сплати за землю за цим договором вказував розмір орендної плати у 2011, 2012 та 2013 рр. на підставі розрахунку до договору, але без врахування коефіцієнту, який визначений у п. 276.3 ст. 276 Податкового кодексу України, у розмірі 1,5 - за земельні ділянки (в межах населених пунктів) на територіях та об'єктах історико-культурного призначення місцевого значення, використання яких не пов'язано з функціональним призначенням цих територій та об'єктів. На підставі акту перевірки відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення № 0003001503, яким збільшено суму грошового зобов'язання з орендної плати юридичних осіб на загальну суму 69499, 53 грн., в тому числі за основним платежем на суму 57696, 89 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 11802,64 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, пославшись на правову позицію Верховного Суду України від 11.06.2013 року у справі № 21-443а12, дійшов висновку про протиправність спірного податкового повідомлення-рішення, оскільки ні Закон України «Про плату за землю», ні інші нормативно-правові акти не закріплюють обов'язок орендаря перераховувати орендну плату (сплачувати її в більшому розмірі) в разі законодавчої зміни граничного розміру цієї плати. Суд також зазначив, що орендар зобов'язаний буде сплачувати більший розмір орендної плати лише у випадку внесення відповідних змін до договору.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Порядок оподаткування землі в Україні, починаючи з 01.01.2011, визначається розділом ХІІІ «Плата за землю» Податкового кодексу України. Питання орендної плати за землю врегульовані статтею 288 Податкового кодексу України.

Відповідно до пп. 14.1.136 п. 14.1 статті 14 Податкового кодексу України орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності - це обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Згідно з п. 288.4 статті 288 цього ж Кодексу розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем. Пунктом 288.5 статті 288 Кодексу передбачено, що розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом (редакція діяла до внесення змін Законом України № 1166-УІІ від 27.03.2014 року).

Відповідно до норм Податкового кодексу України, який визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, річна сума платежу, що підлягає перерахуванню до бюджету суб'єктами господарювання, які орендують земельні ділянки державної і комунальної власності, визначається відповідно до умов договору, але з урахуванням вимог підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України, тобто, не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється розділом XIII Кодексу; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється розділом XIII Кодексу.

Таким чином, річна сума платежу орендної плати за землю, згідно з п. 288.5 ст. 288 ПКУ, не може бути меншою розміру, визначеного підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України, а саме - трикратного розміру земельного податку.

Пунктом 286.2 статті 286 Податкового кодексу України визначено, що платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями.

Відтак, з набранням чинності Податкового кодексу України річний розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, який підлягає перерахуванню до бюджету, має відповідати вимогам підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 цього Кодексу та є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати.

При цьому, виходячи із принципу пріоритетності норм Податкового кодексу України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 Податкового кодексу України, до моменту внесення до такого договору відповідних змін розмір орендної плати в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлений підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України.

Як вбачається з матеріалів справи, між ТОВ "ФОРТА" з Дніпропетровською міською радою 15.07.2009 р. укладено договір оренди земельної ділянки терміном на 15 років. Відповідно до п. 1.1 договору позивач прийняв у строкове платне користування земельну ділянку загальною площею 0,0401га, що знаходиться за адресою м. Дніпропетровськ, пр. Карла Маркса, б. 27-А. Пунктом 2.3 договору встановлено, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки на час укладання цього договору становить 1320809, 49 грн. У пункті 5.2 договору оренди встановлено, що цільовим призначенням земельної ділянки є: землі історико-культурного призначення. Розмір, порядок сплати орендної плати сторони визначили у пункті 4 договору, у відповідності до якого річна орендна плата встановлюється у грошовій формі у розмірі мінімальної ставки орендної плати, встановленої Законом України "Про оренду землі". Також у п. 4.2 договору сторони визначили, що обчислення розміру орендної плати здійснюється з урахуванням їх цільового призначення та коефіцієнтів індексації. Пунктом 4.8 договору передбачено, що розмір орендної плати переглядається щорічно, або у разі: зміни умов господарювання, передбачених договором; змін у цільовому використанні земельної ділянки; зміни розмірів земельного податку, підвищення цін, тарифів, у тому числі внаслідок інфляції; зміни коефіцієнтів індексації, визначених законодавством; погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини орендаря, що підтверджено документами; в інших випадках, визначених законодавством.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги та скасовуючи оскаржене рішення податкового органу, зазначив, що базою оподаткування є нормативна грошова оцінка ділянки, визначена у встановленому законодавством порядку. Цей порядок передбачає зміну грошової оцінки шляхом проведення ревізії земресурсами та затвердженням радою. Лише після цього нормативно-грошова оцінка буде іншою, і її можна буде використовувати як нову базу оподаткування. Податковий орган не може на власний розсуд змінити нормативно-грошову оцінку без дотримання відповідної процедури. Отже, сплата податку у вигляді орендної плати у збільшеному розмірі буде можливою лише після зміни нормативно-грошової оцінки земельної ділянки, але міською радою за поданням земресурсів, а не через перевірку податковим органом.

Проте такий висновок суду першої інстанції стосовно того, що орендар зобов'язаний буде сплачувати більший розмір орендної плати лише настанням дати набрання чинності додатковою угодою про внесення змін до договору (в разі досягнення сторонами взаємної згоди щодо збільшення розміру орендної плати) або набранням законної сили рішенням суду про зміну договору (в разі вирішення спору щодо зміни орендної плати у судовому порядку) не узгоджується з наведеними нормами матеріального права.

Також суд помилково застосував до спірних правовідносин, які виникли з 01.01.2011 року, Закон України «Про плату за землю», оскільки останній втратив чинність з 01.01.2011 року згідно із Податковим кодексом України. Невірним є також і врахування правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 11.06.2013 року у справі № 21-443а12 за результатами перегляду судових рішень, якими вирішені спори, що виникли з правовідносин до набрання чинності Податковим кодексом України. До 01.01.2011 року діяв Закону України «Про плату за землю», приписи якого і були проаналізовані Верховним Судом України у зазначеній вище постанові.

У даному ж випадку, суд має врахувати іншу постанову Верховного Суду України - від 02 грудня 2014 року у справі за позовом Приватного підприємства «Сумська фірма «Усе для дому» до Державної податкової інспекції у м. Сумах про визнання протиправним податкового повідомлення-рішення. В цій постанові вказано, що з набранням чинності ПК річний розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, який підлягає перерахуванню до бюджету, має відповідати вимогам підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 цього Кодексу.

Сторонами під час розгляду справи не заперечується та обставина, що позивачем земельна ділянка історико-культурного призначення, що перебуває в оренді позивача, використовується ним не за призначенням, оскільки на ній розташована будівля, де розміщений заклад торгівлі та офісні приміщення. Відтак доводи податкового органу щодо необхідності сплати орендної плати із застосуванням коефіцієнту 1,5, як це передбачено пунктом 276.3 статті 276 Податкового кодексу України.

Відповідно до статті 202 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Зважаючи на те, що судом першої інстанції допущено порушення норм матеріального та процесуального права, які призвели до ухвалення помилкового рішення, апеляційна скарга підлягає задоволенню, оскаржена постанова - скасуванню із прийняттям нового рішення про задоволення адміністративного позову за наведених вище підстав.

Керуючись статтями 195-196, 198, 202, 207 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області - задовольнити.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2014 року у справі № 804/16943/13-а - скасувати.

У задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «ФОРТА» - відмовити.

Постанова суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня її складення у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий: А.В. Шлай

Суддя: С.М. Іванов

Суддя: С.В. Чабаненко