Рішення № 42927627, 23.02.2015, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.02.2015 р. Справа № 914/4616/14

За позовом: Приватного підприємства «Дніпро-Захід», м. Львів,

до відповідача: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м.Червоноград, Львівська область

про стягнення заборгованості в сумі 6 947,85 грн.

Суддя Коссак С.М.

при секретарі Куць М.Я.

Представники:

Від позивача: Криць-Гамзій Н.В. - представник за довіреністю №8 від 02.09.2014р.;

Від відповідача: не з`явився.

Господарським судом Львівської області розглядається справа за позовом Приватного підприємства «Дніпро-Захід» до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення заборгованості в сумі 6 947,85 грн.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 30.12.2014р. прийнято справу до розгляду та призначено на 21.01.2015р.

З підстав викладених в ухвалі суду від 21.01.2015р. розгляд справи було відкладено на 09.02.2015р., а 09.02.2015р. на 23.02.2015р.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідач не скористався своїм правом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів в порядку статті 33 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи те, що норми статті 38 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

У зв'язку з тим, що відповідач не використав наданого законом права на участь у судовому засіданні, подання відзиву на позов та доказів, а матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін і неявка відповідача не перешкоджає вирішенню спору, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України - за наявними у ній матеріалами.

В судовому засіданні 23.02.2015р. оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Проаналізувавши матеріали справи, судом встановлено наступне.

01.03.2013р. між позивачем та відповідачем було укладено договір поставки № 8п/7 (далі за текстом - Договір).

Згідно п.1.1. Договору постачальник (позивач у справі) зобов'язується передати покупцю товар, а покупець (відповідач у справі) зобов'язується прийняти товар та сплатити за нього обумовлену вартість на умовах даного Договору. Право власності на товар переходить до покупця в момент поставки товару.

Поставка товару може здійснюватися партіями. На кожну партію товару , що постачається постачальник видає товарну-транспортні накладні, в яких вказується найменування, асортимент (номенклатура), кількість, ціна товару і вартість партії товару. Датою поставки товару є дата вказана в накладній, що виписує постачальник. (п.2.2. Договору).

На виконання умов договору позивачем було поставлено, а відповідачем отримано товар, що підтверджується товарно-транспортними накладними: № РН-0019777 від 21.06.2013р. на загальну суму 2 532,96 грн. та № РН-0020965 від 05.07.2013р. на загальну суму 2 954,01 грн., які підписані сторонами та скріплені печатками без жодних застережень.

Відповідно до п.3.1. Договору покупець здійснює оплату товару протягом 14 календарних днів з моменту його отримання. Оплата здійснюється шляхом перерахування грошей на розрахунковий рахунок постачальника або внесенням готівки в касу підприємства.

Позивач надсилав відповідачу претензію № 1 від 03.01.2014р., яка отримана відповідачем 10.01.2014р. та претензію № 23 від 13.05.2014р., яка отримана відповідачем 17.05.2014р. про сплату заборгованості за даним Договором, що залишені відповідачем без реагування.

На виконання умов Договору відповідач 04.06.2014р. частково оплатив за поставлений товар в сумі 499,71 грн. що підтверджується банківською випискою.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач покладені на нього зобов'язання щодо оплати отриманого товару за Договором в повній мірі не виконав, у зв'язку з чим у нього заборгованість за поставлений товар в сумі 4 987,26 грн., а тому вимога позивача про стягнення є правомірною.

Доказів оплати за поставлений товар відповідачем не надано.

За неналежне виконання умов Договору позивач просить стягнути з відповідача пеню в сумі 325,57 грн., 10% річних в сумі 667,76 грн. та інфляційні втрати в сумі 967,26 грн.

Доказів повного погашення заборгованості станом на день розгляду справи сторонами до суду не надано.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

В силу положень статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу інших актів цивільного законодавства.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Між сторонами у справі виникли зобов'язання на підставі договору купівлі-продажу (поставки) в силу пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона-постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари)в сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Статтею 530 Цивільного кодексу України встановлено - якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачені наслідки порушення зобов'язання.

Стаття 599 Цивільного кодексу України вказує на те, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідач проти вимог позивача не заперечив, будь-яких пояснень по суті предмету спору суду не надав, доказів проведення повної оплати вартості отриманого товару не представив. Виходячи з наведеного, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення заборгованості в сумі 4 987,26 грн., оскільки такі обґрунтовані та підтверджені матеріалами справи.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 5.4. Договору за несвоєчасні розрахунки постачальник має право нарахувати покупцю інфляційні нарахування та 10 % річних за користування чужими коштами від несвоєчасно сплаченої, несплаченої чи сплаченої внеповному обсязі суми згідно ст. 625 ЦК України.

З врахуванням п.4.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» сторони договору можуть зменшити або збільшити передбачений законом розмір процентів річних. Якщо укладеним сторонами договором передбачено збільшення розміру процентів у зв'язку з простроченням сплати боргу, розмір ставки, на яку збільшено проценти, слід вважати іншим розміром процентів.

Суд здійснивши перевірку, встановив, що нараховані позивачем 10% річних від прострочення грошового зобов'язання в сумі 667,76 грн. та інфляційні втрати в сумі 967,26 грн., нараховані правомірно та підлягають стягненню.

Відповідно до п.5.3. Договору у випадку порушення строків оплати товару постачальник має право нарахувати пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, за кожен протермінований день від несвоєчасно сплаченої, несплаченої чи сплаченої в неповному обсязі суми.

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафними санкціями, згідно з ч.1 статтею 230 ГК України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало були виконати.

Заявлена позивачем до стягнення пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ в сумі 325,57 грн., нарахована правомірно і підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Згідно з ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до ст.34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Виходячи з наведеного вище, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог повністю.

Судові витрати, на підставі статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 179, 193, 230, 232, 265 Господарського кодексу України, ст.ст. 11, 15, 509, 526, 530, 549, 599, 610-612, 625, 626, 629, ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України, та ст.ст. 22, 33, 34, 49, 69, 75, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задоволити повністю.

2. Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (80100, АДРЕСА_1; реєстраційний номер фізичної особи - підприємця НОМЕР_1) на користь Приватного підприємства «Дніпро-Захід» (79014, місто Львів, вулиця Тракт Глинянський, будинок 1; ідентифікаційний код 23961110) 4 987,26 грн. - основного боргу, 325,57 грн. - пені, 667,76 грн. - 10% річних, 967,26 грн. інфляційні втрати та 1 827,00 грн. витрати по сплаті судового збору.

3. Наказ видати відповідно до ст. 116 ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 27.02.2015 року.

Суддя Коссак С.М.