Постанова № 42927334, 26.02.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/16865/14 Головуючий у 1-й інстанції: Кобилянський К.М.

Суддя-доповідач: Кузьменко В. В.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 лютого 2015 року м. Київ

Колегія Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Кузьменко В. В.,

суддів Василенка Я. М., Степанюка А. Г.,

за участю секретаря Рипік О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Брайтмедіа» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про скасування податкових повідомлень-рішень, за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Брайтмедіа» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 08.12.2014 року,-

В С Т А Н О В И Л А:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Брайтмедіа» звернулось до суду з позовною заявою до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 21.05.2014 року № 0007092213 та № 0007102213.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 08.12.2014 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення про задоволення позову.

В засідання з'явились учасники процесу. Представники апелянта наполягали на задоволенні апеляційної скарги. Представник відповідача просив залишити постанову суду першої інстанції без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, осіб, що з'явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду першої інстанції - скасуванню з ухваленням нового рішення з таких підстав.

Відповідно до частини 1 статі 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 198, пунктом 4 частини 1 статті 202 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Як встановлено судом першої інстанції, 21.05.2014 року відповідачем на підставі акта перевірки № 1006/22-13/35647216 від 24.04.2014 прийнято наступні податкові повідомлення-рішення:

- 0007092213, яким позивачу за порушення п.п. 138.2, 139.1.9 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на прибуток» всього в сумі 6 165 164,00 грн., в т.ч. за основним платежем в сумі 4 932 131,00 грн., штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 1 233 033,00 грн.;

- 0007102213, яким позивачу за порушення п.п. 198.6, 200.1 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» всього в сумі 6 965 690,00 грн., в т.ч. за основним платежем в сумі 5 572 552,00 грн., штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 1 393 138,00 грн.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем безпідставно сформований податковий кредит та витрати за відповідний період, що призвело до втрат дохідної частини Державного бюджету України.

Суд апеляційної інстанції не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, 27.11.2012 року між ТОВ «Брайтмедіа» (замовник) і ТОВ «Старксервіс» (виконавець) укладено договір № ЕХ3075, відповідно до умов якого виконавець в період дії цього договору бере на себе зобов'язання надавати замовникові послуги з проведення рекламних кампаній замовника та/або клієнта замовника, відповідно до погоджених і затверджених сторонами додатків до цього договору.

Пунктом 1.4. договору визначено, що рекламна кампанія - розміщення (трансляція) рекламних матеріалів на рекламоносіях впродовж певного періоду часу, а також технічне обслуговування рекламо носіїв протягом вказаного періоду.

Розміщення рекламних матеріалів замовника здійснюється відповідно до затверджених сторонами медіа-планів, які є невід'ємною частиною договору.

На підтвердження належного виконання договору позивачем до матеріалів справи долучено копії: акта прийому передачі рекламних матеріалів, додатків до договору, медіа плани, податкові накладні, акти здачі-приймання робіт (надання послуг) та платіжні доручення.

Суд першої інстанції відхилив надані позивачем копії документів, як належні докази правомірності формування показників податкової звітності, зазначивши наступне.

Так, сам по собі документ під назвою «акт виконаних робіт», навіть за умови його складення у відповідності до вимог ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні», не може бути безумовним та виключно - достатнім доказом фактичності вчинення господарської операції, наприклад з надання рекламних послуг, адже обставина надання послуг та виконання робіт одним суб'єктом господарювання на користь іншого суб'єктами господарювання тягне за собою наслідком внесення змін до відповідних регістрів бухгалтерського обліку, на підставі яких власне і формуються в подальшому відповідні показники податкової звітності.

Тобто, в разі фактичного виконання господарської операції у формі надання рекламних послуг, необхідно зауважити на обов'язковості причинно-наслідкового зв'язку між оформленням актів виконаних робіт, змінами в бухгалтерському обліку підприємства на підставі таких актів та подальшим відображенням матеріальних показників господарської діяльності підприємства в його (підприємства) податковій звітності.

Наполягаючи на фактичності надання рекламних послуг з боку зазначеного вище контрагента, позивач до матеріалів справи не надав жодного письмового доказу відображення господарських операцій в бухгалтерському обліку підприємства станом на дати, зазначені в актах виконаних робіт.

При цьому, усі без виключення акти виконаних робіт (наданих послуг) та податкові накладні, не містять в собі інформації про те на яких конкретно відеобордах надавались рекламні послуги, а надані первинні документи не підтверджують право ТОВ «Старксервіс» на користування відеобордами.

З приводу наведенного, колегія суддів вважає за необхідне зауважити на наступному.

Відповідно до частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Під час розгляду справи судом першої інстанції не враховано та не надано належної правової оцінки відносно того, що позивачем було надано вищезазначені первинні документи бухгалтерського та податкового обліку.

Частиною 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Так, аналіз зазначених вище документів свідчить, що в них наявні всі необхідні реквізити, яким має відповідати первинний документ, відповідно до вимог чинного законодавства. Жодним нормативним актом не визначено, яким має бути опис обсягу господарської операції в первинному документі. В актах зафіксовано факти здійснення господарських операцій, а тому позивачем належним чином підтверджено правомірність віднесення витрат, понесених ним у зв'язку із отриманням послуг від контрагента, до складу валових витрат.

Отже, колегія суддів приходить до висновку, що реальність та товарність господарських операцій між ТОВ «Брайтмедіа» і ТОВ «Старксервіс» доведена позивачем, у зв'язку з чим у нього було право на формування податкового кредиту та витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування по операціях з вказаним контрагентом.

Як вбачається з вищенаведеного, суд першої інстанції, при прийнятті оскаржуваного рішення, керувався наданою податковим органом інформацією стосовно перевірки контрагента позивача, а саме ТОВ «Старксервіс».

Так, вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції, незважаючи на наявну первинну фінансово-господарську документацію, дійшов висновку, що за відсутності письмових доказів відображення господарських операцій з контрагентом в бухгалтерському обліку позивача та за наявності протоколу допиту на стадії досудового розслідування директора ТОВ «Старксервіс» ОСОБА_2 з інформацією про непричетність останнього до фінансово-господарської діяльності ТОВ «Старксервіс», має місце відсутність факту реального здійснення господарських операцій, внаслідок чого позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Твердження суду першої інстанції про непереконливість первинних документів та фактично перевагу регістрів бухгалтерського обліку, на підставі яких в подальшому формуються відповідні показники податкової звітності, над первинною фінансово-господарською документацією по взаємовідносинам позивача з його контрагентом, як на беззаперечну підставу підтвердження фактичного виконання правочину, є необґрунтованим, оскільки вказані та наявні у позивача регістри бухгалтерського обліку (журнал-ордер і відомість по рахунку 63) є виключно відображенням змісту наявних первинних документів та здійснених грошових розрахунків та формуються виключно на підставі цих документів.

Крім того, колегія суддів зауважує, що сам по собі факт наявності досудового розслідування та проведеного допиту не може свідчити про спрямованість правочину на відсутність господарських операцій і не позбавляє правового значення виданих за цими операціями первинних документів.

Аналогічну правову позицію наведено у судових рішеннях Вищим адміністративним судом України, зокрема, в ухвалі від 16 травня 2012 року по справі №К/9991/6340/12 суд касаційної інстанції зауважив, що посилання податкового органу на протокол допиту директора підприємства-контрагента обґрунтовано відхилено попередніми судовими інстанціями, так як контролюючий орган не надав доказів наявності відповідного вироку суду у кримінальній справі.

У судовому засіданні, під час апеляційного розгляду вказаної справи, представники сторін підтвердили, що такого вироку на даний час немає.

Відповідно до статті 47 Податкового кодексу України відповідальність за неподання, порушення порядку заповнення документів податкової звітності, порушення строків їх подання контролюючим органом, недостовірність інформації, наведеної у зазначених документах несуть юридичні особи, постійні представництва нерезидентів, які відповідно до Кодексу визначені платниками податків, а також їх посадові особи. Отже, платник податку несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податків і не може автоматично поширюватись на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Однак, факт порушення контрагентом своїх податкових зобов'язань може бути підставою для висновку про необґрунтованість заявлених платником податку вимог про надання податкової вигоди - відшкодування ПДВ з державного бюджету, якщо податковий орган доведе: що платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускали його контрагенти; або що діяльність платника податку, його взаємозалежних або афілійованих осіб спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов'язань, зокрема у випадках, коли такі операції здійснюються через посередників. Дані обставини не знайшли свого підтвердження під час розгляду спору суді апеляційної інстанцій.

Посилання відповідача на обов'язок позивача перевірити свого контрагента перед початком ведення із ним господарських операцій, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки у чинному законодавстві такого обов'язку не передбачено, а практика Вищого адміністративного суду України, на яку послався представник відповідача, як на нормативну базу такого обов'язку, не є законодавчим актом, а відтак, не встановлює для позивача обов'язку зазначеної перевірки.

Крім того, згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 року у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке оподатковуваної ПДВ поставки, які повністю виконали свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

Отже, Європейський Суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом.

Рішення Європейського Суду з прав людини згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» мають в Україні значення джерела права. Більше того, частина 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України вимагає врахування практики Європейського Суду з прав людини при вирішенні справ.

Невиконання контрагентом своїх обов'язків перед бюджетом не може бути підставою для неможливості формування податкового кредиту на підставі господарських операцій інших суб'єктів господарювання, оскільки відповідно до статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а тому до відповідальності може бути притягнутий лише порушник.

Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії чи прийнятті рішення.

Згідно із статтею 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі і в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень суд перевіряє чи вчинені вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначений Конституцією і законами України.

Докази надані відповідачем не підтверджують обставин, на які він посилається заперечуючи проти позову.

Враховуючи викладене, апеляційна інстанція дійшла висновку про неповне встановлення обставин справи та обумовлену цим неможливість надання належної юридичної оцінки всім обставинам у справі.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції порушені норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, що є підставою для скасування судового рішення.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.

Керуючись ст.ст. 8, 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, п. 2, 3, 4, 5, 6, 9 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про судове рішення в адміністративній справі» від 20.05.2013 року № 7 колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Брайтмедіа» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 08.12.2014 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Брайтмедіа» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 08.12.2014 року - скасувати та прийняти нову постанову.

Адміністративний позово Товариства з обмеженою відповідальністю «Брайтмедіа» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення № 0007092213 та № 0007102213 від 21 травня 2014 року, винесені Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києва.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 КАС України та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України в порядку і строки, встановлені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя: В. В. Кузьменко

Судді: Я. М. Василенко

А. Г. Степанюк

Повний текст постанови виготовлено 03.03.2015 року.

Головуючий суддя Кузьменко В. В.

Судді: Василенко Я.М.

Степанюк А.Г.