Ухвала суду № 42926882, 24.02.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 825/3452/14 Головуючий у 1-й інстанції: Д'яков В.І. Суддя-доповідач: Василенко Я.М.

У Х В А Л А

Іменем України

24 лютого 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Василенка Я.М.,

суддів Степанюка А.Г., Шурка О.І.,

при секретарі Зубрицькому Д.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 10.11.2014 у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Деснянського відділу Державної виконавчої служби Чернігівського міського управління юстиції про визнання дій протиправними та скасування постанови,-

В С Т А Н О В И В:

ФОП ОСОБА_2 звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив: визнати протиправними дії державного виконавця Деснянського відділу ДВС Чернігівського МУЮ Соловйова Д.Г. щодо відкриття виконавчого провадження від 19.09.2014 на підставі вимоги управління Пенсійного фонду України в м. Чернігові № Ф-313У від 27.05.2014; скасувати постанову державного виконавця Деснянського відділу ДВС Чернігівського МУЮ Соловйова Д.Г. про відкриття виконавчого провадження від 19.09.2014 про примусове виконання вимоги управління Пенсійного фонду України в м. Чернігові № Ф-313У від 27.05.2014.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 10.11.2014 у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеним вище судовим рішенням позивач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову, як таку, що постановлена із порушенням норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нову постанову, якою позов задовольнити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, які з'явились у судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи 27.05.2014 управлінням Пенсійного фонду України в м. Чернігові винесено вимогу про сплату боргу № Ф-313-У. Вказаною вимогою управління вимагало від ФОП ОСОБА_2, на підставі акту звірки від 27.05.2014 №231, сплатити недоїмку зі сплати страхових внесків у розмірі 1288,80 грн. Дата набрання чинності вимоги про сплату боргу 15.09.2014 (а.с. 5).

У зв'язку з несплатою ФОП ОСОБА_2 боргу у 10-ти денний строк з дня одержання вимоги, 18.09.2014 управлінням Пенсійного фонду України в м. Чернігові вищевказана вимога була направлена на примусове виконання до Деснянського відділу ДВС Чернігівського МУЮ (а.с. 6).

19.09.2014 державним виконавцем Деснянського відділу ДВС Чернігівського МУЮ було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №44806705 та надано час для його самостійного виконання у строк до 7 днів з моменту винесення постанови (а.с. 7).

Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що вимога про сплату боргу №Ф-313У від 27.05.2014 є виконавчим документом, у відповідності до абзацу другого частини 4 статті 25 Закону №2464-VI, подана на примусове виконання до Деснянського відділу ДВС Чернігівського МУЮ повноважним органом Пенсійного фонду України, та відповідає вимогам, передбаченим статтею 18 Закону №606-XIV, а тому дії відповідача по винесенню постанови про відкриття виконавчого провадження №44806705 від 19.09.2014 є правомірними, а постанова такою, що винесена у відповідності до вимог чинного законодавства.

Апелянт у своїй скарзі зазначає, що відповідно до частини 14 статті 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виконавчим документом є лише рішення (а не вимога) органу Пенсійного фонду про нарахування пені або накладення штрафу, передбачених частинами дев'ятою і десятою цієї статті, а тому вимога про сплату боргу не підпадає під визначення пункту 8 частини 2 статті 17 Закону України «Про виконавче провадження» та не може бути визнана відповідачем виконавчим документом.

Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта безпідставними, враховуючи наступне.

Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 № 606-XIV передбачено, що виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Згідно з ст. 2 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.

В статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» вказано, що державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Відповідно до частини 1 та пункту 8 частини 2 статті 17 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом. Відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою такі виконавчі документи, як зокрема, рішення інших органів державної влади, якщо їх виконання за законом покладено на державну виконавчу службу.

Статтею 18 вказаного Закону встановлено вимоги до виконавчого документу, відповідно до яких, крім іншого, у виконавчому документі зазначаються повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, власне ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) стягувача і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код суб'єкта господарської діяльності стягувача та боржника (для юридичних осіб), індивідуальний ідентифікаційний номер стягувача та боржника (для фізичних осіб - платників податків) або номер і серія паспорта стягувача та боржника для фізичних осіб - громадян України, які через свої релігійні або інші переконання відмовилися від прийняття ідентифікаційного номера, офіційно повідомили про це відповідні органи державної влади та мають відмітку в паспорті громадянина України, а також інші дані, якщо вони відомі суду чи іншому органу, що видав виконавчий документ, які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню, зокрема, дата народження боржника та його місце роботи (для фізичних осіб), місцезнаходження майна боржника, рахунки стягувача та боржника тощо.

Пунктом 1 статті 19 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зазначеного в статті 17 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення.

Згідно ст. 25 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби. Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

Відповідно до ст. 7 розділу VIII Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» стягнення заборгованості із сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі страхових внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, здійснюється фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування відповідно до законодавства, що діяло на момент виникнення такої заборгованості або застосування штрафних санкцій.

Частиною 1 статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» встановлено, що рішення, прийняті органами доходів і зборів та органами Пенсійного фонду з питань, що належать розглядати до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов'язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами. Положення цієї статті поширюється лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов'язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до абзацу 2 частини 4 статті 25 вказаного Закону вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.

Оскільки вимога № Ф-313-У від 27.05.2014 винесена управлінням Пенсійного фонду України в м. Чернігові на виконання повноважень, передбачених статтею 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», то вона є виконавчим документом, що підлягає виконанню органами державної виконавчої служби.

Більш того, вимога про сплату боргу №Ф-313-У від 27.05.2014 відповідає всім вимогам, встановленим статтею 18 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вимога про сплату боргу №Ф-313-У від 27.05.2014 є виконавчим документом, а тому відповідачем правомірно на виконання вказаного виконавчого документу винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №44806705 від 19.09.2014.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції.

Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 200 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 10.11.2014 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: Василенко Я.М.

Судді: Степанюк А.Г.

Шурко О.І.

Повний текст ухвали виготовлений 27.02.2015.

.

Головуючий суддя Василенко Я.М.

Судді: Степанюк А.Г.

Шурко О.І.