Ухвала суду № 42926163, 04.02.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 лютого 2015 року м. Київ К/9991/18982/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого судді-доповідача:Усенко Є.А.,суддів: Вербицької О.В., Зайцева М.П.,розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Приватного підприємства «Шиф-Медфарм»

на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 10.08.2011

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 23.02.2012

у справі № 2а-1870/4883/11 Сумського окружного адміністративного суду

за позовом Приватного підприємства «Шиф-Медфарм»

до Державної податкової інспекції у м. Суми

про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 10.08.2011, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 23.02.2012, у задоволенні позову відмовлено повністю.

У касаційній скарзі ПП «Шиф-Медфарм» просить скасувати ухвалені у справі рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права.

Відповідач не реалізував своє процесуальне право подати заперечення проти касаційної скарги.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Фактичною підставою для зменшення у податковому обліку позивача від'ємного значення суми податку на додану вартість, збільшення у податковому обліку позивача грошового зобов'язання із податку на додану вартість та застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) згідно з податковими повідомленнями-рішеннями, з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки податкового органу, викладені в акті перевірки від 17.06.2011 № 4414/2312/31060452/55. Згідно з цими висновками позивач порушив норми підпунктів 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.7.1 пункту 7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (Закон № 168/97-ВР): завищив податковий кредит на загальну суму 36111,80 грн. у податковому обліку за вересень 2010 року за податковими накладними, виписаними ТОВ «Дніпро-Бріг» за наслідками нікчемного правочину з поставки дієтичних добавок, у результаті чого завищено від'ємне значення суми податку на додану вартість у податковому обліку за вересень 2010 року на 31811,00 грн. та занижено податок на додану вартість на 4300,80 грн. у податковому обліку за вересень 2010 року. Висновок податкового органу про нікчемність правочину з поставки позивачу товару від ТОВ «Дніпро-Бріг» обґрунтовано відсутністю у цього постачальника основних засобів та трудових ресурсів, необхідних для здійснення поставки, та відсутністю документів на підтвердження факту передачі товару (довіреностей, документів, що підтверджують транспортування та зберігання товару).

На підставі вказаного акту перевірки ДПІ прийняті податкові повідомлення-рішення від 06.07.2011 № 0000952312/0/53794 - про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 4300,80 грн. за основним платежем та 1075,20 грн. - штрафні (фінансові) санкції (штрафи); № 0000962312/0/53796 - про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість в розмірі 31811,00 грн.

У судовому процесі встановлено, що позивач сформував податкового кредиту за податковими накладними, виписаними ТОВ «Дніпро-Бріг» з посиланням на поставку позивачу дієтичних добавок.

У відповідності до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 ст. 7 № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту) (абзац перший підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї статті).

При цьому законодавцем презумується реальність оподатковуваних операцій та витрат платника податку, достовірність документів податкового обліку.

За змістом наведених норм право платника податків на збільшення валових витрат та на включення сум ПДВ до податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання платником податку у інших платників цього податку товарів (послуг) або основних фондів, призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям господарської діяльності платника податку; підтвердження податковою накладною, виписаною постачальником - платником податку, митною декларацією суми нарахованого (сплаченого) податку в ціні придбання товару (послуг).

Обов'язкове встановлення факту поставки як підстави для включення суми ПДВ, вказаної в податковій накладній, до податкового кредиту відповідає правовій позиції Верховного Суду України по такій категорії спорів, висловленій, зокрема в постанові від 22.10.2010 у справі за позовом Приватного підприємства «Балтімор» до ДПІ у Кіровоградській області, Головного управління Державного казначейства України у Кіровоградській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення та стягнення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість

Відповідно до пункту 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 за № 128/2568, товарно-транспортна накладна - це єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу. Як встановлено пунктом 11.7 цих Правил, перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається перевізнику. За змістом цієї норми товарно-транспортні накладні повинні у всякому разі бути в наявності як у покупця так і у продавця, безвідносно до умов договору поставки про зобов'язану сторону щодо доставки товару.

Відповідно до частини 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

На підставі вищенаведених норм та встановивши факт ненадання позивачем як під час перевірки, так і у судовому процесі доказів на підтвердження фактичної передачі товару позивачу, як-то: довіреностей на видачу товарно-матеріальних цінностей, товарно-транспортних накладних, доказів зберігання товару, суди попередніх інстанцій зробили правильний висновок про не підтвердження у судовому процесі реального характеру поставок позивачу товарів ТОВ «Дніпро-Бріг», а отже і про неправомірність формування позивачем на підставі податкових накладних, виписаних цим контрагентом сум податкового кредиту за відповідні податкові періоди.

Доводи касаційної скарги правильність цього висновку судів не спростовують, а відтак підстави для скасування оскаржуваних судових рішень відсутні.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст. ст. 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Приватного підприємства «Шиф-Медфарм» залишити без задоволення, а постанову Сумського окружного адміністративного суду від 10.08.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 23.02.2012 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Є.А. Усенко Судді: О.В. Вербицька М.П. Зайцев