Постанова № 42925024, 25.02.2015, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" лютого 2015 р. Справа № 917/2183/14

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Могилєвкін Ю.О.,суддя Потапенко В.І., суддя Плужник О.В.

при секретарі Крупі О.О.

за участю представників сторін:

за участю представників:

позивача - Кубрака О.О., довіреність без номера від 07.11.2014 р.

відповідача -не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. № 389 П/3) на рішення господарського суду Полтавської області від 16 грудня 2014 року у справі № 917/2183/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Колос 14", с. Лубенці Кам'янського району Черкаської області

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Яромир-Агро", с. Вікторія Пирятинського району Полтавської області

про стягнення 78 522,56 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Колос 14" звернулось до господарського суду Полтавської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Яромир-Агро" про стягнення 78 522,56 грн., в тому числі: 61169 грн. основного боргу по укладеному між сторонами договору про надання сільськогосподарських послуг в рослинництві від 27.02.2014 р. № 27/02/14 та нароховані на цей борг 7625,26 грн. пені за період з 17.05.2014 р. по 17.10.2014 р., 1136,24 грн. 3 % річних і 8591,34 грн. інфляційних за період з 06.03.2014 р. по 17.10.2014 р.

Заявою від 25.11.2014 р. позивач зменшив позовні вимоги, а саме просив суд стягнути з відповідача 78 423,66 грн., в тому числі: 61169 грн. основного боргу по укладеному між сторонами договору про надання сільськогосподарських послуг в рослинництві від 27.02.2014 р. № 27/02/14 та нароховані на цей борг 7625,26 грн. пені за період з 05.04.2014 р. по 04.10.2014 р., а також 1136,24 грн. 3 % річних і 8452,22 грн. інфляційних за період з 05.04.2014 р. по 25.11.2014 р.

Вказана заява про зменшення позовних вимог була прийнята господарським судом Полтавської області та подальший розгляд справи здійснювався щодо зазначених в ній позовних вимог.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 16 грудня 2014 року у справі № 917/2183/14 (суддя Пушко І.І.) позов задоволено частково.

З відповідача на користь позивача стягнуто 61169,72 грн. основного боргу, 6540,92 грн. пені, 8452, 22 грн. інфляційних, 1176,46 грн. -3% річних та 1801,51 грн. витрат по сплаті судового збору.

В частині стягнення 1094,34 грн. пені у позові відмовлено.

Відповідач із вказаним рішенням не погодився та подав на нього до Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення місцевим господарським судом норм матеріального права, просить це рішення скасувати у повному обсязі та прийняти нове рішення. яким повністю відмовити в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач посилається на те, що господарський суд першої інстанції не врахував факти, що наведені у відзиві на позов, а саме, що 26.09.2014 року ст. слідчим Лубенської міжрайонної прокуратури проведено обшук в адміністративній будівлі ТОВ «Яромир-Агро», в ході якого вилучено всю бухгалтерську документацію відповідача, печатку, всю оргтехніку, у зв'язку з чим у нього відсутні будь-які відомості про надання послуг з боку позивача, а також те, що підписи директора ТОВ «Яромир-Агро» та печатка цього Товариство у документах про надання послуг позивачем можуть не відповідати дійсності , як і сам факт надання послуг.

Представник позивача у відзиві на апеляційну скаргу та в судовому засіданні проти її задоволення заперечує, просить оскаржуване рішення залишити без змін.

Вказує на безпідставність доводів апеляційної скарги відповідача стосовно неврахування судом першої інстанції фактів, наведених у відзиві на апеляційну скаргу, оскільки в оскаржуваному рішенні суд зазначив підстави, за яких він відхилив ці посилання відповідача, зокрема через недоведення таких фактів.

Також позивач зазначає, що відповідач як сторона кримінального провадження відповідно до статті 221 КПК України може в будь-який час отримати доступ до вилучених документів, а факт надання йому послуг за договором про надання сільськогосподарських послуг в рослинництві від 27.02.2014 р. № 27/02/14 на суму 61169 грн. підтверджується сукупністю доказів, а саме: укладеним сторонами договором про надання сільськогосподарських послуг в рослинництві від 27.02.2014 р. № 27/02/14, актом ОУ-0000284 здачі-приймання послуг, договором зберігання № 1 від 27.02.2014 р., укладеним між позивачем та ТОВ «Компанія «ТІса-Агро», розпорядженням на очистку, сушку зерна, акт очистки, сушки зерна, акти здачі-приймання робіт № 21 та № 1 від 11.03.2014 р., рахунок-фактура, платіжне доручення № 20 від 03.03.2014 р., квитанція прибуткового касового ордеру № 6 від 03.03.2014 р., податкові документи.

Також позивач вказує на те, що відповідач не надав жодних доказів на підтвердження підробки підпису директора ТОВ «Яромир-Агро» та печатки цього Товариства у документах, наданих позивачем у підтвердження надання послуг по договору про надання сільськогосподарських послуг в рослинництві від 27.02.2014 р. № 27/02/14.

Відповідач, який належним чином повідомлений про час та місце судового засідання не скористався своїм правом на участь в ньому, у зв'язку з чим справа розглядається за відсутності його представника.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення представника позивача, перевіривши повноту встановлення місцевим господарським судом обставин, що мають значення для справи та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено господарським судом першої інстанції, між сторонами був укладений Договір про надання послуг від 27.02.2014 року № 27/02/14 (далі - Договір), за умовами якого замовник (відповідач) доручає, а виконавець (позивач) зобов'язується на власний ризик виконати у відповідності до умов даного Договору послуги по сушці кукурудзи, а замовник зобов'язується прийняти цю роботу та оплатити її.

Статтею 901 Цивільного кодексу України визначено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

В пункті 3 договору сторонами узгоджено, що розрахунки за виконаний об'єм робіт проводиться замовником на підставі підписаного акту по відшкодуванню витрат та виставленого рахунку-фактури, в іншому випадку замовник зобов'язується оплатити пеню за кожен день прострочення платежу у розмірі подвійної ставки НБУ від загальної суми вартості наданих послуг (п. 3 Договору).

З матеріалів справи вбачається, що позивачем виконано свій договірний обов'язок щодо надання відповідачу послуг по договору на загальну суму 61169,72 грн.

Так, сторонами підписано та скріплено печатками акт № ОУ-0000284 від 03.03.2014 року відшкодування витрат по сушці , в якому зазначено, що позивач надав передбачені умовами Договору послуги по прийманню, сушці та відвантаженню кукурудзи на загальну суму 61169,72 грн.

Місцевим господарським судом правильно зазначено, що підписання акту представником замовника є підтвердженням надання послуг за договором на суму 61169,72. належним чином , оскільки Акт підписано представниками сторін договору та засвідчено печатками, будь-яких претензій щодо виконаних робіт замовник (відповідач) до виконавця (позивача) не заявляв.

Також позивачем надано документи, які підтверджують, що ТОВ "Колос 14" фактично здійснювало послуги, зазначені в Договорі № 27/02/14 від 27.02.2014 року за допомогою залучення третьої особи - ТОВ "Компанія "Тіса-агро", а саме: договір зберігання № 1 від 27.02.2014 року, розпорядження на очистку, сушку зерна, акт очистки, сушки зерна, акти здачі-прийому робіт № 21 та №1 від 11.03.2014 року, рахунок-фактура, платіжне доручення № 20 від 03.03.2014 року, квитанція до прибуткового ордеру № 6 від 03.03.3014 року, податкові документи.

03.03.2014 року позивачем було виставлено відповідачу рахунок на оплату № СФ-0000054 на загальну суму 61169,71 грн., отримання якого підтверджується також тим, що на цей рахунок міститься посилання в наведеному акту № ОУ-0000284 від 03.03.2014 року, що підписаний сторонами та скріплений їх печатками.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується факти надання позивачем відповідачу належним чином послуг по договору про надання сільськогосподарських послуг в рослинництві від 27.02.2014 р. № 27/02/14 на суму 61169,71 грн. та наявність фактів, які визначені в договорі як підстава для оплати вказаних послуг -підписання сторонами акту № ОУ-0000284 від 03.03.2014 року відшкодування витрат по сушці, виставлення позивачем відповідачу рахунку на оплату № СФ-0000054 на загальну суму 61169,71 грн.

Господарський суд першої інстанції правомірно відхилив посилання відповідача щодо відсутності у ТОВ "Яромир-Агро" відповідних документальних відомостей про надання вказаних послуг внаслідок вилучення всієї документації товариства слідчими органами, оскільки вказані обставини не спростовують наведених вище фактів надання належним чином послуг за Договором та підстав для оплати їх вартості.

Також безпідставним є посилання відповідача щодо імовірності підробки документів, наданих позивачем на підтвердження надання послуг за Договором,оскільки відповідно до статті 33 ГПК України відповідач повинен довести обставини, на які він посилається як на підставу своїх заперечень, натомість останній не навів жодних доказів в обгрунтування зазначених фактів, вказавши лише на припущення щодо їх існування.

Так, у матеріалах справи відсутній вирок суду у кримінальній справі стосовно підробки конкретною особою вказаних документів, який відповідно до вимог ч. 3 статті 35 ГПК України є обов'язковим для господарського суду при вирішенні спору з питань, чи мали місце певні дії та ким вони вчинені.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено презумпцію правомірності правочину, а саме зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Договір про надання послуг від 27.02.2014 року № 27/02/14 не визнано недійсним та з його змісту не вбачається умов, через які він вважається недійсним в силу прямої вказівки закону(нікчемним ( ч. 2 статті 215 ЦК України), а отже він є обов'язковим для виконання сторонами.

З матеріалів справи вбачається, що 24.03.2014 року позивачем відповідачу направлена претензія, яка, згідно з відміткою на повідомленні про вручення поштового відправлення, отримана відповідачем 28.03.2014 року. 09.10.2014 року відповідачу було повторно надіслано претензію та рахунок на оплату наданих послуг, що підтверджується квитанцією "Укрпошти" та описом вкладення у цінний лист від 09.10.2014 року.

Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 629 Цивільного кодексу України, встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

У відповідності до вимог ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином та в установлений строк, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається. Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом.

Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Частиною 2 цієї статті передбачено, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений, відповідач повинен виконати обов'язок щодо оплати отриманого товару у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги.

Як правильно встановлено господарським судом першої інстанції, договір №27/02/14 від 27.02.2014 року не визначає конкретного строку оплати, оскільки його умови щодо проведення розрахунків (п. 3 ) "на підставі підписаного акту по відшкодуванню витрат та виставленого рахунку-фактури" - вказують на наявність підстави для оплати, а не на строк її здійснення.

Зважаючи на це, строк оплати послуг відповідно до наведеної норми ч. 2 статті 530 Цивільного кодексу України повинен настати на 8-й день після отримання відповідної вимоги.

З повідомлення про вручення поштового відправлення вбачається, що претензію про сплату 61 169,72 грн. боргу відповідач отримав 28.03.2014 року, а тому повинен був розрахуватись за отримані послуги до 04.04.2014 року включно, а з 05.04.2014 року боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання. Станом на момент розгляду справи в суді борг відповідачем погашений не був.

Таким чином матеріалами справи підтверджується наявність заборгованості відповідача по Договору в сумі 61 169 ,72 грн.

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Оскільки, як було наведено вище, відповідач не сплатив заборгованість по Договору на суму 61 169 ,72 грн., він є боржником, який прострочив виконання вказаного грошового зобов'язання.

Згідно зі статтею 611 Цивільного кодексу України в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ст. 610, ст. 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем правомірно на підставі вказаної норми нараховано до стягнення 1136,24 грн. 3 % річних і 8591,34 грн. інфляційних за період прострочення з 06.03.2014 р. по 17.10.2014 р.

Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у розі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з частиною 2 статті 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконане.

Відповідно до статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню, в розмірі, що встановлюється за згодою сторін та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 3 Договору сторони передбачили, що при недотриманні термінів оплати замовник зобов'язується оплатити пеню за кожен день прострочення платежу у розмірі подвійної ставки НБУ від загальної суми вартості наданих послуг.

Позивачем заявлено до стягнення 7625,26 грн. пені за період з 05.04.2014 року по 04.10.2014 року.

Господарський суд правомірно зазначив, що позивачем нарахована пеня в розмірі, який не відповідає положенню статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", у зв'язку з чим з відповідача пеня підлягає стягненню частково - в розмірі 6530,92 грн. - в межах подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період прострочення, а в задоволенні частині вимог про стягнення 1094,34 грн. пені слід відмовити.

Зважаючи на наведене, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновку господарського суду першої інстанції про наявність підстав для вказаного часткового задоволення позовних вимог, у зв'язку з чим оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін.

Зважаючи на наведене, керуючись статтями 33, 43, 99, 101, п. 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Полтавської області від 16 грудня 2014 року у справі № 917/2183/14 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів.

Постанову складено в повному обсязі 02.03.2015 р.

Головуючий суддя Могилєвкін Ю.О.

Суддя Потапенко В.І.

Суддя Плужник О.В.