Рішення № 42924542, 23.02.2015, Деснянський районний суд м. Чернігова

Справа № 750/4171/13-ц

Провадження № 2/750/1/15

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 лютого 2015 року м.Чернігів

Деснянський районний суд м. Чернігова у складі:

головуючого - судді Лямзіної Н.Ю.

при секретарі - Будаш М.В., Латенко О.В.,

за участю представника позивача, представника відповідача,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Чернігові справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, суд, -

встановив:

25.04.2013 до Деснянського районного суду м. Чернігова звернулось публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 07.03.2012 року між ПАТ "ДельтаБанк" та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 174/ФВ-06. Відповідно до договору банк надав позичальнику кредитні кошти в сумі 876754 грн. 37 коп. ОСОБА_2 взяті на себе зобов'язання не виконував належним чином, в зв'язку з чим виникла заборгованість по договору в сумі 962464 грн. 54 коп.

Вище викладене й стало підставою для звернення до суду із вимогою про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості в розмірі 962464 грн. 54 коп., з яких: тіло кредиту - 875410 грн. 96 коп., відсотки - 87053 грн. 58 коп..

У відповідності до довідки Відділу реєстрації актів цивільного стану ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 про що зроблено відповідний актовий запис №796 від 22.03.2013 року.

09.12.201 року у відповідності до спадкової справи заведеної після смерті ОСОБА_2, заяви про вступ до спадщини подали: ОСОБА_3 - мати спадкодавця, ОСОБА_4 - батько спадкодавця та ОСОБА_1 - син спадкодавця.

09.12.2003 року суд протокольною ухвалою замінив первісного відповідача на належних - ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_4.

З матеріалів спадкової справи суду стало відомо, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 відмовилися від своєї частки спадщини на користь онука - ОСОБА_1.

Враховую те, що на час відкриття спадщини син відповідача ОСОБА_1 став єдиним спадкоємцем ОСОБА_2, та у встановлений законом 6 місячний строк подав заяву про прийняття спадщини, то у відповідності до вимог ч. 1 ст. 1268 ЦК України являється спадкоємцем ОСОБА_2. Враховуючи, що грошові зобов'язання ОСОБА_2 входять до складу спадщини, ПАТ "Дельта Банк" пред'являє позовні вимоги до спадкоємця ОСОБА_1. Так, 07.03.2012 року між ПАТ "Дельта Банк" та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 174/ФВ-06. Відповідно до договору банк надав позичальнику кредитні кошти в сумі 876754 грн. 37 коп. ОСОБА_2 взяті на себе зобов'язання не виконував належним чином, в зв'язку з чим виникла заборгованість по договору в сумі 962464 грн. 54 коп., в зв'язку з чим ПАТ "Дельта Банк" було подано позов до позичальника про стягнення заборгованості за кредитним договором.

На підставі умов кредитного договору, у відповідності до норм чинного цивільного законодавства, спадкоємець зобов'язаний в межах вартості майна отриманого у спадщину повернути кредит та сплатити нараховані проценти, що у своїй сукупності станом на 01.03.2013 року складають 962464 грн. 54 коп.

Представник позивача просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь позивача в межах вартості майна одержаного у спадщину заборгованість станом 01.03.2013 року за кредитним договором № 174/ФВ-06 від 07.03.2012 року в загальній сумі 962464 грн. 54 коп., з яких: тіло кредиту - 875410 грн. 96 коп., відсотки - 87053 грн. 58 коп.

За клопотанням представника позивача, ухвалою суду від 08.04.2014 року по справі було призначено судову будівельно-технічну експертизу для визначення вартості спадкового майна, а саме об'єкта нежитлового приміщення, що знаходиться за адресою : вул. П'ятницька, буд. 49, м. Чернігів.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, аргументуючи мотивами, викладеними в позовній заяві, і просив їх задовольнити.

Представник відповідача позов не визнавав.

При розгляді справи судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

07.03.2012 року між ПАТ "Дельта Банк" та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 174/ФВ-06. Відповідно до договору банк надав позичальнику кредитні кошти в сумі 876754 грн. 37 коп. ОСОБА_2 взяті на себе зобов'язання не виконував належним чином, в зв'язку з чим виникла заборгованість по договору в сумі 962464 грн. 54 коп. (а.с. 6-10)

Відповідно до п. 1.1 кредитор надає позичальнику у тимчасове користування на умовах повернення, строковості, платності, забезпеченості та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 876754 грн. 37 коп.на споживчі потреби, на строк до 13 верезня 2023 року на умовах визначених цим договором.

Як вказано в п.2.3 за користування кредитом за цим договором позичальник сплачує кредитору проценти в розмірі 12,75 % на рік.

Відповідно до п. 2.8 договору починаючи з місяця, наступним за місяцем, в якому надано кредит, позичальник щомісячно на умовах визначених цим договором повертає на рахунок суму коштів, яка включає заборгованість за цим договором в розмірі та строки, визначені графіком платежів.

Позивачем на адресу відповідача 11.04.2013 року була направлена вимога про необхідність погашення заборгованості по кредиту. (а.с. 13-15) Однак, вимоги позивача залишені відповідачем без належного реагування.

Судом встановлено неналежне виконання умов кредитного договору № 174/ФВ-06від 07.03.2012 року спадкодавцем ОСОБА_2, що, зокрема, підтверджується графіком платежів. (а.с. 9-10)

Станом на 01.03.2013 року загальна сума заборгованості за вище зазначеним кредитним договором становить 962464 грн. 54 коп., з яких: тіло кредиту - 875410 грн. 96 коп. та відсотки - 87053 грн. 58 коп., що підтверджується розрахунком заборгованості та довідкою. (а.с. 9-10, 12)

Однією із загальних засад цивільного законодавства, зокрема, є свобода договору, що стверджується п. 3. ч. 1 ст. 3 ЦК України.

У відповідності до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 1 ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 627 ЦК України закріплений принцип свободи договору, згідно якого сторони вільні в укладені договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Згідно ст. 530 ЦК України, зобов'язання підлягає виконанню у строк встановлений договором.

Згідно ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна умов договору не допускається.

Згідно положень ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, відповідно до ст. 611 ЦК України.

Відповідно до ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти. Розмір процентів встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з актовим записом про смерть наданої відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Чернігівського міського управління юстиції ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1. (а.с. 37-40)

Згідно ч. 1 ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до спадкової справи №496/2013 надіслано на запит суду Другою Чернігівською державною нотаріальною конторою спадкоємцем за законом після смерті ОСОБА_2 став його син ОСОБА_1. В судовому засіданні оглянуто і досліджено матеріали спадкової справи № №496/2013 на майно померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 (а.с. 55-80)

Нормами ст. ст. 1217, 1218, 1223 ЦК України визначено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261 -1265 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 1220 ЦК України часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.

Згідно ч. 1 ст. 1222 ЦК України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

Судом встановлено, що померлим ОСОБА_2 заповіт не складався, що підтверджується матеріалами спадкової справи.

Згідно ст. 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Відповідно до ст.. 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки. Оскільки батьки померлого відмовилися від прийняття спадщини на користь сина спадкодавця ОСОБА_1, він є єдиним спадкоємцем померлого та має право на спадкування за законом у першу чергу.

Відповідно до ст.ст. 1268, 1269, 1270 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Верховним Судом України в п. 27 Постанови Пленуму "Про судову практику у справах про спадкування" від 30.05.2008 р. № 7 звернуто увагу судів на те, що отримання спадкоємцем, який прийняв спадщину, свідоцтва про право на спадщину відповідно до статті 1296 ЦК України є правом, а не обов'язком спадкоємця.

Тому судом з'ясовувались обставини щодо прийняття спадщини ОСОБА_1 після смерті ОСОБА_2.

У відповідності до свідоцтва про право на спадщину №1-1687, №1-1685 та №1-1689 виданих державним нотаріусом Другої чернігівської державної нотаріальної контори Кравченко А.Г. спадкоємцем зазначеного у цих свідоцтвах майна ОСОБА_2 є його син - ОСОБА_1.

Судом встановлено, що позивач звернувся до суду із вимогою до спадкоємця в строки, визначені ст. 1281 ЦК України.

Згідно ст. 1282 ЦК України спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора спадкоємці зобов'язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі.

Досліджуючи суму боргу судом прийнято до уваги, що ОСОБА_1 несе зобов'язання погасити нараховані відсотки тільки в тому випадку, якщо вони вчинені позичальникові за життя, оскільки інші нараховані зобов'язання фактично не пов'язані з особою позичальника і не можуть присуджуватися до сплати спадкоємцями. Тому, суд прийшов до висновку, що розрахунок здійснений позивачем, відповідає вище зазначеним вимогам.

Відповідно до ч. 1 ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Судом встановлено, що на момент відкриття спадщини ОСОБА_2 на праві власності належало наступне майно: нежитлове приміщення за адресою АДРЕСА_1. (а.с. 54-80)

Згідно висновку судової будівельно-технічної експертизи №1986/14-24 від 24.12.2014 року дійсна ринкова вартість об'єкта нежитлового приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 - приміщення банку Ренесанс Кредит, складає: 706236 грн. 00 коп.

Відповідно до ч. 1 ст. 146 ЦПК України у разі ухилення особи, яка бере участь у справі, від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з'ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.

Враховуючи вище зазначене, суд вважає висновок експертизи обґрунтованим, таким, що не суперечить матеріалам справи, не викликає сумніви у його правильності. Однак судом прийнято до уваги, що висновок експерта для суду не є обов'язковим і оцінюється судом за правилами, встановленими ст. 212 ЦПК України.

Згідно ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ч. 1 ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених ст. 61 ЦПК України, відповідно до ст. 60 ЦПК України. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Докази не можуть ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 58 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд прийшов до переконання в тому, що позов підлягає частковому задоволенню.

Враховуючи вище викладене, а також ст. 16 ЦК України, згідно якої суд може захистити цивільне право або інтерес у спосіб, що встановлений договором або законом, суд приходить до висновку, що в даному випадку існують підстави та необхідність для захисту прав позивача, шляхом стягнення з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" в межах вартості майна одержаного у спадщину. Заборгованість станом на 01.03.2013 року за кредитним договором № 174/ФВ-06 від 07.03.2012 року становить 962464 грн. 54 коп., з яких: тіло кредиту - 875410 грн. 96 коп. та відсотки - 87053 грн. 58 коп., що підтверджується розрахунком заборгованості та довідкою. (а.с. 9-10, 12)

Згідно ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Враховуючи положення ст. 88 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати, а саме: судовий збір в сумі 2457 грн. 85 коп.

Враховуючи вище викладене, керуючись ст.ст. 3, 10, 11, 57-60, ч. 3 ст. 61, ч. 1 ст. 88, ст.ст. 212-216, 217, 218, 224-226, 228, 294 ЦПК України, суд -

вирішив:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" заборгованість за кредитним договором №174/ФВ-06 від 07.03.2012 року в розмірі вартості спадкового майна в сумі 706 236 грн. 00 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" судові витрати в розмірі 2457 грн.85 коп.

В решті вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Чернігівської області.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

Суддя Н.Ю. Лямзіна