Ухвала суду № 42903980, 04.02.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"04" лютого 2015 р. м. Київ К/800/42427/14

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

Олендера І.Я. (доповідача), Амєліна С.Є., Кобилянського М.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області, Приморського районного відділу Одеського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області, третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів ОСОБА_5, про визнання незаконними та скасування наказів, поновлення на службі, стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, провадження в якій відкрито за касаційною Приморського районного відділу Одеського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2014 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2014 року, -

в с т а н о в и в :

У липні 2013 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Головного управління Міністерства внутрішніх справ (далі ГУМВС) України в Одеській області, Приморського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області, третя особа без самостійних вимог на предмет спору стороні відповідачів - ОСОБА_5, про визнання незаконним та скасування наказу УМВС України в Одеській області № 645 від 29 березня 2013 року в частині звільнення позивача з посади; визнання незаконним та скасування наказу УМВС України в Одеській області №149 о/с від 05 квітня 2013 року в частині звільнення позивача з органів внутрішніх справ України у запас; поновлення позивача на службі в органах внутрішніх справ на посаді; стягнення з УМВС України в Одеській області на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2014 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2014 року, адміністративний позов - задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано наказ ГУМВС України в Одеській області від 29 березня 2013 року №645 «Про звільнення з ОВС України дільничного інспектора міліції сектора дільничних інспекторів міліції Приморського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області майора міліції ОСОБА_4». Визнано протиправним та скасовано наказ ГУМВС України в Одеській області від 5 квітня 2013 року №149 о/с - в частині звільнення з органів внутрішніх справ майора міліції ОСОБА_4 (М-107024), дільничного інспектора міліції сектора дільничних інспекторів міліції Приморського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області з 9 квітня 2013 року. Поновлено ОСОБА_4 (М-107024) на службі в органах внутрішніх справ на посаді дільничного інспектора міліції сектора дільничних інспекторів міліції Приморського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області з 9 квітня 2013 року. Стягнуто з Приморського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 9 квітня 2013 року по день поновлення на посаді у розмірі 30 336,28 грн. Допущено негайне виконання постанови суду в частині поновлення ОСОБА_4 на посаді дільничного інспектора міліції сектора дільничних інспекторів міліції Приморського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області та в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - у межах суми стягнення за один місяць.

Частково не погоджуючись зі вказаними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач Приморський районний відділ Одеського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області оскаржив їх у касаційному порядку. У касаційній скарзі скаржник просить скасувати вказані судові рішення з мотивів порушення судами норм матеріального і процесуального права і прийняти нове рішення у справі про відмову в задоволенні позову.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що проходження служби в органах внутрішніх справ України, в тому числі питання грошового забезпечення, регулюється спеціальним законодавством, зокрема Законом України «Про міліцію», Дисциплінарним статутом органів внутрішніх справ України та Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ та ін., тому при вирішенні питання про стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, суди повинні були застосовувати вимоги саме такого законодавства, а не вимог трудового законодавства та не повинні були керуватись Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 «Про порядок обчислення середньої заробітної плати». Крім того, судами не встановлено яку суму грошового забезпечення отримував позивач та чи будуть утримуватись обов'язкові платежі.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження, відповідно до пункту 1 частини першої статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі КАС України).

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивач ОСОБА_4 був звільнений зі служби в органах внутрішніх справ протиправно, а тому визнано протиправними та скасовано наказ ГУМВС України в Одеській області від 29 березня 2013 року № 645 і наказ ГУМВС України в Одеській області від 5 квітня 2013 року №149 о/с щодо його звільнення та поновлено ОСОБА_4 (М-107024) на службі в органах внутрішніх справ на посаді дільничного інспектора міліції сектора дільничних інспекторів міліції Приморського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області з 9 квітня 2013 року.

В цій частині судові рішення відповідачем в касаційному порядку не оскаржуються.

Відповідач в доводах касаційної скарги не погоджується з рішеннями в частині стягнення на користь позивача грошового забезпечення та його розміру.

Так, відповідно до частини 1 статті 18 Закону України «Про міліцію» порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим Постановою КМ УРСР від 29 липня 1991 року № 114.

Згідно п. 24 вказаного Положення у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обов'язків, але не більш як за один рік (пункт 24 в редакції Постанови КМ № 1137 від 05.12.2012 р.).

Відповідно до п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького складу органів внутрішніх справ» від 07.11.2007 № 1294 (надалі - Постанова №1294), виплата грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснюється в порядку, що затверджується Міністерством внутрішніх справ.

Порядок визначений Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, затвердженої наказом МВС України від 31.12.2007 № 499, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 12.03.2008 року за № 205/14896 (далі Інструкція № 499).

Згідно з пунктом 1.6 Інструкції № 499 грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ виплачується за місцем служби, а відповідно до підпункту 3.5.2 пункту 3.5 Інструкції № 499 особам рядового і начальницького складу, звільненим з органів внутрішніх справ, а потім поновленим на службі у зв'язку з визнанням звільнення незаконним, грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з дня звільнення виплачується за посадою, з якої вони були звільнені, але не більше як за один рік.

Задовольняючи позовні вимоги в цій частині суд першої інстанції керувався вимогами Постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 «Про порядок обчислення середньої заробітної плати» та наявною довідкою про доходи (а.с.23).

Суд апеляційної інстанції хоча і покликався в цій частині на вимоги спеціального законодавства, а саме Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ та Інструкції про впорядкування структури та умов грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, однак, постанову суду першої інстанції не змінив.

Крім того, судами попередніх інстанцій не встановлено яке ж грошове забезпечення отримував позивач - майор міліції ОСОБА_4 на час звільнення перебуваючи на посаді дільничного інспектора міліції СДІМ Приморського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області.

З довідки наявної в матеріалах справи, яку суди взяли за основу задовольняючи в цій частині позовні вимоги, неможливо зробити висновок про розмір такого, оскільки в ній йдеться не про розмір грошового забезпечення, а про дохід та при цьому судами не визначено чи буде утримуватися обов'язкові платежі по єдиному соціальному внеску.

Таким чином суди першої та апеляційної інстанцій при вирішенні позовних вимог щодо стягнення на користь позивача грошового забезпечення за час вимушеного прогулу порушили норми процесуального права, не дослідили доказів та не встановили обставин пов'язаних з визначенням дійсного розміру грошового забезпечення позивача.

З огляду на це, колегія суддів Вищого адміністративного суду України прийшла до висновку, що рішення судів попередніх інстанцій ухвалені з порушенням положень статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до положень частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з частиною 4 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Враховуючи те, що допущені судом першої та апеляційної інстанції порушення норм процесуального права не можуть бути усунуті судом касаційної інстанцій, який процесуальним законом позбавлений можливості досліджувати докази і встановлювати нові обставини, рішення судів попередніх інстанцій в частині позовних вимог про стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу підлягають скасуванню, а справа - направленню в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене, прийняти рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права з урахуванням положень статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст.ст. 160,167,220,222,223,227,230,231 КАС України, суд у х в а л и в :

Касаційну скаргу Приморського районного відділу Одеського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області задовольнити частково.

Скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2014 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2014 року в справі № 815/5140/13-а в частині задоволення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу і направити вказану справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

В решті постанову Одеського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2014 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та оскарженню не підлягає.

Судді І.Я. Олендер

С.Є. Амєлін

М.Г.Кобилянський